Помолись за меня, Помолись -

йдеш назавжди? що ж, бувай.
від кохання до кохання
шлях короткий обирай.
але все в житті оманне.
помашу тобі услід
вже чужиій, та рідній наче -
хай, щоб легко шлях проліг,
сяє хай зоря удачі.
тільки все ж прийде пора
сліз від розпачу і зречень,
зблякне раптом мішура
в повсякденній колотнечі
і крізь стиснуті вуста
зрине крик розчарування -
гинуть мрії, пом"ятай,
у бурхливім океані.
що ми значим - я і ти?
тимчасовості не вічні.
і крізь шторм знегод гребти
лиш всього - закон космічний...
говори, не говори -
не повернеш вже минуле.
Бог нам свідок угорі,
час кохання ми відбули.
чи було воно, чи ні -
то є загадка нам лише,
в Літо канули ті дні -
таїну собі залишим.
...йдеш незавжди...що ж, бувай.
хай щастить тобі в усьому.
тайкома мене згадай,
як зупинишся з утоми.

P.S.
може так воно вже судилось...
і, зітхнувши, дивлюсь у зем.
а таки мені певно снилось -
ти і я, і життя усе.
і душа моя рветься навпіл,
оковитою не сцілить...
хай кохання оспівують жаби
на озерах у сонця мідь.

Іду по вулиці Революційній, на відрізку шляху від Будинку Культури до міліції. Назустріч мені йде солідний молодий чоловік з корзинкою посвяченого харчу і в другій руці тримає руку маленької дівчинки. Він повертає голову в бік пам’ятника і пояснює дитинці: «Оце, дєдушка Лєнін!»

Так і живємо! Святимо паски у церкві імені «Фе... Дзержинського» (бувший кінотеатр ім. «Фелікса ...»), ходим біля «дєдушки ...» і дивуємся, що життя не поліпшується. Як може Бог віднестися до народу, що молиться до нього через москаля-перекладача? Скільки шляхів підготували нам іноземні пастирі? І якою вулицею піде моя нація!? 

 

 

9. шлях у падінні (двовірш).

вЕсна рання так схожа на осінь стару у дощах
вітер зниділий шепче жалі-протиріччя гілкам,
слота сивою падає сіткою вод по дахах
і калюж каламуть дріж в уламках дзеркал хідникам.
і розхитує місто у холоді подихом бриж,
що заблуканий сплутаний сіткою крапель сльоти.
і у небі овальний іржею покоцаний спиж
ледь висвітлює шлях від самотності до самоти
крізь лінивощедротний нудотний з небес водоспад
весь скорючений йду...і бездумновнікуди мій рух.
а цей вітер з дощем у весні наче безлад у лад
ворохобні силкуються викрасти мій капелюх.
раптом вщухло усе - ні дощу, ані вітру нема -
освітився мій шлях у маячний манливий оман...

2.

...камнепадінням в хаосі бруківкою шлях у нікуди.
і під літаврою спеки, що сонце в пустелі безлюдній -
накри палаючи шумно у день у весні не весінній
і надокучні фанфари гучнії у камнепадіння.
кроки мої на шляху що крихкий ненадійний і згубний
і над безоднею - звідти мелодії лірні і трубні.
звуки відлунні ті наче лілеї лілеючий локон
і легкодимні в стрічках серпантинних - по ним мої кроки...
куди і навіщо знадливий цей шлях у захмарені далі,
обрисом де мерехтію ілюзія пилу скрижалей
й в долі попелом тінь по камінню ніхто у нікуди?..
згорблений скрючений мерзло неспішно у млінні
тану в заобрії - й гине мій шлях у падінні каміння!...

A Salty Dog
 
(Brooker / Reid)

                 Одна штуковина, що пахне морем

'All hands on deck, we've run afloat!'
I heard the captain cry
                "Екіпаж, всі на палубу! Ми вирушаємо в плавання!" -
                 почув я команду капітана.
'Explore the ship, replace the cook
let no one leave alive!'
                  "Перевірте корабель, знайдіть кока,
                   щоб жодна жива душа не залишилася!"
Across the straits, around the Horn
                   Через тісні протоки, навколо мису Горн -
how far can sailors fly
                   куди тільки доля не заносить мореплавців!
A twisted path, our tortured course,
                   Петляючий наш курс, тернистий наш шлях,
and no one left alive
                   і от всі ледь живі.

We sailed for parts unknown to man,
                   Ми запливали у непізнану людиною далечінь,
where ships come home to die
                   звідки кораблі повертаються додому, щоб померти.
No lofty peak, nor fortress bold,
                   Жодної скелі, жодного поселення
could match our captain's eye
                    не могли вгледіти очі нашого капітана.
Upon the seventh seasick day
                     І от на сьомий день безпорадної гойданки на хвилях
we made our port of call
                      ми дісталися до порту призначення.
A sand so white, and sea so blue,
                     Який світлий пісок!.. яке синє море!..
no mortal place at all
                      Картина не затьмарена жодною прикрістю!

We fired the gun, and burnt the mast,
                       Ми привітали землю пострілом з гармати,
and rowed from ship to shore
                       спалили мачту і переправилися в шлюпках на берег.
The captain cried, we sailors wept
                       Капітан ридав, ми, матроси, плакали,
our tears were tears of joy.
                       це були сльози радості.
Now many moons and many Junes
                       Місяці-літа минули відтоді,
have passed since we made land
                       як ми досягли суші.
A salty dog, this seaman's log
                        І тепер одна наскрізь просолена штуковина,
your witness my own hand
                        оцей матроський лаг, ось свідок моїх випробувань.

Слухати

    В одно время, по-сути, не умея ещё держать кисть в руках, я осознал... что... " И с к у с с т в о - это свобода!" ...что " С в о б о д а - это искусство! ". Что "Сколько Искусства, столько и Свободы. Сколько Свободы - столько и Искусства"!!!... ...и истина сия "глубока есть"...    Не зря у Соломона - "Я, Премудрость, делю обитель свою с искуссностью". Интуитивно я чувствовал, что данная теза касается иных, гораздо более высоких уровней видения.., ...сознания.   Но точку в моих устремлениях к свободе поставил Ломовцев - " Свобода - Дух Святой ". Истинно так, Господи! И я трепещу в своей человеческой немощи перед этой великой истиной.