хочу сюди!
 

Татьяна

51 рік, терези, познайомиться з хлопцем у віці 50-58 років

Замітки з міткою «українська мова»

Про закриття єдиної українськомовної школи в Лисичанську



Члени Луганського обласного тимчасового комітеру ВО "Свобода" обурені публічною заявою міського голови міста Лисичанська Сергія Дунаєва про можливе закриття ЛСШ № 3 – єдиної в цьому місті школи з українською мовою навчання.

Школа № 3 унікальна для цього донбаського міста — вона існує з 1936 року, 1991 р. перейшла на українську мову викладання, з того часу заклад набув статусу національного. Згуртований учительський колектив на чолі з директором школи А. Соловйовим усі 20 років незалежності наполегливо працював на створення позитивного іміджу як української мови, так і українських звичаїв і традицій, яких навчав своїх вихованців. Нелегко було їм починати цю справу, бо тоді бракувало навіть українських підручників. Директор сам їздив до Львова і привозив звідти навчальну літературу, а колеги зустрічали його з потяга.

У цій школі сьогодні навчається близько 200 школярів, серед яких є діти з вадами зору, діагнозом ДЦП та ін. захворюваннями, причому не всі вони з Лисичанська, є й такі, що мешкають у прилеглих населених пунктах, звідки добираються автобусами, — з Мирної Долини, Лоскутівки, Вовчоярівки, Матроського, Скляного заводу. При цій школі працюють також класи робітничої молоді, діє чимало спортивних секцій.

Батьки провели з приводу заяви С. Дунаєва збори і підготували йому колективний лист, у якому просять "не закривати школу № 3, підійти до цього питання з особливою увагою, розумінням важливості цього навчального закладу в місті". Вони сподіваються на "порозуміння і небайдужість до дитячих сердець" народного обранця.

Лисичанській міській раді підпорядковано сьогодні 23 школи. Жодну з інших шкіл, окрім ЛСШ №. 3, місцева влада закривати не планує. Потребу ж закриття цієї школи міський голова пояснив складною економічною ситуацією в державі і залежністю міста від бюджету.

Чому закривають саме цю школу? Чи не тому, що вона єдина з-поміж інших — українськомовна?

У п. 6 переліку функцій відділу освіти, які розміщені на сайті Лисичанської міської ради (показово, що цей сайт — російськомовний), сказано, що ця структура органу місцевого самоврядування "забезпечує в межах своїх повноважень виконання Конституції України щодо функціонування української мови як державної, надання можливостей навчатись у загальноосвітніх навчальних закладах рідною мовою чи вивчати рідну мову в державних та комунальних навчальних закладах".

Яким же чином це положення узгоджується з заявою міського голови міста Лисичанська С. Дунаєва про закриття школи, яка єдина в цьому місті навчає своїх учнів державною мовою?

Активісти Луганської "Свободи" вимагають від Партії регіонів як майже абсолютної більшості депутатського корпусу Лисичанської міської ради і персонально від С. Дунаєва припинити остаточну русифікацію шкіл цього міста, залишити у спокої педагогічний колектив школи № 3 і дати можливість їм і далі навчати майбутніх громадян Української держави українською мовою.

Прес-служба Луганської обласної організації ВО "Свобода"

Теория лжи/Збреши мені український дубляж


У Львові з'явилась аматорська студія перекладу і озвучення фільмів "Гуртом" на Українську мову! Перша їхня робота це дубляж серіалу Lie to Me (Теория лжи), в Українському варіанті "Збреши мені" (хоча як на мене "Теорія брехні" звучало б краще). Вони вже дублювали дві серії цього серіалу.

Скачати можна тут:

Перша серія http://letitbit.net/download/d32e59a6b6/Lie.to.Me.S01E01_UKR_.avi.html

Друга серія http://letitbit.net/download/59773540bc2a7ba/Lie.to.Me.s1e02.HDTVRip.ukr.avi.html або на торренті http://www.hurtom.com  неофіційний сайт http://lietome.org.ua/site/ тут є вся інформація.

Як на мене, якщо врахувати що це перша їхня робота, дубляж вийшов досить вдалийbravo letsrock  правда голоси підібрали трішки невдало, особливо головного героя. Багато хто нарікає на західний акцент, але я його не відчув. Загалом дивитися досить цікаво, деякі моменти зробили мега смішними:)

Українська Вікіпедія – на 16 місці за кількістю статей



254 297статей і близько 1 мільйона відвідувачів щодня – показники, які роблять українську Вікіпедію однією із найкращих версій у світі. Наразі електронну енциклопедію створюють на 270 мовах. Восени минулого року з’явилася Вікіпедія гагаузькою мовою (мова народу, який проживає в Молдові й Україні).

[ Читати далі ]

Чому дещо не можливо перекласти...

Предательская подоплека. Как русский язык выдает россиян?

Давно хотела написать колонку об истории происхождения некоторых слов в украинском и русском языках и, сравнив их, показать разницу в менталитете народов. Тут много любопытных фактов. Язык выдает и истинную историю, и реальный, а не выдуманный телевизором уровень жизни, и страхи, сидящие в подсознании людей. 

Язык с головой выдает менталитет россиян – подлинный, а не выдуманный в Кремле.

Язык мой – предатель мой. Можно переписывать учебники истории и творить альтернативную реальность посредством пропаганды, но привычные вроде бы слова выдадут с головой и столетиями формировавшийся менталитет народа, и темные страницы его подлинной, а не лубочной истории.

Вам знакомы слова "подоплека" и "подноготная"? Наверняка. Но вряд ли кто-то сегодня вдумывается в историю их происхождения. А ведь это буквально явка с повинной! 

Слова эти возникли во времена жестокой опричнины Ивана Грозного. Со временем от слова "подноготная" отвалилась вторая часть устойчивого выражения "подноготная правда". Загоняя иглы и гвозди под ногти, царевы люди выпытывали на допросах нужные им сведения. Заставляли оговаривать себя и других, добывая таким образом эту самую "подноготную правду". 

Слово "подоплека" имеет то же происхождение. Представьте себе дыбу – кошмарное орудие пытки, где человека буквально разрывали на части, постепенно увеличивая натяжение. В России на дыбу подвешивали, связывая руки за спиной и натягивая веревку, от чего руки выворачивались и выходили из суставов, причиняя человеку страшные муки. Отсюда и возникла "подоплека" - "правда", спрятанная под плечами, откуда ее вырывают пытками.

Обычное выражение "Ну что же мне надо из тебя каждое слово клещами тянуть?", означающее сейчас легкую досаду, тоже когда-то было вполне буквальным. 

Слова "пытка" и "пытливый" (склонный к дотошности в установлении истины) - однокоренные. 

Дословных аналогов этих слов не существует в украинском языке. Хотя жестокости и здесь хватало. Но все же она не была настолько обыденной, чтобы прочно занять свое место в языке. Украинцы не склонны ее культивировать. А поэтому и слов, имеющих такую этимологию, почти нет. 

Да, есть слово "допитливий", но произошло оно от слова "питання" - то есть означает не пытку, а вопрос. Пытка по-украински – "катування". 

Смогла вспомнить только архаизм "покарати на горло", означающий "казнить". Но и тот, по сравнению с "подоплекой", как-то лишен выдумки и изощренного садизма.

Или вот еще слово "наказание". По-украински дословно – "покарання". В корне слова - кара в ее библейском понимании, то есть справедливое воздаяние за грехи. В русском – приказ. Т.е. высечь холопа следует по слову вышестоящего, никакого намека на необходимость того, чтобы наказание было справедливым, заслуженным, в русском языке нет.

Слово "государство" предполагает, что в стране должен быть государь, иначе какая же это страна? По-украински "держава" означает нечто, что держит народ вместе, делает его единым. И никаких самодержцев, "сильных рук", помазанников божьих и прочего раболепия не предполагает. 

Все вроде бы просто, но чувствуете разницу? 

В Украине не было царей. Только князья и гетманы. Последних к тому же избирали на вече, им не боялись возражать и могли запросто "дати копняка", если те разочаровывали избирателей. Украинцы традиционно терпеть не могут свою власть, но любят свою землю и тяготеют к демократии.

А тот "русский мир", который время от времени пытаются вытащить из пыли веков в России, означает главенствующую роль государства, которым вполне может единолично управлять тиран, и подчиненное, приниженное положение народа, которому роптать возбраняется под страхом смерти. Роптать в России всегда было особым видом греха, порицаемого также и церковью, ибо стране нужен порядок, а всякая власть от Бога....

Все это прочно вросло в русский менталитет. Поэтому панический страх не только власти, но и значительной части населения перед Майданом, революцией – последствие уклада, существовавшего в стране не одно столетие. Для большинства россиян любая досрочная смена власти – революция. А революция, хоть бархатная, хоть шелковая, - это смута, страх перед будущим, насилие и кровавые мальчики в глазах. 

Уж лучше привычное, дозированное насилие государства над личностью, лучше бесправие и безысходность, чем изменения, необходимость которых почти никто не отрицает, но которые в голове у русского человека стойко ассоциируются с гражданской войной и разрухой. 

И это – одна из причин, которые толкнули нынешнего российского самодержца на отчаянные шаги – аннексию Крыма и развязывание войны в Украине сразу после Майдана. Ведь если бы не это вмешательство, украинцам удалось бы сместить удобный Путину режим безо всякой гражданской войны, разрухи и смуты. А что, если россияне, увидев это, утратили бы свою важнейшую для власти фобию и вознамерились последовать примеру Украины?

Но вернемся к словам. Вот слова из семейного обихода: невеста – та, что явилась невесть откуда. Говоря современным языком, неизвестно кто, неизвестно откуда, приперлась и собирается занять нашу жилплощадь и есть нашу еду. Дружелюбием и не пахнет, правда? 

А вот украинский перевод – наречена. Та, что предназначена тебе Богом, люби и цени ее, мужик. 

Или вот "золовка". Сестра мужа или жена брата, есть разные версии. В любом случае ее место в семейной иерархии тоже где-то в самом низу, то ли слева, то ли ближе к золе.

Русское слово "жена" означает просто "твоя женщина" и все. В более выспренной речи жену называют "супруга". Тоже ничего хорошего, супруга – та, что в одной упряжке с тобой, супруги – те, кто тянут лямку семейной жизни вместе. Радость или счастье в это понятие не включаются, они как бы лишние.

По-украински "дружина" - это друг, полноправный представитель твоего клана. Слово "дружина" означает еще и "воинство", а значит, слово "дружина" может толковаться еще и как товарищ по оружию, соратница.

Украинский язык безгранично нежен по отношению к детям. Немовля, люлька, лелека – от этих слов буквально веет теплотой. 

Сравните их с русскими словами – младенец (ребенок младых лет), колыбель (колеблющаяся, колыхающаяся кроватка), аист. 

Констатация голого факта, все. То же самое со словом "родители" - это те, кто родили. Точка. Никаких намеков на дальнейшие обязательства перед детьми, как, например, в слове "батьки".

Недостающую нежность русским словам принято добавлять с помощью уменьшительно-ласкательных суффиксов. Ребеночек, матушка, батюшка, женушка. Если вы заглянете на русскоязычные женские форумы в Интернете, вы будете ошарашены количеством таких суффиксов, которые женщины лепят к чему ни попадя. Масик, лялечка, сисечки, трусики – любовь и нежность для этих женщин в таком хроническом дефиците, что они рождают бесчисленных словесных монстров, лаская себя ими сами.

Или вот имена, под которыми они ведут весь этот щебет – Ленусик, Ольчена, Настена – это симптом все той же вечной нехватки нежности.

Отдельная тема – любовное коверканье слов, означающих еду. "Тортик с вишенкой", "вкусненький пирожок", "обалденные помидорчики", "спасибо, Ленусик, за рецептик, я его в копилочку"! Еда для этих людей – лакомство, а не пища. "С зарплаты покупаю детям фрукты, полакомиться", - пишет женщина, между прочим, имеющая работу. Просто денег эта работа приносит так мало, что еду не едят, ею лакомятся, ее обожествляют. 

Вспомните возмущение русской женщины, на известном видео кричавшей: "В украинских детских садиках детям дают на обед кашу и вот такую большую котлету! А у нас – одну гречку! А мы еще должны их кормить"? – кипятится она, имея ввиду огромные дотации на аннексированный Россией Крым, платить за который приходится своим благополучием.

Разумеется, ничто не следует возводить в абсолют, но язык предательски выдает россиян. 

Их хмурый, суровый нрав, их невеселую, трудную жизнь, их манеру обращаться к незнакомцам без излишней вежливости, замкнутость и настороженное, даже враждебное восприятие внешнего мира. 

Не имея ни возможности, ни желания утолять их печали, российская власть насаждает в их головы страх перед внешним миром, где якобы одни враги, плетущие козни и желающие их краха, всячески поощряет их мрачные фобии и пестует их несбыточную мечту о новом величии, добиться которого можно, разумеется, только так, как веками поступали с ними самими, - страхом и порабощением.

"Но вы же живете ужасно"! – воскликнула я как-то много лет назад, общаясь с одной образованной москвичкой. 

"Ну и что? – ответила она мне. – Зато нас все боятся".

Патріотичний Інтернет

Дивовижа, але український сегмент усесвітньої мережі українським назвати можна лише насилу. Усі найпопулярніші сторінки та сервіси доступні або ж зрідка у трьох варіаціях (російською, англійською, українською), або ж навіть тільки російською та англійською. Якщо не досить знатися на пошуку, то патріотичних ресурсів годі шукати — не знайдете. "Місця треба знати". Я б хотів поділитися з вами деякими корисними посиланнячками...

Якщо прагнете обговорити з однодумцями проблеми політики, економіки, української мови, історії та культури, а також перспективи вступу до різних міжнародних альянсів (НАТО, ЄС), то вам зарадить Інтернет-форум "Україна понад усе" за адресою tarastokar.uaforums.net. Створений полтавцем Тарасом Токарем, він поволі набуває популярності в україномовному середовищі. Об'єднує представників багатьох регіонів України (від Львівщини і аж до Донеччини), що дає можливість ознайомитися з багатьма точками зору на нагальні питання. Відзначу, що жодного нецензурного слова чи вислову ви тут не знайдете (як і не побачите російської мови), адже адміністрація форуму пильнує за порядком і виконанням правил сайту.

Також заслуговує на увагу свідомого українця-патріота й ресурс hutir.info. Окрім доволі широкого форуму з можливістю викладу власних статей на різні теми, він має файловий архів із українізаторами відомих програм, що дозволить вам створити комфортне українське середовище на жорсткому диску вашого комп'ютера. Тут же можна ознайомитися з новинками кіно, української музики та завантажити їх.

share.net.ua, безумовно, зацікавить тих, хто полюбляє безкоштовно вантажити собі українську музику найвищої "закваски" (ансамблі народної творчості, бандуристи, академічний вокал тощо) та кіно. Ресурс так і називається — "Українська шара".

Хто любить українську музику не тільки слухати, а й грати, стане відвідувачем сайту pisni.org.ua. Тут доступна велика база акордів на гітару для найрізноманітнішої української музики. Мріяли навчитися грати популярні повстанську "Лента за лентою" чи, скажімо, "Гімн Україні"? Тоді вам обов'язково сюди. Усі наявні тексти з акордами каталогізовано за жанрами та виконавцями, а також діє пошук за фразою з пісні, її назвою чи виконавцем, аби вам легше було користуватися перевагами сайту.

Досить цікавий сайт hurtom.com — сайт підтримки всього українського. Тут ви надибаєте кількадесят українізаторів програм, кліпи, музику, фільми українською мовою, патріотичні шпалери на робочий стіл, а також новини, статті та поради і досить ємний форум. Проект було започатковано 7 січня 2007 року, і сьогодні він користується неабиякою популярністю серед патріотів.

Той, хто цікавиться діяльністю ОУН-УПА в Україні, обов'язково мусить зазирнути на oun-upa.org.ua. До вашої уваги посилання на документи, що стосуються діяльності Української Повстанської Армії, інформація про Організацію Українських Націоналістів (від її зародження і аж до сьогодення), повстанська музика, фільми, світлини тощо. Варто відзначити дуже гарне оформлення ресурсу. Доступний з певного часу двома мовами — українською та російською.

Звісно, вищенаведені посилання — далеко не весь потенціал, так би мовити, "патріотичного Інтернету". Якщо вас зацікавить це й ви захочете дізнатися більше, пишіть мені на [email protected], і я обов'язково продовжу тему й триматиму вас у курсі останніх надходжень на полі українського Інтернету.

Богдан КОВАЛЬЧУК.
"Молодь України".

Геніальна розповідь про українську мову

БУЛО ЦЕ ДАВНО, ЩЕ ЗА СТАРОЇ АВСТРІЇ, В 1916 РОЦІ. В КУПЕ ПЕРШОЇ КЛЯСИ ШВИДКОГО ПОТЯГУ ЛЬВІВ – ВІДЕНЬ ЇХАЛИ ЧОТИРИ ПАСАЖИРИ: АНГЛІЄЦЬ, НІМЕЦЬ, ІТАЛІЄЦЬ І УКРАЇНЕЦЬ.



Українізіція проти русифікації

Примусова русифікація, або принаймні наявні спроби її реалізації, пробуджують в українцях тягу до національних і патріотичних цінностей. Як не дивно, насадженням російської мови, так звана «влада», стимулює поширення і розвиток української «ідеї». Не зважаючи на давно вже характерну неповагу «посад» до всього українського (історії, культури, територіальної цілісності, мови українського народу, разом із цим же народом), навіть не зважаючи на відверто блазнівські «начебтозакони», українці вирішили піти протилежним шляхом і таким чином не зайвий раз показати свою відокремленість від тих же посадовців і їхніх ручних песиків.

Можливо навіть справа не тільки в пробудженні національної свідомості. Є думки, що в даній ситуації не останню роль відіграє звичайна людська непокора. Достатньо буде згадати часи впровадження українського дубляжу в кінотеатрах країни і хвилю невдоволення такою підтримкою української мови. Звісно, в порівнянні з сучасною ситуацією, це була скоріше реакція ніж протест, маленька хвилька занепокоєння, щодо своїх свобод.

Потрібно також враховувати і той факт, що суспільство змінюється. Наразі виникає розуміння єдності народу і порозуміння між собою, зменшується рівень зацікавленості в політиці і в той же час зростає зацікавленість в нових ідеях розвитку суспільства, як одного цілого. І можливо це лише моє особисте переконання, що в українського народу з’явилася можливість збагнути свій потенціал і навіть скористатися ситуацією задля свого культурного становлення, але в будь-якому разі процес українізації українського народу почався, хоч і не самими українцями.