Так відповів на запитання кореспондента УНІАН Оксани Климончук Євген СВЕРСТЮК – український дисидент, моральний авторитет, людина, яка ніколи не служила політикам і не вихваляла владу.

Він нічим не зобов’язаний жодному українському президентові чи прем’єру. Мабуть, тому йому ніщо не заважає бути відвертим у своїх оцінках. «Інтелігент» у одному з британських словників перекладеться як «персона, що завжди викриває владу». Якщо йти за цим визначенням, серед українського патріотичного письменництва Євген Сверстюк чи не єдиний заслуговує на таке звання. Решта – померли чи обзавелися депутатськими мандатами.

Пане Євгене, чому, на вашу думку, нинішні політикани так вчепилися до звання Героя України Бандері?

Якщо говорити по-чесному, то нікому не має бути до цього діла – незалежно від того, подобається комусь Герой Бандера чи ні. Я не бачу тих людей, котрі мають право про це говорити.

Гадаю, це ім’я зачіпає певні стереотипи, пов’язані з позицією бандерівської послідовності й твердості, часом і жорстокості.

Якщо говорити в рамках здорового глузду, то Бандера є українським націоналістом, якого переслідували все його життя, і практично він ніколи не був у бойових операціях, діях. Він сидів у польській в’язниці, сидів у німецьких концтаборах. І це були дуже жорстокі концтабори…

Потім його було вбито совєтським агентом.

Зрозуміло, що Росія дуже нервово реагує на те, що ім’я Бандери стало символом національного опору, антикомуністичного руху. Завжди той, хто вбив, дуже не любить свою жертву. Вбивця не може подарувати вбитому власного вчинку.

Розкручується саме політичний стереотип. Є певні імена, які за кремлівською режисурою стали одіозними. На те, щоб вони були одіозними, працювала колосальна пропагандистська машина, цілі покоління.

Тому дуже важко протистояти безглуздій анафемі на храмобудівника Мазепу. Дуже важко реабілітувати ім’я Петлюри, оскільки він був утіленням українського національного опору. Він теж був убитий більшовиками. Вони надто багато працювали на ці стереотипи, щоб так просто взяти й зректися їх. Їм легше продовжувати те саме. Цим Кремль і займається.
Кремлівська агентура намагається робити це саме й на Заході. Скажімо, у Польщі…

Якщо говорити про право судити за колабораціонізм, то серед поляків, які хотіли вижити під час окупації, були мільйони колабораціоністів. Мільйони!

Якщо говорити про такий політичний, злий колабораціонізм, то, безперечно, на першому місці стоять Сталін і Молотов. Бо саме від 1939-го до 1941 року цей колабораціонізм, ця політична співпраця була інтенсивною… Це була не просто співпраця, а співпраця з розв’язання Другої світової війни. Це є злочин перед людством.

А те, що гітлерівська Німеччина була для націоналістів противником, - то це записано в їхній програмі. Вони орієнтовані лише на власні сили, а не на чужу допомогу.

Хто такі бандерівці? Якось мені розповідав один повстанець: вони йшли лісом і з’єдналися з іншою групою, яка видавала себе за своїх. Один з групи спіткнувся й вилаявся матом… Одразу стало ясно, хто він.

Повстанці взагалі були шляхетні люди. Я їх дуже добре пам’ятаю, Навіть раніше дивувався, звідки вони цього набралися. Вони зверталися одне до одного в таких м’яких тонах… Повстанці були ідеалістами. Я був з ними в таборі. І деякі з них зберігали цей ідеалізм по 25 років. Уявляєте, як це важко, адже це ціле життя. Вони були ув’язнені тоді, коли я вступав до університету. Університет, аспірантура, 60-ті роки… А вони все сиділи, сиділи, серед бруду в усіх відношеннях, серед мату, серед начальства, яке було дуже близьке до блатних. Якось навіть один журналіст сказав: «Я не знаю, як Бандера, але бандерівці – це порядні люди».

 

            

 

Сами понимаете, что это событие для украины имеет найважнейшее значение, как географическое, так и мазепическое

                    

                   

                                                  

Почему Россия боится украинского героя 300-летней давности? - вопрошают на страницах The Wall Street Journal американские эксперты Адриан Каратницки и Александер Дж. Мотил. "В глазах современного российского государства и его пропагандистов Мазепа - враг общества номер один, изменник, предавший Петра Великого, православную веру и единство славянских народов", - пишут они. Между тем биография самого Мазепы дает мало поводов для столь бурных чувств: гетман, процветающий магнат, он задался целью объединить все украинские земли в рамках казачьего государства и разорвал многолетнее партнерство с Петром Великим, почувствовав, что российские амбиции угрожают независимости Украины, утверждают авторы. 

"Полтавская битва предопределила геополитический облик Европы на последующие 300 лет", - пишут авторы, поясняя, что Петр предложил новый нарратив для своего государства: вместо Московии объявил его Россией, претендуя на родство с Киевской Русью. "Тем самым Петр и его царство превратились из азиатских выскочек в европейскую империю", - утверждают они. Малейшая претензия Киева на автономию или принадлежность к другой стране были прямым вызовом петровскому мифу и основанной на нем легитимности российского государства, говорится в статье. 

Безусловно, в XVII веке исторические идентичности еще до конца не сформировались, но современная Украина нуждается в собственном историческом нарративе для сплочения нации. Авторы считают попытки его создания безобидными. "Но накал российской полемики по поводу событий и лиц трехсотлетней давности указывает: российское государство заинтересовано в том, чтобы идея воссоединения России и Украины не угасла, а заодно старается укрепить культурный барьер между украиноязычным Западом и русскоязычным Востоком Украины", - говорится в статье. 

В этом контексте Мазепа - символ борьбы за независимость от России, союзник Европы и Запада. Объявляя его изменником, политики вроде Путина намекают, что сегодняшние сторонники украинской государственности тоже предают славянское единство, утверждают авторы. "Эти усилия России по подрыву национальной идентичности Украины вряд ли будут успешны, но в краткосрочной перспективе они, возможно, усилят раздоры между Западной и Восточной Украиной, провоцируя нестабильность и расширяя возможности России по гегемонии над слабой соседкой", - заключают авторы, указывая, что современное сражение за трактовку Полтавской битвы не менее значимо, чем сама эта битва в свое время. 

Як відомо з історії, Гетьман України Іван Мазепа займався меценатством. Його коштом відновлено і збудовано багато соборів і церков. Відомо, що ряд церков та соборів, які входять до Києво-Печерської Лаври, побудовано, або відновлено, коштом І.Мазепи.

За розпорядженням Петра І, Російська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. До цього часу Російська православна церква та Українська православна церква Московського патріархату анафему не зняли. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемі.

Відомо, що сучасна Українська православна церква Московського патріархату займає немалу кількість храмів, збудованих коштом Гетьмана України Івана Мазепи.

Постає питання: Як почувають себе сучасні священики православної церкви Московського патріархату у храмах, які збудувала людина, відлучена від церкви з оголошенням довічного прокляття їхньою ж церквою?

http://community.livejournal.com/ukraina_ukraine/544.html

Президент України Віктор Ющенко стурбований ситуацією зі спорудженням пам'ятника Івану Мазепі в Полтаві.

У листі на адресу Полтавського міського голови Андрія Матковського Глава держави наголошує, що виконання завдання щодо встановлення в місті Полтаві пам'ятника Великому гетьману України Івану Мазепі не може ставитися у залежність від особистих уподобань конкретних посадовців чи партійної тактики. Це – обов'язок міської влади перед громадою та усім українським суспільством.

У своєму листі Віктор Ющенко нагадує, що у 2009 році відповідно до Указу Президента України від 9 жовтня 2007 року №955 відзначається 300-річчя воєнно-політичного виступу гетьмана України Івана Мазепи та укладення українсько-шведського союзу. У березні цього року також виповнилося 370 років від дня народження видатного державного діяча та борця за незалежність України Івана Мазепи.

Президент вважає, що відзначення цих та інших знакових річниць національної історії є важливим кроком на шляху повернення нашому народу правди про його минуле, відновлення історичної справедливості. Ініціативи Президента України у сфері відродження національної пам'яті мають на меті передусім утвердити у суспільстві розуміння того, що ми лише тоді збудуємо справді сильну та цивілізовану державу, коли всі громадяни України вповні усвідомлять себе нацією, народом, а не населенням однієї з пострадянських територій.

Відповідно до згаданого Указу Президента України, зокрема, передбачалось спорудження пам'ятника Івану Мазепі в місті Полтаві. На сьогодні це положення акта Глави держави не виконано.

Віктор Ющенко звертає увагу, що така ситуація жодним чином не пов'язана з об'єктивними причинами технічного чи фінансового характеру, оскільки були всі можливості для вирішення питання.

Він вважає, що перешкодою гідному увічненню постаті видатного гетьмана у місті Полтаві стали цілком свідомі дії міської влади, які важко охарактеризувати інакше як вияв «малоросійства», постколоніального мислення та відвертої наруги над гідністю українців.

В.Ющенко стурбований і тим, що така ситуація стала можливою на Полтавщині, яку можна вважати духовним осердям України, землі, що зростила Івана Котляревського, Панаса Мирного, багатьох інших людей, якими нині гордиться Україна.

«Показовою та симптоматичною у цьому зв'язку є недержавницька позиція представників Блоку Юлії Тимошенко у міській владі. Саме ця позиція є головною причиною блокування встановлення пам'ятника. Хочу зауважити, що ситуація навколо спорудження пам'ятника Івану Мазепі в Полтаві фактично повторює іншу - щодо увічнення у цьому місті пам'яті визначного українського державного та військового діяча, вихідця з Полтавщини Симона Петлюри», – підкреслює Президент.

На його думку, такі дії представників БЮТ мали б давно отримати належну оцінку керівництва Блоку Юлії Тимошенко. Адже ця політична сила постійно декларує себе як патріотична та проукраїнська, а у преамбулі передвиборної програми БЮТ чітко зазначено, що передумовою здійснення програми є, зокрема, «відновлення національних світоглядних традицій і чесної національної історії».

Однак, на думку Глави держави, ситуація навколо пам'ятника І.Мазепі в Полтаві вкотре підтвердила, що Блок Юлії Тимошенко, турбуючись про рейтинги, традиційно не висловлює позиції щодо ідеологічних питань та закриває очі навіть на відверто недержавницьку позицію своїх представників. В.Ющенко вважає таку практику подвійних стандартів яскравим свідченням нещирості зазначеної політичної сили перед виборцями та суспільством, невідповідності її передвиборних обіцянок реальним планам та діям.

Як Глава держави, В.Ющенко вимагає від А.Матковського особисто, а також від депутатів міської ради вжити всіх заходів з метою якнайшвидшого вирішення цього важливого державного питання.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО розкритикував мерію Полтави за зволікання з установкою пам`ятника гетьману Івану Мазепі і заявив, що вважає причиною цього «прояв малоросійства».

Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив на брифінгу на Сорочинському ярмарку в Полтавській області.

В.ЮЩЕНКО закликав найчисленнішу фракцію в Полтавській міській раді – фракцію БЮТ – і мера Полтави Андрія МАТКОВСЬКОГО сприяти установці пам`ятника Гетману у місті.

"Я особисто звернуся в мерію Полтави із цим проханням. Це ваш... обов`язок, щоб на цій землі ухвалити рішення про встановлення пам`ятника Мазепі... Мер Полтави топчеться по українській гідності", – сказав В.ЮЩЕНКО.

Також Президент звернувся до всієї полтавської громади з проханням посприяти встановленню пам`ятника.

Нагадаємо, рішення про встановлення пам`ятника було ухвалене Полтавською міськрадою 22 серпня 2008 року. Планувалося, що пам`ятник Гетьману встановлять у Полтаві на Соборній площі до дня Незалежності. Проте через непорозуміння, що виникли між ОДА і мерією Полтави, пам`ятник планується відкрити у вересні.

УНІАН

"Спасибi, князю. Питаєте, чого я боролася з ворогом, котрий облягав наш
город? Бо вiн ворог, ворог, свiтлiйший князю".
Офiцери, почувши новий зворот у допитi, зацiкавилися. Дехто встав i
пiдiйшов ближче. Свiтлiйший дав рукою знак, щоб повернулися на мiсця.
"Ворог,- повторив, киваючи головою.А я гадав, що ми союзники у вiйнi
проти шведiв. Значиться, не знали ми, в якому характерi приходимо до вас".
"Союзник не вдирається насильно в мiсто i не здобуває його, знаючи, що
мiсто дiстало наказ вiд свого зверхника не впускати нiкого в свої мури".
"Але ж цей зверхник зрадив царя, i ваш город не обов'язаний був його
слухати".
"На це питання Батурин вiдповiв вам тричi. Я iнакше вiдповiсти не
можу".
"Не можете, жаль дуже! Та й за це вам спасибi. Знаємо, хто ми такi та
як ставитеся до вас. А то все ми дивилися на Україну, як на частину нашої
держави, а тут - ми вороги! От тобi що! А чому ж бо то ми, москвичi,
значиться, вороги вашої України?"
"Тому, що не приятелi, а чому не приятелi - це вже ваша рiч. Видно, не
хочете ними бути".
Офiцери штовхали себе лiктями. Розмова робилася цiкавою. По рухах князя
i по його голосi крiзь зуби знали, що в нiм накипає нова злiсть i що вiн
її довго не вдержить. Вибухне i тодi буде цiкаво.
"Якi ж то ворожi дiйствi я супроти вашої України помiтили ви за
москалями?"
"Ще питаєш, князю? Коли славної пам'ятi Богдан Хмельницький за Божою
помочею визволив Україну i з доброї волi, зважаючи на спiльну вiру
православну, пiддався пiд протекцiю московську, цар пiд присягою
зобов'язався у всiх правах i свободах заховати й обороняти вiйсько
запорозьке i весь народ козацький-український, землi нашої нi до своїх
володiнь не прилучаючи, анi не дозволяючи сусiдам нарушувати їх цiлостi".
"Знаємо це i у великiм поважаннi тримаємо iм'я великого гетьмана
Богдана Хмельницького".
"Iм'я, то так. Але, що сталося з його наслiддям? Хто спустошив землю
вiд рiки Случi до Днiпра, перегнав здавна там осiлий народ у слободи, а
землю передав у кормигу ворожу?"
"Зробили це iсторичнi конечностi, сильнiшi вiд наших бажань. Але невже
ж тi землi не заселилися наново?"
"Самусь i Палiй кращу вiдповiдь дали б вiд мене. А менi ви позвольте
спитати вас, що сталося з городами українськими? Ще за життя Богдана
Хмельницького ваше правительство виманило собi право...Меншиков
нетерпеливо порушився на крiслi; Мотря говорила далi: - ...право тримати
свою залогу в Києвi з тим, що її начальник не буде присвоювати собi нiяких
прав до мiста i до людностi його. А тепер у Києвi сидить воєвода, нiби
другий гетьман i нiби сильнiший ще вiд нього. В Переяславi, Нiжинi,
Чернiговi i по iнших мiстах теж стоять московськi залоги i не перестають
кривдити народ. А наше вiйсько, нашi козацькi полки, що мали обороняти
рiдну землю, ви кидаєте по далеких землях, виставляєте їх на походи
далекi, на бої важкi, на всiляку бiду, щоб вони вигинули i щоб країна наша
не мала своїх оборонцiв. Тодi вам легше буде прибрати її до своїх рук,
вольностi нашi покасувати, московськi порядки завести i саме iм'я України
загладити навiки. I ви ще питаєтеся, князю, чому Батурин не хотiв перед
вами вiдчинити своїх брам i чому я боролася разом з батуринцями проти
вас?"
Меншиков слухав i не перебивав довгої промови. На ньому помiтне було
здивування, що жiнка, i то молода й гарна жiнка, знає iсторiю й цiкавиться
полiтичними питаннями. У них таких жiнок нема. Вони могли вирости тiльки
серед лiберального устрою, там, де шанувалася особиста свобода, де iдея
незайманостi й недоторкальностi людини робилася життєвим, якщо не писаним
законом. Його бистрий i вiд природи багато вивiнований ум бачив величезну
рiзницю мiж Києвом i Москвою, розумiв, звiдки випливає ворожнеча мiж
москвичами й українцями. Два свiти, два iншi свiтогляди, двi культури,
котрi важко звести докупи, як важко помирити воду з вогнем. Мiж ними
мусить iти бiй, поки один iз противникiв не ляже переможений, знесилений i
надовго неспосiбний до дальшої боротьби. В душi признавав вищiсть такому
жiночому типовi, як Мотря, вважав його цiкавiшим i привабливiшим вiд
покiрної, слухняної i безвольної пiвнiчної жiнки, i коли б не отсе важке
батуринське дiло, не вiдповiдальнiсть, яка тяготiла на нiм, вiн радо
побалакав би з Мотрею, як любив балакати з культурними, високорозвитими
людьми. Але годi - треба закiнчити дiло.
Уривок з історичного роману Богдана Лепкого "Батурин".

7 серпня 2009 р., у п’ятницю, об 11 годині біля приміщення Кабінету Міністрів України (Київ, вул. Грушевського 12\2) активісти Ініціативи "Наша Справа" проведуть вуличний флеш-моб "Юлія Владіміровна і мужичкі" (за мотивами творчості Леся Подерв’янського).

Акцію організовано як відповідь на саботаж встановлення пам’ятника гетьману Івану Мазепі у Полтаві з боку Полтавського міського голови Андрія Матковського, який є представником саме БЮТ.

Запрошуємо журналістів та всіх однодумців.

Прохання утриматись від використання партійної та організаційної символіки.

Прес-служба Ініціативи «Наша Справа»

ПРИЄДНУЙТЕСЯ!!!

Якщо Ви недостатньо знаєте, то завітайте на цей сайт і прочитайте про нього. Там досить багато інформації про нього.

Іван Мазепа, видатний гетьман України

Гнат Хоткевич
 
ІВАН МАЗЕПА
 
Публіцистика (історія)
http://spavedfront.io.ua/s842037/ivan_mazepa_avtor_gnat_hotkevich
повний текст і ще
http://spavedfront.io.ua/s77658/ivan_mazepa_manifest_do_ukraenskogo_viyska_i_narodu._1708_r
http://spavedfront.io.ua/s79716/bogdan_hmelnickiy_getman_ukraeni
--------------------------------------
 
У 1654 році, вибившися з-під польської неволі, гетьман Богдан Хмельницький вступив у союз із Москвою на правах рівної держави. Се не була навіть автономія, се була чиста федерація. Так думав Хмельницький – та не так думала Москва. Вона зразу ж почала дивитись на Україну як на свою провінцію і всю свою діяльність, весь свій розум уживала тільки на те, як би убити в українськім народі дух самостійності і зробити українців такими ж рабами, якими вічно були москалі.

І Хмельницький скоро, зараз же побачив, що союз демократичної України з самодержавною Росією добра не дасть. А коли Москва першим же ділом ввела в Київ сильний свій гарнізон і поставила .там свого воїводу, побачила біду й старшина козацька – і от з того часу нема вже союзу України й Москви, з того часу – тільки боротьба: Москва хоче наложити руку на всі права і свободи українського народу, а народ в лиці кращих своїх людей бореться протів того. І ся боротьба червоною ниткою проходить через всю дальшу історію України. Проти московських кайданів повстають і Виговський, і Юрій Хмельницький, і Тетеря, і Брюховецький, і Дорошенко; свідома інтелігенція козацька чує всю гіркість будучої неволі свого народу і бореться за свободу. Але ворог показався сильнішим, ніж Польща – і шаг за шагом, рік за роком Україна тратить свої права, Москва забирає все в свої руки і обертає вільну, незалежну Україну в свою область.

Послідні сплески сієї боротьби за долю свого народу бачимо три гетьмані Мазепі, але Москва жорстоко роздавила сю послідню спробу – і від того часу нема України. Загибло й саме ім'я її, викреслилася вона з історії вселюдської. Поділила Москва Україну на «губернії», убила не тільки дух свободи, але й душу саму, вирвала язика – і став наш народ безграмотнішим серед безграмотних, темніший серед темних, рабом рабів.

Але прийшли інші часи, розбилася віковічна московська тюрма, висипали на вільне повітря всі віками томлені невольники, а серед них і Україна. То ж настав час спомянути всіх наших борців за долю народню, а в їх числі і гетьмана Мазепу. Може, й не весь він чистий, як Христос, може, й не один гріх є на його душі, але все ж його ім'я серед борців, а не серед тих, хто «за шмат гнилої ковбаси» продавав і рідний край, і народ, і його будучність, і свободу, а гетьмана Мазепу узивав зрадником і анахтему йому в церкві возглашав. [ Читати далі ]