хочу сюди!
 

Наталия

47 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років

Замітки з міткою «проблема»

Вислухаю Вашу проблему.

Пропозиція для тих, у кого немає часу ходити до психологів.
Готова вислухати Вашу проблему.
З 9.00 до 20.00.
Оплата - 100 грн, без обмеження в хвилинах розмови. Абсолютно конфіденційно. Телефонуйте: 0976787255, Тетяна.

Звідки більшість виборців 2019...... ......

Через роки пояснює сьогодення Ігорь Коханоський - однокласник і  друг   Володимира Висоцького До речі, він навчив поета грати на гитарі. Спочатку, навіть, Висоцький співав лише його пісні . А потім почав створювати свої.

«Водна війна» Росії в Криму триває


21:48 02 серпень Київ, Україна
З приходом російських окупантів в Крим кримчани почали відчувати проблеми, з якими раніше не стикалися. Це підвищення цін на харчові продукти, порушення прав і свобод людини, обмеження свободи слова, заборона на інакомислення. Головною проблемою стала нестача води. Окупанти досі не можуть її вирішити, тому почали «Водну війну» проти України.
Необхідно відзначити, що характер цієї війни відповідає «гібридному». Уряд Росії звинувачує Київ в "водному геноциді" кримчан. Це повторюють пропагандисти, держслужбовці РФ і приймають все на віру російські "патріоти". Більш того, щоб зміцнити віру росіян в тому, що саме Україна винна у водній кризі Криму, уряд РФ подав позов до Європейського суду з прав людини. У ньому Росія звинуватила Україну в «грубих порушеннях» з цього питання. Вирішивши "підіграти" Кремлю, так званий глава Криму Сергій Аксьонов планує подати окрему скаргу з вимогою компенсації до 1,5 трлн рублів.

Як і слід було очікувати, ЄСПЛ відкинув позов Росії, визнавши його необґрунтованим. В ООН вже говорили, що вся відповідальність за півострів Крим лежить на стороні, що його окупувала. Ймовірно, в Кремлі і не розраховували на реальний успіх в Європейському суді. Основним завданням такої процедури було саме показове звернення до суду, а не його результат.
Поки Кремль грає в свої політичні ігри, люди в Криму потерпають від екологічного лиха. Обіцянка Путіна поліпшити життя кримчан після анексії спростовується з кожним роком. У зв'язку з некомпетентністю окупантів вирішити водну проблему, поля в Криму перетворюються на безплідні степи, як це було до побудови Північнокримського каналу. Наприклад, рис вже неможливо вирощувати на цих землях.
Проте крім гібридної війни, Росія може здійснити повномасштабний наступ. Про такий сценарій говорить начальник розвідки української армії, полковник Кирило Буданов. І хоч вірогідність таких маневрів невелика, в зв'язку з негативними наслідками для Росії, квітневі "навчання" продемонстрували готовність російських військ до можливого наступу. І хоч в Кремлі підкреслювали неможливість відкритого збройного конфлікту з російської сторони, весь світ знає, що слово російських політиків нічого не варте. Річ в тому, що до анексії півострова президент РФ вже говорив, що Крим - це українська територія і Росія ніколи не нападе на Україну.
Втім, з огляду на екологічне лихо на півострові, віцепрем'єр-міністр - міністр з питань тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков сказав, що Київ готовий надати Криму гуманітарну допомогу, в тому числі питну воду, але ніяких запитів не надходило. "Росії дуже складно визнати свою слабкість... це буде рівнозначно визнанню того, що вони прийняли неправильне рішення", - сказав він.
Таким чином, стає зрозуміло, що політичні ігри і гордість для Кремля куди важливіші за людські життя.

Як казав дядько Ейнштейн...


МИ ВІРИМО В ПУЛЬТ!

З вами ніколи не траплялося таке, коли ваша дитина, отримавши живу істоту, - кошеня, наприклад, або черепашеня, запитало б вас: “А де пульт?”

Не було? Ну нічого, ще не вечір… Трапиться, - якщо й не у вас, то у ваших дітей, коли в них будуть підростати їхні діти та онуки.

Щодня на Землі зникають більш ніж 70 видів тварин і 50 тисяч гектарів лісу. 20 тисяч гектарів сільгоспугідь щодня перетворюються на пустелю внаслідок ерозії ґрунту. Затоплюється, сохне та зникає… Ну просто речитатив з дешевої трагедії, слово честі.

Вільям, де ти? З’явися! Що там тобі до тих отеллів, гамлетів та лірів? У нас тут, повір, матеріал набагато дебеліший. Просто скласти з нього такі твори, щоби сцена ООН здригнулася і нафтовий магнат сльозу пустив би, - вже немає кому. А ти зміг би…

Мовчить Вільям. Чує, мабуть, що немає йому задля кого й перо в руки брати.

То що ж нам робити? Чи може бити тривогу?

Не треба її бити. Вона зазнає биття вже десятки років з боку солідних міжнародних установ з величезними бюджетами, а також з боку багатьох серйозних і поважних людей. Проте, мовчить як партизан. Нам жити й досі не тривожно на землі, яка зникає.

Сказати чому? Та ні, дарма, ви не повірите… Сказати? - ну ладно.

Ми, немов та дитина, яка описана на початку цієї оповіді, віримо в Пульт.

У те, що все на світі, усе в нашому житті можна вилічити, вирахувати алгоритм його дії, а отже, - виготовити пульт і посібник для управління ним. Розробити методику вирішення будь-якої проблеми, скласти гарний дохідливий курс, долучити до нього професійно зроблену покрокову інструкцію в медіаформаті.

Для всього, буквально для всього.

 

ТУНЕЛЬНЕ МИСЛЕННЯ

І ви думаєте, що наше дитяче, міфологічне сприйняття дійсності цим і обмежується? Еге…

У міфах, та навіть у казках, немає ж просто річки або просто вітру. У казках все персоніфіковано, або ж, принаймні, керується якимись персонами. Котрих треба розшукати і з ними по-свійському розібратися.

А що це означає? А це означає, що пульт вже існує! До кожної з проблем. Але він - у злих руках.

І для нас, розумненьких діточок, зовсім не важко вирахувати, чиї це руки. Ми ж отримали від наших вчителів універсальний ключ до серця будь-якої проблеми. А зветься він “дивись, кому вигідно”.

Просто чарівний ключик! - адже чого бажає розумненька дитинка? Відчувати себе розумненькою, якомога частіше дістаючи тому підтвердження. Як цукерку.

І от, щоразу, сидячи перед телевізором, або й у колі знайомих, з виглядом чи то нудьги чи то обурення, - маску можна підібрати, - ми переліковуємо винуватців усіх світових проблем. У тому числі і проблем планети Земля.

І кожна фраза - як цукерка. Ключик же золотий! Нічого навіть не варто доводити та пояснювати. Треба просто натякнути, чим саме вигідно тим чи іншим “персонам” те чи інше нещастя. І все.

Тема вичерпана, проблема розв’язана. Можна пити пиво, злегка зітхаючи про те, що якби навіть не ті “персони”, все одно проблеми б існували, бо просто немає кому ними зайнятися. Немає кому найняти справжніх профі для їх розв’язання. А от вони вже виготовили б пульт і для управління Сахарою, щоб не бешкетувала, і аби вгамувати танення льодовиків, і земну вісь підрихтували б, а то подейкують, що вона, нібито, не туди кудись хилиться.

Винуватці  - пульт, пульт - винуватці… Тунельне мислення. Нам затишно в ньому!

Настільки нам у ньому спокійно, що навіть цей малюнок у стилі демотиватора, котрий намагається донести до нашої свідомості карикатурність світу майбутнього, - не претендує на зміну позиції глядача.

 

НІХТО Й НЕ ПЕРЕХОДИТЬ НА ОСОБИСТОСТІ…

А чому ж не претендує? А згідно з відомим принципом, сформульованим одним дядьком на ймення Альберт Ейнштейн. Принцип цей стверджує, що проблему неможливо розв’язати на тому рівні, на котрому вона утворилася.

Означає це, що і наше знущання над природним середовищем, у котрому живемо і котрим користуємося, і наслідки такого ставлення до нього не можна скасувати ані биттям тривоги, ані інтелектуальними потугами у пошуку винуватців та у створенні “пультів”. Хоч криком кричи, хоч підписуй резолюції, а хоч і увагу громадськості привертай. Нічого, крім галасу, з цього не буде, як у Жванецького: “А що це там за шум, галас і несамовиті зойки? А там саме привертають увагу громадськості”.

То як же ці проблеми знайдуть своє вирішення ? Як це “як”? Так, як і має бути, - підйомом на рівень вище.

А хто і що у нас там, на “рівень вище”? А там у нас - ми. Точніше, стосунки між нами, людьми.

Що ви хочете цим сказати, авторе? Автор бажає цим сказати, що саме звірячі та егоїстичні стосунки між людьми призводять до смерті природи. Вона та її проблеми є нижчим рівнем, і тому залежить від розв’язання проблем на рівні вищому, - у нас з вами. Тобто, повторимося: не егоїстичне ставлення до природи, а егоїстичні основи міжлюдських стосунків.

Хто хоче, хай називає це пошкодженням ноосфери, котра зв’язана з усіма іншими планетарними сферами, хто хоче – якось інакше. Але коли ми почнемо вибудовувати наші стосунки, принаймні, на основах “не роби іншому того, що ненависно тобі” (“полюби ближнього” варто поки що й не зачіпати), - природа почне відрождуватися.

Сахара разом з Гольфстрімом і з льодовиками самі між собою домовляться і самі все налагодять. Без наших з вами пультів і без мільярдних інвестицій у ніщо. Пробачте, - “в екологію”.

Зачекайте, - має право запитати читач, - то це виходить, що я і є тією самою “персоною”, яка злісно тисне на пульт керування кліматом?

Ні, ну навіщо так… Ніхто й не переходить на особистості.

Не “я” і не “ми”, а “стосунки між нами”. То є така цікава субстанція, котру начебто ми самі й формуємо, але вона ж, при цьому, формує нас. А коли доведе нас до ладу, спуститься на поверх нижче і почне займатися природою.

Хто допоможе Шостаківці ?

Хто допоможе Шостаківці ?


   «Нас спонукають на неординарні поступки, а значить, треба діяти. Траса від нас 500 метрів, а залізниця  – 100. Як порадите?»  Такими словами розпочинався колективний лист жителів селища Шостаківка  в редакцію газети «Україна Центр» , ще в далекому 2008 році. Тоді в газеті на тему листа була надрукована стаття  «Кто поможет Шестаковке?» . Проблема яка довела людей до відчаю – відсутність води. Селище стоїть на гранітній плиті , тому ні колодязів  , ні джерел тут немає , немає навіть річки поблизу.  Пробували  звичайно бурити колодязі в граніті , але вода у них була не те що не питною, а навіть не технічною - червоного кольору . Було вирішено провести водовід з сусіднього села Українки , яка в трьох кілометрах від Шестаківки . У чомусь допомогла сільрада, в чомусь – місцеве підприємство «Заготзерно», але більшу частину роботи виконали самі жителі - вручну рили канави , прокладали труби. Значна частина сьогоднішніх жителів селища - це ті самі будівельники , які своїми руками проклали водопровід. Сьогодні вони, правда, вже зовсім старенькі ...

    За словами місцевих жителів, перебої з водою почалися після того, як до водонапірної вежі стали підключатися нові користувачі. Спочатку це був інтернат, але ніхто не заперечував - діти все-таки. Потім овочева база - теж поставилися з розумінням. Пізніше - місцеві фермери  і нафтопереробне підприємство. І все, потужності водопроводу стало не  вистачати , щоб забезпечити селище.

   Через рік журналісти газети  «УЦ» знову навідались до Шестаківки і  в травні 2009 року, з’явилась  наступна стаття на цю тему  «Шестаковка: вода взаймы» , але судячи із статті газети «Сухие колодцы Шестаковки» -  проблема і в 2013 році була не вирішена. 
   Пройшло вже десять років як жителі селища Шостаківка  вперше благали про допомогу ,  але проблема і досі не вирішена, сільська рада намагається , на скільки це в ії фінансових силах , посприяти у вирішені цього питання ,але таких великих грошей , які вирішили б ситуацію раз і на завжди в бюджеті сільської ради немає. Але проблему все одно потрібно вирішувати – вона сама не щезне ……

Яд еды.







Куда ни глянь,одни добавки,

Но,как же кушать то дерьмо?
Пошли по телу сыпь и вавки,
В глазу соседки есть бельмо!


Вот йогурт! Из чего он сделан?
Из сливок,ягод,молока?
Рецепт давно уже утерян,
На что-то он похож слегка!


А колбаса? Одно названье,
В ней вместо мяса сои фарш,
Её вообще состоянье,
Вкус чуткий,огорчит лишь ваш!


Везде тут пальмовое масло,
Крахмал,краситель,ГМО,
Чтоб ваше чувство не угасло,
В красивом фантике дерьмо!


Едим мы то,что есть не нужно,
И пьём напитки-суррогат,
Нам отказаться всем бы дружно,
От всей еды,несущей яд!

Как справится с ситуацией в которой ты-"слабое звено"?

Есть люди-шансы…Они приходят тогда, когда ты не готов

Они приходят в жизнь неожиданно, без предупреждения и очень часто тогда, когда ты не готов. Как маяк. Как ориентир. Как стимул.

 Они больше умеют, больше знают, лучше чувствуют свою связь с Космосом, лучше понимают себя и по-доброму относятся к миру. Они вступают с тобой в отношения. Нельзя сказать, чтобы ты сознательно хотел быть в отношениях с человеком, до чьего уровня не дотягиваешь.

 Скорее, это твой дух, твоя глубинная сущность нуждается в помощи, в росте, в осознании себя и происходящего. И зовет… Того, кто может помочь. И человек-шанс приходит. А поскольку другого механизма у Вселенной, кроме любви, нет, то между людьми происходит замыкание. И из двоих один однозначно будет уровнем (или даже не одним) ниже по своему развитию, а другой будет старательно тянуть того, кого, как он думает, любит.

 Человек-шанс понимает другие механизмы, он видит реальность глубже и тоньше, картина мироздания для него открывается полнее и многограннее. Он знает, что любовь – это равноценность. Это один уровень. Все остальное больно и мучительно. Поэтому дорисовывает, допридумывает, достраивает то, чего в другом человеке нет. Он хочет избежать дисбаланса. Ему остро нужен человек такого же уровня, а с тем, на кого выпала карта, гармонии не получается. “Рожденный ползать летать не может”.

 Парадокс в том, что тот, кто призывал помощь на уровне духа, на уровне личности этого не помнит. И его эго начинает бой. За автономию. За отстаивание ценностей своего уровня – в них комфортнее. За навязывание этих ценностей тому, кто их уже перерос, – так можно не чувствовать свою недостаточность. Можно было взлететь… Понять о себе многое… Достичь высокого… Но старое держит.

 Если бы эго так не активничало и не создавало проблемы там, где их не бывает, когда себя слышишь, то человек бы понял – шансы Вселенная дает редко. Приходит тот, у кого можно учиться и идти за ним, причем это будет нежно и с любовью. Но не случается. Эго кричит человеку: “Мы сами с усами, нам ничего вашего не нужно. А если и нужно, то скрасить наше существование на том уровне, где мы есть”. И чем больше расстояние между ступеньками, тем сильнее кричит.

 Помогающая душа начинает страдать. Ее давят, прессуют, ставят в рамки, в которых она не просто счастливо, никак существовать не может – это не ее уровень и не ее среда. А поскольку этот человек уже хорошо умеет себя слышать, начинается внутренний конфликт: быть собой или сохранять отношения.

 Сохранять отношения – это впасть в глубокую эмоциональную созависимость. Один человек будет постоянно придавлен другим, потому что превосходит по многим параметрам и его будут опускать на свой уровень, другой – будет ощущать свою ущербность и отыгрываться за это. Этот человек тоже страдает: над ним совершается насилие – его тянут туда, куда ему не надо. Тяжелый, мучительный путь, развитие которого видно с самого начала.

 Здесь нет рецептов. Каждый сам складывает пазлы своей жизни и своего духовного развития. Но я уверена, отступление от своей сути наказуемо (можно и так сказать), пребывание в мире с осознанием, кто ты и для чего ты, – это счастье и к счастью. Пусть не сию секунду… Надо только подождать чуточку дольше… душу своего уровня… или душу-шанс, если ты к нему готов.



Ист.: http://vocrugdaocolo.ru/est-lyudi-shansy-oni-prihodyat-togda-kogda-ty-ne-gotov/

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
9
попередня
наступна