Вороненков прострилів собі ногу і отримав посвідчення афганця.
- 10.04.17, 17:31
Лілія Хоміцька
Україна і українці...
Алло - Алло Серёжа сынок Ты где ? — Это не Серёжа. — Что с ним? — Не переживайте, он жив и здоров - в плену у батальона Донбасс — В трубке секундная тишина, и дичайший крик сквозь слёзы: «Коостя! Костя! Серёжа в плену. Ты слышишь, он в плену у фашистов — Да не переживайте вы, всё с вашим сыном будет нормально Но в трубке слышен только женский плачь, настоящая истерика, рядом слышится голос: — Дай трубку мне, это скорей всего аферисты звонят, сейчас деньги требовать будут. Женщина кричит: — Зачем я тебя, старого дурака, послушала, надо было заплатить и всё Тут в трубке голос того самого Кости, который взял телефон: — Слышите, уроды укропчкие я гвардии старший лейтенант в отставке Константин Ф…..о, если с головы моего сына упадет хоть один волос, я вас всех найду и на части разорву, поверьте, я знаю, как это делается. Опять я: — Алло, вы слышите, мы вам для этого и звоним — приезжайте, заберите вашего сына. — У меня нету таких денег, которые вы запросите, я ветеран и инвалид, но я вас всех найду, вы слышите …. (череда мата) Я ещё могу держать оружие в руках, я в Афгане…. — Алло, меня не интересует ваша биография, приезжайте и заберите вашего сына. В трубке слышится только перепалка между родителям, хочу положить трубку.
Подходит наш старший: — А ну, дай трубку, я с этим афганцем поговорю. — Алло? Филин, ты слышишь? На другом конце гробовая тишина — Алло, б…дь, Филин, я знаю, что ты меня слышишь Оттуда едва слышно: «Аллоооо — Ну вот, отозвался, что , б…дь, не узнаёшь боевых товарищей, совсем память отшибло? — Саня, это ты? — Ну а кто ещё? — Ты что, тоже в плену? — В каком, на …й, плену? — Ты что, совсем там ё....ся? Телевизор меньше смотри. Я командир украинского батальона Донбасс !! — Как командир? Там же одни террористы и фашисты — Ты большую часть этих фашистов и террористов уже лет тридцать знаешь…Ты же Федота помнишь? Сеню и Ваську Рыжего, все тут старички воюют, много, кто из наших донецких здесь. Снова тишина, и уже неуверенным голосом: — А Андрюха, мой корешь где? — Андрюха на том свете уже, погиб ещё в июне, одним из первых. — А я звоню ему, а у него телефон выключен, я подумал, он в Россию сбежал. — Приедешь, расскажу лично, как Андрюха от нас сбежал. Ты сына забирать-то приедешь? — Приеду, конечно, приеду, только как? — Молча, через Харьков,по-другому никак, мои ребята тебя встретят. — Завтра выеду. — Вот тебе телефон, тебя встретят и проводят куда надо. Через два дня Батя пленного солдата российской армии был уже в той самой хате, пил горькую с командиром на пару и вспоминал другую войну.
На утро двух пленных пацанов и батю, лейтенанта в отставке, с кем я разговаривал, повезли назад на границу с Россией. Ещё через сутки батя появился в нашем расположение снова: — Я тут подумал и решил не уезжать, пацана в Киев отправил, а сам к вам. Оружие дадите? Хочу бить этих кремлёвских фашистов,путин мразь брехливая ещё та и заплакал...
У Рівному відбулися урочистості з нагоди дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, у яких взяли участь командир 13 армійського корпусу генерал-майор Сергій Попко та військовий комісар Рівненського обласного військового комісаріату спільно з керівництвом області та міста.
Заходи проходили у Молодіжному парку Рівного біля пам’ятного знаку-меморіалу загиблим у локальних війнах. Незважаючи на морозний день, вшанувати полеглих земляків зібралося понад три сотні людей, серед яких було чимало і молоді.- Перша знаменна дата подія цього дня – це 23 річниця закінчення війни в Афганістані. 15 лютого 1989 року я проходив службу у Туркестанському окрузі і був серед тих військовослужбовців, які забезпечували вивід наших військ, повернення наших бойових товаришів з тієї безжальної війни, - зазначив генерал-майор Сергій Попко. – А ще, я приймав участь у миротворчій місії в республіці Ірак. Там нам теж було не солодко, але наші воїни довели як в Афганістані, так і в Іраці, що вони здатні гордо виконати свій службовий обов’язок, вірні клятві своєму народові та сильні побратимським духом.
Загалом, з 13 армійського корпусу у Афганській війні узяло участь 540 військовослужбовців, деякі з них і сьогодні продовжують своє військову справу. Хтось ще служить, але більшість - уже на цивільних посадах.Під час урочистого мітингу перед присутніми із словом виступив і голова Рівненської обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану Микола Ражик. Окрім
проблем він говорив і про приємне. Зокрема від імені воїнів-афганців він подякували чиновникам за двісті п’ятдесят тисяч гривень, що були виділені сім'ям їхніх загиблих побратимів по зброї. Найгостріша проблема для колишніх воїнів-інтернаціоналістів - відсутність житла. Цьогоріч вони чекають 5 квартир у Рівному, ще по одній - в Кузнецовську і Гощі. Закінчився мітинг покладанням вінків та квітів до пам’ятного знаку-меморіалу загиблим у локальних війнах.
Слава Україні!!!
15 лютого було виведено з Афганістану радянські війська. Більше 14 тисяч радянських вояків своїм життям оплатили перебування цих військ там. Десять довгих років жорстоке сито життя і смерті перевіряло на мужність і українських пацанів. Я не маю права морального судити їх. Тому я їх славлю! Я не потрапив на то сито, бо трохи старший. Одне я знаю напевно, що українці були мужніми вояками. Діти старших класів гімназії і студенти в бою під Крутами, вояки УНР та Директорії, вояки Червоної Армії, вояки Радянської армії, вояки ОУН-УПА, вояки дивізії «Галичина», афганці, – всі вони успішно здали іспит на мужність і ніхто, ані з права, ні з ліва, не мають морального права судити їх. Головне менше слухати провокаторів, які ділять Україну і частинки її намагаються зворохобити до бою між собою. Ні соціально, ні територіально, ні по віку ділення України допустити не можна. Героям слава!!!