У мене є знайомий олігарх. Він – абсолютно непублічний, ви навіть не знайдете його фото в інтернеті. Але це не робить його "меншим" олігархом, ніж, скажімо, Пінчук чи Новинський.
Але він – "хороший" олігарх. Щомісяця він витрачає на допомогу армії мільйони гривень. Не для піару, а просто від душі. Абсолютно щиро вболіває за перемоги наших на фронті та так само болісно, як ми, переживає втрати. У нас з ним цілковите взаєморозуміння щодо потреб армії, ситуації на фронті та в тилу.
Читйате також: Українські надра належать усім громадянам країни, але хто ж насправді ними володіє
Але в якийсь момент я зрозуміла, що безкінечно займатися тільки волонтерством на благо армії неможливо, і мене потягнуло назад у журналістику. Ми з колегою Марією Томак вирішили створити Медійну ініціативу за права людини, отже, постало питання фінансування нашої нової організації. Просити гроші в олігарха вже не на армію, а на щось хоч і суспільно корисне, але своє, було страшенно незручно. Та знайомі атовці переконували: "Йди до олігарха, він же хороший, він допоможе". І я пішла.
Олігарх спитав, чим буде займатися наша організація. Я розповіла, що ми плануємо займатися журналістськими розслідуваннями порушень прав людини в контексті збройного конфлікту. Як приклад, навела справу Дмитра Шабрацького – "айдарівця", якого ймовірно убив Ігор Радченко, який є пов’язаним із нардепом Сергієм Дунаєвим, який є пов’язаним із олігархом і теж нардепом Юрієм Бойком.
Хороший олігарх уважно вислухав мене. Підлив мені ще трохи дорогого віски.
"Я знаю Бойка. Рідкісне падло, погоджуюсь, – дуже спокійно сказав він. – Але розумієш, Оля... Те, чим ви збираєтесь займатись, небезпечно для держави".
Суть його промови зводилась до того, що в Україні існує негласний консенсус між олігархами (такий собі суспільний договір по-українськи), і тільки цей хиткий консенсус забезпечує стабільність, державну цілісність і суверенітет. Розірвання "олігархічного договору" потягне за собою непередбачувані для країни наслідки, аж до втрати державності.
Грошей на нашу ініціативу він не дав.
Такий він, український неофеодалізм. Олігархи є готовмии вкладати сотні мільйонів у телеканали та телешоу, створюючи для себе та народу ілюзію справжнього життя. Вони платять стипендії студентам, проводять форуми, стають філантропами і меценатами, почесними прихожанами чи почесними професорами. Вони є готовими безкінечно фінансувати бойові дії, делікатно оминаючи той момент, що саме вони, тобто побудована ними система суспільних відносин, і є справжньою причиною війни.
Вони абсолютно щиро вірять, що вони і є держава.
Реальне громадянське суспільство для них – ще з кучмівських часів і до сьогодні – було і є антагоністом. І зовсім не дивно, що в їхній риториці (особливо, в риториці провладних феодалів) все частіше з’являються фрази на кшталт "вороги держави" в бік журналістів і активістів… Не забуваймо, з точки зору олігархічно-феодального світогляду, кожен, хто хоче підірвати основи "олігархічного консенсусу", а насправді просто розслідувати чи унеможливлювати злочини сучасних феодалів, знищує основи державності.
Читайте також: Коломойський, Ахметов, Фірташ: тотальні змови та "договорняки" Порошенка
Не допустити до прийняття рішень людей іншого світогляду, які виступають проти існування феодалізму в 21 столітті, – це олігархату диктує уже навіть не логіка, а інстинкт самозбереження. Так, звісно, феодал-олігарх може бути "хорошим", оплачувати протези пораненим і лікування діткам, але це не робить його "меншим" феодалом, тобто монопольним власником феоду. А відтак, залишає в силі феодальні суспільні взаємини з усіма наслідками, що із цього випливають. Корупція, патерналістська свідомість населення, торгівля національними інтересами – все це нас жахає в теорії, все це з екранів незмінно засуджують депутати та чиновники, незмінні слуги феодалів. Але на практиці ці речі виявляються цілком прийнятним для нас, бо якось з цим живемо, і нічого.
Український неофеодалізм – він такий. Він вимагає вправності у конформізмі та компромісах не лише від самих феодалів, але й від підданих. Він підміняє поняття (наприклад, політичних партій), нівелює цінності (наприклад, українські чи європейські), змушує імітувати цілі процеси та явища (наприклад, реформи). А найголовніше, він змушує жити в цих симулякрах велику частину суспільства, витрачати сили, енергію, роки на імітації та безрезультатність.
Сьогодні феодали спинним мозком відчувають запит українців на зміну суспільних відносин. Поки що виборці це формулюють як потребу нових облич у політиці та нових політичних сил (хоча ми ж з вами розуміємо, що наш запит не зводиться до зміни облич, чи не так?).
Хочете нових лідерів? – питає олігархічна система. – Їх єсть у мєня!" І у відповідь на суспільний запит готує чергову імітацію у звичному та зручному для себе форматі – телевізійному: проект "Нові лідери". Вуаля!
У процес імітації відразу включаються піддані. Хтось збирається наглядати за прозорістю імітації. Хтось прозріває: "О богі! До імітації є причетними олігархи та "зашкварені" особи!" І ніхто не запитає: друзі, а чи взагалі можливою є поява нових лідерів у процесі імітації?
Кого ж насправді цікавить, що про ідеї політичного елітизму, політичного лідерства в світовій політичній думці написано цілі трактати. Що формування політичного лідера – це складний багаторівнений еволюційний процес, в якому, на жаль, Україну було відкинуто на кілька століть назад негативною селекцією радянських часів, війнами та репресіями. Що лідери проявляються в процесі об’єднання людей навколо себе, у формулюванні ідей і політичній боротьбі.
Читайте також: Кого будуть підтримувати українські олігархи на майбутніх президентських виборах
Людям, звиклим до життя в телевізорі, потрібно дати відчуття оновлення. І вони його отримують. У форматі телевізійного шоу, де, безперечно, будуть хороші учасники, які казатимуть правильні слова та викликатимуть овації. До речі, про ту частину суспільства, яка відмовилась від телевізорів і перейшла у Facebook, головні феодали теж не забули. Вона отримає нову та прикольну партію "Демократична орда" – теж, до слова, непогана імітація.
Ось так, з попкорном і безкінечними шоу, пройде черговий виборчий рік. Хиткий "олігархічний консенсус" буде збережено. В крайньому випадку трішки підправлено. Задля держави, звісно.
Проте еволюційні процеси не є підвладними олігархічним впливам. Десь у Києві і регіонах триває дуже повільне та поступове, але невідворотне формування ціннісно нової політичної еліти. Вона формується у боротьбі з неофеодалізмом, з конформізмом і власними вадами. І її не приховаєш за жодними імітаціями.
Ольга Решетилова
Оригінал: "Лівий берег"
Ви, трохи родичі запорожцям, бо теж громадяни України. І в Одесі, і в Запоріжжі, майже в один час встановили олігархи з комуністами, досить дружно аналогічні пам'ятники, для збурення суспільства, його розшарування. То радо підтримала і п'ята колона Кремлівського “міру”. У Запоріжжі, встановили бюст тому очільнику окупантів, що очолюючи компартію знищив добру сотню мільйонів лише радянських людей. У Одесі встановили більш помпезного пам'ятника очільниці окупантів, що діяла на сотню рочків раніше і знищила Запорізьку Січ та гайдамацький рух, знищила всі історичні документи про Україну-Русь, які злапала, підготувала знищення українців, висилала їх в різні Сибіри Російської Імперії.
На Запоріжжі, того бюста нищили патріоти. В Одесі патріоти лише протестували. Тому, за пару років, в Одесі, сепари стріляли в одеситів, за що поплатилися, в Запоріжжі, слава Богу, обійшлося бризканням на сепарів зеленкою.
Треба дивитися в корінь проблеми, а не ковзати по поверхні її. Сталіна і Катерину, сепари, олігархи і комуністи люблять і захищають, бо то московські окупанти, бо то загарбники, бо при них нікому з українців пенсій не платили, бо обоє українців за людей не вважали і нищили безжально, хоча, для виду (для дурнів) залишали пару зрусифікованих українців, та то лише для піару, для Європи.
14:34 15 червень Київ, Україна
Сформовані олігархічні групи через інкорпоровані у владу «свої правильні» кадри приватизували сектора вітчизняної економіки: газовий, хімічний, енергетичний, нафтопереробний - і «протягнули свої кігті» до прибуткового аграрному сектору, заявив секретар Ради національної безпеки і оборони (РНБО) Олексій Данилов.
«На мою думку, за попередньою оцінкою, в Україні є 13 осіб, яких можна віднести до категорії олігархів. Основна ознака цієї групи - вплив на владу ... », - написав він у Facebook, коментуючи своє повідомлення напередодні про« впевнено »певних РНБО 13 олігархів.
Данилов зазначив, що поряд з військовою агресією Російської Федерації олігархічна система є однією з основних загроз національній безпеці.
«Країна на довгі роки опинилася надійно замкненими в щільному олігархічному трикутнику - олігархічної економіки, яка породжувала монополії, що призводило до корупції», - підкреслив секретар РНБО.
За його словами, олігархи чинять шалений опір будь-яким системним реформам, які загрожують їх домінуючого положення в економічній сфері і впливу на державні інститути.
«Питання стоїть принципово: держава повинна демонтувати олігархічну економіку і ліквідувати" п'яту колону "як найближчі завдання, які стоять перед нами», - підкреслив Данилов.
У той же час Данилов не дав іншої додаткової інформації про критерії віднесення бізнесменів до олігархів.
КИЇВ. 14 травня. УНН. Експерти міжнародної консалтингової компанії The McKinsey Global Institute розкрили секрет успіху розвинених країн світу, передає УНН з посиланням на звіт компанії.
Темп зростання економіки країни задає, серед іншого, великий бізнес, вважають в The McKinsey Global Institute.
"Багато країн з переважаючими темпами розвитку ВВП визнали важливість конкурентоспроможних компаній приватного сектора і створення сприятливих умов, в яких вони могли б інвестувати і конкурувати, навіть якщо вони створювали стимули для підвищення продуктивності", - говорить звіт.
Сьогодні помітно швидше ростуть ті сектори економіки, де великі компанії займають велику частку. Держава, в свою чергу, йде назустріч великим компаніям, надаючи останнім доступ до дешевих кредитів, пільговим курсом обміну, низькими ставками оподаткування.
Зі свого боку, великий бізнес сприяє зростанню ринків, що розвиваються, вкладаючи в експортно-орієнтовані галузі, в наукоємні галузі, пишуть аналітики. Більш того, великий бізнес, в середньому, виплачує своїм співробітникам вищі заробітні плати. Це дозволяє нарощувати внутрішні споживання і заощадження для інвестицій, переконані експерти.
Але існує і зворотна сторона медалі, кажуть аналітики. Йдеться про найжорстокішу конкуренцію, яка існує серед великого бізнесу в країнах, що розвиваються, а також про безперервну необхідність великих капіталовкладень. Їх, як показує практика, найкраще робити в інноваційні технології та створення нових товарів і послуг, йдеться в звіті.
Нагадаємо, в минулому році українські виробники і експортери курятини забезпечили Україну 500 млн доларів валютної виручки, з них 450 млн доларів – частка агрохолдингу Юрія Косюка "Миронівський хлібопродукт" (МХП), який є головним експортером у країні. Компанія здійснює 88,2% всіх зовнішніх поставок м'яса птиці на міжнародні ринки.
Валютна виручка, за словами експертів, гостро необхідна Україні для балансу валютного курсу, а також розрахунків за зовнішніми боргами.
Як виявили дослідники, засоби масової інформації існували в світі з давніх давен. Наприклад, прізвище «Сміт» вірніше має писатися як «ЗМІт», тобто прізвище з цим ключовим сполученням літер веде своє походження від представників ЗМІ, які хоч чимось, але прославилися на ниві журналістики. ГолдЗМІт, БлекЗМІт, просто ЗМІт – це нащадки славетних журналюг, що спотворювали світ за багато років або століть раніше за нас. Кажуть, що іноді деякі первісні ЗМІ були незалежними. Так це чи ні – ми зараз можемо лише здогадуватися.
Звичайно, що самою незалежною від влади та олігархів були ті ЗМІти, що видавали свої творіння на заборах, стінах та інших загальнодоступних та письмо придатних поверхнях публічного розгляду. Але навряд чи вони могли заробляти цим своїм писанням на життя, бо їхні опуси часто-густо не перевищували об’ємом трьох літер, які навіть тоді знали й неписьменні читачи первісних ЗМІ. Першими постраждалими журналістами були саме ті, хто писав на заборах та стінах – власники означених поверхнів відловлювали майстрів ху.дожньо- заборного слова та жорстоко били. Своїм обмеженим світосприйняттям власники не розуміли, що таким чином здійснюють кривавого тиску на свободу слова. Але, незважаючи ні на що, заборно-стінова журналістика дожила й до сьогодення завдяки велетенським зусиллям аматорів прози та поезії, що вони розміщують на різноспрямованих рівних поверхнях в самих неочікуваних для цього місцях. Прошу зауважити, що живопис теж має походження від заборно-стінової літератури та й досі може з нею поєднуватися в одних майстрів.
Велич заборно-стінової літератури полягає в її лаконічності. Достатньо трьох-п’яти літер, і все, що хотів сказати автор, відкривається у своїй багатогранності, що свідчить про неабиякий талант до ху.дожнього слова у письменника (на жаль, вони частіше за все є анонімами). Але я зараз навіть не про це. Після перегляду трилогії «Матриця», стає зрозумілим, що сюжет фільму полягає в протистоянні маргінальних помиїв суспільства проти стабільної структури традиційно-роботизованого суспільства, основою якого є саме ЗМІ. Не дарма ж головного героя трилогії звуть «Агент ЗМІт», якому протистоїть якийсь там «Нео». Але ось в чому, власне, і таємниця сюжету, прихована від стороннього глядача з єзуїтсько-масонською хитрістю: Neo = New, Neo = One. Тож цілком логічно постає словосполучення New One чи то One New.
Що з цього виходить, стає зрозумілим з сюжету. Тобто, Агент ЗМІт не дає працювати Вані Нью (чи то Нью Вані). Бо Агент ЗМІт є рупором провладної корумпованої олігархії, а Нью Ваня є унтерЗМІтом не менш корумпованої, але далекої від влади тієї ж олігархії.
Все, що далі трапилося – є лише рекламою Нью Вані та вихвалянням могутності Агента ЗМІта (власне, тих сил, що за ними стоять). Кінцем трилогії є порозуміння Агента ЗМІта з Нью Ванею шляхом фактичного злиття обох тих початкових версій суспільства в одне.
Власне, залишилося одне питання – коли корумповані провладні олігархи приймуть до себе не менш корумпованих, але олігархів не при владі, то вони всі стануть провладними. ЩО ТОДІ БУДЕ З СУСПІЛЬСТВОМ?
На цій приємній ноті я закінчую свій репортаж з домашнього кінотеатру, бо писати стільки літер на заборі мені впадло, тож катуйтеся через інтенет.
В. Тамбовський, душелюб та людовєд, дохтурь ненормативних наук, проффесор кафедри ізячної словісності Солсберійського державного університету.