От живеш собі, не нудьгуєш, ходиш на роботу, на яку скаржишся час від часу, а потім бац звільняєшся. І вже котрий рік розумієш ’ Бляха, та то була найкрутіша робота, супер колектив, якого милого було йти’
А тепер заідаю шоколадками...

Мойсей Фішбейн

* * *

… і знову грудень… і грудневі
дні, нескінченні і марудні…
і щось по них... і щось по грудні…
і день по дневі, день по дневі…

і знову бачити широку
дорогу, серпень, сад у серпні…
і поза ними дні нестерпні…
і рік по року, рік по року…

25 листопада 2011, Київ

Не знаю, кому как, а мне это заведение физически необходимо.
Я уже молчу о внутреннем, о душевном....
http://m.vk.com/spomynky

...і пил здійняв на дорозі вітер,
обпале листя летить услід,
у смутку в стЕпу схилились квіти,
в полинних хвилях останній цвіт.

з вербою річка веде розмови,
у волі в небі ширяє птах.
а темні хмари в таємній змові
імжу сплітають у небесах.

ту сіть роскинуть в осінню днину
на степ, на місто, на весь окіл -
дощевий шурхіт печаллю злине,
спаде на серце щемливий біль.

по тій дорозі підеш до хати,
відчиниш двері, розпалиш піч
і кинеш погляд в віконні грати -
там степ, тополя і скоро ніч,

на всохлій гілці самотний ворон -
мов згубний жереб о цій порі -
за обрій цілить ворожим зором,
де зорі в схові ще до зорі;

і дощ зсковзає по шклу струмкАми,
і край дороги темніє крак...
п"єш філижанку міцної кави,
в задумі стане вмить тоскно так...


_____
крак - кущ

Southampton Dock    
       Саутгемптонська верф

Музыка    Роджер Уотерс
Текст    Роджер Уотерс
Вокал    Роджер Уотерс
 
They disembarked in '45
       Одні висаджувалися на берег у сорок п'ятому,
And no one spoke and no one smiled
       всі безмовні і не усміхнені,
They were too many spaces in the line
       інші були численними пробілами в тих лавах.
Gathered at the cenotaph
       Одні збиралися біля обелісків,
       інші - іменами на обелісках,
All agreed with the hand on heart
       всі як один з рукою на серці,
To sheath the sacrificial knifes
       ніби щоб витягти і вкласти до піхов жертовні ножі.
but now
       Але й тепер...

She stands upon Southampton Dock
       стоїть жінка на Саутгемптонській верфі
with her handkerchief
       з хусточкою в руках,
and her summer frock
       і мокре від дощу легке плаття,
clings to her wet body in the rain
       обліплює її стан.
In quiet desperation knuckles
       З тамованим божевіллям вона стискає хусточку,
White upon the slippery reins (of state)
       випустивши з рук ненадійні душевні віжки.
She bravely waves the boys goodbey again
       І вкотре, як нічого немає, махає хусткою
       на прощання хлопцям.

And still the dark stain spreads between
       І до цих пір десь під лопатками
his shoulder blades
       росте свинцевий тягар,
A mute reminder of the poppy fields and graves
       коли спливає німа згадка про ті
       покраплені маками поля та могили.

And when the fight was over
       І коли битву було завершено,
We spent what they had made
       ми користалися з того, що вони зробили.
But in the bottom of our hearts
       Але в глибині серця
We felt the final cut
       відчували ту смертельну рану...

                                            20.06.2014
СЛУХАТИ

автор неизвестен.

Сумно…
Сумно мені, сумно!..

Ну чого ж ти, серце, плачеш, коли день такий чудовий,
коли хмарки обминають край квітучий, запашний?!

Як порадувала вишня! Солодить вуста гірчичний…
І мареля немов зірка, слива дихає та тмин.

Подивись на світ яскравий, на галявини ласкаві,
на задиханих від щастя, від любові по між них!

...Серце трошки зажурилось, та вже ширшає від світла –
посміхнулось в ньому літо, каже «Думати покинь!».

Тільки сумно: все минає, що родилось – відмирає.
Прийде час і нас не буде, позабудуть нас нові…

І земля, як клята відьма, забере життя багато,
що би вічно молодитись соком зрощених насінь…