22 лютого. З історіі дуелів.
- 22.02.20, 07:03
Перше що виникає після прочитання заголовка – думка про інформаційний вкид. Так заголовок можливо дещо виглядає провокаційно, але все ж дочитайте до кінця, а потім робіть висновки.
1147 – 988 = 159. На момент коли в лісових чигирях поселення Москва доросло до писемних згадок, в Києві 159 років християнство було вже офіційною релігією. Що таке 159 років? Це час, який минув від 1860 року до тепер. Передає spravzhni.
Уявіть, що Томос Україна отримала в 1860 році? 1860 рік – Авраам Лінкольн обраний 16 президентом США. Через рік почнеться війна Півночі і Півдня. Гарібальді висаджується на Сицилії – обєднання Італії йде повним ходом.
Скільки людство пройшло від 1860 року до тепер? І уявіть, що 159 років тому вже відома і потужна українська держава – Русь просто запровадила офіційну релігію, а про те, що існують висілки «Москва» стало відомо в 2019му. Це про масштаб і істинне місце в історії.
Русь можна вважати дочкою Візантії, після того, як Ольга хрестилася, а хресним був імператор Костянтин. І це ж теж було куди більше про політику, аніж про віру. До Володимира в Києві вже були церкви і взагалі храмові споруди різних релігій – типова ситуація великого торгового міста. А потім геополітичний вибір.
12 травня 996 — освячена перша кам’яна церква Києва на честь Богородиці – Десятинна. Володимир Святославич виділив на неї десяту частину своїх доходів. Княжа казна, це по суті державний бюджет. 10% від державного бюджету? На 2019 бюджет України більше трильйона. Порахуйте 10% від 1.026.131.809,2 тис. гривень. І це на один храм. Нагадую, на території майбутньої Москви жаби кумкають.
І взагалі, Ольга керувала Київською державою 17 років. З 945 по 962 рік. 17 років, це більше ніж три президентські каденції. За часів Святослава Хороброго наша держава мала площу під 800 тис. км.
В нинішніх кордонах Україна — 603 628 км. За Володимира християнство дозволяє укріпити геополітичне становище країни і укріпити авторитет у сусідів – Німеччина, Польща, Чехія, Угорщина. За площею Русь одна з найбільших держав Європи. Тодішній Київ, це 400 церков, 8 чималих ринків, карбування і обіг власної золотої і срібної монети. На території майбутньої Москви досі кумкають жаби.
Відновленій незалежності лише 28 рік пішов. Це лишень на 10 років більше, ніж правління княгині Ольги. Володимир Святославич правив 36 років. Лише одне правління Володимира Хрестителя триваліше, ніж потуги нашого покоління розбудовувати державу! Це до усвідомлення масштабів події «відновлення незалежності церкви».
Ясна річ, нам ще впахувати і впахувати, щоб не було соромно перед образами князів і гетьманів, але давайте віддавати належне тим здобуткам, яки ми спромоглися записати на свій рахунок. І ще…
Наступний момент до багатьох туго доходить, але крапля камінь точить – забудьте формулу «Київська Русь». Не існувало такої держави. Була просто — Русь. Одна і єдина зі столицею в Києві. І коли новгородці казали, що вони на київський базар їдуть, то казали «на Русь». Геотег «київська» вже московити придумали, бо намутили ще жменю «русей» — примазувалися. Ніт – дзуськи.
Правильною формулою є «Русь-Україна». А Московія, вона і є – Московія до 1721 року (18 століття!) на усіх мапах і в усіх документах – жодної Росії. А вже після 1721, із запровадження КРАДЕНОЇ назви із закосом під Русь, це вже почалося тотальне переписування історії і мімікрія відсталої Московії під велич Русі-України. Повернення церкви, правильних назв, артикуляція наших витоків – все це віднайдення себе. А для Московії – крах імперської манії величі.
Демонтаж триває. Наступна зупика – NATO. Як захочеться потеревеніти «то всьо не скоро» — пригадайте про 159 років, 17 років, 36 років. Часові паралелі – корисна штука.
Григорія Сковороду називають першим філософом-містиком, українським Сократом та надзвичайно талановитим промовцем, слова якого влучали в самісіньке серце. Та яким же насправді був цей видатний діяч? Краще зрозуміти постать Григорія Сковороди допоможуть маловідомі факти з його біографії.
«До господарської роботи непридатний…»
Саме так вважав про свого талановитого сина батько, Сава Сковорода. Тож посприяв тому, щоби він мав зовсім іншу долю.
Народився Григорій у родині рядового козака на Полтавщині, 22 листопада (3 грудня) 1722 року. Мати Сковороди мала кримськотатарське походження. З дитинства, Григорій ріс заглибленим у свої думки хлопчиком, багато часу проводив на самоті. До господарської роботи Сковорода теж брався неохоче, тож батьки вирішили віддати його на навчання. Спочатку — у дяківську школу, потім — у Києво-Могилянську академію.
Знав дату власної смерті, втік від нареченої та… нагрубив Катерині ІІ!Григорій мав відмінний музичний слух та чистий голос. Тож окрім Могилянки, він навчався в Глухівській співацькій школі. Зі школи, він потрапив до Петербурзької царської хорової капели, брав участь у виступах.
Григорій Сковорода не бажав заводити стосунки чи навіть просто закохуватися. Та така доля не оминула юнака: йому все ж припала до душі дівчина, а згодом він запропонував своїй обраниці одружитися. Однак в останній момент передумав: втік просто з-під вівтаря.
Сковорода абсолютно нікого не боявся та не поважав високі чини. Він вважав, що людину варто оцінювати за її розумом та досягненнями, а не за статусом у суспільстві.
Одного разу, імператриця Катерина ІІ забажала особисто побачити відомого філософа. При зустрічі, Григорій не вклонився їй. Коли ж Катерина запитала, чому він не хоче кланятися, Скворода спокійно відповів: «Не бажав я тебе бачити, ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, якщо я перед тобою удвоє зігнуся?»
Під час учительської роботи, Сковорода теж був не надто тактовним. Замість оцінок, він «нагороджував» учнів словесно. Так, від нього легко можна було отримати таку характеристику, як «вельми туп» або «справжнє безглуздя». Та, незважаючи на це, студенти ставилися до Григорія прихильно.
Є думка, що Сковорода умів бачити майбутнє. Так, за переказами, він покинув Київ за декілька днів до того, як там почалась епідемія чуми, а також самостійно викопав собі могилу в день смерті.
Основною метою людського життя Григорій вважав самопізнання. Саме цій справі він присвячував максимум часу.
З 1769-го, Сковорода вів мандрівне життя, не засиджуючись довго на одному місці. Фінансові та матеріальні блага теж мало хвилювали філософа: у побуті та своїх звичках він був надзвичайно скромним. Мандрівна торбина, яку Григорій завжди брав із собою, вміщувала сопілку, книжки та власні рукописи.
За своє життя, Сковорода не видав друком жодного твору, але зовсім не переймався через це.
Григорій вкрай мало часу витрачав на повноцінний відпочинок та сон: не більше 4-х годин на добу. Завжди старався вставати зі сходом сонця.
Скромним був і раціон Сковороди: він не вживав м’ясо та рибу, харчувався переважно молочними продуктами, свіжими фруктами та овочами. Проте, дивує й такий факт, Григорій полюбляв шалено дорогий (на той час) сир пармезан, який передавали йому із Франції друзі.
«Життя — це постійний та безперервний пошук істини»Саме так вважав Григорій Савич, та демонстрував це на власному прикладі. Багатогранна постать Сковороди, безумовно, ще не раз приверне увагу дослідників. Та високо оцінювали його діяльність і відомі діячі. До прикладу, Іван Франко вважав Сковороду «цілком новим явищем із погляду ширини погляду і глибини думок».
Однією з ключових фігур, яка мала значний вплив на формування проукраїнськоі громадської думки в Європі минулого століття був британський журналіст-міжнародник Ланселот Лоутон.
На початку 1930-х років його увагу привернула напружена політична ситуація, що намітилася на Сході Європи. Для багатьох полiтикiв та аналiтикiв стало очевидним, що в Європi наближається новий великий перерозподiл сфер впливу та нова вiйна.На тлi цих драматичних подiй Ланселот Лоутон намагається в черговий раз привернути увагу громадськостi та офiцiйних осіб Великої Британiї до українського питання. 1 лютого 1939 р. вiн виступає з великою доповiддю на засiданнi членiв Близько- i Середньосхiдного товариства, яке вiдбулося в Лондонi. На думку Лоутона, глибинною причиною міждержавних протиріч було «українське питання» і для світової політики було вкрай необхідно включити Україну в систему Західної Європи. "Незалежна і автономна Україна, - писав він, - необхідна для європейського економічного прогресу і міжнародного миру". Оцінки і висновки Лоутона надзвичайно цікаві з огляду на те, що сформульовані вони були діячем, який за своїм походженням жодним чином не був пов'язаний з Україною і українською нацією - настільки чітко вони представлені з проукраїнських позицій.
Пропонуємо вашій увазі деякі тези з цієї доповіді, які виглядають сьогодні так само актуально і злободенно, як і 80 років тому:
Можна стверджувати, що Українська держава існувало протягом трьох окремих періодів.
Перший з них - з дев'ятого до дванадцятого століття. Бiльш нiж триста рокiв на територiї, знанiй сьогоднi як Україна, iснувала потужна й культурна держава, одна з найбільш передових в Європі.
Це й була Україна, вiдома тодi пiд назвою Русь, i її столицею був Київ. Хоч її зв'язки з пiвнiччю були незначнi, росiяни тепер стверджують, що вона тотожна з Росiєю - тобто з країною, яка виникла на кiлька столiть пiзнiше. А далi вони привласнили собi її територiю, її народ, героїв, святих, культуру i все майно.
Другим періодом Української незалежності була Козацька доба. Коли Україна, спустошена татарськими ордами і нападами з півночі, лежала безпомічна, Литва і Польща зайняли її територію. І в XVI столітті, коли ці дві держави уклали союз, Україна майже вся опинилася під польським пануванням. Тоді здавалося, що Україна як держава повинна остаточно зникнути. Щоб вижити, вищі верстви української нації були змушені ополячитися, а українське селянство було закріпачено польською шляхтою і євреями.
І тут сталася гідна подиву річ. Козаки, які існували ще в давній Україні, об'єдналися і заснували свою славну державу на Дніпрі. Систему правління в тій державі можна, мабуть, назвати демократичним деспотизмом. Щорічно козаки голосуванням вибирали собі правителя, якого називали гетьманом, який мав владу над життям і смертю своїх виборців, але завжди наприкiнцi гетьманування вiн складав звiт про свою дiяльнiсть при владi, i якщо виявлялося, що надто зловживав нею, то мiг i на палю потрапити або позбутися голови. Козацька держава була фактично продовженням - у своєрiднiй формi - незалежностi українського народу.
Третій період почався в 1648 році, коли прославлений козацький гетьман Хмельницький, чиє справжнє прізвище було Хміль, не маючи достатніх сил, щоб воювати одночасно з поляками, московитами і татарами, уклав союз з Москвою на рівних правах, але Москва віроломно ввела потужні сили в Україну, яку врешті решт і анексувала. Пізніше, сама знесиливши від воєн, Москва досягла з Польщею згоди і поділила з нею Україну. Але ще ціле сторіччя українські козаки протестували і здійснювали відчайдушні бунти, а Москва великими групами висилала їх в інші частини імперії на каторжні роботи і в поселення (ця ж система знищення практикується дотепер Совєтами).
«Якщо української нації не існувало, в чому намагаються переконати нас росіяни, то чому гніт і придушення проводилися з такою послідовністю і жорстокістю? Навіть Російська енциклопедія не могла не визнати, що "національне самовираження, хоча і важко визначити момент його зародження, ніколи не завмирало в Україні", - запитував Лоуренс.
Підводячи підсумки, британський журналіст робить висновки:
"Українська нація - це реальність, яка має під собою принаймні тисячу років автентичної історії. Жоден народ не боровся так важко, як українці, щоб утвердити свою незалежність; українська земля наскрізь просякнута кров'ю".
Цій доповіді майже сто років. Нажаль її тези і досі у багатьох викликають полеміку та незгоду з очевидними речами. Що змінилося сьогодні в долі України, а що залишилося колишнім, ми залишаємо на розсуд нашого читача.
Родина Бандер мала сімох дітей. В сорок років Андрій Бандера вратив дружину (померла від хвороби) і сам опікувався малими. Папа Римський дозволив йому одружитися вдруге. Та Бандера і надалі сам виховував дітей.
У травні 1941-го його заарештували НКВДисти і кинули до Станіславської в’язниці. За те, що «будучи батьком керівника закордонного проводу антирадянської націоналістичної організації ОУН Бандери Степана Андрійовича, підтримував з ним до останнього часу систематичний зв'язок».
Протягом п’яти днів тривали допити. Потім серед ув’язнених поповзли чутки про те, що Бандеру розіп’яли на хресті. Якщо вірити матеріалам кримінальної справи, його перевезли до Києва і після катувань засудили до розстрілу. 10 липня 1941-го вирок було виконано. Даних про місце розстрілу немає, ймовірно Андрій Бандера зустрів смерть у Биківнянському лісі.
https://galinfo.com.ua/news/den_v_istorii_narodyvsya_svyashchenyk_