30 червня у Львові відбудеться захід «Від акту відновлення до 20-річчя Незалежності», присвячений 70-ій річниці проголошення Акту відновлення Української державності.
В цей день на пл. Ринок о 16:00 год розпочнеться театралізоване дійство, яке має на меті відновити епоху тих часів. З балкону буде прочитано «Акт відновлення Української держави» так, як це було здійснено 70 років тому.
    "Львів завжди був серцем справжнього патріотизму, духовності, мужності. Реформаторські настрої, у доброму сенсі цього слова, - це рушій змін не лише у нашому місті, але і у державі. З Актом відновлення української держави ми ще раз наголосили, що українці – це державницька нація." - міський голова Андрій Садовий.

Після цього на всіх присутніх чекатиме концерт-мітинг за участю представників влади та політичних партій, а також виступи Софії Федини та хору «Гомін».
Організаторами проведення цих заходів виступили ГО Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять», Конгрес українських націоналістів за підтримки Львівської міської ради.
Нагадаємо, що 30 червня 1941 року ОУН проголосила про створення Української держави.

Акт відновлення Української Держави — проголошення в окупованому німецькими військами Львові відновлення Української держави. Здійснений Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху, за підтримки членів оунівських похідних груп та вояків батальйону «Нахтігаль».
Збори створили уряд — Українське Державне Правління — на чолі з Ярославом Стецьком, дещо пізніше було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький.
30 червня 1941 р. в будинку «Просвіти» у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави. На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословіння митрополита Андрія Шептицького з цієї нагоди.
На цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник УГКЦ Йосиф Сліпий.
Акт 30 червня 1941 р. засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України.
Звістку про відновлення Української держави понесли на Східну Україну 6 тисяч бандерівців, розділені на три похідні групи, які повсюду творили українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший із них був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100), а також на Донбасі і в Криму.

Звіт з національних зборів українців Західної України,які відбулися дня 30 червня 1941. (Жовківські вісті, Орган Українських Націоналістів, 10 липня 1941)
Дня 30.06. відбулися в год. 8 вечером в залах матірного Товариства «Просвіта» у Львові великі збори українців Західних Земель України, на яких проголошено святочне відновлення Української Держави і покликано перше Краєве Правління на чолі з Ярославом Стецьком, заступником провідника Організації Українських Націоналістів.
Збори відчинив промовою заступник провідника ОУН Ярослав Стецько, передав привіт провідника ОУН Степана Бандери, зізвав віддати честь борцям, поляглим за волю України і прочитав святочний акт проголошення Української Державности.

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує створення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу взиває весь український нарід не складати зброї так довго поки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада.
Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, всебічний розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери взиває підпорядкуватися створеному у Львові Краєвому правлінню, якого головою є Ярослав Стецько.
Слава героїчній німецькій армії і її Фюрерові Адольфові Гітлерові!
Україна для українців!
Геть з Москвою!
Геть з чужою владою на українській землі!
Будуймо свою самостійну Українську Державу.

Акт про відновлення Української Держави (30 червня 1941 p.)

УКРАЇНСЬКИЙ УРЯД Львів, дня 30 черв. 1941 ч.: 1/41 год. 21 Рішення ч. І. Національних зборів українців

АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кровавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України — Києві з волі українського народу.
3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Европі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з Союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава!

(ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО — вр.)
Провідник Національних Зборів
Виготовлено в трьох оригінальних примірниках
печатка
Оригінал. Машинопис.

Всі присутні бурею оплесків і сльозами радости вітали стоячи цю велику історичну хвилину та відспівали національний гимн.
Опісля о. др. Гриньох, довголітній душпастир українського студенства, а тепер полевий духовник українського національного легіону Степана Бандери, виступив у сірім вояцькім мундурі і передав привіт від командира легіону сотника Романа Шухевича і всіх українців-вояків які заприсягли віддати Україні свою кров і своє життя.
Наступне говорив делегат Краєвого Проводу Організації УН, підкреслюючи зокрема жертвенну боротьбу цілої великої підпільної армії ОУН, яка положила безконечні жертви та бореться дальше, а де вже ситуація дозволяє, то стає до державного будівництва.
Опісля прочитано перший декрет провідника ОУН Степана Бандери про покликання Краєвого правління Західніх Областей України з головою Ярославом Стецьком на чолі — до часу створення центральних властей у Києві.
Наступне о. мітрат Сліпий привітав збори в імени Митрополита Андрія Шептицького, заявляючи, що Митрополит вітає цілим серцем і цілою душею великий історичний почин відновлення Української Державности та взиває всіх вірних і весь український народ стати одностайно для цього великого діла.
Усі промови пройшли серед бурі оплесків і проявів найбільшого ентузіязму.
Збори вислали як вислів почувань усього українського громадянства:
привіт Творцеві і Вождеві Німеччини А. Гітлерові
привіт славній німецькій непобідній армії
привіт провідникові ОУН Степанові Бандері
привіт Митрополитові Андреєві
і привіт всім борцям за волю України.

Делеґат провідника ОУН та всі присутні вітали зокрема гарячо і щиро старшин німецької армії.
Представник Німецької Армії, бувший полковник УГА, професор КОХ привітав також присутніх і візвав до праці та якнайтіснішої співпраці з Німецькою Армією під проводом великого вождя німецького народу Адольфа Гітлера.
Збори зачинено відспіванням національного гимну.

 Звернення Українських Церков

 Пастирський лист митрополита УГКЦ Андрея Шептицького

З волі Всемогучого й Всемилосердного Бога в Тройці Єдиного зачалася нова епоха в житті Державної Соборної Самостійної України. Народні Збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили й проголосили ту історичну подію. Повідомляючи Тебе Український Народе, про таке вислухання наших благальних молитов, взиваю Тебе до вияву вдячности для Всевишнього, вірности для Його Церкви і послуху для влади. Воєнні часи вимагатимуть ще многих жертв, але діло розпочате в ім'я Боже з Божою благодаттю, буде доведене до успішного кінця. Жертви, яких потреба конечно до осягнення нашої цілі, полягатимуть передусім на послушному підданні справедливим наказам влади, не противним Божим законам.
Український народ мусить у цій історичній хвилі показати, що має досить почуття авторитету й життєвої сили, щоби заслужити на таке положення серед народів Европи, в якім міг би розвинути усі Богом собі дані сили. Карністю, солідарністю, совісним сповненням обов'язків докажіть, що ви дорослі до державного життя. Установленій владі віддаємо належний послух. Узнаємо Головою Державного Правління України пана Ярослава Стецька. Від Уряду покликаного до життя очікуємо мудрого, справедливого проводу та зараджень, які узгляднили б потреби й добро всіх замешкуючих наш край громадян, без огляду на це, до якого віроісповідання, народности й суспільної верстви належать. Бог нехай благословить усі Твої праці, Український Народе, і нехай дасть усім нашим Провідникам Святу Мудрість з Неба.
Дано у Львові при Арх. Храмі Св. Юра, І.УІІ.1941 р.

Андрей-Митрополит.

Пастирський лист митрополита УАПЦ Полікарпа Сікорського

До всіх українців, сущих на Волині! Мир вам від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа! Любі мої діти! Велике Боже милосердя і справедливість приблизилися до нас. Довгі роки терпів наш многострадальний нарід наруги і знущання над святою гідністю. В державі большевицького антихриста терор і жах дійшов до нечуваних досі розмірів, в порівнянні з якими бліднуть переслідування християн за часів римських імператорів Нерона і Діоклеціяна. Безбожники жахливо розправлялися з християнською вірою, мордуючи архипастирів, тисячами і сотками тисяч вірних християн, пастирів і проголошуючи закон зради й ненависти. Оце на наших очах справедливість Божа сповнилася: Один Бог, одна нація і спільна краща будучність. Сповнилась наша відвічна мрія. У городі князя Льва з радіовисильні несеться над нашими горами, нивами, ланами, над нашою так густо зрошеною кров'ю землею радісна вістка: проголошено Самостійну Українську Державу. Разом з українським народом радіє і наша многострадальна Церква. Відроджена у вільній українській державі — Українська вільна Православна Церква буде з народом одною нерозривною цілістю.
В цю велику хвилину звертаюсь до вас, любі діти, словами Св. Ап. Павла: «Благаю вас іменем Господа нашого Ісуса Христа, щоб те саме говорили ви всі і щоб не було між нами розділення, але щоб були з'єднані в одному розумінні і в одній думці». (Ап. Павло Корин. гол. 1, ст. 10). Любити Бога, любити батьківщину — це найбільша чеснота. Служба батьківщині — найбільший обов'язок. Нехай Господь милосердний допомагає Тобі, народе мій, і Тобі, Уряде наш, будувати Самостійну Українську Державу а моя молитва за вас перед Престолом Всевишнього буде за вами. В цей великий час всі українці мусять об'єднатись, всі мусять працювати спільно, бо в єдності сила і ту єдність мусимо показати на ділі. Не треба нам партій, не треба нам боротьби між собою. Всі мусимо об'єднатися при нашій Святій Православній Церкві, при нашому Урядові, при нашому Національному Проводі. Призиваю на весь Український Нарід і його державний уряд всемогуче Боже благословенство.
Дано в м. Луцьку на Волині, Року Божого 1941, місяця липня ,10 дня.

Полікарп, Єпископ Луцький.

Реакція німців

Незважаючи на заявлену у акті лояльність до Німеччини, 5 липня 1941 гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно. Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери:
Айнзацкомандо С/5 СБ і СД. — О. У. 25 листопада 1941. — Команда — Денний Наказ ч. 12432/41. Г. Р. С. До станиць: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця. Відносно: Організація Бандери.
«Стверджено поза всяким сумнівом, що організація Бандери приготовляє повстання в Райхскомісаріаті /України/ з метою встановлення самостійної української держави. Всі члени Організації Бандери мають бути негайно заарештовані і після строгих допитів зліквідовані в таємниці під претекстом грабежів».
Таємне! Звіт про події в Україні, ч.164. Осідок: Київ
«Захоплені друковані матеріали та зізнання заарештованих в міжчасі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці з німецькими чинниками. Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення тієї організації».
Січень 1942 р., повідомлення ч. 9
«В липні 1941 р. у розповсюдженій відозві українського лейтенанта Леґенди був заклик організувати українську збройну силу. Для цього належить захоплену зброю совєтської армії не здавати німцям, але магазинувати для тієї заплянованої української армії. Згідно з цими дорученнями, ОУН діє до сьогодні».
Повідомлення ч. 10, 3.07.1942 р.
"У Києві захоплено летючку ОУН під проводом Степана Бандери з організаційними дорученнями. Там на вступі сказано: «Завдання, що стоїть перед українським народом: Створити самостійну національну державу. Без власної держави, уряду і війська немає вільного життя для українського народу!»
Повідомлення ч. 26, 23 жовтня 1942 р.
«Організація Бандери зайняла явно бойове становище проти Німеччини і змагає всіми засобами, включно зі збройною боротьбою, до відновлення самостійности України».
Цей документ згодом відіграв важливу роль на Нюрнберзькому процесі, і ОУН-УПА була визнана цілим цивілізованим світом як воююча сторона.
На ультиматум Гітлера — відкликати Акт Відновлення Української Держави — провідник ОУН Степан Бандера, прем'єр уряду Ярослав Стецько і голова УНК Володимир Горбовий дали відповіли відмовою, потрапивши до концтабору Заксенгавзен.

Акт відновлення Української держави, проголошений у Львові

Український уряд
Ч.: 1/41

Львів, дня 30 черв[ня]1941 [р.]
год. 21-а
Саля Матір[ного товариства «Просвіта»]

Рішення ч. 1
Національних зборів українців

Акт відновлення Української Держави

1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Евгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кровавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває ввесь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України - Києві з волі українського народу.
3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Европі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера!

Слава Україні! Героям Слава!

Ярослав Стецько
Провідник Національних Зборів

Примітки до автентичного пкршого екземпляру Акту:
1. Слова «Саля Матір» закреслені рукою.
2. Від слова «Рішення» до «українці» дописано рукою. Вище справа дописано рукою і закреслено: «Аркуш цей переписаний [і] переданий на землі Східної України» та»1 примірник».
3. Слово «відновлення» дописано рукою замість слова «проголошення», а після цих слів дописано рукою: «Акт відновленя Україн[ської] Держави після 23-х років неволі доконує Ярослав Стецько». Далі кілька слів не прочитано.
4. Після слів «під проводом» перед «Адольфа Гітлера» закреслено слово «Вождя».

Українське Державне Правління утворене 30 червня 1941 року

Ярослав Стецько(ОУН) - голова УДП і керівник Ресорту соціальних реформ
Маріян Панчишин (безпартійний) - перший заступник голови УДП і міністр охорони здоров’я
Лев Ребет (ОУН) - другий заступник голови УДП
Володимир Лисий (соціаліст-радикал) - міністр внутрішніх справ
Кость Паньківський -заступник міністра внутрішніх справ
Володимир Стахів (ОУН) - міністр зовнішніх справ
Олександр Марітчак (УДО) - заступник міністра зовнішніх справ
Генерал Всеволод Петрів (соціал-революціонер) - міністр оборони
Роман Шухевич (ОУН) - заступник міністра оборони
Олександр Гасин (ОУН) - другий заступник міністра оборони
Микола Лебідь (ОУН) - міністр державної безпеки
Юліян Федусевич (безпартійний) - міністр справедливості
Богдан Дзерович (безпартійний) - заступник міністра справедливості
Євген Храпливий (УНДО) - міністр сільського господарства
Юліян Павликовський - міністр народного господарства
Дмитро Яців (ОУН) - державний секретар міністра народного господарства
Роман Ільницький (ОУН) - державний секретар міністра народного господарства
Ілярій Ольховий - міністр фінансів
Андрій Пясецький (ФНЄ) - міністр лісництва
Роман Осінчук - заступник міністра охорони здоров’я
Олександр Барвінський (безпартійний) - секретар міністерства охорони здоров’я
Володимир Радзикевич (безпартійний) - міністр освіти
Н. Мороз (безпартійний) - міністр пошти і телеграфу
Олександр Гай-Головко (безпартійний) - міністр інформації
Осип Позичанюк (ОУН) - секретар міністерства інформації
Ярослав Старух (ОУН) - секретар міністерства інформації
Іван Климів-«Легенда» (ОУН) - міністр політичної координації
Михайло Росляк - директор адміністрації уряду

Відновлення Української Держави

Документ 1

1941 р., липень.
Повідомлення Інформаційного відділу ОУН для Великонімецького терену в Берліні про проголошення у Львові Акту відновлення Української держави
Організація Українських Націоналістів
Великонімецький терен
Інформативний відділ

Друзі Націоналісти!
Українці Великонімецького терену!
Українською землею сколихнула довгождана вістка.
Дня 30 червня 1941 р. відбулися у Львові Національні збори, що на них заступник Провідника Організації Українських Націоналістів Ярослав Стецько проголосив створення Української державної влади на західньо-українських землях, відчитуючи маніфест Організації Українських Націоналістів.
Одночасно проголошено маніфест Степана Бандери, яким назначено головою Уряду західньо-українських земель Ярослава Стецька.
На зборах були присутні високі старшини німецької армії на чолі з проф. др.Кохом, який прочитав привіт від Німецької армії.
О. др. Гриньох склав привіт від сотника Романа Шухевича від Національного легіону Степана Бандери.
Преосвященний о. др. Йосиф Сліпий склав привіт від Митрополита Андрея графа Шептицького.
Дня 1 липня 1941 р. відчитав о.др.Гриньох через Львівську радіовисильню ім. полковника Євгена Коновальця пастирського листа від Митрополита Андрея графа Шептицького, що в ньому він вітає український нарід і його уряд та очікує від нього багато енергії і добра для українського народу.
Друзі націоналісти!
Українці Великонімецького терену!
Українська нація вступила в нову добу своєї історії, добу організованого державного життя. Тямте про обов’язки, що від сьогодні тяжітимуть на вас - громадянах вільної держави! Перед вами - часи, повні праці і змагань. Ідіть твердо й витривало їм на стрічу! До завершення нашої цілі: здійснення соборності й закріплення Незалежної Соборної Української Держави!
Повідомляють нас теж, що голова УЦК у Кракові зголосив у дні 1 липня 1941 р. від імені УЦК своє підпорядкування новоствореному Українському урядові з Я.Стецьком на чолі.

Документ 2

1941 р., липень
Директива відомства А.Розенберга про невизнання Українського уряду та створення українських рад довір’я, відсунення групи Бандери і заборону творення нових українських політичних угруповань

Берлін, 10 липня 1941 р. Реф[ерент] п[осольства] Крамаж
Таємно
В[ерховне] командування] з[бройних сил], Абвер II, передає зв’язковому офіцерові такий наказ до групи військ ПІВДЕНЬ:
«Відомство Розенберга передало такі попередні директиви щодо ставлення до українців:
З місцевого українського населення слід створювати ради довір’я. Вони співпрацюють з командуючим в[ійськового] округу тилу. Вони не мають ні самостійних адміністративних завдань, ні власних виконавчих органів.
Ці завдання такі: дорадчі функції при німецьких установах та посередництво між німецькими військами й місцевим населенням.
Особливо слід звернути увагу на:
1. Український крайовий уряд не можна визнати. Стецько, після його прибуття до Берліна, буде відповідно поінформований.
2. Бандеру і його групу треба настільки виключити, щоб на її місці створити раду довір’я. Її треба сформувати з ділових і авторитетних українців, незалежно від їхньої групової належності.
3. Не допускати створення нових політичних угруповань.
4. Ці тимчасові правила є чинними до запровадження цивільного управління».

Цим подається П[анові] р[аднику] п[осольства] Гросскопфу згідно з компетенцією
КРАМАЖ
(Політичний архів Міністерства закордонних справ, Бонн. Політичний відділ.)


Документ 3

1941 р., серпень
Лист провідника ОУН С.Бандери в Берліні до канцлера А.Гітлера в Берліні з протестом проти включення Галичини до Генерального Губернаторства

Його Ексцеленції панові німецькому райхсканцлерові Адольфу Гітлеру
Берлін

Ваша Ексцеленціє!
Щойно я отримав зі Львова повідомлення про те, що український край Галичину приєднано до Генерального Губернаторства.
Впродовж десятиліть Галичина була П’ємонтом українського визвольного руху і головним виразником боротьби саме проти Польщі. Незліченними кривавими жертвами в минулі роки й особливо за останні тижні вона підтвердила свою вірність Україні.
Як Велика Німеччина під геніальним проводом Вашої Ексцеленції досягли об’єднання всіх своїх земель, так само єдність всіх українських земель є метою всіх українців і особливо українських націоналістів.
З глибоким болем ми мусимо сьогодні визнати, що вже об’єднані з українською батьківщиною Північна Буковина і Бесарабія знову потрапили до складу чужоземної держави, а тепер і Галичина знову буде приєднана до польських земель. Ми сподіваємось, що цей розподіл українських земель буде лише тимчасовим адміністративним заходом і що Ваша Ексцеленція свого часу об’єднають ці землі з українською батьківщиною.
Бо так само, як націонал-соціалісти Остмарки, батьківщини Вашої Ексцеленції, завжди боролися за приєднання до Великонімецького райху і жертвували для цього найкращими, так і українські націоналісти західних українських земель постійно боролися за визволення й об’єднання всіх українських земель і завжди будуть прагнути до досягнення цього національного ідеалу.

БАНДЕРА Степан
Провідник Організації Українських Націоналістів (ОУН)
Берлін, 3 серпня 1941 р.
(Політичний архів Міністерства закордонних справ, Бонн. Політичний відділ.)

Документ 4

1941 р., грудень.
Повідомлення про масові арешти гестапо діячів ОУН

Арештування

Останніми часами гестапо, при помочі мельниківців, розпочало масові арешти людей за приналежність до ОУН. Зокрема багато виарештовано тих членів ОУН та чільних українських громадян, які на приказ свого Провідника Степана Бандери творили українську владу та позанимали керівні пости в українських урядах.
Такі арештування відбулися на Східніх Українських Землях в областях: Київській (Васильків, Біла Церква, Лисянка, Сміла, Хвастів, Умань і інш.), Житомирській, Вінницькій, Кам’янець-Подільській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській та інш.
На Західних Українських Землях: Галичина, Волинь, Полісся, Лемківщина, Холмщина, а зокрема у Львові у т[оварист]вах: «Січ», «Жіноча служба Україні», Інститут національної освіти. Поза землями України в таких містах як: Краків, Берлін, Відень і інш.
Зі знатніших осіб арештовано слідуючих:
Провідника ОУН Степана Бандеру, голову уряду Ярослава Стецька, професора університету Юрка Стефаника (Київ), ректора Педагогічного інституту д-ра Сака (Київ), ректора [Інституту] ветеринарії Чінченка (Київ), відомого східноукраїнського поета Гай-Головка Олексу (Київ), редактора Позичанюка (Київ), ін[женера] Кравціва (Стрий), мг-ра Малащука (Станиславів), Рибчука (Станиславів), Кравчука Романа (Львів), Одарку Лебідь, жінку Миколи Лебідя (Львів), мг-ра Ребета Льва, урядуючого голову Державного управління (Львів), мг-ра Дарку Цісик Ребетову (Львів), мг-ра Волошина Ростислава (Рівне), Уляну Самчук (Рівне), цілу Обласну управу в Тернополі, декого з Обласної управи в Рівному і Луцьку, як: мг-ра Марченка, Андріїшина, Юревича, Коха Ю., Зубрицького Г. і інш. Всіх арештованих около 1500 осіб.
Причини арештів: намагання зліквідувати ОУН під Проводом Степана Бандери як єдиної й потужної української організації, що твердо стоїть за самостійну Українську державу. Свідчить про це те, що впарі з арештами зліквідовано всі українські уряди, а місто них засновано німецькі, в яких рішаючий голос всьому мають німецькі комісарі.
(Пролом. - 1941. - Грудень. -Ч.1.)
Публікацію підготував Василь Горинь, «За вільну Україну», ч.70 (1894), 2 липня 2002 р.

У ТВ-21 “Гуцульщина” в лавах УПА воювали щонайменше три колишні офіцери Червоної армії, обіймаючи високі посади командирів куренів та окружного провідника. Їхні псевдоніми відомі багатьом: “Степовий”, “Лісовий” та “Сірий”, а ось справжні імена… Вже багато років докладаються зусилля, щоб реконструювати біографії цих українських патріотів, а здобутки мізерні. Про командира куреня “Карпатський”, який помер від тифу взимку 1945 року і похований біля церкви у селі Баня-Березів Косівського району, є інформація, ніби він називався Андрій і походив з Чернігівщини. У гарячці курінний “Лісовий” марив і все кликав сина Андрійка. Недавно на його могилі освячено новий хрест і Андрій Свирид з села Іванків на Київщині, який багато років розшукує батька, котрий пропав безвісти під час війни, визнав себе названим сином легендарного курінного, та це не наблизило пошуки до істини. Про “Степового”, який короткий час був командиром куреня “Перемога”, також існує версія, що він походив з Дніпропетровщини. “Степовий” загинув у бою з оперзагоном НКВД 20 квітня 1945 року в селі Снідавка того ж Косівського району, але де похований - невідомо. Про цих двох курінних є публікація у довіднику П. Содоля [1], але за вісім років від часу її появи новішої інформації нема. “Сірий” згадується П. Содолем дуже коротко: “член ШТВ (Гуцульщина) ВО 4 1945-47” [2]. А між тим сотника “Сірого” добре знають на Гуцульщині, і не лише ветерани визвольних змагань. Проте всі повідомлення, на жаль, не підкріплені документами, досі не встановлено контактів з родиною, яка мала б проживати на Донеччині. Можливо, цьому посприяє дана публікація. …Капітан (за іншими даними - старший лейтенант) Червоної армії Кулик Іван, син Дмитра, потрапив до УПА з німецького полону. Згідно з першою версією, група в’язнів якогось концтабору втекла з-під варти і довго добиралась в Карпати. Серед утікачів був член ОУН, і він привів групу у ліси Коломийщини до своїх. Дехто, і серед них І. Кулик, вирішив пов’язати долю з повстанським рухом. За другою версією, групу полонених, яку німці етапували в Райх, відбив підвідділ УПА - в тій групі був І. Кулик. Сталося це орієнтовно восени 1943-го, і після відповідної перевірки по лінії СБ офіцера Івана Кулика залучили до викладання на курсах підстаршин. Точно невідомо, чи був йому присвоєний ранг по лінії УГВР, але всі, хто знав Івана Кулика-“Сірого”, кажуть, що звертались до нього “друже сотник”, хоча не пам’ятають, аби він командував якимось конкретним підрозділом. Очевидно, сотник “Сірий” залучався до планування військових операцій на рівні командира ТВ - спочатку “Козака”, а згодом “Хмари”, тобто виконував обов’язки штабного офіцера. Бл. п. Дарія Кошак-“Христя” розповідала, що певний період сотник “Сірий” працював у осередку пропаганди, який розташовувався в полонинах Жаб’ївського (нині Верховинського) району. За її словами, був освіченим, дуже культурним у спілкуванні і, супроти суворих правил конспірації, не приховував свого справжнього імені та походження. Саме тому на Гуцульщині його знають краще під власним іменем, аніж за повстанським псевдонімом. Говорив сотник літературною українською мовою, напочатку вживав російські терміни, однак з роками навіть опанував гуцульський діалект. Але чого ніколи не розповідав - так це точної адреси родини, імен близьких і т. ін. “Кулик Іван Дмитрович. З Донеччини” - оце найбільша “розконспірація”, яку знають і переповідають. Мимоволі закрадається думка: а може, це також вигадане ім’я, своєрідний дубль-псевдонім?! Донеччани, відгукніться! Підтвердіть або заперечте… Гріха таїти нічого: дехто не довіряв сотнику “Сірому”, виходячи з його походження і “червоноармійської” сторінки біографії. А дарма. Був Іван Кулик істинним патріотом України, що й довів багаторічною боротьбою з її ворогами та жертовною смертю на полі слави, до кінця дотримавши своєї останньої присяги, котру сприйняв усім серцем, як істинний син своєї землі. Десь від 1947 року сотник “Сірий” перейшов, мабуть, до мережі підпілля ОУН, бо після цього він часто зустрічався з провідником Коломийщини “Борисом” (Григорієм Легким), що засвідчує охоронець останнього, друг “Байда” - Михайло Симчич (1917 - 2004), який проживав у селі Верхній Березів Косівського району. Крім іншого, М. Симчич твердив, що “Сірий” мав фотоапарата і фотографував повстанців, а серед масиву світлин Яворівського архіву УПА є декілька його авторства. Сумніватися у достовірності цієї інформації нема підстав, і в першу чергу тому, що у згаданому архіві сотник “Сірий” зафіксований сам не менш як сім разів. (Відомі також повстанські світлини іншого походження, де і сам, і в колі побратимів Іван Кулик зображений у різних ракурсах; вони опубліковані у книжках М. Андрусяка “Брати грому” [3] та В. Близнюка “Ми рвали кайдани” [4]). Йшли роки самовідданої боротьби, а світ спостерігав, як озвіріла імперія добиває горстку українських повстанців, не подаючи їм хоч би символічної допомоги (він, цей світ, котрий полюбляє називати себе “вільним”, згадає про них, коли червоні орди хлинуть на південь Корейського півострова, але буде надто пізно!). У жовтні 1950-го, виданий агентурою, гине в бою окружний провідник ОУН Коломийщини “Борис”. Найавторитетнішою особою підпілля в окрузі є провідник “Сірий”, і він займає місце загиблого. Боротьба не припиняється, новий окружний провідник налагоджує розірвані зв’язки. Окупаційна влада спати спокійно змоги не має… Ті, хто колись сумнівався у чеснотах “Сірого”, присоромлені - новий провідник ні на йоту не відступає від гасла “здобудеш - або згинеш…”  Але цього не скажеш про тих, хто в першу чергу мав пильнувати за хитаннями в підпіллі. Окружний провідник СБ “Коломийщини” Роман Тучак-“Кіров” заламується і йде на співпрацю з МГБ. Він не просто виходить з підпілля, а підписує диявольську угоду про методичне його винищення зсередини і “успішно” це здійснює. Впродовж наступних двох років зрадник видасть у пазури червоного звіра понад 100 вчорашніх побратимів, більшість з яких буде вбита на фальшивих зв’язках або розстріляна за вироком ОСО чи закритих “судів”. Лише дехто виживе, як от “Байда”, Петро Підлетейчук-“Спартак”, Юрій Паєвський-“Жук”, Володимир Яким’юк-“Аскольд”, та й то лишень тому, що здохне коба, і вищу міру засудженим замінять на 20 - 25 років каторги… На вимогу “достойників” з МГБ, які обіцяють “Кірову” небесні блага, першим має бути “зданим” саме “Сірий”. 1991 року, вже перебуваючи на смертному одрі, розбитий інсультом, розповідав агент МГБ-КГБ “Кіров”, пенсіонер київського заводу “Арсенал”, житель Києва Роман Тучак, як це все відбувалось. Його розповідь опублікована у книжечці П. Підлетейчука “За усміх світанку” [5]: “Осінь 1951. Село Малий Ключів неподалік Коломиї. На стрічу з провідником “Сірим” прибули: кущовий “Голуб”, член окружної референтури “Спартак”, районний провідник Яблунова “Славко” і референт СБ “Кіров”. Була темна дощова ніч. Провідник “Сірий” віддавав накази на зимовий період. Повстанці не здогадувалися, що почали спрацьовувати плани їхніх ворогів /…/ Нараз дощову темряву прорізали червоні ракети, а за ними автоматний і кулеметний шквал. І знову летіли ракети, освітлюючи місце зустрічі, свистіли кулі, зриваючи листя з кущів і воно падало на голови повстанців. Та при цьому ніхто не загинув /…/ “Кіров” не відставав від сотника “Сірого” і разом з ним відступав з місця обстрілу. Увесь цей маскарад був ретельно підготовлений ворогами для того, аби виявити місцезнаходження криївки “Сірого”, про яке “Кіров” не знав. Довіряючи референту СБ, “Сірий” забрав того з собою. “Погостювавши” кілька днів, новоспечений агент МГБ покинув криївку. Через два тижні вона була взята емгебістами”. Карателі, очевидно, сподівалися захопити “Сірого” живим, а також прибрати до рук великий окружний архів. Можливо, гадали використати снодійний газ “Тайфун”, про який сповіщає колишній офіцер спецслужб Г. Санніков [6], або розраховували на раптовість. Але нічого з їхніх планів не вийшло. Мешканці криївки на чолі з сотником “Сірим” зустріли непроханих гостей шквальним вогнем і в першу чергу знищили архів. Відстрілювалися до останнього патрона, який, за законами українського підпілля, приберегли для себе… Сталося це 30 листопада або 1 грудня 1951 року. Мир душі Твоїй, друже провідник! З-поміж світлин Яворівського архіву ми пропонуємо увазі читачів одну, де зафіксований сотник “Сірий”. Збереглося ще одне фото, де у групі повстанців є Михайло Симчич-“Байда”. 85-річний ветеран УПА і довголітній в’язень сибірських таборів довго вдивлявся у сюжет і пригадав, що було зроблене це фото у шешорських лісах на Косівщині влітку 1946-го або 1947 року. Фотографував, як він казав, провідник “Сірий”. Василь ГУМЕНЮК. ЦИТОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник ІІ. - Нью-Йорк: Пролог, 1995. - С. 54 - 55, 91. 2. Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник. - Нью-Йорк: Пролог, 1994. - С. 176. 3. Андрусяк М. Брати грому. - Коломия: Вік, 2001. - С. 306, 322, 325, 335, 345, 356. 4. Близнюк В. Ми рвали кайдани. Визвольні змагання УПА 1944-55 рр. - Косів: Писаний Камінь, 2000. - С. 65. 5. Підлетейчук П. За усміх світанку. - Коломия: Вік, 1997. - С. 12 - 13. 6. Санников Г. Большая охота. Разгром вооруженного подполья в Западной Украине. - Москва: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. - С. 286. СОТЕННИЙ “СІРИЙ” Сотенний “Сірий”. Прізвище – Кулик. І псевдо в нього скромне, а не браве. Інтелігентний, мудрий чоловік, І патріот, і майстер фотосправи. З Донеччини. Радянський офіцер. В УПА – став патріотом України. Багато знаємо про нього ми тепер. Він у архіві на кількох світлинах. В полоні був. Від голоду страждав. Та визволили хлопці із неволі. В УПА, як спец, пізніше викладав Військову справу в підстаршинській школі. А потім вже сотенним славним став. Ходив, як всі, усюди з автоматом. Та де б зимою й літом не бував, Не розлучався з фотоапаратом. В роботі був той фотоапарат, Коли були в Карпатах у поході, Коли з людьми стрічались під час свят, В час відпочинку на гірській природі. Сім років мужній лицар воював В лісах шешорських, на карпатських плаях. Округи командиром потім став У героїчнім коломийськім краї. Своїм був у Карпатському краю. І у важкім п’ятдесят першім Як жертва зради підлої, в бою Шлях свій повстанський бойовий завершив. Зиновій СЕРДЮК. * * *

На фото: Група повстанців з ТВ-21 “Гуцульщина”. Зліва направо: Назарій Данилюк-“Перебийніс” (Буковина); сотник Іван Дмитрович Кулик-“Сірий”; Василь Скригунець-“Гамалія”, командир сотні важких кулеметів “Черемош” (родом із села Стопчатів Косівського р-ну, звідки і Д. Павличко); сотник Петро Мельник-“Хмара” (командир ТВ-21 “Гуцульщина”); Микола Харук-“Вихор”, командир сотні ім. І. Богуна. 

http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5601

Президент України переймається справами чорнобильців. Президент має думку, що ми завжди будемо пам’ятати героїв ліквідаторів Чорнобильської техногенної катастрофи, і Рішення про створення в Чорнобилі Науково-практично-дослідницького центру з боротьби проти техногенних катастроф є кроком вперед. І що центр цей буде служити всьому людству і всьому Світові! Хто сумнівається слухайте, та обережно там заразна російська мова, може сподобатися, що на мою власну думку робе більше шкоди нашій державі ніж Сам!!! http://www.president.gov.ua/news/19944.html

Вони загибли захищаючи нас:

Тішура Володимир Іванович (*1959 — †1986),

Легасов Валерій Олексійович (1936-1988),

Ігнатенко Василь Іванович (*13 березня 1961 — † 13 травня 1986),

Олександр Федорович Акімов (6 травня 1953 — 11 травня 1986),

Ващук Микола Васильович (*1959 — †1986),

Іван Олександрович Герасимов (*8 серпня 1921, Пестровка, Стерлітамацький район, Башкирська АРСР, РРФСР — †4 червня 2008, Київ),

Кібенок Віктор Миколайович (*1963 — †1986, місто Прип'ять Київської області),

Ярослав Юрійович Кондратьєв (15 липня 1948, Стрий — 28 квітня 2005, Київ),

Легасов Валерій Олексійович (1936-1988),

Лелеченко Олександр Григорович (26 липня 1938 - 7 травня 1986),

Володимир Павлович Правик (13 червня 1962, Чорнобиль — 11 травня 1986, Москва),

Леонід Петрович Телятніков (рос. Леонид Петрович Телятников; 25 січня 1951, Введенка — 2 грудня 2004),

Тесленко Олександр Костянтинович (1 січня 1949[1], Донецьк — 10 червня 1990 р., Київ),

Титенко Микола Іванович (*1962 — †1986),

І інших, яких громадяни кожного міста, знають, як ліквідаторів, і пожежників, і офіцерів, і академіків. Їх об’єднала смерть від мирного атома. Список у Вікі: http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Ліквідатори_аварії_на_ЧАЕС .

   11 марта утром, около 10.00, под Киевом, в районе Васильковского аэродрома, упал легкомоторный самолет «Tecnam». В результате катастрофы погибли 4 человека. На самолете проводили  учебные полеты, принадлежал он ООО "Международный авиационный центр подготовки" (МАЦП). По сообщению МЧС, причину падения выясняют  специалисты.
   Госавиаадминистрация распространила сообщение следующего содержания: "11 марта 2011 года в 10:04 по киевскому времени самолет Р2006Т во время  выполнения учебно-тренировочного полета в районе аэродрома Васильков во  время захода на посадку с курсом 314 в районе третьей рулежной дорожки  накренился, упал и полностью сгорел. На борту воздушного судна находились четыре члена экипажа, пассажиры отсутствовали. Опасные грузы отсутствовали. Расследование катастрофы проводит комиссия.  Госавиаадминистрации. Государственный регистрационный знак самолета  Р2006Т - UR-ІТD. эксплуатант и владелец - Международный центр подготовки пилотов."
  Tecnam P2006T — четырёхместный двухдвигательный самолет, разработанный авиастроительной фирмой Costruzioni Aeronautiche Tecnam (Неаполь, Италия).
Самолет представляет собой четырёхместный двухдвигательный высокоплан.
Шасси — убирающееся, трёхопорное, с носовым колесом. Самолёт может
управляться одним или двумя лётчиками. Оборудование позволяет выполнять
полёты днём и ночью, в простых и сложных метеоусловиях, как по правилам
визуальных полётов, так и по правилам полётов по приборам. Самолёт оснащён двумя поршневыми двигателями внутреннего сгорания Rotax 912S3 мощностью 100 л. с. каждый, допускающими использование как авиационного бензина марки 100LL, так и автомобильного бензина (с октановым числом не менее 95). Воздушные винты — двухлопастные, изменяемого шага, полностью флюгируемые.
Расход топлива - 35-40 л/ч. Дальность - 1100 км.
  Часто ездил на дачку по делам ее достройки и наблюдал частые пролеты этого самолета. летать он стал не так и давно, примерно месяц назад, но летал часто, в дневное время, иногда в паре с одномоторником. Такого количества частых или частных:) полетов на низких высотах я до селе не наблюдал в районе Василькова.  Летал он довольно низко, его номерные знаки были отчетливо видны в небесной синеве, кого там постоянно подготавливали остается только догадываться. Теперь наверное небо будет бороздить только один одномоторник и изредка ястребки миги:(
................................................................................................................................................
   Да еще поблизости васильковского аэродрома есть довольно необычный памятник военным летчикам второй мировой, он находится недалеко от села Барахты, Васильковского р-на, Киевской обл, по трассе в сторону Василькова. Три советских самолета (вероятнее всего И-16) находясь в пологом  пикировании,по всей видимости, штурмуют немецкую колону. Под самолетами скульптор изобразил символические взрывы.  К сожалению ни каких табличек или надписей на памятнике нет, хотя имеются прямоугольные камни ( один в фасаде, остальные по окружности), на которых по видимому когда-то были таблички. Жаль что памятник не избежал проявлений вандализма. Плиты с именами летчиков сняты, постарались "металлисты" - сдали в утиль:(   Памятник летчикам, погибшим в Великой Отечественной войне - находится в с.Барахты (Васильковский р-он - 3-4 км от города). Плиты с именами летчиков сняты (постарались "металлисты" - сдали в утиль, т.е. украли). Один из летчиков - отец бывшего председателя колхоза этого села и этот памятник он сам ставил еще при СССР.

На виконання Указу Президента України від 23.02.99 № 202/99 “Про День захисника Вітчизни” та з метою військово-патріотичного виховання військовослужбовців Збройних Сил України, вшанування ветеранів Великої Вітчизняної війни 1945-1945 років, військової служби та учасників бойових дій на території інших держав Головним управлінням виховної та соціально-психологічної роботи  Збройних Сил України пропонується провести в органах військового управління, вищих військових навчальних закладах, військових частинах, установах та організаціях Збройних Сил України День інформування на тему: “День захисника Вітчизни – свято ратних бойових традицій, мужності та героїзму воїнів, непорушний зв’язок поколінь”.
У бібліотеках будинків офіцерів, військових частин, військових навчальних закладів організувати тематичні виставки періодичних видань (історичної, мемуарної літератури) присвячені  подвигам та героїзму воїнів, бойовим традиціям всіх поколінь захисників Вітчизни.

Слава Україні!!!

15 лютого було виведено з Афганістану радянські війська. Більше 14 тисяч радянських вояків своїм життям оплатили перебування цих військ там. Десять довгих років жорстоке сито життя і смерті перевіряло на мужність і українських пацанів. Я не маю права морального судити їх. Тому я їх славлю! Я не потрапив на то сито, бо трохи старший. Одне я знаю напевно, що українці були мужніми вояками. Діти старших класів гімназії і студенти в бою під Крутами, вояки УНР та Директорії, вояки Червоної Армії, вояки Радянської армії, вояки ОУН-УПА, вояки дивізії «Галичина», афганці, – всі вони успішно здали іспит на мужність і ніхто, ані з права, ні з ліва,  не мають морального права судити їх. Головне менше слухати провокаторів, які ділять Україну і частинки її намагаються зворохобити до бою між собою. Ні соціально, ні територіально, ні по віку ділення України допустити не можна. Героям слава!!!

Незрозуміло навіщо попередній президент країни наче на глум присвоїв С.Бандері звання Героя України? Всім було ясно, що влади міняються. а з владою міняється і вектор напряму на такі делікатні моральні категорії як розуміння Добра і Зла.

 Для багатьох українців Степан Бандера був і залишиться Героєм. Героєм з великої літери. Незалежно від того, хто і як його називатиме.

Слава Україні! Героям слава!

Петро Стратілат

 "Лидер Организации украинских националистов Степан Бандера лишен звания Героя Украины. Такое решение сегодня вынес суд в Киеве. Таким образом, указ бывшего президента Виктора Ющенко о присвоении Бандере высшей
государственной награды признан недействительным. Об этом сообщает пресс- служба нынешнего главы государства, Виктора Януковича.


Также в Киеве Высший административный суд отложил намеченное на сегодня заседание по иску о признании незаконным указа о присвоении Главнокомандующему Украинской повстанческой армии Роману Шухевичу звания Герой Украины. Перенос на 16 февраля связан с отсутствием одного из пяти судей. Иск к бывшему президенту Украины Виктору Ющенко подал донецкий адвокат Владимир Оленцевич."


http://joff.ucoz.ru/news/s_banderu_pozba...../2011-01-12-171

Роман Шухевич народився у Львові 30 червня 1907 р. http://www.forum.vosvoboda.info/viewtopic.php?t=9724&highlight=%F0%EE%EC%E0%ED+%F8%F3%F5%E5%E2%E8%F7+%ED%E0%F0%EE%E4%E8%E2%F1%FF Батько Осип Шухевич (1879-1948 рр.) був за фахом суддею, мати Євгенія (1883-1956 рр.) походила зі священичого роду Стоцьких. Майже всі представники родини відзначались активною громадською, культурно-просвітницькою працею серед народу. Як і Степан Бандера, Роман Шухевич у дитинстві був свідком бурхливих подій української національно-демократичної революції в Галичині 1918- 1923 років. Він з дитинства життя своє присвячує Україні. Займався спортом, ще гімназистом відвідував пластовий гурток "Ясний тризуб", згодом увійшов до Львівського куреня "Лісові чорти", потім "Чорноморці". Роман Шухевич у 1921 році знайомиться з Євгеном Коновальцем, і вступає до Української Військової Організації (УВО) у 1923 р., а в 1925-1929 рр. організовує бойові акції проти польських окупантів. Роман Шухевич міг закінчити студії у Львівській Політехніці і зі званням інженера, таки отриманим в 1934 р., жити досить пристойно. /Навчання він переривав, в 1928- 1929 рр., через військову службу в польській армії./ Катування українців Великої України (зокрема Донбасу) московськими жидами, що організували Геноцид українців через голодомор, як і знущання над українцями, що знаходилися під Польщею, вимагали протидії. Він, під проводом Бандери, організує атентати на радянського консула у Львові Майлова (21 жовтня 1933 р.) і польського міністра внутрішніх справ Б. Перацького (15 червня 1934 р.).
Коли НКВД і гестапо німецьке виступили єдиною бандою проти українців, він став одним із натхненників й безпосередніх організаторів героїчної боротьби за волю Карпатської України, в 1938-1939 рр. Боротьба з угорськими фашистами підтриманими Гітлером була для українців жорстоким уроком. Сталін разом з Гітлером організовують підле вбивство Євгена Коновальця, бо його обоє боялися. Поляки теж приклали свою руку до фізичного знищення відступаючих з Карпат українських бійців.
Тому одним з напрямків діяльності Організації Українських Націоналістів була підготовка військових кадрів ОУН. Військові вишколи відбувались конспіративно і давали переважно теоретичні знання. Але Україну здобути могли лише справжні вояки. Тому ОУН використовувала всі нагоди заповняти своїми членами військові, озброєні відділи за таких умов, з яких не виникали жодні політичні чи військові зобов’язання, але які давали змогу проводити повновартісні військові вишколи. Надалі Шухевич був активним учасником подій: створення Дружин Українських Націоналістів (батальйони "Нахтігаль" і "Роланд"), ввійшов до Державного Правління на чолі з Ярославом Стецьком проголошеного Актом 30 червня у Львові. Вояки ОУН, після німецьких репресій проти українських націоналістів, арешту Степана Бандери, відмовились присягати на вірність рейху, батальйони були розформовані, а в майбутньому стали кадровою основою Української Повстанської Армії, яку з серпня 1943 року очолив Тарас Чупринка (Роман Шухевич).
Тісні контакти Бандери і Шухевича зберігались до самої смерті Головного Командира УПА в 1950 р.
І ось маємо незалежну державу, за яку віддав все своє життя, до останнього подиху, славної пам’яті вельмишановний пан Шухевич. Він лише ОУН-УПА очолював 7 років, сім років безперервного бою з каральними загонами німців та москалів, проти польських банд і «бандерівців» засланих з Москви. «Бандерівці» московські засилалися, в основному, для катування частини направлених на Західну Україну молоденьких спеціалістів зі Сходу України. При цьому частину спеціалістів залишали живими. Операції проводили методом подвійних вбивств, які застосовували лише комуністи, для більшої секретності операції. Метод був придуманий Сталіним для створення вічної ворожнечі між «східними» і «західними» українцями. Причому ката, що вбивав одного із спеціалістів, теж вбивали доблесні «визволителі». Сотні таких «бандерівських» банд зробили свою чорну справу. Сталін може бути спокійним. Його чорна справа вдалася. Українці, як дурні, діляться на партії і готові до бою за своїх вождів, що і мови української не визнають і іншим вивчити заважають. Сім років війни, без допомоги ззовні, за Україну проти найбільших армій світу, що це для наших, «українських» олігархів, які грабують власний народ?

«Сьогодні, 12 січня, Вищий адмінсуд розгляне позов щодо скасування присвоєння головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу звання Герой України. Відповідний позов до суду подав донецький адвокат Володимир Оленцевич.» http://www.zaxid.net/articlesbytype/news/ 
Адвокат, бажає мабуть прославитися не захищаючи шахтарів, які роками не отримують зарплату, а «засвітитися» на фоні справжнього, не «присвоєного», Героя України? Гарний адвокат, приклад який подає: «Славу у покійних героїв забирати». Це гасло має за «честь» присвоїти собі Партія Регіонів?
Яку «славу» натягує на населення Донбасу це чмо нікому не відоме?
«Какашки» за позбавлення Шухевича звання Героя! 
А Ви?