хочу сюди!
 

Ірина

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 48-56 років

Замітки з міткою «думки вголос»

Ще одне привітання з референдумом 1 грудня 1991 р.

Почув такий закид, що надто багато в нас урочистих дат, які потрібно відзначати на державному рівні: тільки 22 листопада відзначали День Свободи, а вже настало 1 грудня з ювілейним 20-им роком Всеукраїнського референдуму на підтвердження Незалежності України.Справді не встигаю при всій своїй зацікавленості на все зреагувати, але якраз цьому і радію: це є яскравим прикладом і доказом величезного історичного буття України, бо де ще в Європі знайдете храм, який відзначив своє 1000-ліття, як наша Софія Київська - нема. Ми ж таку подію відзначили скромно, наче соромились.Можливо, що справді не варто все відзначати підряд і обов'язково з першими особами держави і регіонів. Так само потрібно припинити смішну практику з радянського часу святкувати якісь свята податківців, бухгалтерів чи механізаторів. Є регіони, де є причина святкувати Свято шахтаря - нехай собі святкують, але не державному рівні відзначати - це смішно. Ще міжнародні свята можна відзначати і то побіжно.Тобто більша частина свят і відзначень дат має відбуватись виключно на громадському рівні, але не державному. Особливо щодо свят професійного характеру. А з релігійних - тільки Різдво і Великдень залишити загальнодержавними.З іншого боку ніхто не повинен чітко розмежовувати: оце ваше свято, а оце - наше. Так 9 березня не є святом офіційно, але воно існує на всезагальному рівні свідомості в Україні, тому важко уявити цей день без покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку усіма і державними, і громадськими провідними діячами. Щось подібне приємно вразило на нещодавньому відзначенні 26 листопада пам'яті жертв Голодомору, коли це було зроблено на сугубо духовному рівні: вперше 4 президенти України відзначили цю подію спільним дійством на меморіалі Голодомору в Києві, а потім ще побували у Биківні на меморіалі Жертв репресованих. Все було в цей день суто добровільно, тому і втішає що настільки гарно подали приклад перші особи нашої держави. Не було державних розпоряджень на місця обов'язкового характеру, а була добра воля громади, що особливо стала помітна ввечері величезною кількістю свічок у вікнах квартир. Так і має бути, як на мене, більшість свят - без державного втручання. І тому я не надто переживаю, що про ювілейну дату 20-річчя Всеукраїнського референдуму - добре так, як є. Подібне я казав і про 22 листопада: не має значення як відзначають чи не відзначають День Свободи - головне, що цей день був. Аналогічно і до сьогоднішнього відзначення ювілею: гарно і помірковано - хто хоче, той і відзначає. З боку держави президент України зробив офіційне вітання - цілком достатньо. Взагалі чим менше державні мужі та чиновники будуть брати участь у різних святкових дефілядах - тим краще для держави, бо їх цілодобове утримання надто дорого обходиться суспільству. В завершення трошки особистого: буває находить такий настрій як: "Ну що тобі більше за інших треба? - та живи тихо в своє задоволення і не пхайся, куди треба чи не треба - якось без тебе обійдуться!" Можливо, що так і дійсно для мене було б краще, бо життя вдалося, як то кажуть у фільмах про щасливчиків, яким я і себе вважаю. Не буду вдаватись в розмисли по цій темі, а просто скажу наступне: єдине,  що в цьому світі мене змушує братись до громадської роботи - це діти. Так! І не тільки мої особисто, а от коли бачу оте маля ще таке смішне, наївне і невинне, для якого весь світ ще суцільна "terra incognita" і дитина щиро сподівається у добро від світу, а я вже з вершин свого досвіду розумію у яку далеко не найкращу соціальну та екологічну сферу цій дитині прийдеться увійти, бути, зростати і жити, то відчуваю себе таким нікчемним чоловіком і в саме такий момент вирішую однозначно: все, буду намагатись поліпшити цей світ для майбутніх поколінь, щоб вони отримали після мене світ справедливішим, чистішим і кращим , аніж той, що дістався мені. Знаю, що можу не багато, але знаю і те, що буду робити все можливе в межах моїх сил. Скільки стачить - стільки і буду. А результат - оцінять нащадки. Додам, що не закликаю наслідувати мене, долучатись і т. п. і т. д. Все це не суттєво. Для мене. Це вже суттєво для вас, що обрати, а я вже обрав - 1-го грудня 1991 р. І не тільки я. От і прекрасно. Ще раз вітаю з святом.Богдан Гордасевич
Львів-Рясне19:00 01.12.2011 

Просто спогади і роздуми

      Дивлюсь я на всі розмови, стьобання над кандидатами, якісь умні рассуждєнія і згадую Майдан, але ні, передмайдан, 2013 рік. Ні, не грудень, коли студенти стояли, а взагалі з початку року.
Згадую як наші хлопці і дівчата в мізерній меншості виходили на протести. І це у нас, в ригівському регіоні. Хто думає, той зрозуміє, що це мало тоді означати і які наслідки несло за собою.
      Головних активістів постійно викликали на розмови до міліції, постійно наглядали убоповці і служба повище, навіть супроводжували додому, після закінчення мітингів. Потім були гучні справи, відкриття кримінальних справ, які тягли за собою не один рік ув'язнення. Багато людей, в той час, обходили нас десятою дорогою, але де хто, від кого ми навіть не  очікували, дуже допомагали, розуміючи небезпеку...
І от згадую один з допитів, який проводив підполковник ****:
Розмова і допит взагалі вівся російською мовою, я теж поважаючи співрозмовника відповідала російською, але до опрєдєльонного моменту. Так от:
- Скажите, пожалуйста, вы не  заметили что поведение вашего сына стало странным?
- В смысле? Что вы имеете ввиду под странным поведением?
- Ну вот например, мама его друга (який теж йшов по цій же справі) сказала, что около года назад ее сын начал общаться на украинском языке. (Це було промовлено голосом і поглядом удава Каа з Мауглі)
У мене ступор і падають шторки omg Одразу і не могла щось відповісти...
- А що у нас в країні Україна заборонено говорити українською мовою??? То ж можу сказати Вам, що мій  син з народження говорить українською, тому що його батьки, бабусі-дідусі, прабабусі-прадідусі говорили українською. То які ще питання з цього приводу? А от до вас у мене є питання, якщо у вас такі питання виникають, то на яку країну працюєте ви?
Шторки вже впали у слідчого.... - Спасибо!

Так до чого це я? НІ, любі мої, не до питання мови! Я апріорі глибоко поважаю всіх людей, не дивлячись на мову і національність, але звичайно до пори до часу. Я пишу це до того, що цей таваріщ вже нафталіне свої мешти, гладить шнурки і зав'язує краватку... Вони чекали цього часу довгих 5 років! І нарешті дочекались! Як ви думаєте яка буде їх поведінка тепер? Бєлой і пушистой? НІ, вони будуть з остєрвєнєнієм відіграватись за всі упущєнниє возможності, за догани, які отримали тоді (бо відкривали фабриковані справи), за пониження у званнях, за нашу тодішню перемогу над ними... 
Але ж, все... ставки сделаны, господА, ставок больше нет uhmylka
 

Рахуючи дні

Я так чекала весну... Щороку єдине, що чекаю - це вона.
Не свят якихось, не дня народження, не відпустки чи ще чогось, просто весни, я народилася весною і щороку мій особистий рік починається тоді, коли з'являється перша зелень. Але не такої весни.
Пам'ятаю, як щороку тут, на блогах, всі вітали з першим днем весни - купами картинок, щирими текстами, гумором і оцією атмосферою "скоро!" . Як кипіло все восьмого березня - з гумором і спорами - свято чи ні? Цьогоріч мене коли сусід привітав зі святом - я з хвилину думала про що це він?
Кілька днів як пройшло відчуття нереальності , хоча я з моменту , коли почула про те, що Китай з невідомої причини скупив майже половину світової пропозиції зернових, мала усвідомлення, що війна реальна як ніколи, але коли о п'ятій ранку 24-го задзвонив мамин телефон і сусід прокричав "війна!!" так, що ці слова почула навіть я - було повне відчуття сну, нереальності того, що показували нон-стоп в новинах.
Думок дуже багато, і одночасно мало. Повернулося почуття гумору і навіть не спокій, а конструктивний пофігізм мабуть. Я живу в місцевості, де є ніби стратегічний об'єкт, але поки нас не трогають, хоча вчора збили дві ракети, залишки яких впали на територію сусідніх з нашою тергромад. Колись , після перемоги, я напишу про цей момент невеличку замітку, бо це був мій, особистий, момент війни, і це було таке неймовірне для мене, яка спить в цей час звично як сурок, співпадіння - ці перші в нас авіаудари я чула, бо не тільки не спала, а саме вийшла надвір, хоча до цього світанок востаннє споглядала кілька років тому. Задумалася щойно.. які пам'ятні мені всі мої світанки. Той кілька років тому ... "як думаєш, котра зараз година?". Посмішка і хитрі жовті "котячі" очі...
Минуле життя.
А про майбутнє не думаю, тримаю в голові "спокійну картинку" того, що напланувала раніше, "до", і справді вірю, що так воно і буде.
Після перемоги.

Бідкаються: скільки можна!



Чому так довго війна?




Бо цілий світ намагається поставити Росію на місце.



Та тільки одна країна, тільки одна армія у світі намагається покласти росію на місце.



Ото й тому...

«Чехословаччина-68» i тривожнi думки Мирослава Поповича …

     

     Наш відомий вчений, громадський діяч, директор Інституту філософії Національної академії наук України Мирослав Попович досить тривожно висловився в інтерв’ю "Фактам". За його словами, час від часу наша держава балансує буквально на межі. I зараз дійсно дуже небезпечний момент історії. Він може закінчитися дуже погано для України, навiть, вона  може втратити свою державність. На його думку, нинішній період в Україні нагадує той, який проживала Чехословаччина у 1968 році. Це був час контрреволюційного перевороту у країні.

     "Відомо, що в 1968 році ініціатором і головною опорою контрреволюційного перевороту, вчиненого комуністами Словаччини і Чехії, був СРСР... Чому я про це згадав? Фактично, ми зараз приблизно в таких же умовах, як чехи в ту пору. Правда, є величезна різниця. Тоді радянські танки стояли на кордоні з Чехословаччиною. Зараз, мабуть, повномасштабного наступу Росії на територію України вже не буде. Кремль видихався", – зауважив Попович.          Так, повномасштабного вiйськового наступу, скорiше за все, зараз не буде, але з тих часiв Росїя значно вдосконалила свої гiбриднi засоби керування справами сусiдiв. Тож треба з обережнiстю ставитися до всiх можливих провокацiй щоб «Чехословаччина-68» не повторилась в Українi.

Дарунок на 8 Березня!

Я знаю, що хочу на 8 Березня!smeh

Порадуйте мене компліментами!smoke

Умова!beat

1. Компліментів повинно бути 10, не меньше.sila

2. Усі слова мають починатися з однакової літери.devil

cvetokДякую сердечно!heart  

Цікава думка

Єдина причина, по
якій, можливо, хтось
ненавидить тебе - це тому, 
що він/вона просто хоче бути

на тебе схожим.



хм.... ;)


Секрет проведення вакцинації

Вакцинація/не вакцинація... Кожен обирає для себе.
Хтось прикривається конституційними правами, щоправда закриває очі на інші антиконституційні порушення.stop
Хтось боїться, повіривши в росказні експертів незрозумілих наук. zombobox
Хтось вірить у всесвітній заговор whosthat
Хтось перехворів і потім вакцинувався, хтось вакцинувався бо вважає за потрібне.
Ну а що тут скажеш, ХХІ століття, телебачення, інтернет, з усіх колонок розповідають все що заманеться.
Так от десь три тижні тому блуждала я якось по інтернету і натрапила на інтерактивну карту вакцинації. Цікаво було побачити відсоток проведених вакцинацій у світі. І так час від часу заглядаю на відсоток, таки збільшується.
Але дивлячись на карту, закралась таки думка, а може й правда всесвітній заговор? blind devil
Африка не вакцинована umnik  виморять всіх вакциною/чипізацією і завезуть африканців, повернуть рабовласницький строй. Вони вже перевірені, слухняні, з інтернетом не знайомі, телевізорів не бачили, а європейці строптиві, балувані, ходять мітингують.
Точно заговор parik
Страшно такі думки оголошувати, бо ще й правда люди повірять nevizhu
 


Пи.Си. Думка прийшла заради приколу. Не вважаю вакцинацію заговором ;)
 

Короткі думки про безглуздий світ

Ця задумка прийшла до мене після перегляду низки наукових, документальних, науково-популярних фільмів, які мій мозок завжди спиймає як грунт для роздумів. Не можу приховувати, що фільми подібного типу завжди наштовхували мене на подібне. Отже, я буду періодично публікувати власні уявлення та думки про влаштування нашого світу.
Я являюся студенткою фізичного факультету певного університету. Так склалося, що я стану астрономом. І зовсім невипадково. Космос завжди приваблював мене. Не можу пояснити, чому, але ця безодня сприймається мною кожен раз по-різному. То вона затягує у себе, немов ліжко після тяжкого дня, то я тону у ній, немов у вирі. Інколи це дійсно жахає. 
Часто, переглядаючи записи у соцмережах або наукову літературу я ловлю себе на вигадуваннях теорій. Одна з них дійсно може мати певний сенс - що весь наш світ - лише атом у якомусь гігантському Всесвіті. А кожен атом у нашому світі - гігантський Всесвіт. Дещо парадоксальна думка, проте чому б і ні?
Багато вчених наголошують на тому, що загальною та єдиною одиницею вимірювання має бути час. Дійсно, ідея чудова. Але наразі це неможливо, бо ми занадто мало знаємо про сам час - четвертий вимір. Для нас він являється лінійним, хоча на більш високому рівні розвитку ми можемо сприймати так, як ми зараз сприймаємо тривимірний простір. Подорож в іншу часову епоху міг би виглядати як підйом на гору чи спуск з неї. Не хочу розділяти людей на класи, але не всі можуть зрозуміти це. Для багатьох жодні одиниці існування простору не мають значення - вони живуть тим, що мають і не бажають змін. 

Доктор Ліптон, або Ефект плацебо


  Замітка не про чай, в таку то спеку, хто думав про щось креативне пов'язане з якимись складниками чи дією цього напою - молодці, але вам не сюди podmig lol
  Частенько посиджую в ютубі і само собою хочу чи не хочу, але доводиться дивитись і рекламу перед потрібним мені роликом. І тут мені накинуло цього доктора Ліптона, з промовою про безкінечні можливості людського організму, змову фармацевтів і те, що ліків насправді не існує, то все просто ефект плацебо. І тут я пригадала.
  З деякого часу познайомилась з таким цікавим ділом, як больовий шок якогось там ступеню, коли не падаєш замертво відразу, а просто недобре настільки, що хочеться померти, з повним набором цікавої симптоматики, починаючи від холодного реально поту при відчутті жару і до падіння температури тіла до 35.4. Дуже цікавий досвід, я Вам скажу. Відразу навіть і не розумієш, що таке, бо особисто я думала, що больовий шок це коли БОЛЯЧЕ так, що втрачаєш від цього свідомість, а насправді ні, біль посередній і фоновий, а от супутня реакція організму - оце жесть. Мені дійшло що це зі мною і що робити тільки коли температуру заміряла, і аж тоді зрозуміла, що треба знеболююче випити, бо взагалі було враження як при сильному грипі ніби, відчуття жару, слабкість, і все оте грипозне, коли й лежати важко, і ходити нічого.
  Пішла в домашній аптечці дістала знеболююче, випила. Повірте - небагато чого в житті мені хотілось так сильно, як щоб таблетка подіяла.
  Але коли сидиш, вмовояєш себе, що ось, зараз 20-ть хвилин і полегшення, а тоді ну хай 30-ть.. А потім кажеш - ну, за годину то точно подіє! А нічого не відбувається. Тоді в мене закралась думка про якість, і я суто з надії "а раптом", дістала ті знеболюючі, що ношу в сумці, бо точно знаю, що купувала ці в іншій аптеці, хоча той же препарат і зовні абсолютно одинакове пакування. І о диво - 20-ть хвилин і все як рукою зняло!
  А тут слухаю цього доктора Ліптона, і розумію. Он воно чьо, Михалич. Ефект плацебо. А я то "Фальсифікат, фальсифікат" ... То я просто слабо вірила! 
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
8
попередня
наступна