Есть три момента, которые усиленно прячут все российские лингвисты (хотя, как в народе говорят, шила в мешке не утаишь). 1) До XVIII века язык Московии не считался никем в мире русским языком, а назывался конкретно языком московитов, московитским. 2) Руським языком до этого времени назывался именно и только украинский язык. 3) Язык Московии - московитский язык - не признавался до этого времени европейскими лингвистами (в том числе славянских стран) даже славянским языком, а относился к финским говорам.

* * *
Донька Володимира Путіна збирається поступати в інститут. Конкурс величезний — 40 інститутів на місце.
* * *
Держдума Росії визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії. Тепер у планах російського парламенту визнання незалежності Придністров’я, району Брайтон–Біч у Нью–Йорку й обов’язково Московського проспекту, Московської площі і Московського моста в Києві.
* * *
— А ви у Росії часто п’єте?
— Що ви! Ми в Росії часто не п’ємо!
* * *
У Росії є два стани чистоти:
2) вся грязюка підсохла;
1) вся грязюка замерзла.
* * *
Телефонує Роман Абрамович Путіну: «Володимире Володимировичу, я вам тут Ісландію купити зібрався. Будете її президентом?»
* * *
Російські вчені зробили сенсаційне відкриття: Путін вдихає вуглекислий газ, а видихає кисень! Так підтримується життя на всій планеті.
* * *
Медведєв каже Путіну:
— Чув, Нікарагуа визнала незалежність Осетії та Абхазії!
Путін ображено:
— На інших поки що грошей не вистачило.
* * *
Дядя Федір розповідає Матроскіну:
— А я цими вихідними у Простоквашино з’їздив...
— І що там робив?
— Та так — просто квасив.
* * *
— Чому зарплата мера Москви у півтора раза більша, ніж зарплата президента Росії?
— Працює краще, тому й більша!
— Це по чому ж видно, що він краще працює?
— Елементарно! У Москву народ усе їде і їде, а з Росії все тікає й тікає...
* * *
Роман Абрамович якось закинув грошей на мобільний і випадково купив компанію «Білайн».
* * *
— Що таке російські ЗМІ?
— Це коли найточніша й найдостовірніша інформація розміщена в рубриці «Погода».
* * *
— Чули — Роман Абрамович у космос летить. За 500 «лимонів».
— А чому так дорого?
— Ну так йолки–палки. На яхті.
* * *
2028 рік. Путін телефонує Медведєву: «Дім, я щось зовсім заплутався: хто з нас на наступний термін балотується?»
* * *
Маленький Володя Путін ніколи не був жадібним і давав іншим дітям покататися на своєму велосипеді після другого кола. Але сам завжди сидів на багажнику.
* * *
Між Медведєвим і Путіним є одна, але стовідсоткова відмінність: у їхніх прізвищах не збігається жодна літера!
* * *
Основна складність для збірної Росії з футболу полягає в тому, що переможець чемпіонату Європи визначається не SMS–голосуванням.
* * *
У конкурсі телеканалу РТР «Сім чудес Росії» перше місце посіли вибори президента.
* * *
Медведєв повертається додому після важкого робочого дня, заходить до спальні, а там Путін спить з його дружиною.
— Володимире Володимировичу, що це означає?
— Розумієш, Дімо, річ у тім, що протягом останніх восьми років я постійно спав із першою леді, — звичка!

* * *
Центрвиборчком Росії не дозволить виборцям сфальсифікувати підсумки виборів!
* * *
Президент Грузії М. Саакашвілі заявив, що ніколи не стане на коліна перед Володимиром Володимировичем Путіним. Російський МЗС розцінив цю заяву як недружню й навіть відверто хамську.
* * *
Конституція Росії, глава 4, стаття 81, пункт 1 (нова редакція): «Президент Російської Федерації обирається на шість років попереднім Президентом Російської Федерації».
* * *
Правий був Кутузов: щоб урятувати Росію, треба спалити Москву.

Російська блогосфера активно обговорює перейменування міліції в поліцію. Так, поліцейські ДІБДР називатимуться Поліцейський інспектор дорожнього регулювання або скорочено П.І.Д.Р, а їхня служба називатиметься Поліцейська дорожньо-регулювальна служба - скорочено ПДРС.

Крім того, блогосфера обговорює заяву глави МВС Рашида Нургалієва про те, що правильною формою звернення громадян до співробітника органів внутрішніх справ після перетворення міліції в поліцію буде «пане поліцейський».
«Ага. А президента з прем’єром тоді «цар-батюшка» та «ваша величносте» іменувати варто?»- пише блогер skovorodnikov.
А на Уралі спритні комерсанти примудрилися заробити на реформі МВС. У зв'язку з можливим перейменуванням ДІБДР під час перетворення міліції в поліцію підприємці випустили значки, на яких красується абревіатура «П.І.Д.Р.».
Також у продажу з'явилися мальовничі значки з барвистими слоганами: «Бути чи не бути П.І.Д.Р.ом? Ось у чому питання!», «ДАІшники пішли, а П.І.Д.Р.и залишилися», « П.І.Д.Р.и нові, проблеми старі».
«Ми зовсім не хочемо образити співробітників ДІБДР, - запевнив приватний підприємець Максим Купріян. - Сенс цих значків - донести до чиновників, що спочатку потрібно гарненько подумати, а вже потім міняти звичні назви!».

Як повідомлялося, 7 лютого стало відомо, що президент РФ Медведєв підписав закон «Про поліцію». Він набуде чинності 1 березня. Пізніше Медведєв заявив, що основними завданнями МВС після реформи стануть протидія тероризму, екстремізму, організованої злочинності та корупції.

За матеріалами «Фокус», «Твій день»

   Для того аби зрозуміти суть написаного зроблю невеличку ремарку. В російській імперській ідеології зараз активно нав'язується ідея того, що назва "Україна", то виключно окраїнні землі Русі, або Польщі. Я хочу спростувати цю тезу використовуючи для бази таку науку як логіка.

   Отож почнемо з руйнування міфів про Україну як окраїну Русі. В 9-му столітті Святослав мав намір перенести свою стлицю на Дунай - аби вона стала центром Русі, там не склалося. Але факт в тому, що століттям раніше центром Русі став Київ... Досить дивно бачити столицю на окраїні - може ви не згідіні? Якщо перетворити в сучасні реаліх, то це-б виглядало приблизно як столиця Росії у Владивостоку... Тупо - не правда-ж?
   Взагалі сама Русь ділилася по кольорам - на Червону (Галичина), Білу (Білорусь) і Чорну (сам Київ, Волинь, Чернігівщина, південні землі Білорусі). І тут виникає логічне питання - якщо всі це землі означені кольорами - то чому російські землі без кольорів? Чи білоруси теж на окраїні жили?
   В цьому нарямку можна довго дискутувати - але факт є факт, ще в 9-му столітті Київ став столицею Русі, хто-б і що не казавю Нині він столиця України - логічне передача спадщини.

   Якщо дивитися на польський варіант назви нашої країни, нібито назва "Україна" це з польського то виникає досить логічне запитання. А чи є взагалі в польській мові щось співзвучне?
   Візміть перекладіть слово "окраїна" на польську і... ...отримаєте досить неспівзвучне слово "peryferiya" - це-ж як треба курнути було полякам аби так слово перетворити в "Україна"?.. Хоча для справедливості хочу наголосити про те, що на окраїнні землі поляки використовували інше слово - margines.

  Далі мене зацікавив чудовий факт - в середині 90-х на території Боснії і Герцеговини існувала сербська держава, що мала назву "краjна Српська" - в перекладі "Сербська країна". Точно так-же як свою країну називав Хмельницький - Украйна, тобто "В країні", "В державі".

  Висновки робіть самі. Але насправді факт того, що імперська ідеологія завернула саме в цьому питанні так це дуже добре. Адже висловлюючи такі ідеї росіяни вже відштовхують українців Заходу і Сходу подалі від себе, а для нових поколінь українців вони сіють лише ненависть - проти росіян і Росії. Так хай-же живе цей імперський міф в ім'я процвітання України!

Як відомо з історії, Гетьман України Іван Мазепа займався меценатством. Його коштом відновлено і збудовано багато соборів і церков. Відомо, що ряд церков та соборів, які входять до Києво-Печерської Лаври, побудовано, або відновлено, коштом І.Мазепи.

За розпорядженням Петра І, Російська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. До цього часу Російська православна церква та Українська православна церква Московського патріархату анафему не зняли. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемі.

Відомо, що сучасна Українська православна церква Московського патріархату займає немалу кількість храмів, збудованих коштом Гетьмана України Івана Мазепи.

Постає питання: Як почувають себе сучасні священики православної церкви Московського патріархату у храмах, які збудувала людина, відлучена від церкви з оголошенням довічного прокляття їхньою ж церквою?

http://community.livejournal.com/ukraina_ukraine/544.html

Вся ця стаття тут >>>

Невеличка тільки витримка з тексту :

"....Шановні депутати та міністри! Ми розуміємо, що ви – люди неписьменні, але ж є у ваших лавах видатний історик. То зберіться якось і запитайте його, як воно було раніше.

Що робила Москва зі своїми союзниками – тими, хто забезпечував захоплення влади в Україні. Хай пан Табачник вам розповість про долю Полуботка, котрий очолив анти-мазепінський табір і, таким чином, забезпечив поразку України.

Тоді ви зможете навіть уявити, що саме думав Полуботок, сидячи в камері Петропавлівської фортеці. І до якого емоційного стану дійшов, коли прокляв Петра І – настільки успішно, що той помер за кілька місяців.

Ви хочете спробувати це на собі, і проклясти, скажімо, Путіна?

Чи то Полуботок теж був лохом, а Саламатін – ні? Бо ж він цілий директор "Укроборонпрому"? Так треба сказати, що Полуботка теж призначили не кимось там, а – гетьманом! І все одне запроторили до буцегарні. Не маючи, до речі, жодних підстав крім його бажання організувати в Україні вибори гетьмана й позбавитися прикметника "наказний".

Ну гаразд, історія – не панська наука..."

Скандінави створять МІНІ-НАТО, щоб захиститися від «ведмедів та москалів»

У Лондоні 19–20 січня пройде Північноєвропейський саміт, на якому лідери дев'яти країн, — Британії, Ісландії, Швеції, Данії, Фінляндії, Норвегії, Естонії, Латвії і Литви — обговорять зміцнення співпраці, а також ідею створення північної «МІНІ-НАТО».
…
Згідно публікації відомого своїми викриттями ресурсу WikiLeaks, екс-посол США в Норвегії вважає проект такої організації корисним для того, щоб «наглядати за полярними ведмедями і росіянами», пише «НГ».
…
На Заході зробили висновок, що Москва готується до війни.
…
Про перспективи майбутнього альянсу мовиться і в дипломатичних депешах, які опублікував сайт WikiLeaks. У одній з них колишній посол США в Норвегії Бенсон Вітні відзначив, що «північна НАТО» може бути корисною, щоб «наглядати за полярними ведмедями і росіянами».

1686 р. — Ліквідація автономії української церкви, незаконне й
насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату
і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою,
освітою і культурою.
1687 р. — Вимоги Москви до гетьмана України
сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами
(«Коломацькі статті»).
1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.
1690
р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» — книжки
П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А.
Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською
літературною мовою.
1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.
1708
р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці
Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців —
6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).

1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.
1720
р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською
мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки
перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими,
«дабы... особливого наречия в оных не было».
1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.
1729
р. — Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з
української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1764 р. — Інструкція Катерини II князю О. В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1764 р., 10 листопада — Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління.
1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1775
р., 3 серпня — Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи и
причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських
шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1783 р., 3 травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні.
1784 р. — Русифікація початкової освіти в Україні.
1786
р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження
російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість
«чистого российского языка» в Київській академії.
1800 р. — Наказ
Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському
синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького
бароко.
1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.
1831 p. —
Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край
неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в
Україні).
1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».
1847
р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у
Києві, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у
віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови,
літератури та культури.
1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим
солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під
найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було
рівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863
р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Роси П. Валуєва про
заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії
(«Валуєвський циркуляр»).
1869, 1886 рр. — Укази царської
адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях
лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за
успіхи в русифікації України.
1876 р., 18 травня — Таємний Емський
указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії
будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й
друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури,
текстів українських пісень під нотами.
1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз'яснення Емського указу всім губернаторам Росії.
1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
1883
р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних
вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина,
Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом
10 років (до 1893 р.).
1888 р. — Указ Олександра III про заборону
вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей
українськими іменами.
1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.
1899,
1903 рр. — Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві
та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.
1907 р. —
Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація
виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії
проти діячів української культури.
1908 р. — Указ сенату Російської
імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні,
«могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».
1910
р. — Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих
товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от
преследуемых ими целей».
1914 р., березень — Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
1914
p. — Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в
окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання
української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою.
Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового
товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців
до Сибіру.
1918 р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною
більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національно свідомими
київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній борні).
1918 р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну.
1921
р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР
під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщинні.
1921—1923
рр. — Голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного
комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло
до 1,5 млн. селян.
1929 р., вересень — Арешт визначних діячів
української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ
Спілки Визволення України (СВУ) та Спілки Української Молоді (СУМ).
1929—1930
рр. — Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення
сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
1930 р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував
УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита
М. Борецького та інших церковних діячів.
1930 р., 9 березня—19
квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки,
літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки
Визволення України» (СВУ).
1930 р., вересень—листопад —
«Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського
проти українського населення та провідних діячів українського
політичного і культурного життя) в Галичині. Нищення українських
культурних установ, кооперативів, масові арешти.
1931 р., лютий — Арешти колишніх діячів УНР (В. Голубович, П. Христюк, М. Шраг та ін.).
1931 р., лютий Депортація М. Грушевського до Москви.
1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.
1933 р., 13 травня — Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.
1933 р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника, доведеного до відчаю більшовицькою владою.
Кінець
1932 — весна 1933 року — Організація більшовицьким режимом штучного
голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян.
Масове переселення росіян у вимерлі українські села.
1933 р. —Погром українців на Кубані.
1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.
1934—1941 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.
1936 р., жовтень — 1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).
1937 р., 30 серпня - Самогубство голови уряду УРСР П. Любченка.
1937 р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У.
1937
р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських
письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя
жовтневого перевороту).
1938 р. — Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».
1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.
1938 р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня.
1939—1941
рр. — Широкомасштабні репресії органів ДКВС проти українців західних
областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони
СРСР.
1941 р., кінець липня — серпень — Знищення більшовиками під
час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних
в'язнів, що перебували у в'язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного,
Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД
групи видатних діячів української культури, серед яких — українська
письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний
співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у
віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були
знищені НКВД (В. Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К.
Студинський, П. Франко та ін.).
1944—1955 рр. — Каральні акції
органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито
понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і
депортовано до Сибіру понад 200 тис. осіб із західних областей України.
1945 р., Ув'язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й. Сліпим.
1946 р., 8—10 березня — Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.
1946 р., березень — Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим.
1946
р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки
у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії
української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець»
(ця постанова була згодом підтверджена XVI з'їздом КП(б)У 25—26 січня
1949 р.).
1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами
українських культурних здобутків під час Другої світової війни
(«ждановщина»).
1947 р., З березня — Призначення Л. Кагановича
першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних
кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
1947 р., квітень—травень — Депортація лемків та українців з Холмщини до північної та західної Польщі (операція «Вісла»).
1949
р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв'язку з рішеннями її XVI з'їзду
25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949
р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів).
1949 р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з'їзді в Мукачеві.
1950 р.,. 5 березня — У сутичці із загонами МВД біля м. Львова загинув головний командир УПА Т. Чупринка (Р. Шухевич).
1951
р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти
«націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша
В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О.
Корнійчука і В. Василевської).
1954 р., 23—26 березня — XVIII з'їзд
КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для
освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952—1956 рр. туди
виїхало приблизно 100 тис. осіб).
1954 р., 7 липня — Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.
1957—1961
рр. — Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно
половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).
1958
р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв'язку
школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої
Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на
посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а «за бажанням
батьків» вивчення української мови в російських школах України).
1959 р., 15 жовтня – Вбивство агентом КДБ Б. Сташинським Степана Бандери.
1961
р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української
Робітничо-Селянської Спілки (Л. Лук'яненко, І. Кандиба, С. Вірун та
ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л.
Лук'яненка до смертної кари, яку пізніше замінили на 15 років
ув’язнення.
1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС її XXII
з'їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу
русифікацію союзних республік.
1962 р. — Судовий процес над 20
членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких
було засуджено до розстрілу.
1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.
1964
р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у
Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу
над Погружальським»).
1965 р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських
діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С. Караванський,
В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).
1967 р., З серпня — Арешт В: Чорновола (був засуджений на 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму).
1968 р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.
1969
р., червень — Лист українських політичних в'язнів (М. Гориня, І.
Кандиби, Л. Лук'яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про
отруювання політв'язнів.
1970 р., січень — Судовий процес проти І.
Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка — ініціаторів «Листа творчої
молоді Дніпропетровська» проти русифікації.
1971 р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам'ятника Т. Шевченкові в Києві і його арешт.
1971 р., 17 червня — Помер у таборі Дубровлагу український політичний в'язень М. Сорока.
1971 р., літо — Нищення могил Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.
1972
р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В. Чорновіл,
Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець,
І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом — патріарх Володимир УПЦ КП),
Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.].
1972 р., травень — Усунення з
посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм;
чистка керівних кадрів КПУ.1977 р., 5 лютого — Арешт членів Української
Гельсінської групи (УГГ) М. Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня —
1 липня і вирок М. Руденкові 7 років ув'язнення та 5 років заслання й
О. Тихому відповідно 10 та 5 років.
1977 р., 12 грудня — Другий
арешт Л. Лук'яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10
років ув'язнення і 5 років заслання).
1978 р., 11 листопада —
Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення
російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення
русифікації).
1979 р., березень—жовтень — Нові арешти українських
діячів в Україні: О. Бердника (6 березня), Ю. Бадзя (23 квітня), Ю.
Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були
засуджені до максимальних строків ув'язнення в таборах суворого режиму й
заслання у віддалені райони Росії).
1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.
1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.
1980 р., червень — Арешт засновника УГГ Оксани Мешко.
1981 р. — Арешт українських політичних діячів С. Набоки, Л. Мілявського, Л. Лохвицької.
1983
р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і
виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури
(«Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР
«Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в
загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і
позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.

1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В. Стус.
1986 р.,
26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції
(побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і
широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних
геноциду.
1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР.
1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.

Олексій Широпаєв, російський публіцист, поет, націоналіст, неоязичник, з 1986 року активно публікується в націоналістичних та праворадикальних виданнях («Наш марш», «Народный строй», «Завтра»).

Український та російський шляхи в історії: поштовх до роздумів
(Читати всім(!))