хочу сюди!
 

Наталия

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років

Замітки з міткою «історія»

22 лютого. З історіі дуелів.




Дуелі колись мали навіть не з'ясування особистих відносин, але й юридичних, а бува й міжнародних відносин. От уявляєте, якби бились за борги з адмінами банків чи ЖКХ?

"....сама мысль о необходимости решать судебный спор не словами, а клинками была для древних германцев совершенно естественной и никаких возражений не вызывала.
Впрочем, варварам было не занимать логики. Судебный поединок назначался только в том случае, когда подозреваемый не мог быть уличён в преступлении, а пострадавший настаивал на решении спора с оружием в руках.

Право на судебный поединок неизменно сохранялось и подтверждалось в средневековых кодексах.
Дело дошло до того, что в 1016 году на поединке сражались два короля — английский Эдмунд Железнобокий и датский Кнуд Великий. Причина дуэли была проста — Кнуд хотел завоевать Британию, а Эдмунд всячески мешал ему в этом нелёгком деле. Сойдясь на поле боя, два правителя после недолгой беседы пришли к выводу, что их люди устали воевать.

Так что почему бы не решить судьбу короны всего одним поединком?

Дуэль королей состоялась верхом. Эдмунд, будучи сильнее Кнуда, мощным ударом разбил его щит и уже готовился нанести смертельный удар, как датчанин остановил поединок, предложив вместо пролития крови разделить остров пополам. Так и порешили.

Впрочем, Эдмунд вскоре умер, так что Англия досталась Кнуду. Кстати, по одной из версий Эдмунд был застрелен из арбалета, сидя на отхожем месте. Сюжет, воспроизведённый Дж. Мартином в «Игре престолов», где именно так от руки своего сына Тириона погиб лорд Тайвин Ланнистер.

В ходе непримиримого конфликта между Священной Римской империей и Французским королевством французы проиграли сражение под Павией, а их король Франциск I оказался в плену у немцев. Император Карл V выпустил Франциска I из заключения на тяжёлых условиях Мадридского мира. 

Но как только король Франции получил свободу, он немедленно отказался соблюдать договор и начал искать союзников для продолжения боевых действий. Карл V назвал своего коронованного врага человеком, лишённым чести, и вызывал на смертельный бой. Дуэль не состоялась — вместо неё началась новая война.

 Русский император Павел I бросил вызов всем монархам Европы, чтобы остановить международные конфликты, — все разногласия он хотел решить в частной драке. А король Швеции Густав IV Адольф вызвал на дуэль своего недруга Наполеона I. Оба поединка не состоялись из-за неявки потенциальных противников.

В XV веке Псковская судная грамота устанавливала необходимость сражаться по самым важным имущественным вопросам — от раздела земли до споров о долгах. Дело было обставлено просто: кого убьют, тот и проиграл, остался без земли и денег. Более того, наследники погибшего должны были оплатить судебную пошлину князю.

Судебник Ивана Грозного 1550 года подробно описывал поединок в десяти статьях. Основания для дуэли могли быть самые разные — от оскорблений до разбоя и убийств. Причём закон строго следил за равенством сторон: «Биться следует воину с воином, или не воину с не воином, разрешается проводить поединок не воина с воином, если инициатива исходит от первого».

Австрийский посол Сигизмунд Герберштейн писал, что русские охотно прибегают к поединкам для решения споров между собой. Так что рассказы о том, что дуэли были делом непривычным для русских — есть не что иное, как распространённое заблуждение. 

Просто в России перед тем, как подраться, надо было поставить в известность власти, так как на всяком законном поединке должны были присутствовать её представители — окольничий и дьяк

В XVI столетии отношение к судебным поединкам стало меняться. Они постепенно исчезали, сменяясь привычным судебным процессом. В результате европейская дуэль стала «частным делом» — тем случаем, когда люди не считают необходимым обращаться в суд и предпочитают решить неудобные вопросы с помощью шпаг. 

Поэтому поединки совершенно исчезли в среде купцов и горожан, но зато культивировались дворянством как особый и очень важный обычай сохранения чести благородного сословия...."




Автопром Швейцарії

        (С) Тим Скоренко

        Швейцария славится своими часами, ножами и банковским делом. Но почему-то совершенно не славится автопромом, который остёр, как нож, и точен, как часы. И дорог, как банковское дело. Посмотрим на швейцарские автомобили!
        Сегодня в Швейцарии есть несколько известных марок — это крупный военный производитель MOWAG плюс ещё несколько компаний, изготовляющих элитные суперкары небольшими сериями. В прошлом Швейцария в заметном количестве делала и вполне массовые автомобили.
https://images11.popmeh.ru/upload/gallery/e7f/e7ff17b28b7405572b71816d167fe7ec.jpg
Rinspeed — легендарная компания, основанная в 1979 году Франком Риндеркнехтом. Компания придумывает и изготовляет потрясающие концепт-кары, которые иногда производит малыми сериями и продаёт (но чаще просто продаёт технологии более крупным фирмам). В модельном ряду Rinspeed есть автомобили-подлодки, одноместные спорткары, рой беспилотных электрокаров, а на снимке — Rinspeed Splash (2004), автомобиль-амфибия на подводных крыльях.


https://images11.popmeh.ru/upload/gallery/3f4/3f4102890415067cc480273e14abe1d7.JPG
Saurer — некогда один из крупнейших в Европе автозаводов, изготовлявший самолёты, грузовики, автобусы и военную технику под брендами Saurer и Berna. Машиностроением компания занималась с 1903 по 1982 год, а ныне, как ни странно, делает… текстиль. На снимке классика — Saurer 5 CM (1951).


https://images11.popmeh.ru/upload/gallery/d99/d99c65f9b0966d43d61a91a100de7581.jpg
Enzmann — небольшая компания, с 1957 по 1969 годы делавшая спорткары. Единственная модель компании, Enzmann 506, была изготовлена в количестве порядка 100 экземпляров. Интересно, что кузовов было сделано значительно больше, и они до сих пор — уже без рамы — есть в продаже.


https://images11.popmeh.ru/upload/gallery/e38/e389c1f218ff4531ae025f6f3c69a7ad.jpg
Monteverdi — швейцарский бренд автомобилей высшего класса, основанный Питером Монтеверди в 1967 году и просуществовавший до 1984-го. На снимке — Monteverdi High Speed 375 S (19671972).


https://images11.popmeh.ru/upload/custom/7ad/7ad38d06345b1f8a3a26c33094f67ddf.jpg
Yaxa — женевская фирма, существовавшая с 1912 до 1914 года. Её название происходит из фонетического произношения фразы Y a que a (можно условно переложить как «единственная из всех», или «ничего кроме»). Единственная модель компании имела двигатель объёмом 1692 «кубика» и даже выиграла довольно крупную гонку Coupe de la Gruyère 1913 года. На снимке — единственный сохранившийся экземпляр 1912 года выпуска.

https://images11.popmeh.ru/upload/gallery/618/618d96801be04a0605dbe42e6a309fb7.jpg
MOWAG — лидер сегодняшнего швейцарского автопрома, крупный производитель грузовой, специальной и военной техники, существует с 1950 года. На снимке — военный внедорожник MOWAG Eagle III


https://images11.popmeh.ru/upload/gallery/310/310057cb69c6236845654d10993cce3c.jpg
Franz Brozincevic Wetzikon (FBW) — существовавший в 1922—1985 годах производитель грузовиков и автобусов. На снимке - до сих пор достаточно распространённый в Швейцарии автобус FBW C40U (1958)

https://images11.popmeh.ru/upload/gallery/7f8/7f8e4c2127403f57857e82e38e1251da.jpg 
Компания Turicum существовала с 1904 по 1912 год сперва в Цюрихе, затем в Устере. На иллюстрации — Turicum 10/12 hp m (1908). Кстати, Турикум — это римское название Цюриха.



https://images11.popmeh.ru/upload/gallery/6c0/6c0a3610632ca17fed3b3b58be343b14.jpg
Martini — первый швейцарский автопроизводитель, существовал с 1897 по 1934 год. Компания делала полную линейку автомобилей с различными шасси и двигателями, и считалась весьма успешной. На снимке - Martini Six, одна из основных моделей компании конца 1920-х.

https://images11.popmeh.ru/upload/gallery/d3a/d3ae19a192784f972a96f8f4e7ff8cdf.jpg
Leblanc — базирующийся в Цюрихе производитель суперкаров. Компания основана в 1999 году, сейчас её единственная модель — спорткар Leblanc Mirabeau (на снимке), имеющий максимальную скорость 370 км/ч и стоящий $650 000.

Не Київська Русь, а - Русь Київська!

Київської Русі не існувало, забудьте цю формулу, — Гайдукевич

Перше що виникає після прочитання заголовка – думка про інформаційний вкид. Так заголовок можливо дещо виглядає провокаційно, але все ж дочитайте до кінця, а потім робіть висновки.

1147 – 988 = 159. На момент коли в лісових чигирях поселення Москва доросло до писемних згадок, в Києві 159 років християнство було вже офіційною релігією. Що таке 159 років? Це час, який минув від 1860 року до тепер.  Передає spravzhni.

Віталій Гайдукевич

Уявіть, що Томос Україна отримала в 1860 році? 1860 рік – Авраам Лінкольн обраний 16 президентом США. Через рік почнеться війна Півночі і Півдня. Гарібальді висаджується на Сицилії – обєднання Італії йде повним ходом.

Скільки людство пройшло від 1860 року до тепер? І уявіть, що 159 років тому вже відома і потужна українська держава – Русь просто запровадила офіційну релігію, а про те, що існують висілки «Москва» стало відомо в 2019му. Це про масштаб і істинне місце в історії.

Русь можна вважати дочкою Візантії, після того, як Ольга хрестилася, а хресним був імператор Костянтин. І це ж теж було куди більше про політику, аніж про віру. До Володимира в Києві вже були церкви і взагалі храмові споруди різних релігій – типова ситуація великого торгового міста. А потім геополітичний вибір.

12 травня 996 — освячена перша кам’яна церква Києва на честь Богородиці – Десятинна. Володимир Святославич виділив на неї десяту частину своїх доходів. Княжа казна, це по суті державний бюджет. 10% від державного бюджету? На 2019 бюджет України більше трильйона. Порахуйте 10% від 1.026.131.809,2 тис. гривень. І це на один храм. Нагадую, на території майбутньої Москви жаби кумкають.

І взагалі, Ольга керувала Київською державою 17 років. З 945 по 962 рік. 17 років, це більше ніж три президентські каденції. За часів Святослава Хороброго наша держава мала площу під 800 тис. км.

В нинішніх кордонах Україна — 603 628 км. За Володимира християнство дозволяє укріпити геополітичне становище країни і укріпити авторитет у сусідів – Німеччина, Польща, Чехія, Угорщина. За площею Русь одна з найбільших держав Європи. Тодішній Київ, це 400 церков, 8 чималих ринків, карбування і обіг власної золотої і срібної монети. На території майбутньої Москви досі кумкають жаби.

Відновленій незалежності лише 28 рік пішов. Це лишень на 10 років більше, ніж правління княгині Ольги. Володимир Святославич правив 36 років. Лише одне правління Володимира Хрестителя триваліше, ніж потуги нашого покоління розбудовувати державу! Це до усвідомлення масштабів події «відновлення незалежності церкви».

Ясна річ, нам ще впахувати і впахувати, щоб не було соромно перед образами князів і гетьманів, але давайте віддавати належне тим здобуткам, яки ми спромоглися записати на свій рахунок. І ще…

Наступний момент до багатьох туго доходить, але крапля камінь точить – забудьте формулу «Київська Русь». Не існувало такої держави. Була просто — Русь. Одна і єдина зі столицею в Києві. І коли новгородці казали, що вони на київський базар їдуть, то казали «на Русь». Геотег «київська» вже московити придумали, бо намутили ще жменю «русей» — примазувалися. Ніт – дзуськи.

Правильною формулою є «Русь-Україна». А Московія, вона і є – Московія до 1721 року (18 століття!) на усіх мапах і в усіх документах – жодної Росії. А вже після 1721, із запровадження КРАДЕНОЇ назви із закосом під Русь, це вже почалося тотальне переписування історії і мімікрія відсталої Московії під велич Русі-України. Повернення церкви, правильних назв, артикуляція наших витоків – все це віднайдення себе. А для Московії – крах імперської манії величі.

Демонтаж триває. Наступна зупика – NATO. Як захочеться потеревеніти «то всьо не скоро» — пригадайте про 159 років, 17 років, 36 років. Часові паралелі – корисна штука.

Григорій Сковорода - відомий невідомий українець

Григорій Сковорода: Знав дату власної смерті та втік від нареченої — цікаві факти

Григорія Сковороду називають першим філософом-містиком, українським Сократом та надзвичайно талановитим промовцем, слова якого влучали в самісіньке серце. Та яким же насправді був цей видатний діяч? Краще зрозуміти постать Григорія Сковороди допоможуть маловідомі факти з його біографії.

 

«До господарської роботи непридатний…»

Саме так вважав про свого талановитого сина батько, Сава Сковорода. Тож посприяв тому, щоби він мав зовсім іншу долю.

Народився Григорій у родині рядового козака на Полтавщині, 22 листопада (3 грудня) 1722 року. Мати Сковороди мала кримськотатарське походження. З дитинства, Григорій ріс заглибленим у свої думки хлопчиком, багато часу проводив на самоті. До господарської роботи Сковорода теж брався неохоче, тож батьки вирішили віддати його на навчання. Спочатку — у дяківську школу, потім — у Києво-Могилянську академію.

Знав дату власної смерті, втік від нареченої та… нагрубив Катерині ІІ!

 Григорій мав відмінний музичний слух та чистий голос. Тож окрім Могилянки, він навчався в Глухівській співацькій школі. Зі школи, він потрапив до Петербурзької царської хорової капели, брав участь у виступах.

Григорій Сковорода не бажав заводити стосунки чи навіть просто закохуватися. Та така доля не оминула юнака: йому все ж припала до душі дівчина, а згодом він запропонував своїй обраниці одружитися. Однак в останній момент передумав: втік просто з-під вівтаря.

 Сковорода абсолютно нікого не боявся та не поважав високі чини. Він вважав, що людину варто оцінювати за її розумом та досягненнями, а не за статусом у суспільстві.

 Одного разу, імператриця Катерина ІІ забажала особисто побачити відомого філософа. При зустрічі, Григорій не вклонився їй. Коли ж Катерина запитала, чому він не хоче кланятися, Скворода спокійно відповів: «Не бажав я тебе бачити, ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, якщо я перед тобою удвоє зігнуся?»

 Під час учительської роботи, Сковорода теж був не надто тактовним. Замість оцінок, він «нагороджував» учнів словесно. Так, від нього легко можна було отримати таку характеристику, як «вельми туп» або «справжнє безглуздя». Та, незважаючи на це, студенти ставилися до Григорія прихильно.

 Є думка, що Сковорода умів бачити майбутнє. Так, за переказами, він покинув Київ за декілька днів до того, як там почалась епідемія чуми, а також самостійно викопав собі могилу в день смерті.
Основною метою людського життя Григорій вважав самопізнання. Саме цій справі він присвячував максимум часу.

 З 1769-го, Сковорода вів мандрівне життя, не засиджуючись довго на одному місці. Фінансові та матеріальні блага теж мало хвилювали філософа: у побуті та своїх звичках він був надзвичайно скромним. Мандрівна торбина, яку Григорій завжди брав із собою, вміщувала сопілку, книжки та власні рукописи.

 За своє життя, Сковорода не видав друком жодного твору, але зовсім не переймався через це.

 Григорій вкрай мало часу витрачав на повноцінний відпочинок та сон: не більше 4-х годин на добу. Завжди старався вставати зі сходом сонця.

 Скромним був і раціон Сковороди: він не вживав м’ясо та рибу, харчувався переважно молочними продуктами, свіжими фруктами та овочами. Проте, дивує й такий факт, Григорій полюбляв шалено дорогий (на той час) сир пармезан, який передавали йому із Франції друзі.

«Життя — це постійний та безперервний пошук істини»

Саме так вважав Григорій Савич, та демонстрував це на власному прикладі. Багатогранна постать Сковороди, безумовно, ще не раз приверне увагу дослідників. Та високо оцінювали його діяльність і відомі діячі. До прикладу, Іван Франко вважав Сковороду «цілком новим явищем із погляду ширини погляду і глибини думок».

Ця земля просякнута кров'ю - Україна

Жоден народ так тяжко не боровся за свою незалежність, як українці. Ця земля просякнута кров'ю
Жоден народ так тяжко не боровся за свою незалежність, як українці. Ця земля просякнута кров'ю

Однією з ключових фігур, яка мала значний вплив на формування проукраїнськоі громадської думки в Європі минулого століття був британський журналіст-міжнародник Ланселот Лоутон.

На початку 1930-х років його увагу привернула напружена політична ситуація, що намітилася на Сході Європи. Для багатьох полiтикiв та аналiтикiв стало очевидним, що в Європi наближається новий великий перероз­подiл сфер впливу та нова вiйна.На тлi цих драматичних подiй Ланселот Лоутон намага­ється в черговий раз привернути увагу громадськостi та офi­цiйних осіб Великої Британiї до українського питання. 1 лютого 1939 р. вiн виступає з великою доповiддю на засiданнi членiв Близько- i Середньосхiдного товариства, яке вiдбулося в Лондонi. На думку Лоутона, глибинною причиною міждержавних протиріч було «українське питання» і для світової політики було вкрай необхідно включити Україну в систему Західної Європи. "Незалежна і автономна Україна, - писав він, - необхідна для європейського економічного прогресу і міжнародного миру". Оцінки і висновки Лоутона надзвичайно цікаві з огляду на те, що сформульовані вони були діячем, який за своїм походженням жодним чином не був пов'язаний з Україною і українською нацією - настільки чітко вони представлені з проукраїнських позицій.

Пропонуємо вашій увазі деякі тези з цієї доповіді, які виглядають сьогодні так само актуально і злободенно, як і 80 років тому:

  • Україна - зовсім невідома для Заходу країна. Більшість людей мало що знають про неї або не знають нічого. Це не їх вина. Для такого незнання є поважні причини. Поневолювачі України добре подбали про те, щоб вона залишалася невідомою, вони навіть заперечували її існування. Дуже важко уявити собі щось більш гидке, ніж замовчування народу, який за давнім правом належить до родини європейських націй.
  • Через унікальне географічне положення, будь-яка серйозна спроба з боку України скинути поневолювачів і об'єднати свої чотири розмежовані частини в одну незалежну українську державу неодмінно викличе справжню паніку.
  • Більшість росіян завжди проявляли дуже примітивний підхід у відносинах з Україною. «Немає і ніколи не було ніякої української нації», - стверджують вони в засліпленні. Таке запевнення було офіційно проголошено міністром внутрішніх справ в 1863 році і з тих пір часто повторюється. Україна, мовляв, це просто південна частина Росії. Багато поляків також заперечували існування української нації, кажучи, що Україна - це тільки частина Польщі. За цими амбітними спорами і претензіями криється причина трагедії України.

Можна стверджувати, що Українська держава існувало протягом трьох окремих періодів.

Перший з них - з дев'ятого до дванадцятого століття. Бiльш нiж триста рокiв на територiї, знанiй сьогоднi як Україна, iснувала потужна й культурна держава, одна з найбільш передових в Європі. 

Це й була Україна, вiдома тодi пiд назвою Русь, i її столицею був Київ. Хоч її зв'язки з пiвнiччю були незначнi, росiяни тепер стверджують, що вона тотожна з Росiєю - тобто з країною, яка виникла на кiлька столiть пiзнiше. А далi вони привласнили собi її територiю, її народ, героїв, святих, культуру i все майно.

Другим періодом Української незалежності була Козацька доба. Коли Україна, спустошена татарськими ордами і нападами з півночі, лежала безпомічна, Литва і Польща зайняли її територію. І в XVI столітті, коли ці дві держави уклали союз, Україна майже вся опинилася під польським пануванням. Тоді здавалося, що Україна як держава повинна остаточно зникнути. Щоб вижити, вищі верстви української нації були змушені ополячитися, а українське селянство було закріпачено польською шляхтою і євреями.

І тут сталася гідна подиву річ. Козаки, які існували ще в давній Україні, об'єдналися і заснували свою славну державу на Дніпрі. Систему правління в тій державі можна, мабуть, назвати демократичним деспотизмом. Щорічно козаки голосуванням вибирали собі правителя, якого називали гетьманом, який мав владу над життям і смертю своїх виборців, але завжди наприкiнцi гетьманування вiн складав звiт про свою дiяльнiсть при владi, i якщо виявлялося, що надто зловживав нею, то мiг i на палю потрапити або позбутися голови. Козацька держава була фактично продовженням - у своє­рiднiй формi - незалежностi українського народу.

Третій період почався в 1648 році, коли прославлений козацький гетьман Хмельницький, чиє справжнє прізвище було Хміль, не маючи достатніх сил, щоб воювати одночасно з поляками, московитами і татарами, уклав союз з Москвою на рівних правах, але Москва віроломно ввела потужні сили в Україну, яку врешті решт і анексувала. Пізніше, сама знесиливши від воєн, Москва досягла з Польщею згоди і поділила з нею Україну. Але ще ціле сторіччя українські козаки протестували і здійснювали відчайдушні бунти, а Москва великими групами висилала їх в інші частини імперії на каторжні роботи і в поселення (ця ж система знищення практикується дотепер Совєтами).

  • Як тільки Москва закріпила свою владу над Україною, вона змінила свою назву з "Московія" на "Росія". Одразу все виглядало так, що український народ повинен бути стертий з лиця землі. Щоб зберегти себе фізично, його вищі класи були змушені робити те, що від них вимагалося, тобто прийняти іншу мову, культуру. На той період центр культури був в Києві, який був  ближче до Заходу, ніж Москва, тому фактично Московія була ученицею України.
  • З моменту анексії України, Московія навмисне намагалася відсунути Україну на задній план, гальмувала її розвиток. Було заборонено вживання української мови в школах і в наукових та історичних працях. Робилося все можливе, щоб не тільки ліквідувати українську мову, а й знищити національну свідомість, яка саме в мові знаходить своє втілення.
  • Україна використовувалась як колонiя. Вона була багата на зерно й си­ровину, i Росiя, занедбуючи власнi ресурси, апетитно накинулася на пiвденнi.
  • Влада зосередилася в Москвi; майже всi призначенi урядники, особливо суддi, були росiяни, а укра­їнськi патрiоти засилалися до Сибiру. Але в народі, в селянстві, український націоналізм продовжував жити. Починаючи з романтичного руху XIX століття, він поступово вилився в літературні форми і в кінцевому підсумку став рухом політичним. Спочатку цей націоналізм можна було задовольнити навіть чимось меншим, ніж автономією, але коли українську ідентичність стали душити на корінні, він поступово перейшов в сепаратизм.

«Якщо української нації не існувало, в чому намагаються переконати нас росіяни, то чому гніт і придушення проводилися з такою послідовністю і жорстокістю? Навіть Російська енциклопедія не могла не визнати, що "національне самовираження, хоча і важко визначити момент його зародження, ніколи не завмирало в Україні", - запитував Лоуренс.

Підводячи підсумки, британський журналіст робить висновки:

"Українська нація - це реальність, яка має під собою принаймні тисячу років автентичної історії. Жоден народ не боровся так важко, як українці, щоб утвердити свою незалежність; українська земля наскрізь просякнута кров'ю".

Цій доповіді майже сто років. Нажаль її тези і досі у багатьох викликають полеміку та незгоду з очевидними речами. Що змінилося сьогодні в долі України, а що залишилося колишнім, ми залишаємо на розсуд нашого читача.

 

15 січня. Звичаї "скрєп" тоді та тепер. Чи багато змінилось?

Представляю вашему вниманию отрывки из книги Николааса Витсена - голландского дипломата, посетившего с миссией посла Москву в 1664-1665 годах. 

О том как русские едят и пьют

Торжок 8—11 января.

Любопытство привело меня в дом купца, куда я был приглашен на обед. Хозяйка приветствовала меня кубком пива, зачерпнув его из большого ковша, причем остатки из кубков выливались обратно в ковш, что было весьма неаппетитно. Стол накрыли грязноватой скатертью сами хозяин и его сын, хотя это важные люди, у которых в изобилии были холопы и слуги. Для каждого из нас была положена груда толстых ломтей хлеба всех сортов и деревянная ложка. Первым блюдом были засахаренные сливы и огурцы, на второе подали курицу в бачке, на третье — кусок свинины с уксусным соусом, который они ели ложками. Четвертое — какая-то странная жидкость, которую тоже едят ложками. Пятое — паштет из мяса, с луком, чесноком и т.д. Как мы сели, так нас и оставили сидеть. Очень просты были они со своими слугами. Кроме нас было еще двое русских гостей; ох, как же некрасиво они едят! Не молятся, а только крестятся; сидят хуже, чем самый неотесанный наш крестьянин.

Сегодня у них святой день или, точнее, пьяный день: определенно весь город был пьян — все, кого мы ни встречали, даже многих женщин пришлось увозить домой в санях. В этот день поэтому мы услышали на наш счет некоторые грязные поговорки, и нас посылали к местожительству немцев в Москве, что является оскорблением. 

Из всех домов показывались молодые женщины, они были разодеты и некрасиво напудрены, но, когда мы подходили, — убегали и не хотели появляться. Когда мы как-то раз направились к ним, они убежали; вышла старуха, клянясь Богом, что у них нет девушек, умоляя нас пройти дальше. Другая, видя из окна, что мы наблюдаем за ней, крикнула: "Почему вы смотрите на меня? Я уже стара, со мной ничего не получится, вам нужна помоложе!" 


Казалось, они здесь пугливее, чем в других местах, не привыкли к чужим. Еще по пути мы часто видели, что там, где на постоялых дворах были девушки брачного возраста, родители их сразу запирали. У девушек в ушах и через плечи висят серебряные цепочки, на голове позолоченная бахрома. Я видел здесь попа, выходящего из церкви, с крестом и еще во всем облачении, с кропилом и т.п. прямо со службы, он был пьян, приставал, как это делают пьяницы, выкрикивал множество глупых слов и чуть не подрался с нами. Я видел также, как дети слетали с высоких, крутых гор на длинных дощечках быстрее стрелы из лука, ужас

................

Быт и нравы

Дорога от Риги до Москвы шла по сосновым лесам, по холмам и долинам, кое-где между ними скрытые нивы. Нет нужды рассказывать об удобствах пути, а о недостатках не стоит писать. В России много народа, деревни большие, не то, что в Лифляндии, но и здесь и там — рабы, в последней — в большей мере; они [лифляндцы] живут в дымных избах, полных черных тараканов, мешающих людям спать. Крестьяне лежат на печах, зимой спят очень долго, когда у них нет работы. По грубости они похожи на дикарей; они нам известны, а также и их страна.
..........................................

Mигалок и мерсов тогда не было, но нравы были те же:
5 февраля.

Я впервые, по здешним обычаям в санях, в сопровождении четырех стрельцов осмотрел слободу, где живут иностранные купцы. Нас поручают стрельцам, и мы как бы в их распоряжении; они же обязаны доставить нас домой, что они честно и выполняют. Люди на улицах должны расступаться, а кто зазевался и стоит на пути, того стрельцы лупят. Первые попавшееся им крестьянские или наемные сани они захватывают, садятся в них вместе с нами и принуждают возчика возить задаром, куда бы мы ни поехали, и все это делается как по долгу службы царю

Абельцевы того времени

В переднем зале, где находились дворяне, сейчас было полно дьяков [секретарей приказа] и гостей в великолепных казенных одеждах в высоких шапках. Они сидели и болтали, как у нас крестьяне в трактире; жесты такие же: один сидит на скамье, другой на ней лежит, а третий подбрасывает свою шапку. Друг друга называют блядиным сыном или сукиными детьми, наваливаются один на другого, сидя просто рядом на скамьях; их было около 40 человек. И беседы их не лучше: у меня спросили, когда начнется морской бой между нами и англичанами, граничит ли наша страна с Англией, воевали ли мы с ними на суше и т.д., и другие дурацкие вопросы.
......................................................
Считая характер народа и его веру известными, не буду их описывать, скажу только, что они хорошие христиане, но необучены и плохо воспитаны. Обучение там не в почете, и тех, кто занимается наукой, называют еретиками. Они чрезмерно сладострастны и очень склонны к пьянству; я стыжусь вспоминать примеры того и другого как у женщин, так и у мужчин. Вступают в брак еще детьми, и это по разным причинам. Они все рабы, кроме самого царя.

звідси.

29 грудня. Монументальні програми, та звичайний популізм.




c8eac8ef97dbdd9c9632bfaaa7835877.gif



Ну а скільки було цих програмок-обіцянок?
Світова революція, комунізм за 20 років, Цілина,
продовольча програма 1981го,
кожній родині по квартирі 1987го .....
Потім вже нічого великого не обіцяли.
І адже вірили ж! :)

Світ розвиненого капіталу скупуватий на програми.
Або я мало пам'ятаю, чи вони якісь не запам'ятовуються, або вони повільні і там мало про них сурмлять.
Пріпомнаются тільки якісь пожежні програми великого кризи після 1929го.
Уряд штучно витрачало гроші, на штучну зайнятість. Навіть якщо вона не сильно потрібна.
Ще пригадую прграмм Обами про те, що всім верствам населення потрібно однаково доступне якісне лікування та освіту. Але вона десь загубилася. Або тихо визнана популістської.

А що є популізм? Це або свідомо нездійсненні обіцянки, або здійсненні, але такі, що можуть бути руйнівними для країни. І може краще їх невиконувати.

Про обіцянки тут за останні років 25, я мовчу,
хоча вони не виглядають монументально великими.


Хтось памятає ще великі обіцянки урядів? podmig

11 грудня 1882 року на Львівщині народився Андрій Бандера

День в історії: народився священик Андрій Бандера - батько провідника нації

середа 11 грудня, 2019Теги: НКВД, УГКЦ, ЗУНР, Степан Бандера, ОУН, Репресії, УГА
11 грудня 1882 року на Львівщині народився Андрій Бандера, священик УГКЦ, капелан УГА, делегат Української Національної Ради ЗУНР. Батько Степана Бандери.

Родина Бандер мала сімох дітей. В сорок років Андрій Бандера вратив дружину (померла від хвороби) і сам опікувався малими. Папа Римський  дозволив йому одружитися вдруге. Та Бандера і надалі сам виховував  дітей.

У травні 1941-го його заарештували НКВДисти і кинули до Станіславської в’язниці. За те, що «будучи батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв'язок».

Протягом п’яти днів тривали допити. Потім серед ув’язнених поповзли чутки про те, що Бандеру розіп’яли на хресті. Якщо вірити матеріалам кримінальної справи, його перевезли до Києва і після катувань засудили до розстрілу. 10 липня 1941-го вирок було виконано. Даних про місце розстрілу немає, ймовірно Андрій Бандера зустрів смерть у Биківнянському лісі.

https://galinfo.com.ua/news/den_v_istorii_narodyvsya_svyashchenyk_

andriy_bandera__batko_providnyka_natsii_332870.html