хочу сюда!
 

ПРЕ мудрая

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 45-58 лет

Заметки с меткой «біографія»

Світова слава Тараса Шевченка

ДВА РОКИ ШКОЛИ, ДВІСТІ РОКІВ СЛАВИ


«Мені тринадцятий минало...»

Основною освітою Тараса були два роки навчання у церковно-парафіяльній школі. Майбутня гордість української культури – Шевченко, – був зобов’язаний багатьма своїми знаннями баронесі Софії Григорівні Енгельгардт. Чарівна красуня навчала юного козачка польській та французькій мовам, а загальне уявлення про світ Тарас отримував від лакеїв.

БУРХЛИВЕ ДОЗВІЛЛЯ


 Тарас Шевченко з друзями у Петербурзі

Сучасники генія стверджували, що Тарас Григорович захоплювався випивкою ще з часів Петербурга. Більш за все він любив відвідувати трактир біля біржі, у котрому зазвичай бенкетували іноземні матроси між рейсами. Тихий за тверезості, випивши алкоголю, Тарас ставав некерованим: лаявся на всіх, ладен був вступити у будь-яку бійку. А напиватися у компанії було звичною справою.

Один зі знайомих поета, котрий брав активну участь у визволенні Тараса з кріпацтва, розповідав про період життя у Казахстані: «Виходжу я години в три ночі вдихнути свіжого повітря. Раптом чую спів. І що ж, ви думаєте, бачу? Четверо несуть на плечах двері, зняту з петлею, на якій лежать дві людини, покриті шинеллю, а інші йдуть по сторонах і співають: «Святий Боже, Святий міцний!» – Точно ховають кого. «Що це ви, панове, робите?» – Запитую їх. «Так ось гулянка у нас була, відповідають, – на якій двоє наших, Тарас та поручик, лягли кістьми. Так ми їх і розносимо по домівках».

ДОРОГА «ДУША»


Павло Васильович Енгельгардт, поміщик Шевченка

У різних історичних джерелах вказано різні дати звільнення Шевченка з кріпацтва: одні дослідники називають 1838 рік, інші кажуть, що вільним громадянином Тарас став лише за кілька років до смерті. У своїй автобіографії Тарас Григорович писав, що своєю свободою він завдячує Карлу Брюллову та Василю Жуковському: великий російський художник написав портрет поета. Картину вирішили продати на аукціоні та витратити отримані кошти на звільнення Шевченка.

Портрет було продано за фантастичні по мірках того часу кошти – дві з половиною тисячі рублів. Найцікавіше, що частково гроші були надані імператорською родиною, про що є запис у її щоденнику: так, імператриця Олександра Федорівна витратила 400 рублів, наслідник престолу Олександр ІІ та велика княгиня Олена Павлівна – по 300 рублів. Вже за тиждень поміщик полковник пан Енгельгардт відпустив на волю цю «кріпосну душу».

ХІПСТЕР ХІХ СТОРІЧЧЯ


Карл Брюллов, Автопортрет для Галереї Уффіці, 1834.

Ми звикли до образу Шевченка, зображеного на портретах у вигляді втомленого вусатого чолов’яги у шапці та свиті. Втім така однобока картинка не зовсім відповідає дійсному образові Тараса. Шевченко був молодим прогресивним демократом та не любив ані надмірної пишності, ані скромної стриманості у одязі. Але у роки життя у Петербурзі, модний портретист заробляв пристойні кошти, які з радістю витрачав на модний одяг. Зокрема, у своєму щоденнику поет писав про особливе задоволення, отримане від придбання гумового плаща-макінтоша, який вартував 100 карбованців. Для порівняння, перебуваючи у складі археологічної комісії, Шевченко заробляв 150 карбованців на рік.

«ТОВАРИСТВО МОЧЕМОРДІЯ»


Тарас Шевченко. Віктор Закревський, його всепьянейшество. 1843.

Гультій Шевченко товаришував з Віктором Закревським, українським засновником жартівливого «товариства мочемордія». Алкогольне товариство проводило регулярні засідання, на яких обирався голова «його всепьянейшество». Під час подорожі до України у 1843 році у «товаристві мочемордія» бував і Шевченко.

Товариші по чарці вживали благородні світські напої: ром, настоянки і наливки, ведучи необережні розмови «за життя» і мріяли про свободу та світле майбутнє. Це був такий собі гурток п’яниць – молодих вільнодумців та осіб, опозиційно налаштованих щодо російського самодержавства, до якого належали Віктор та Михайло Закревські, брати Яків та Сергій де Бальмени, історик М. Маркевич, офіцер Ціхонський та інші.

Молодь, збираючись, проголошувала вільнодумні тости, розмовляла про: «фальш шляхетсько-панського життя, що виробилась віками, та особливо при кінці ХVIII і на початку ХІХ дійшла до найвищого ступеня…».

ЛИКЕРА ПОЛУСМАКОВА: ВЕСІЛЛЯ, ЩО НЕ ВІДБУЛОСЯ


Тарас Шевченко. Ликера Полусмакова. Вугілля. 1860.

20-річна наймичка Ликера Полусмакова цілком полонила серце поета, про що відомо з біографії митця. На 46 році життя Шевченко закохався у дівчину та збирався на ній одружитися. Він готував для нареченої посаг, готувався до весілля, найняв міського вчителя для грубуватої та простакуватої Ликери. Але не судилося. Подейкують, що Тарас застав кохану у обіймах того-таки вчителя, що і стало причиною розриву.

За другою версією, Ликера сама не схотіла їхати з Шевченком до Петербурга, воліючи лишитися у звичних обставинах життя. Але найбільш дослідники схиляються до версії, що Кобзар зрозумів, що Ликера жадібна, груба та неохайна, а найголовніше, – погодилася на шлюб з Тарасом Григоровичем виключно з корисливих міркувань.

А ЧИ БУВ ХЛОПЧИК?


Тарас Шевченко. Михайло та Марія Максимович, 1859.

З відомим українським вченим Михайлом Максимовичем Шевченка поєднували вельми дружні стосунки. Під час гостювання у Москві, Тарас познайомився з молодою дружиною вченого – Марією. Між ними зав’язалися теплі дружні стосунки, вони багато листувалися, Марія обіцяла посприяти у пошуках нареченої для Тараса. Але деякі дослідники біографії Кобзаря певні, що стосунки Марії та Тараса були ну дуже близькими, бо через дев’ять місяців після відвідин Тарасом родини Максимовичей у подружжя народився син. А до того дітей у них не було.

Втім, противники цієї версії стверджують, що Тарас ніколи б не переступив межу, адже Михайло був його близьким та вірним другом.

«ТІЛЬКО НЕ ПО МОСКОВСЬКОМУ, А ТО Й ЧИТАТИ НЕ БУДУ...»


Тарас Шевченко. Начерки на листі до брата Микити Шевченка. 1840.

Важко уявити, але до кінця життя Тарас Шевченко писав навдивовиж безграмотно. Ось фрагменти з одного його листа, відправленого братові: «Брате Микито треба б'тобі погавкати та я не сирдитий. Не хай буде так Як робіця .... За цілуй старого діда Івана за мене, і поклонися всій рідні Нашій Яка є ... Скажи іваново Федерці не хай він' до мене напишу листа окрім. – Та тілько не по московському а то й читати не буду – Кланяйся йому. Залишайся здорова – Твій брат тарас' Шевченко».

«ЩОБ ЛАНИ ШИРОКОПОЛІ, І ДНІПРО, І КРУЧІ БУЛО ВИДНО...»

У Кобзаря є дві могили: у Петербурзі та Каневі. Адже спочатку його поховали в північній столиці, на Смоленському кладовищі, де зараз встановлено пам'ятний камінь, і тільки за два місяці труну з тілом покійного перевезли на батьківщину, до Канева, де перепоховали, відповідно до Заповіта.

МІНІАТЮРНИЙ «КОБЗАР»

Український майстер Микола Сядристий створив найменше у світі «видання» «Кобзаря», розміром трохи більше половини квадратного міліметра, – набагато менше од макового зерняти. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі та мініатюрні, що гортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Переплет зшито павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

ШЕВЧЕНКО НА ПРИДНІСТРОВСЬКИХ БАНКНОТАХ

Дещо неочікувано вшанували пам’ять Кобзаря на території невизнаної Придністровської Молдавської республіки: у 1995 році в обіг було введено банкноту у 50 тисяч рублів, на лицьовій стороні котрої був портрет українського гетьмана Богдана Хмельницького, а на зворотній – пам’ятник Шевченкові перед університетом у Тирасполі.

А вже у 2002 році дизайн купюри обновили. Відтак, на банкноті у 50 рублів з’явився портрет Тараса Шевченка. Банкнота була зеленкуватого кольору, тому у свідомості молдаван «зеленими» довго лишалися не американські долари, а саме гроші з Шевченком.

У 2007 році було затверджено остаточний дизайн грошей – сіро-зелений колір з незмінним Кобзарем.

ШЕВЧЕНКО НА МЕРКУРІЇ

У 1973-1975 роках автоматична станція «Марінер-10» вперше провела фотографування Меркурія з близької відстані. Було виявлено, що поверхню планети покривають кратери різних розмірів. За правилами Міжнародного астрономічного союзу їх називали на честь видатних художників, музикантів, письменників і поетів. Відтак один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я Кобзаря. Діаметр кратера Шевченко – 137 кілометрів.

ТВОРИ ШЕВЧЕНКА МОВОЮ ЕСПЕРАНТО

Твори Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. Серед них — японська, корейська, арабська і навіть міжнародна мова есперанто. Найбільшу кількість перекладів було здійснено російською, німецькою, польською, англійською мовами.

180 НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ


Пік Шевченко на Кавказі

У 1964 році, коли відзначався 150-річний ювілей Великого Кобзаря, 196 населених пунктів СРСР носили ім’я Шевченка. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь митця. У Казахстані на його честь названо Форт-Шевченка, з 1964 по 1991 роки місто Актау мало назву Шевченко. Також однойменну назву носять 3 села, 4 селища і 8 хуторів в Адигеї, Башкортостані, Краснодарському краї та 8 областях Російської Федерації, і село у Рибницькому районі Придністров'я.

Крім того, на честь Тараса Григоровича Шевченка названі морська затока в Аральському морі та вершина висотою 4 200 м на північному схилі Великого Кавказу, в Боковому хребті. Це ім'я дали їй українські альпіністи, які вперше підкорили цю кавказьку вершину у 1939 році.

РЕКОРДНА КІЛЬКІСТЬ ПАМ’ЯТНИКІВ


Незвичний пам’ятник Шевченкові Івана Кавалерідзе

У світі налічується 1384 пам’ятника Кобзареві. Така кількість є другою для однієї особи. Більше, як вважають дослідники, лише пам’ятників Ісусу Христу. Щоправда, існує версія, що Шевченка випереджає Володимир Ленін. Але останніми роками, принаймні в Україні, кількість таких пам’ятників суттєво зменшилася.

На території України нараховують 1256 монументів, а ще півтори сотні – у інших 35 країнах світу, – від Бразилії до Китаю.

Невідомий Шевченко

Сьогодні 22 травня 2015 р., у день, коли тіло Тараса Шевченка перепоховали в Україні, я ще раз кажу наступне: це була прекрасна людина за змістом свого життя, а тому не є важливо, як і звідки він походить, тому я мало переживаю стосовно своєї правоти щодо родоводу Тараса Шевченка, але я знаю, що він похований у Каневі на горі тому, що то була куплена ним особисто земля для свого житла. Як і знаю, що на горі ця земля не тому, що з гордині, а тому, що була дешева: мати господарство на височині завжди було проблемою для доброго хазяїна, бо ж як виїхати з вантажем, як і з’їхати - нелегко, що знає кожен, хто хоч раз конями у фірі це робив. Горби цінувались дешево, а для поета навпаки головним був краєвид. Тому запам’ятайте: канівська височина з могилою Кобзаря є приватна власність Тараса Шевченка.  

Невідомий Шевченко

Сьогодні 10 березня 2004 р. я не зміг за особистою традицією побувати коло пам’ятника Шевченка через повну відсутність грошей навіть на дорогу до міста, тому я вирішив відзначити роковини смерті Тараса Шевченка іншим чином. В мене давно вже виникла одна гіпотеза стосовно родоводу Шевченка доволі оригінального характеру. Я навіть не дуже поспішав її оприлюднювати через певну скандальність і поділився тільки з мамою ще за її життя (письменниця Галина Гордасевич). Мама поставилась до моєї ідеї доволі спокійно і сказала, що можна було б про це написати. Минуло вже років 7-8, якщо не більше, відколи я до цього додумався: чи справді Тарас Шевченко походить з простих селян? Занадто вже дивна його біографія, як для простого кріпака.
Пригадую, що я прочитав перед тим товсту книгу з біографією Шевченка радянського взірця доволі тупу і цікаву тільки певною кількістю фактажу. Читав довго, тому що було нудно, зате для аналізу мав час. А потім мені випадково попала в руки книга про біографію Тараса Шевченка нерадянського дослідника П.Зайцева, яку я до цього часу всю до кінця не дочитав, але там мене вразила фраза про те, що Карл Брюллов чомусь дуже сильно наголошував на благородстві рис обличчя Шевченка. І тут я подумав, що в той час розквіту живопису і науки про фізіономістику художники як ніхто інший добре розумілися на родових рисах людей, тому захоплення Брюллова було далеко невипадкове: він побачив схожість в рисах Шевченка з кимсь добре йому відомим, тому і так захоплювався, навіть тішився знайомством з Шевченком і не просто допустив до себе в якості учня, а подружився на рівних. Тут щось значно глибинніше приховано, чого ми не знаємо.
Мені завжди подобалось займатись аналітикою, тобто продумувати можливі невідомі данні за відомими незначними фактами. Як кажуть: по кігтях лева пізнають. Тут я пригадав ще одну важливу аналогію, над якою довго бився ще з шкільних часів, а саме про долю Ломоносова: не міг я повірити в тогочасну трактовку простого з народу генія з Холмогор, який добився визнання і доступу до самої цариці Катерини тощо. Ключик був у фізіологічній подібності Ломоносова до царя Петра І, після чого я проаналізував дату народження Ломоносова і побачив, що воно припадає майже рівно через 9 місяців після подорожі Петра І до Архангельська через ті самі Холмогори. Що цар Петро був добрим гулякою по жіночкам загальновідомо, тож ніхто не здивується дізнавшись, що він мав інтимні стосунки з якоюсь простолюдинкою там, де зупинявся в Холмогорах, а коли Ломоносов підріс і всі побачили його схожість з царем, то він узяв та й пішов до Санкт-Петербургу шукати ліпшої долі до родини свого тата. І знайшов.
Тепер перейдемо до Тараса Шевченка, доля якого дуже аналогічна до Ломоносова за трактуванням: кріпацька дитина вийшла в люди своїм лише генієм. Варто вказати, що Ломоносова так офіційно не був визнаний сином Петра І, тому його успіхи так само приписувались його геніальності. Далі загальновідомо про значну кількість позашлюбних дітей від вельмож різних рангів по всій Європі, що мали повне визнання з народженими в шлюбі по крові батьків. Але ще багато важило визнання батьківства офіційно, що робило позашлюбних дітей майже рівними за статусом з народженими в шлюбі. Тобто можливим були суперечки стосовно спадщини й інших прав, тому з цим не дуже поспішали. Але коли верхівка суспільства мало не до половини складали позашлюбні діти, то вони легко приймали до свого оточення подібних до себе байстрят тільки за зовнішніми ознаками фізіологічної схожості з вельможною особою і реальної можливості батьківства. Байстрюками, зокрема, були і пан Шевченка – Енгельгард, і його побратими Пантелеймон Куліш, а також Микола Костомаров.
Про позашлюбне походження Тараса Шевченка можливо знали чи здогадувались його біографи, але всі вони були українофілами і тому допускати думку, що батьком Шевченка насправді є москаль було для них антиприродньо. Водночас всім москалям-дослідникам теж було не з руки доводити шляхетське коріння Шевченка з великокняжої родини, тому чи свідомо, чи підсвідомо тема можливого позашлюбного походження Тараса Шевченка всіма обходилась стороною. І даремно, тому що багато опосередкованих подій свідчать про дуже поважне батьківство Тараса Шевченка щонайменше великокняжого кола близьких до царської родини. Принаймні чому всі гроші за лотерею викупила саме царська родина? І жодному іншому поясненню не підлягає та легкість, з якою Тарас Шевченко увійшов до великосвітських салонів Санкт-Петербурга, що для простого справді сина селянина-кріпака було неможливо навіть при фантастичному багатстві, яскравим свідченням чому є ставлення до купецького класу, яке насправді було низького походження, - зневажливе та утримування від нього на обов’язковій дистанції.
Від самого дня народження Тарас Шевченко генетично поводився не так, як його брати і на все життя він від них відрізнявся власне за природньою обдарованістю, можливо, що відрізнявся він і зовні. В усякому випадку хоч офіційний батько Григорій Грушівський не був надто суворий до малого Тараса, проте перед смертю він його одного залишив без частки спадщини прикрившись словами, що тому його спадщина нічого не значитиме. Доволі дивне, м’яко кажучи, обгрунтування свого прикрого вчинку. Відповідно він позбавив малого Тараса всіх прав на майно, отже він спровокував мачуху на погане ставлення до "свого сина", який просто почав блукати по людях. Таким вчинком батько явно не визнав Тараса Грушівського-Шевченка своїм сином. Напевно він мав на те вагомі підстави і справжнього батька треба шукати серед гостей чи подорожніх в маєтку Енгельгарда в травні-червні 1813 р. Зауважимо, що мати Шевченка в цей час була молодиця, що називається в розквіті своєї краси, отож повністю могла приглянутись своєю природною свіжістю великосвітському пану. Треба також зауважити, що її чоловік займався промислом чумакування і влітку вдома взагалі не був, тому жінка ніяк не могла зачати дитину від нього.
Варто звернути увагу на те, що темі байстрят та безчестя української дівчини москалем у творчості Шевченка надано аж занадто багато значення, тобто воно кревно зачіпає долю Тараса Шевченка особисто, а не тільки через трагічну долю його дитячого кохання Оксани. Тема долі байстря і підступного пана-москаля є наскрізною в творчості Шевченка, особливо варто звернути увагу в поемі „Катерина”на момент сцени зустрічі пана з матір’ю і дитиною з одночасним впізнанням і невизнанням свого сина. Певним чином тут можна бачити причину дивного поводження Енгельгарда, який спочатку дуже гарно поставився до Тараса, як тільки той появився у маєтку і швидко з прислуги на кухні став елітним козачком, майже членом родини.
У період перебування у Вільно Тарас взагалі гарно вбирався, залицявся до панянок і йому навіть оплачували навчання малярству. Він мав навіть кишенькового годинника - велику розкіш на той час. Важко пояснити подібне ставлення інакше як до дитини благородного походження, хоч і позашлюбного. Переїзд до Санкт-Петербурга погіршило становище Тараса Шевченка саме через те, що його батько не хотів з ним знатись, а пан Енгельгард сподівався на компенсацію витрат на Шевченка, тому й відмовився відпускати його на волю просто так, без грошей на одне клопотання Карла Брюллова. З іншого боку неморальне ставлення батька до своєї дитини спричинило до підвищеної турботи про неї охоронців моралі при царському дворі в особі поета Жуковського та інших. І варте особливої уваги, що всі лотерейні білети до одного були викуплені царською родиною - тобто його визвопили з кріпацтва завуальовано суто родиною, без допуску якогось жертодавця зі сторони! 
Також можна здогадатись, що фізіологічний батько ставився з певним презирством до хохлів, тому не схотів признатися до власного “хахльонка”, але цим він спровокував у Шевченка агресивне і навіть епатуюче виказування свого етнічного походження. Якщо він в молоді роки вдягався виключно за сучасною великосвітською модою і поводився відповідно, розмовляючи доброю російською мовою, то в подальшому він все більше демонстративно вдягається у вбрання українського строю і розмовляє по українські, зокрема, просить свого брата по матері Йосипа писати йому листи не російською, а рідною мовою.
Нарешті про благородне походження Тараса Шевченка говорить покарання "в солдати" де він був нарівні з іншими дворянами, покараними за злочини різного характеру. Простого смерда, звільненого кріпака цар за брутальність до його особи спровадив би на каторгу без зайвих роздумів, а тут традиційне для дворян-штрафників перебування в ранзі солдата і служба у віддаленій місцині.
Про кохання княжни Рєпніної до Тараса Шевченка і їх можливий шлюб теж варто згадати, як ще один промовистий факт його шляхетного походження. До нерівного це було неможливо однозначно.
Тобто коли багато хто з плебеїв розбагатівши починали приписував собі шляхетне походження, то з Тарасом Шевченком ситуація цілком протилежна: він був дуже знатного походження, але не афішував того, навіть цурався. Звичайно довести це важко, хіба що експертиза на ДНКа може дати чітку відповідь, проте варто визнати вже зараз, що нічого ганебного в тому нема і не може бути, якщо Тарас Шевченко був позашлюбним сином якогось москаля-панича, особливо якщо той з царської великокняжої родини. Все одно Шевченко був, є і буде генієм українського народу.

Богдан Гордасевич

P.S. Як доказ може бути поема Тараса Шевченка “Катерина”, присвячена Жуковському: зміст прозоро-автобіографічний, а приурочена вона якраз до звільнення з кріпацтва. І там чітко вказано на пана, який не визнав своєї дитини. Жуковський був виховником майбутнього імператора Росіі Олександра ІІ, що був молодшим від Шевченка на 4 роки, отож наявність позашлюбного рідного старшого брата у "престолонаследника" була досить проблемною ситуацією для царської родини.
2 P.S. У своїй автобіографії Шевченко вказав, що став сиротою по смерті матері у 8 років, хоч його офіційний батько був на той час ще живим.  І ще раз наголошую, що батько з усіх своїх дітей єдиного Тараса залишив без спадщини з чітким визначенням причини. Селянин не міг обділити власних дітей задля байстрюка - однозначно.
3 P.S. Зверніть на родову тотожність будови черепів Шевченка з Олександром ІІ і особливо це помітно з Олександром ІІІ - дуже високі лоби і залисини. А з лицем Миколи І повна тотожність!
4 P.S. Як відомо великий російський поет Олександр Пушкін є онуком раба-мурина, а великий російський письменник Микола Гоголь є чистокровним українцем. А класик української літератури Марко Вовчок насправді є етнічно росіянкою. Ну і що з того? Для життя важливим стає сам вчинок і його наслідки, а не його передумови.
5 P.S. Нещодавно увагу привернув той факт, що матір Тараса Шевченка поховано в саду коло їх хати. Не на цвинтарі! На тодішні часи це явна вказівка на причину смерті - самогубство. Церква вважала подібну смерть через самогубство дуже гріховною і тому покійника хоронили без священника і виключно позацвинтарем православних. Тема зовсім не досліджена, хоча в творчості Шевченка досить багато описана, що також явно має особисті причинни. Зокрема в поезіях "Причинна", "Слепая" тощо.
6 P.S. Чимало є підстав вважати, що всі спроби одружитись для Шевченка виявлялись невдалими через таємні підступи третього відділення жандармів, щоб він не мав законних нащадків, що і сталось.
7 P.S. А хіба не цікаво дослідити той факт, що викуплений виключно царською родиною портрет Жуковського було намальовано Брюловим аж через 3 роки потому, як Шевченко вже отримав свободу! До речі, гроші викупу на той час були еквівалентні більше 40 кілограмам срібла!
8. P.S.Довго не міг зрозуміти, чому Тарасу Шевченку-Романову було суворо забороненно царем-батьком "писать и рисовать". Ну писати було ще зрозуміло за що заборона, а малювати?
І нечекано один художник підказав: а Шевченко як художник намалював дуже потворні карикатури на царицю, тому йому і заборонили суворо малювати. Потім я знайшов підтвердження, що коли після самогубства Миколи І став царем Олександр ІІ, то він також не хотів звільнити Тараса з солдатччини, кажучи прохачам-заступникам наступну основну причину: "Он же матушку оскорбил"
9. P.S. Варто нагадати, що під час солдатчини Шевченка йшла багатосраждальна Кримська війна, але переслати туди рядового Шевченка ніхто не збирався, а для наглядання за ним призначили окремого ефрейтора. Щоденник Шевченка яскраво доводить, що ставлення до нього було не як до солдата, що походить з кріпаків, а дуже поважливе. Звичайно булиі вороги у Щевченка, але далеко не з рядового, а офіцерського рівня, що теж показово. А фактично дружба з комендантом і ще багато подібних випадків - це як? Скрізь простежується явне ставлення прихованого співчуття до принца крові, що зазнав недолі від батьківської злої волі.

Ще цікаво знати: "Николай I - российский император с 1825 г., родился 25 июня 1796 года... Третий из пятерых сыновей императора Павла I, великий князь Николай Павлович не мог рассчитывать на российский престол, и это наложило отпечаток на его воспитание и образование. Его воспитатель Ламсдорф оказывал на ребенка постоянное моральное давление и даже допускал телесные наказания. Впоследствии Николай вспоминал о своем воспитании со смешанным чувством, а свое образование считал абсолютно неудовлетворительным... Военизированная атмосфера Петербурга с ранних лет определила увлечение Николая военным делом, особенно тем, что касалось его внешней, парадной стороны. "
Тобто в червні 1813 Миколаю виповнилось 17-ть! Самий час для романтичного флірту! А пильнували його досить поганенько. Дослідники, порівняйте москаля з картини Шевченка "Катерина" з портретом Миколи 1, де і сам Шевченко фігурує - це ж сімейний портрет!

Тарас Шевченко – Пророк України

Тарас Шевченко – Пророк України

При всій значній кількості різноманітних друкованих матеріалів про видатного українця Тараса Григоровича Шевченка, його особистість і до цього часу полишається непізнаною в усій своїй повноті. Загадка феномену Шевченка залишається нерозгаданою!
Всі, навіть вороги-українофоби, визнають Тараса Шевченка за Пророка української нації, але чому саме він набув такого значення – ніхто не зумів відповісти. Безпомічність в осягненні всього генію Тараса Шевченка призвела до штампування спрощеного і значною мірою бутафорського образу митця і людини. Тиражуються стандартні фрази, думки, портрети, погруддя і пам’ятники, які перетворюють Тараса Шевченка в своєрідну декорацію та формальний атрибут, тоді як потрібно навпаки відкривати і черпати всю ту життєдайну глибочінь його величної натури. Ось чому однією з найголовніших умов для кожного, хто починає знайомитись з життєписом Тараса Шевченка, має стати критичне ставлення до різних усталених догм, суджень та визначень стосовно і його особи, і його творчості.
Багато чого в долі Тараса Шевченка залишається недослідженим, а проте найдивнішою крізь всю його біографію простежується унікальна риса вродженого аристократизму. Не піддається поясненню той феномен, що будучи за соціальним походженням з самої найнижчої верстви царської Росії – кріпаків, тобто рабів, в своєму особистому житті Тарас Шевченко був не просто «аристократом духу», але фактично аристократом в усьому. В нього абсолютно не було комплексу людини якогось нижчого гатунку. Шевченко вільно почувався в будь-якому середовищі, ніколи не зважав на титули і звання присутніх, не проявляв запопадливості з цього приводу і навіть більше того: він не те, щоб мав побожливе ставлення до державного вінценосця, а навпаки поводився стосовно царської особи якось зверхньо, критично і навіть з презирством. Аристократи-дворяни, які захоплювались грою у вільнолюбство, не дозволяли собі такого зневажливого ставлення до правлячого сімейства, яке виявляв Тарас Шевченко. Причому варто наголосити, що це не було ніяке хамське палюження пана колишнім рабом. Ні. Ця зневага йшла від свідомого розуміння в усій повноті брутальної ницості правлячої верхівки і всього соціального ладу кріпацької Росії. Шевченко бачив, знав і усвідомлював усе реально, а тому казав правду, щиру правду. Власне оце викривальне правдолюбство зробило Тараса Шевченка бунтівником і революціонером. Він все життя прагнув до побудови справедливого суспільного ладу, про що яскраво свідчить його участь у Кирило-Методієвському братстві.
Бунтівна риса характеру і прояви непокори простежується крізь все життя Тараса Шевченка, тому про це потрібно зауважити до початку переповідання біографії митця. Як і про ще одну глибинну властивість натури Тараса Шевченка – його людяність в розумінні високого християнського гуманізму. Правдива релігійність Шевченка проявлялась в тому, що ненавидячи всіляку несправедливість, він водночас з якоюсь всепробачаючою любов’ю ставився до всіх людей. У Шевченка відсутні почуття упередженості або якоїсь патологічної ненависті, а тому він мав друзів різних національностей, вільно користувався слов’янськими мовами тощо.
Від самого свого народження 9 березня (25 лютого за старим стилем) у 1814 р. в селі Моринцях неподалік м. Корсуня, Тарас Григорович Шевченко об’єднав в собі генетично всю Україну від сходу до заходу, бо його мати Катерина Бойко вела свій родовід від карпатських бойків, а батько Григорій Грушівський-Шевченко був вродженим представником сходу, тому що його рід здавна жив на правобережжі поблизу Дніпра-Славутича, а лівобережжя на той час було малолюдне і там починалось «дике поле».
Залишається нез’ясованим, чому батько мав подвійне прізвище Грушівський-Шевченко і чому малий Тарасик спершу звався Грушівським, а потім став зватись виключно Шевченко. Так само існує багато плутаниці з назвою села, де провів свої дитячі роки Тарас Шевченко: загальноприйнятою є назва села, як Кирилівка, тоді як всі його мешканці і сам поет називали село Керелівкою.
Про дитинство Тараса Шевченка та його юність достовірних відомостей збереглося мало, зокрема навіть в своїй автобіографії у 1860 р. Шевченко подає багато неточностей. Так він вказує, що став сиротою з 8 років, тоді як насправді його мати Катерина померла у віці 39 років 20 серпня 1823 року, а батько Грицько помер 21 березня 1825 року на 44 році життя. На той час Тарасу Шевченку сповнилось повних 11 років. З сестер і братів поета найстарша його улюблениця-нянька Катерина мала 21 рік і вже два роки була одружена з А. Красицьким й жила в с. Зелена Діброва; іншим виповнилось: Микиті – 14, Ірині – 9, сліпенькій Марії – 6 і найменшенькому Йосипу – 4 рочки.
Таким чином юні роки Тараса Шевченка поділяються на два виразні періоди погідного дитинства до смерті матері і фактично злиденне безпритульне життя після. Одразу по смерті жінки Грицько Грушівський-Шевченко мусів для догляду за дітьми одружитись вдруге з вдовою Оксаною Терещенко, яка теж мала троє дітей. Мачуха від самого початку не злюбила малого Тараса і він її також, тому часто тікав пішки в інше село до своєї сестри Катерини, щоб хоч трохи підживитись.
А взагалі малий Тарасик повсякчас виділявся серед дітей та проявляв свою талановиту натуру: він дуже любив малювати, легко навчився читати і писати, добре запам’ятовував все почуте, особливо всотував в себе гайдамацькі спогади діда Івана, знав безліч пісень і легенд.
(На жаль досі є малодослідженою тема Тараса Шевченка, як співака, хоча згадок про його дуже гарний спів є у багатьох джерелах, тобто він був не тільки видатним художником, але і знавцем народної творчості та майже фаховим співаком-виконавцем у панському середовищі, що також робило Шевченка дуже популярним.на той час. Окремою недослідженою темою щодо Тараса Шевченка є його чисельні виступи з декламаціями власної поезії, а також інших улюбленних поетів та творів народної творчості, що простежується за Шевченком у продовж цілого життя.)
Визнання особливості Тарасика одержало підтвердження у дивному заповіті батька, який йому єдиному з своїх дітей нічого не вділив у спадок з свого майна, коментуючи цей вчинок такими словами: «Синові Тарасові із мого хозяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком; з його буде або щось, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе». Можна тільки здогадуватись, які насправді об’єктивні причини приховано у цьому дуже суб’єктивному твердженні батька щодо свого сина і ставленні, як до нерідного.
Вдруге визнання особливості Тараса Шевченка відбулось у 1829 році, коли він по роках поневірянь, намагаючись оволодіти фахом маляра, приходить у віці 15 років до панського маєтку, щоб попросити в управляючого дозволу вчитись малюванню, але той одразу бере Шевченка до панської дворової челяді. Дуже швидко з кухонної прислуги Тарас Шевченко опиняється на посаді так званого «козачка» і перебуває постійно при особі пана. З ним він кілька разів подорожує з маєтку у Вільшаній до Києва, а з осені 1829 р. вирушає у тривалу подорож до Вільно (теперішній Вільнюс, Литва).
Про те, яке було ставлення до Шевченка в панських палатах яскраво говорить той факт, що коли в грудні 1829 р. за провину у тому, що Тараса спіймали пізно вночі за малюванням при світлі свічки і це, на думку пана, могло спричинити пожежу, - його наказали відшмагати на стайні, то для здавалось би загартованого поневіряннями і змалечку звиклого до «березової каші» в науці у дяків молодого юнака це був значний моральний удар. Тобто при всій загальній обмеженості, відставний полковник Павло Енгельгард мав певний рівень культури і навіть оплачував навчання малярству Тараса Шевченка, а не тільки добре вдягав і годував. Перебуваючи у Вільно в 1830 р. Тарас Шевченко брав уроки малярського мистецтва у провідних майстрів, багато вчився і навіть закохувався, що свідчить про значну свободу в приватному житті. Все раптово обірвалось з початком повстання у Польщі, коли Шевченка нарівно з іншими кріпаками-челяддю етапом взимку 1831 р. перевели до Петербургу, куди втік його пан Енгельгард на подальше проживання. Тільки після тривалих умовлянь Шевченку вдалось добитись від пана-дідича поновити навчання малярству, але тепер Тарас Шевченко став працювати підручним у цехового майстра Ширяєва, а зароблені ним гроші діставались пану.
Таким чином у віці 18 років з 1832 р. Тарас Шевченко розпочав свою фахову працю маляра і хто знає, як би склалась його подальша доля, якби не щаслива зустріч і знайомство з земляком Іваном Сошенком влітку 1835 р. Через нього Шевченко увійшов до кола друзів українського письменника Євгена Гребінки і що найважливіше – завів знайомства з відомим російським поетом Василем Жуковським та знаменитим художником Карлом Брюлловим, які прийняли безпосередню участь у звільненні з кріпацької неволі Тараса Шевченка. Про лотерею з портретом Жуковського, намальованого Брюлловим, щоб зібрати гроші на викуп у сумі 2500 рублів загально відомо, але чому всі ці білети викупило виключно царське сімейство – залишається черговою загадкою в долі Тараса Шевченка. Головне, що на 25-тому році свого життя 22 квітня 1838 р. Тарас Григорович Шевченко позбувається свого кріпацького стану і стає вільною людиною.
І тут з Тарасом Шевченком трапляється диво перевтілення з поскрибованого кріпака-невільника у справжнього великосвітського лева і такого дуже вишуканого денді, чому сприяють його мистецький хист, добрі заробітки та близька дружба з Карлом Брюлловим, що відкривало перед Шевченком всі великосвітські салони Петербургу. Проте нерозважливе великосвітське життя Тараса Шевченка нічим не позначалось на продуктивності його навчання в Академії мистецтв малярству, а поза тим він розпочав активну літературну діяльність. Зробивши перші спроби в 1837 р. Тарас Шевченко уже в 1840 р. уклав і видав першу невеличку збірку своїх поезій, яку назвав «Кобзар». Багато нових поезій пише Шевченко у 1841 р., а в 1842 з’являється друком знаменита поема «Гайдамаки». В одному своєму листі поет, згадуючи, як з його «Гайдамаків» насміхаються російські критики, пише: «Зовуть мене ентузіястом, сиріч дурнем. Бог їм звидить. Нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет, то мені більше нічого і не треба. Нехай собака лає, вітер рознесе».
З невідомих причин, але скоріше всього через нестачу коштів і борги, у Шевченка зривається поїздка до Італії для вдосконалення в малярському мистецтві у 1843 р., через що він вирушає у тривалу подорож по Україні. Скрізь Тараса Шевченка зустрічають з великою пошаною, бо його поезії вже добре відомі українській громаді і освічені панночки декламують їх напам’ять. Подорожуючи по маєтках, змальовуючи портрети їх власників і тим заробляючи, Тарас Шевченко завів багато нових знайомств з яких найвагомішими були: знайомство в Києві з Пантелеймоном Кулішем, а пізніше в Яготині – з княжною Варварою Рєпніною. За цей час побував Шевченко на батьківщині в рідній Керелівці, бачився з родиною, а ще об’їздив історичні місця: Чернігів, Суботів, Хортицю. Враження від цих відвідин лягли в поезії «Розрита могила» і «Чигирин». Княжна Варвара Рєпніна так писала в одному своєму листі про Шевченка: «Розповідали, що він багато перетерпів, що він страшним досвідом купив право громити сильних».
Повернувшись в лютому 1844 р. до Петербургу, Тарас Шевченко швидко надолужує упущене в навчанні і 25 березня 1845 р. завершує свою фахову освіту в Академії мистецтв, одержує документи і знову вирушає в подорож по Україні. Знову мандрує по різних куточках любого краю і як минулого разу у вересні приїздить до Керелівки, де 26 числа справляли храмове свято. Там Шевченко пробує одружитись на молодій попівні Федосі, дочці о. Григорія Кошиця, проте сватання вийшло невдалим, тому що бувший кріпак і наймит видався батькам не пара донці. Попівна навпаки вподобала гарного і освіченого Шевченка, глибоко переживала трагічне розлучення і пізніше збожеволіла. Боляче вразила відмова також й Тараса Шевченка, якого незабаром через сильну застуду опосіла тривала недуга. Проте та ж недуга і, ясна річ, враження від перебування в Україні, сприяли особливому натхненню Тараса Шевченка в написанні нових поетичних творів.
За дуже короткий період з під пера Тараса Шевченка вийшли такі видатні і великі речі, як поеми «Єретик» і «Невольник», містерія «Великий Льох», поема «Наймичка» і бунтівна ода «Кавказ». З’являється пророче «Дружнє посланіє і мертвим, і живим, і ненародженим землякам», далі – більше: Шевченко пише «Холодний Яр», «Минають дні», «Три літа» і під кінець року на Різдво в Переяславі в дуже тяжкому від хвороби стані 25 грудня 1845 р. створює свій величний «Заповіт».
Всю довгу зиму поет був прикутий до ліжка, але доля вберегла цього разу митця і він поволі став одужувати.
В квітні 1846 р. Тарас Шевченко переїздить і оселяється в Києві, де намагається влаштуватись до Університету Св. Володимира викладачем малювання, бо якраз звільнилась вакансія. Майже одразу Шевченко потоваришував з молодим істориком Миколою Костомаровим, вченим Миколою Гулаком та студентом Василем Білозерським, які знайомлять митця з створеним ними в січні 1846 р. «Товариством св. Кирила і Методія». Яке місце посів Тарас Шевченко в діяльності братства залишається нез’ясованим, проте біди зазнав саме за участь в цьому товаристві. По суті вся революційна діяльність товариства зводилась до балачок про вільнолюбство і палких промов про утворення рівноправного слов’янського союзу без пригноблених націй і рабства. З своїми поглядами братчики не дуже крились, виказували на людях через що їх неодноразово застерігали знайомі.
Весь 1846 р. Тарас Шевченко продовжує подорожувати по Україні, побував аж на Волині, на полях Берестечка, змальовував Почаївську Лавру та інші пам’ятки старовини. Шевченко активно намагається зайняти посаду вчителя малювання в Київському Університеті, вишукує протекції, тому що має багато конкурентів на цю посаду. Скоріше всього з відти й веде свій початок провокація з шпигуванням і доносом студента Олексія Петрова, тому що всі данні вказують на ретельно сплановану акцію недоброзичців Шевченка, а не на випадкову імпровізацію. Студента О.Петрова явно спеціально поселили 1 листопада 1846 р. через стіну з помешканням Миколи Гулака, де часто збирались для розмов учасники Братства Кирила і Методія. Проте Петров не просто підслуховував чи шпигував за братчанами, але видаючи себе за республіканця в поглядах, він здобув довір’я у Гулака і той дав почитати статут братства і кілька поезій Шевченка, а саме поему «Сон» та «Посланіє до земляків». Все це О.Петров одразу передав до рук куратора київської шкільної округи генерала О. Траскінові, а вже потім за його особистою вказівкою написав донос в «трєтьє отдєлєниє», тобто до політичної поліції царської Росії.
Новий невольничій термін розпочався у Тараса Шевченка 5 квітня 1847 року і тягнувся довгих 10 років принизливої солдатчини в далекій глухій місцині за Уралом з 1847 по 1850 рр. в Орській фортеці, а далі по 1857 р. – у Новопетровському укріпленні на півострові Мангішлак, який омиває Каспій. З усіх заарештованих в справі Кирило-Методієвського братства, Тарас Шевченко був покараний найсуворіше і виключно за свої поетичні твори, тому що у вироку самим царем була зроблена категорична заборона «писать и рисовать». Невимовно важкими були роки заслання для Тараса Шевченка як морально, так й фізично, бо він погано переносив гарячий пустельний клімат Казахстану.
У 1848 та 1849 роках Шевченко був залучений до участі в дослідницьких експедиціях по Кос-Аралу (сучасне Аральське море), а в 1851 р. – на гірське пасмо Кара-Тау в якості художника-топографа. Але потім йому і це було заборонено. Щоб якось обійти заборону, Тарас Шевченко розпочав займатись пластикою, ліпив з глини або ж криючись малював і писав поезії. Найкраще про свої 10 років солдатчини оповів Тарас Шевченко в своєму «Журналі», який завів у 1857 р. одразу після звістки, що його звільнено, де 13 червня записав наступне: «Мені варто було б розпочати свій журнал від часу моєї посвяти в солдатський сан, тобто з 1847 року. Тепер це був би товстелезний і дуже нудний зошит. Пригадуючи всі ці перейдені сумні десять років, я всім серцем радію, що мені не прийшла тоді подібна щира думка завести зошит для нотаток. Що би я занотовував в ньому? Щоправда, впродовж цих десяти років я задарма бачив те, чого не кожний і за гроші побачити зможе. Але як я дивився на все те? Як арештант дивиться крізь віконні грати в’язниці на весільний почет. Найменший спогад про пережите і бачене в продовж цього часу кидає мене в дрож. А що було б, якби я занотував цю жахаючу декорацію і тих бездушних, брутальних лицемірів, з котрими мені довелось розігрувати цю жахливу, монотонну десятилітню драму? Повз, пройдемо повз мого минулого, моя підступна пам’ять. Не потривожимо серця любого друга недоречними спогадами, забудемо і пробачимо обмежених покривдників наших, як пробачив всемилісний чоловіколюб своїх жорстоких мучителів. Звернемось до світлого і затишного, подібно до нашого українського осіннього вечора, й занотуємо все побачене і почуте все те, що серце наговорить». (Переклад з російської мови текстів «Журналу» тут і далі мій – Б.Г.).
Нарешті 21 липня 1857 р. надійшов наказ про звільнення Тараса Шевченка, але повернення до Петербургу затягнулось аж до 27 березня 1858 р., чому сприяло багато причин, одна з яких стала чергова невдала спроба одружитись на молоденькій акторці Катерині Піуновій.
Від червня 1858 р. Тарас Шевченко мав власне невеличке помешкання у Петербурзі при Академії мистецтв, де і зустрів 1859 рік. Підірване здоров’я потребувало лікування і Шевченко домігся дозволу «для поправки здоровья» щодо поїздки на рідну Україну. В червні 1859 р. він добрався до рідні в Керелівці і з сумом побачив, що ніхто з його близьких не зумів вирватись з нужденного селянського життя.
Багато прикрощів завдав поетові прискіпливий поліційний нагляд за ним, через що він був змушений вже у вересні повернутись до Петербургу, де активно зайнявся видавничою діяльністю. Тут варто знову звернутись до «Журналу» Тараса Шевченка і навести ще одну важливу цитату з нього від 1 липня 1857 року: «Дивним по при все є всемогутність покликання. Я добре розумів, що малярство – мій майбутній фах, мій щоденний хліб. І замість того, щоби вивчати його глибинні таємниці, та ще й під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я складав вірші, за які мені ніхто й гроша не заплатив і через які, врешті-решт, я позбувся волі і які, не зважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все ж продовжую потихеньку складати. І навіть задумуюсь іноді про їх тиснення (зрозуміло, що під іншим ім’ям) оцих зарюмсаних, худорлявих своїх дітей. Справді, дивним видається оце невгамовне покликання».
В цих словах поета виражена вся його сутність, як митця і творця. Він був саме таким тому, що не міг і не хотів бути інакшим. Дуже точно охарактеризував Шевченка в одному з своїх листів до братчан Василь Білозерський: «Яку геніальну людину ми маємо в Тарасі Григоровичу, бо тільки геній за поміччю одного глибокого почуття має хист угадувати потреби народу й навіть цілого віку, до чого без поетичного і разом із тим релігійного вогню не приведе жадна наука ані знання».
А сам Тарас Шевченко тоді ж у 1847 р. чітко сформулював своє кредо: «А на москалів не зважайте: у них народ і слово – і у нас народ і слово». І з того можна зрозуміти, чому останній рік свого життя поет присвятив виданню і розповсюдженню свого українського «Букварика».
Шевченко ще продовжував мріяти про придбання хатинки над Дніпром і вкотре невдало пробував побратись шлюбом з кріпачкою Ликерою Полусмаковою, яка по часі присвятить всю себе догляду за могилою Великого Кобзаря. Проте здоров’я поета було сильно підірване тим, що ні життя його не шкодувало, ні сам Шевченко не пильнував.
В останні дні свого земного буття Тарас Шевченко чекав і переймався щодо царського маніфесту про звільнення селян з кріпацької неволі, проте в очікувану чергову річницю царювання Олександра ІІ, яке відзначали 3 березня, – його проголошення не відбулося. Шевченко цієї радісної для нього вістки так і не дочекався. Через шість днів поету виповнилось усього 47 років, а наступного дня 10 березня 1861 р. його багатостраждальне серце зупинилось. І з того моменту воно навічно забилось в грудях кожного українця, вірного нащадка свого роду-племені і любої батьківщини з величною назвою – УКРАЇНА.

2002 р. м. Львів, Богдан Гордасевич

Хто є Денис Шмигаль

Шмигаль Денис Анатолійович: біографія, досьє і компромат


Біографія
Шмигаль Денис Анатолійович народився 15 жовтня 1975 року у Львові.

Сім'я
У шлюбі. Дружина: Шмигаль Катерина Анатоліївна. Разом з нею Денис виховує двох дочок: Анну і Софію.

Освіта
У 1997 році Денис Шмигаль отримав червоний диплом інженера-економіста в Державному університеті «Львівська політехніка».

У 2003 році Денису присвоєно науковий ступінь кандидата економічних наук. Аспірантуру проходив в Інституті регіональних досліджень НАН України, тематика дисертації пов'язана з регіональною економікою та розміщенням продуктивних сил.

Також Шмигаль проходив навчання та спеціалізовані курси за кордоном.

Кар'єра і бізнес
Денис Шмигаль у 1994 році працював менеджером в ТОВ «О'кей».

У 1995 році зайняв посаду бухгалтера у відділі неторгових операцій валютного управління АК «Электронбанк».

З 1997 по 2003 рік Денис працював бухгалтером у ВАТ «Львівський автобусний завод», провідним бухгалтером в ЗАТ «З-Торговий завод», головним бухгалтером, директором з фінансів ТОВ «ЛА ДІС».

У 2003 році Шмигаль став начальником фінансового відділу в ЗАТ «Львівський автобусний завод». Дуже швидко Денис зайняв крісло начальника відділу управління фінансами та економічного аналізу. Але і на цій посаді він не затримався, ставши директором з економіко-стратегічного розвитку.

У 2005 році Денис Шмигаль знову змінює напрямок роботи і займає посаду заступника гендиректора ТОВ «ЛА ДИС».

З 2006 по 2008 рік працює директором з економіки в ТОВ «Інвестиційна компанія «Комфорт-Інвест».

У 2008 році Денис стає гендиректором ТОВ «РОСАНИНВЕСТ».

У 2009 року займає посаду помічника голови Львівської облдержадміністрації відділу забезпечення діяльності керівництва апарату. Пізніше став виконуючим обов'язки начальника головного управління економіки ОДА.

Також в цьому році Денис Шмигаль очолив головне управління економіки Львівської ОДА (з 2010 року цей орган був перейменований в «головне управління економіки та інвестицій»).

У 2011 році керував громадською організацією «Інститут регіонального розвитку».

У 2012 році був начальником головного управління економіки та промислової політики Львівської облдержадміністрації.

З 2013 по 2014 рік обіймав посаду директора економічного розвитку, інвестицій, торгівлі та промисловості Львівської облдержадміністрації.

У 2014 році Шмигаль Денис Анатолійович був помічником-консультантом нардепа України, заступником начальника головного управління Міністерства доходів Львівської області. Намагався пройти у Верховну Раду по мажоритарці (121-й округ у Львівській області, але невдало.

З 2015 по 2017 рік був радником президента, віце-президентом, генеральним директором, членом Наглядової ради в ТОВ ТПК «Львівхолод».

З 2017 по 2018 рік працював заступником гендиректора з соціальних питань у ПАТ «ДТЕК Західенерго».

З 2018 по 2019 рік обіймав крісло директора ДТЕК Бурштинська ТЕС (власність Ріната Ахметова) був виконуючим обов'язки гендиректора з соціальних питань ПАТ «ДТЕК Західенерго».

У червні 2019 року Денис Шмигаль став одним з 3 кандидатів на посаду голови Львівської ОДА.

1 серпня 2019 року Шмигаль був призначений главою Івано-Франківської облдержадміністрації.

4 лютого прем'єр-міністр Олексій Гончарук запропонував зробити Дениса Шмигаля новим міністром громад і розвитку територій, а також віце-прем'єром. Народні депутати проголосували "За". Екс-губернатор замінив Олену Бабак, яку відправили у відставку. 

4 березня 2020 року Дениса Шмигаля призначили прем'єр-міністром України замість Олексія Гончарука.

Компромат і чутки
Як стверджують ЗМІ, Денис Шмигаль потрапив у список посадових осіб, які повинні були опублікувати люстраційні декларації та заяви, але проігнорували норми закону. На той момент Денис обіймав посаду заступника начальника Головного управління Міністерства доходів у Львівській області.

У свій час, бізнесмен дуже подобався Віктору Януковичу. Так у 2012 році екс-президент України вніс Дениса Шмигаля до списку “еліти нації”. 

У січні 2018 року Денис Шмигаль став директором найбільшого в регіоні виробника електроенергії — Бурштинської ТЕС, яка належить холдингу Ріната Ахметова. Підприємство розташоване в Івано-Франківській області.

Як з'ясували ЗМІ, під час роботи на теплоелектростанції Ахметова, Денис Шмигаль не дуже дбав про життя українців. За словами джерел: 

"Шмигаль просував проект на користь ДТЕК, який би сильно збільшив звалища золи і проти якого виступали селяни і жителі міста Галич, оскільки він міг забруднити землю і воду".

Журналісти повідомляють, що колишній губернатор спирався на двох митних "баронів". А саме: "львів'янина Сергія Бадяка на прізвисько "Дипломат" і чернівчанина Іллі Павлюка". 

За даними ЗМІ, Ілля Павлюк тісно співпрацює з президентом Володимиром Зеленським і навіть "контролює декілька десятків депутатів Ради". Їх так і називають: "група Павлюка". 

"Цікаво, що ця група, за даними наших джерел, співпрацює з Ахметовим з питань ренти на залізну руду. І, як кажуть, в натягнутих відносинах з Коломойським. Що корелює з "ахметовським" бекграундом нового міністра", — зазначають аналітики.

Турчинов Олександр Валентинович - БІОГРАФІЯ

БІОГРАФІЯ
 


Турчинов Олександр Валентинович

Доктор економічних наук, професор, член Національної спілки письменників України.

Народився 31 березня 1964 року в м. Дніпропетровську.

1981-1986 рік - навчання в Дніпропетровському металургійному інституті.

Трудовий шлях розпочав на комбінаті «Криворіжсталь», де працював вальцювальником та майстром виробництва.

У 1990–1991 роках — головний редактор Українського відділення інформаційного агентства «ІМА-прес».

У 1991 році очолює Інститут міжнародних зв'язків, економіки, політики і права

У 1992 р. працював Головою комітету Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

У 1993 р. призначений радником Прем’єр-міністра України з економічних питань. Працював над проблемами боротьби з тіньовою економікою та корупцією.

У 1994-1998 роках займався науковою та викладацькою роботою, захистив кандидатську та докторську дисертації. Очолював Інститут економічних реформ, працював завідувачем лабораторії дослідження тіньової економіки Національної академії наук України, професором Київського національного економічного університету. Одним із перших в Україні проводив фундаментальні дослідження тіньового сектору економіки.

1998 року був обраний народним депутатом України. Працював головою Комітету з питань бюджету Верховної Ради України та очолював парламентську фракцію «ВО «Батьківщина». Виступив автором кардинальної бюджетної реформи та Бюджетного кодексу України. Саме в цей час в Україні розпочинається стабільне зростання пенсій та заробітних плат.

У 2002 році вдруге обраний народним депутатом України. Олександр Турчинов, як один із лідерів демократичної опозиції до президента Леоніда Кучми, координує акції протесту «Повстань, Україна!». За вказівкою влади, ГПУ декілька разів вносить подання до парламенту щодо його арешту за опозиційну діяльність.

У 2004 році - один з лідерів Помаранчевої революції. Саме Олександр Турчинов очолив виконком Комітету національного порятунку, що забезпечував координацію акцій громадянського протесту.

У 2005 році очолив Службу безпеки України. Голова СБУ Олександр Турчинов вперше в Україні ініціював розслідування діяльності газової мафії та корупції вищих посадових осіб в Україні. Відмовившись виконати вимогу президента України щодо припинення розслідування Службою безпеки зловживань, пов’язаних з оточенням Глави держави, подав у відставку.

Влітку 2007 року Олександра Турчинова було призначено першим заступником Секретаря Ради національної безпеки та оборони України. На цій посаді він координував роботу силових структур та забезпечив припинення ескалації конфлікту, не допустивши, громадянського протистояння в країні, сприяв організації та проведенню дострокових демократичних виборів до парламенту. В результаті цих виборів демократичні сили перемогли правлячу Партію регіонів на чолі із прем‘єр-міністром Віктором Януковичем та сформували демократичну коаліцію.

У вересні 2007 року на дострокових парламентських виборах Олександра Турчинова обрано народним депутатом України.

З грудня 2007 по березень 2010 року працював в Уряді на посаді Першого Віце-прем’єр-міністра України.

З березня 2010 - один із лідерів опозиції до режиму президента Віктора Януковича, який незаконно змінив Конституцію, узурпувавши владу в країні. Після ув'язнення Юлії Тимошенко - лідера ВО "Батьківщина", найбільшої опозиційної партії того часу, - взяв на себе керівництво партією та забезпечив об‘єднавчий процес опозиційних сил.

У жовтні 2012 року був знову обраний до Парламенту.

З листопада 2013 по лютий 2014 року один з лідерів Революції гідності, очолював Штаб національного спротиву, що координував протестні акції на Майдані та по всій країні.

22 лютого 2014 року після падіння режиму Януковича обраний на посаду Голови Верховної Ради України. У зв'язку із самоусуненням президента Віктора Януковича від виконання своїх обов'язків, парламент поклав на Олександра Турчинова виконання обов'язків президента України та Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України. На цій посаді він забезпечив повернення до демократичної Конституції, відновив систему виконавчої влади в центрі та в регіонах, забезпечив відродження фактично знищеного попередниками потенціалу Збройних Сил України, створив Національну гвардію України, забезпечив створення дієвої оборони країни, яка дозволила протидіяти агресору. Забезпечив проведення чесних та прозорих президентських виборів.

У листопаді 2014 після позачергових виборів до Верховної Ради України обраний народним депутатом України.

У грудні 2014 року Указом Президента України призначений на посаду Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

На посаді секретаря РНБО забезпечує зміцнення оборони та безпеки країни.  Почав відродження українського оборонного-промислового комплексу. Координує стратегічні оборонні програми, зокрема, програми відновлення ракетного потенціалу країни. 

Окрім того Олександр Турчинов забезпечує координацію реформування сектору безпеки і оборони України. Завдяки його зусиллям та наполегливості ухвалено нову Стратегію національної безпеки України, Воєнну доктрину України, Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України, Стратегію кібербезпеки України, затверджено Стратегічний оборонний бюлетень України, Концепцію реформування та подальшого розвитку системи управління державою в умовах надзвичайного стану і в особливий період, Концепцію забезпечення контррозвідувального режиму в Україні, Концепцію інформаційної безпеки України тощо. За його ініціативою було розроблено Закон “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях” за яким Антитерористичну операцію під керівництвом СБУ на Донбасі змінила Операція Об'єднаних сил під керівництвом Генерального штабу, а також було визнано Росію агресором і окупантом.  

Всупереч шаленому спротиву він сприяв поверненню в бюджет країни награбованих Януковичем мільярдів задля забезпечення потреб української армії.

Під його керівництвом був створений Головний Ситуаційний центр України при РНБО та мережа ситуаційних центрів органів сектору безпеки і оборони, а також центральних і місцевих органів виконавчої влади.

В умовах інформаційної та кібернетичної агресії очолив Національний координаційний центр кібербезпеки, який за короткий термін спромігся забезпечити безпеку державних інформаційних ресурсів та побудувати систему активної протидії кіберзагрозам.

Олександр Турчинов - один з найпослідовніших українських політиків, які займають позицію і витримують її, називаючи речі своїми іменами, критикуючи неефективних керівників силових структур та забезпечуючи підтримку молодих та перспективних офіцерів. 

Для чіткого аналізу ситуації з питань безпеки і оборони нашої держави, він часто буває на фронті, в тому числі в найгарячіших точках на сході України.

Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня за видатний внесок у розвиток оборонно-промислового потенціалу України та створення сучасних зразків ракетного озброєння, медаллю «25 років незалежності України», Почесною грамотою Верховної Ради України, а також багатьма відзнаками Міністерства оборони України, МВС, СБУ, ГУР МО, СВР тощо.

Попри катастрофічний брак часу в перервах між зустрічами та у короткі хвилини відпочинку займається творчістю – пише публіцистичні статті та художні твори. Багато статей Олександра Турчинова публікуються як в Україні, так і за кордоном Найбільш відомі статті: «Аутодафе», «Libertas», «Апокаліпсис за бюджетний рахунок», «Тероризм. Гібридна війна. Росія». Останні статті: «Союз з Путіним проти Ісламської держави - це угода з дияволом», "Cучасні виклики України в умовах кризи світового порядку", «Повідомлення Києва Москві» друкуються в західних ЗМІ “The Washington Post”, “The American Interest”, “The New-York Times”. Серед художніх творів: «Ілюзія страху»,«Свідоцтво», «Таємна вечеря», "Пришестя". 

За мотивами трилеру «Ілюзія страху» у 2008 році знято однойменний фільм, який відзначений нагородами міжнародних кінофестивалів.

Одружений. Дружина - Турчинова Ганна Володимирівна - кандидат педагогічних наук, доцент, декан факультету природничо-географічної освіти та екології Київського педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Син Кирило - закінчив аспірантуру Інституту законодавства Верховної Ради України, кандидат юридичних наук,  в найбільш тяжкі часи для нашої країни - з липня 2014 року по грудень 2015 - добровольцем пішов служити до Національної гвардії України.

Комент БГ: Дякую пане Олександре за все! Хай вам щастить!

Fear Of Flying - Gary Brooker

(No More) Fear of Flying
             Досить боятися літати
 
(Gary Brooker; Keith Reid)

There was no more fear of flying
             Більше не було страху літати,
Once the final word were spoke
             коли остаточне рішення було ухвалено.
There was no more tears of crying
             Вже не було підстав лити сльози -
It had all become a joke
             все було зведено на жарт.
Though they took a vow of silence
             Хоча вони поклялися мовчати,
Still the rumours quickly spread
             та чутки швидко ширяться.
There was no more point in trying
             Вже не було сенсу у подальших спробах
for the great affair was dead
             заради великої справи, що померла.

There was no more fear of flying
             Досить було боятися злетіти,
There was no more fears and pain
             досить сум'яття та страждань,
There was no more need for spying
             варто було покласти край спекуляціям.
They had everything to gain
             Просто все найголовніше вони здобули.

There was no more fear of flying
             Вже можна було не боятися літати,
There was no more tortured brow
             не було причин далі супити брови.
They had dropped the safety curtain
             Вони скинули завісу безпеки,
They had killed the sacred cow
             вони вбили священну корову.
There was everything to live for
             Далі не було заради чого жити,
There was nothing to explain
             не було сенсу щось роз'яснювати.
They had left the scene, triumphant
             Вони пішли зі сцени, тріумфуючи.
They would live to fight again
             Вони хотіли б жити так, щоб знову боротися.

There was no more fear of flying
There was no more fears and pain
There was no more need for spying
They had everything to gain letsrock

                                                   27.04.2015

Не дзвін розбрату їх розвів. Це ж якими критеріями слід керуватися і яку треба було скласти собі ціну, щоб називати себе тріумфаторами, випускаючи один за одним відверто провальні в комерційному плані альбоми? Але не мали рації ті, хто повірив в смерть гурту. Він просто тимчасово відійшов подалі від усього, не дарма ж Procul Harun. Тож за якихось 11 років закономірно станеться "друге пришестя" гурту, а поки...

Варте уваги

Читайте: http://gidepark.ru/user/CHERNENKO/article/256975

93%, 13 голосов

7%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Тарас Григорович Шевченко. Біографія

                                                            
                                                                           

   Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.
       
       Його батьки, які були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.
       
       1822р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії “А. О. Козачковському” Шевченко згадував, як він школярем списував у бур'янах у саморобний зошит, вірші Сковороди та колядку “Три царіє со дари”.
       
       Після смерті у 1823р. матері й 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Уже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.
       
       Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взяли до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільна. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”.
       
       Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену й водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.
       
       У Вільні Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільні, або в Яна Рустема (? — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.
       
       1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом із його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викуплять його з кріпацтва.
       
       21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842). Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).
       
       Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші “Причинна” і “Нудно мені, тяжко — що маю робити” (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського та романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу “Ластівки” (1841) 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка — “Кобзар”.
       
       Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча “Кобзар” містив лише вісім творів (“Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ'яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили “Кобзар” і твори, надруковані в “Ластівці”, підсилилося, коли 1841р. вийшла історична поема Шевченка “Гайдамаки” (написана в 1839 — 1841 рр.). Поема присвячена Коліївщині — антифеодальному повстанню 1768р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона перейнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії “Гайдамаки” опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі “Современник”.
       
       Критичні відгуки на “Кобзар” і “Гайдамаків” були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою (“Сын Отечества”, “Библиотека для чтения”). Особливо прихильною була рецензія на “Кобзар” у журналі “Отечественные записки”, критичним відділом якого керував В. Бєлінський.
       
       Навчаючись в Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію “Никита Гайдай”, з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її в драму “Невеста” (зберігся фрагмент “Песня караульного у тюрьмы”). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою “Слепая”. Того ж року створює історичну поему “Гамалія” (вийшла окремою книжкою 1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма “Назар Стодоля” (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 — 1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі.
       
       1844р. вийшло друге видання “Кобзаря”. Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка.
       
       Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 — 1847 (до арешту) і пов'язаний з двома його подорожами в Україну. За назвою збірки автографів “Три літа” (яка містить поезії 1843 — 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом “трьох літ”. До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 — 1847 рр. (до арешту).
       
       Період “трьох літ” — роки формування художньої системи зрілого Шевченка. У ці й наступні роки поет пише твори “Сова”, “Наймичка”, “І мертвим, і живим...”, “Сон”, “Єретик”, “Великий льох”, “Розрита могила”, історичні поезії періоду заслання. Художній метод Шевченка — цілісний і водночас “відкритий”, тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв'язував.
       
       Перша подорож Шевченка в Україну тривала приблизно вісім місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського — М. Рєпніним, з колишнім членом “Союзу благоденства” О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.). В Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів “Живописна Україна”, який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844р. у Петербурзі.
       
       В Україні Шевченко написав два поетичних твори — російською мовою поему “Тризна” (1844р. опублікована в журналі “Маяк” під назвою “Бесталанный” і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш “Розрита могила”. Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого в Україні пише ряд творів (зокрема, поему “Сон”), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.
       
       Навесні 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається в Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети та краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим...”, “Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”) й ін. Усі свої поезії 1843 — 1845 рр. (крім поеми “Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву “Три літа”. 1846р. створює балади “Лілея” і “Русалка”, а 1847р. (до арешту) — поему “Осика”("Відьма"). Тоді ж він задумує нове видання “Кобзаря”, куди мали ввійти його твори 1843 — 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише в березні 1847р. передмову, у якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Видання це не було здійснене через арешт поета.
       
       Навесні 1846р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем й іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства (засноване в грудні 1845 — січні 1846 рр.). Його твори періоду “трьох літ” мали безперечний вплив на програмні документи товариства. У березні 1847р. товариство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в казематі III відділу.
       
       Твори з відібраного при арешті альбому “Три літа” стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського товариства не була доведена). “За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки.
       
       8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Оренбурзі поет познайомився зі своїми земляками Ф. Лазаревським і С. Левицьким, які стали його друзями й допомагали йому на засланні, в Орській кріпості — з польськими політичними засланцями І. Завадським, С. Крулікевичем, О. Фішером й ін. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних “захалявних” зшитків. Наприкінці 1849 — на початку 1850р. він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом отримала назву “Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір.
       
       У 1848р. на клопотання Шевченкових друзів його внесли як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849р. експедиція зимувала на острові Косарал. Під час зимівлі Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала дослідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій. Там потоваришував із польськими засланцями (зокрема, з Бр. Залеським) та штабс-капітаном К. Герном, який попередив Шевченка про наступний обшук і допоміг зберегти “Малу книжку”.
       
       23 квітня 1850р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850р. Цей новий арешт мав фатальні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші й відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення (друга редакція поеми “Москалева криниця”). Проте, в ті роки він малював, написав кілька повістей російською мовою та розпочав щоденник. У Новопетровському укріпленні Шевченко створив, зокрема, серію викривальних малюнків “Притча про блудного сина”, яка є одним із найвищих здобутків критичного реалізму в мистецтві середини XIX ст. Загалом же, всупереч царській забороні малювати (але з негласного дозволу безпосереднього начальства) на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен. Сім років перебування в Новопетровському укріпленні — чи не найтяжчі в житті поета. Тільки співчуття таких гуманних людей, як комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. Після смерті Миколи І (лютий 1855р.) друзі поета (Ф. Толстой та ін.) почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду та забороною жити в столицях. 2 серпня 1857р. Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намір поселитися в Петербурзі.
       
       У роки заслання Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише поеми (“Княжна”, “Марина”, “Москалева криниця”, “Якби тобі довелося...”, “Петрусь” та ін.), історичні поеми й вірші (“Чернець”, “Іржавець”, “Заступила чорна хмара”, “У неділеньку у святую” та ін.), вірші й поеми сатиричного змісту (“П. С.”, “Царі”), хоч у ці роки свідомо стримує свій темперамент політичного сатирика. Та головний набуток його творчості 1847 — 1850 рр. — лірика. Лірика й особистого плану, і рольова, в якій чільне місце посідають вірші в народнопісенному дусі. За ідейно-художніми якостями й значенням у літературному процесі лірика Шевченка цього періоду — етап не тільки в його творчому розвитку, а й в українській поезії взагалі. Поглибленим психологізмом, відтворенням “діалектики душі”, природністю поетичного вислову вона випереджала літературну добу й створювала грунт для дальшого піднесення української поезії наприкінці XIX ст. (І. Франко, Леся Українка).
       
       Значення “невільницької” поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене також тим, що в роки 1847 — 1850, коли після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активнодіючою силою українського літературного процесу. Слід проте врахувати, що Шевченкова поезія періоду заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в “Кобзарі” 1867р.
       
       Коли Шевченко виїхав з Новопетровського укріплення, прямуючи через Астрахань, Нижній Новгород і Москву до Петербурга, він (як і комендант Новопетровського укріплення Усков, який дав дозвіл на виїзд) ще не знав, що в'їзд до столиць йому заборонено. Про це поет дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, поки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми “Неофіти”, “Юродивий” (незакінчена), ліричний триптих “Доля”, “Муза”, “Слава” та доопрацьовував свої “невільницькі” поезії, які переписував у “Більшу книжку”.
       
       У кінці березня 1858р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні (складає й видає для них “Букварь южнорусский”), зустрічається з М. Чернишевським, В. і М. Курочкіними, М. Михайловим, І. Тургенєвим, Я. Полонським, М. Щербиною, А. Майковим, М. Лєсковим та ін., із діячами польського визвольного руху — 3. Сераковським, Е. Желіговським, Я. Станевичем, Й. Огризком та ін. У ці ж роки спілкується з українськими літераторами Петербурга — Марком Вовчком, М. Костомаровим, П. Кулішем, Д. Каменецьким, В. Білозерським, Д. Мордовцевим та ін., бере участь у виданні альманаху “Хата” та підготовці до видання журналу “Основа”.
       
       Улітку 1859р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися в Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.
       
       У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравіювання). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. — 11 і велику поему “Марія”, а 1860р. — 32. Ще 1858р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з'являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том містив би твори, написані після арешту 1847р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл “Давидові псалми” повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов “Кобзарь” Тараса Шевченка в переводе русских поэтов”. А 1859р. у Лейпцігу видано (без участі поета) збірку “Новые стихотворения Пушкина и Шевченки”, де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема “Кавказ” і “Заповіт”. Видання “Кобзаря” 1860р. було сприйнято громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення (рецензії М. Добролюбова, М. Михайлова, Д. Мордовцева та ін.).
       
       Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш — “Чи не покинуть нам, небого”. У похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лесков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах в Україну й поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.
       
       Смерть Шевченка в розквіті творчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а для всього вітчизняного письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла, поширювалася в списках і російських та закордонних виданнях (празьке видання “Кобзаря” 1876р. містило більшість позацензурних творів поета). З 60-х рр. XIX ст. з'являються перші закордонні праці про його життя й творчість і переклади творів різними мовами світу. Шевченкова поезія і після смерті митця залишається могутнім чинником українського літературного процесу. Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українства. Вона визначила на десятиліття подальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.
       
       Великий вплив мала творчість Шевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), що був виразно помітним уже в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.

                                                                     

МОЛИТВА

    Отче наш, Тарасе всемогущий,
    Що створив нас генієм своїм,
    На моїй землі як правда сущий,
    Б’ющий у неправду, наче грім
    Ти, як небо, став широкоплечо
    Над літами, що упали в грузь;
    Віку двадцять першого предтечо,
    Я до тебе одного молюсь.
    Язики отруйні і брехливі
    Вогняним мечем пообтинай!
    Проколи серця, товсті й ліниві,
    І гноївки випусти в Дунай!
    Всіх вельмож — рабів німих
    і подлих —
    Скинь в геєну, а слова хули —
    Потурнацький, безголовий
    мотлох —
    На вогнях оновлення спали!
    Дай нам силу ідолів знімати
    З п’єдесталів чорної олжі,
    Бурити казарми й каземати,
    Де виймають душу із душі!
    Не введи в спокусу слави й месті,
    Вкинь в палющу, хижу ненасить
    Мудрості — і прапор правди й честі
    Дай нам, не соромлячись, носить!
    Поклади нам зорі на зіниці —
    Променем туди, де непроглядь!
    Хай підносять очі люди ниці,
    Хай в незрячих більма погорять!
    Мислям нашим дай ясне поліття,
    А поетам — спину, що не гнесь!
    Дай нам пам’ять на тисячоліття,
    Непокору і любов на днесь!
    І не одпусти нам ні на йоту
    Борг, забутий в клекотах забав;
    Сплатимо його із крові й поту,
    Тільки од лукавства нас позбав!
    Да святиться слова блискавиця,
    Що несе у вічну далечінь
    Нашу думу й пісню! Да святиться
    Між народами твоє ім’я! Амінь.

    Дмитро Павличко. 1964

http://www.poetruclub.com.ua/metrs.php?id=99&type=biogr   Джерело

 http://www.youtube.com/watch?v=3CuwCFip7NU

 http://www.youtube.com/watch?v=sY1A1cMf8Lc&feature=related[video

http://video.i.ua/user/11131/49549/260694/?V=3fa56.2b7b.a2.c55766.b0ce0b.kd7d24438]

 Звернення до народу України. (Рекомендую переглянути): http://video.i.ua/user/2905547/34668/162593/

rose 

Скажи, Тарасе, де твоя сокира,
Що ти нам радив «добре загострить»?
Спить міцно наша ненька Україна,
Так міцно, що не можна и розбудить.
Навіщо Віз поперед коней ставлять?
Щоб кони віз назад мерщій тягли.
Нас дуже мрії про минуле бавлять,
Тому ми коней так i запрягли.
В пустому возі у минуле летім,
В СРСР, до хліба й ковбаси...
Прокинемось, мабуть, у 33-ім,
В тоталiтарні сталінські часи.
РOKІB за 100 були всі люди роботящі,
В двобій з Антихристом іти могли….
А ми, Тарасе, стали всі ледачі:
Спимо собі, пустили все напризволяще,
А з хати вже й сокиру утягли!

(Вірш з інтернету)

rose rose rose rose rose rose rose rose rose

OsA

OsA

Музика, Cesaria Evora

Cesaria Evora. Біографія, відео, музика:
http://funnyosa.blogspot.com/2008/01/blog-post_14.html

100%, 2 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.