1834-го року відбулося відкриття Київського університету.

1648-го року українські війська на чолі з полковником Максимом Кривонісом розбили Ярему Вишневецького.

Слава Україні!

1687-го року Івана Мазепу було обрано Гетьманом України. Його обрання стало золотою добою відродження Української держави, Української церкви, Української культури.

Слава Україні!

24 липня 1990–го за рішенням президії
Київської міськради на флагшток перед нинішньою мерією
урочисто підняли майбутній Державний прапор України.




Слава Україні!

Профком університету організував поїздку до Батурина, поїхав туди і я. Провчився ж там 5 років, плюс три роки аспірантури, до того ж працює там багато моїх знайомих, серед них і майбутня дружина.
Але, що погано у таких поїздках, - ти суцільно підлягаєш розкладу групи. Неможливо більш детально зупинитися там, де тобі цікаво і пройти повз те, що тебе не дуже схвилювало. Із плюсів те, що можна поверхнево ознайомится з невідомою місцевістю, намітити собі майбутні маршрути, ну і цікава весела компанія знайомих людей.
Спершу нас повезли у відновлене родове гніздо князів Розумовських. Видно, що грошей Ющенко не пошкодував, навіть східці зробили з італійського мармуру, але тогочасною епохою ми не прониклися, експозиція була представлена переважно картинною галереєю сучасних художників на тему хто як бачить портрети Розумовсбких і інших гетьманів України та правителів сусідніх держав тієї епохи. З залів сподобалися 2 великих зали - зал засідань та столова, а також книжна шафа 18-го сторіччя. Але у самому палаці все дуже строго, користування фотоапаратом 30 грн і за групою, окрім екскурсовода постійно ходять наглядач зали та охоронець...
Більше окунутися у тогочасну епоху та звичаї можна було у будинку судового писаря Кочубея, де зберігся підвал у якому представлені воскові фігури судді та засудженого та знаряддя катувань.
Найбільше ж мені сподобалося у відновленій цитаделі Батуринської фортеці. Біля стін нас зустріла дівчина-екскурсовод у вишиванці. Цікаво розповідала про історію самого Батурина та відновлювальні роботи на цьому місці, паралельно можна було задавати питання та фотографувати фортецю ззовні та подвір"я всередині. Батуринська цитадель являє собою дерев"яні захисні стіни з трьома вежами, оборонний рів та частоколи. Всередині цитаделі дерев"яна діюча церква, будинок гетьмана, скарбниця, кілька гармат 17-18 століття та пам"ятник загиблим у батуринській різанині.
Цікава, неоднозначна та трагічна історія Української держави. І досі не можна певно сказати хто був правий, а хто ні при її творенні. Але точно можна сказати, що лише об"єднання зусиль та міцна влада можуть надалі зберегти цілісність, недоторканність та соборність нашої держави. Нажаль, і досі на берегах Дніпра, Дністра, Дінця та Тиси нема того єднання та розуміння. А це колись таки призведе до чергового руйнування та розорення.
По дорозі додому було ще трохи часу і ми заїхали на хутір, де жила дружина письменника Куліша, куди часто навідувався він сам та "колеги по перу". Жіночка, що працює доглядальницею та екскурсоводом цього хутору дуже своєрідно вела екскурсію, ніби все, що вона розповідає вона бачила на власні очі і просто переповідає вчорашні події на хуторі... Дуже добре, до речі, що дехто з депутатів, що родом з цих країв перейнялися історією рідного краю і відновили один з чисельних історичних куточків нашої багатої країни.

       Дракон піднявся, трішки огледівся та пішов уздовж гірського схилу... Спробував злетіти, але в голові запаморочилося, й він, спересердя плюнувши, вирішив за краще не ризикувати принадами місцевого ландшафту. Уже неподалік розпочиналася пустеля, яка не дуже приваблювала його своїми обрисами. Опісля того, як йому так вдало пощастило позбутися клопотів з одним невеличким королівством, він запрагнув усамітнення в якій-небудь безлюдній місцевості. Якщо й шукати для себе якусь принцесу, то нехай краще подібним займуться лицарі... Адже їм потрібні королівства. Тим паче, що далеко не кожна принцеса здатна осягнути мистецтво співжиття з драконом. З такими думками він підняв голову й огледів свої нові володіння. Через віддаленість від торгівельних шляхів та просто значну відстань від "цивілізації", що доповнювалися "принадами" досить великої пустелі, ця місцевість викликала захват. Фактично, це була значна за розмірами оаза, котра відзначалась як зеленою рослинністю, так і чималим озерцем, яке своєю дзеркальною поверхнею милувало око. Удалині щось зблиснуло на сонці, але дракон не зважав на подібне, цілковито віддавшись післяобідньому сну.

       Останній похід закінчився для загону лицаря не найкращим чином. Якщо висловитися точніше - відправкою майже в повному складі (окрім нашого лицаря) до кращих місць, які були набагато ближче до Господа, аніж ця пустеля разом із пекучим сонцем та деякими іншими "принадами буденності". Барону Ґільдену, який був задумав похід супроти сусіднього вождя магометанського племені, не пощастило зовсім трішки - досить малочисельний загін легкої кінноти, який відзначався вірністю вождю, саме повертався після важких боїв з "невірними", яким заманулося підняти повстання. Хоча сил було витрачено чимало, бунт вдалося придушити. Ті воїни, які вижили після боїв із заколотниками, прагнули якомога швидше повернутися й відпочити. Значні втрати були викликані не просто гарними діями заколотників (яким пощастило відійти в "ліпший світ"), а передусім вдалими засідками, котрі виявилися в багатьох випадках дуже неочікуваними для кінноти. Відчуваючи сильне бажання помститися, навчені гірким досвідом воїни не дуже розбирали, хто там трапився на їхньому шляху. Самотньому лицарю вдалося вижити лише через те, що його оглушило вже на початку бою, а в подальшому вороги визнали його мертвим, так само, як інших підлеглих барона.

       Лицар підійшов ближче до озера... Спрага була просто неймовірною. Неподалік лежав дракон, який, однак, видавався не дуже доречним доповненням до ландшафту. Зброя нагадала про себе звичним брязкотом. Дракон розплющив одне око й сумирно подивився на чоловіка. Той витягнув меча та спробував підійти ближче й встромити його в звіра. Натомість, дракон підвівся та змахнув крилами. Лицар кинувся до нього з жахливим криком… Після першої години поєдинку дракон запропонував опоненту короткий перепочинок. Це викликало цілковите розуміння, але було з відразою відкинуто. А вже опісля другої години бою в лицаря макітрилося в голові, й зважаючи на це, дракон дещо відступив. Озброєний чоловік, хилитаючись, спробував поворушити пересохлим язиком:

- Пити хочу!

- То хто ж тобі не дає!? - щиро здивувався дракон.

       Лицар підповз до озера й припав до води… Принцесам далеких країн залишалося тільки очікувати на драконів, своїх лицарів та щасливий порятунок.

Мораль: не кожен дракон насправді є перепоною на шляху до здійснення мрій. Подекуди "перешкоди" закладено в нас самих.

P.S. За чудовий малюнок з драконом висловлюю подяку сайту  "http://www.wallcoo.net".

P.P.S. В основу сюжету цієї оповідки було покладено один з поширених анекдотів про лицарів та драконів. Дуже сподіавюся, що читачам подібна спроба викладу буде цікавою.

Р.P.P.S. хочу висловити також вдячність за деяку допомогу при редагуванні цієї оповідки шановній пані Ananser.

Як вважаєте скільки років залишилося до цього?

Україна? Україна!!!! А подивіться яка країна! Яка природа! Які ліси. І хвойні, і листвені, і букові, в Криму навіть і тропічні ростуть. А поля? А луга, степи? Асканія-Нова - діамант! А земля??? Тут взагалі нема шо казати. Сказано переказано. Гори! Карпати, а на півдні Кримскі. Полонини, отари овець, бринза, смерічки, горні річки. Один краєвид чого вартий! А в землі які багатства! І нафта, і газ, і вуголь, і залізна руда, і уран, і сіль, і сода, всьго навіть і не згадаєш.
А які люди живуть в наший країні! Не буду називати всім відомих достойників, тут і місця не вистачить, шо б кожного відмітити. Простий люд. Це взагалі скарб! Талановиті, працьовиті, горді, красиві. Дівчата, жинкі! В цілому світі таких красунь нема.
Але не буду далі займати Вашу увагу, все рівно всього не перекажеш. І ось я думаю, як воно все так склалося? Ну там еволюція, суспільний розвиток. Це все зрозуміло. Мені здаєтся, шо тут ще і Бог доклався. Мабуть вирішив створити рай на землі. По великому рахунку задумка вдалася. Але......

---

 
Я думаю було так. Створив Бог нашу країну, нас поселив, добре попрацював, втомився, і вирішив піти відпочити. Вий шов зі своєї майстерні, та й і пішов в хату. А двері в майстерню забув зачинити. Тут поряд куширями ліз сатана. Бачить, двері у майстерню Бога відчинені. Підійшов, зазирнув, нема нікого. Дай, думає, подивлюсь, шо він тут намайстрував. Зайшов і баче, яку красу створив Всевишній. І вирішив напаскудити йому. Змотався до дому, витягнув з комірка своїх учнів - дике, брудне, в личаках, у ведмежих шкурах, з бородами до колін, племя людей, яке нічого не вміло робити, тількі виконувати вказівки сатани. І миттю назад, в майстерню до Бога. Баче, шо поселити їх в самій країні він не може, Бог поставив запобіжники, вирішив поселити їх поряд. І почав повчати їх шо робити. Навчив як вкрасти нашу мову, назву нациї, церкву і багато ще чому. Але саме головне, він навчив їх, як зробити так, шо б вони, сусіди, самі між собою гризлися. Між собою воювали по дрібницях, та вбивали один одного. І кожен раз, як тількі ми знаходили порозуміння, сатана підказував своїм учням, нашим сусідам, як зробити так, шо б ми знов посварилися між собою. І все це продовжуєтся по сей час. Хай тобі трясця буде!
 

---

 
Як бачите, я не звинувачую сусідів. Вони тількі ініструмент в руках сатани. Більшою мірою справа в нас саміх. Як нам давати опір капостям диявола? Як нам згуртиватися, шо б ніхто не зміг роз'єднати? Згуртованість та єдність. Тількі це, на мій погляд, може стати запорукою того, шо б задумка Бога нарешті утілилися у життя.
Звісно, я ні в якому разі не претендую на епістолярний стиль, але це, мої думки, спонтанні та живі.
І в якості своєрідного епілогу, аудіододаток. Це не моє. Але на мій погляд, дуже влучне.
 

---

І на останок. Я розумію, шо замітка трошкі легковажна. Використани образи, в чомусь деяка фантазія.Проте. Проголосуйте, будь ласка, яке Ваше відношення до неї.
 
 

"От їде підполковник Левашов мимо міста Кишенки і шле туди приказ, щоб люди виходили його стрічати хлібом-сіллю—тоді він не буде нікого займати. Кишеньці послухалися, вийшли назустріч з возами, наладованими хлібом, гусьми, курми і всякою їдою, дали ще й грошима 15 талярів. Левашов усе то взяв, але слова не здержав і ввів своїх москалів до міста. Ті п'янствували, безпутствували кілька день: попалили у людей хати, повиривали усю городину — мов у ворожий лагер попали. Нарешті, пішли, й Левашов обіщав на відході, що вже тепер — то ніяк не буде нічого злого робити. Але тільки вийшов, прислав назад москалів, і вони забрали у людей усіх волів. Довелося кишеньцям їхати услід та викупляти за чисті гроші. А коли хтось-то сказав Левашову, що се ж .не по закону, то підполковник кинувся зі списом і мало того чоловіка не проколов.

- Полно вам, блядины дети, хохлы свои вверх поднимать! Уже вы у нас в мешке".