Згідно народних оповідей кажуть, що отаман запорізьких козаків Іван Сірко: 

Не програв жодного бою 

Підписав знаменитий лист запорожців турецькому султану 

Брав участь у взятті фортеці Дюнкерк під час Тридцятирічної війни 

Після смерті отамана козаки перемагали ворогів, виставляючи вперед його відрізану руку 

У 1812 році руку Івана Сірка тричі обнесли навколо зайнятої французами Москви, і доля війни була вирішена 

Його називали перевертнем і характерником, а турки - Урус-шайтаном.

Парадокси державної політики України у сфері виховання дітей і молоді.

 

Як відомо, існуючий рівень культури, освіти та виховання громадян визначає досягнення держави на перспективу. У будь-якій країні світу в державній системі освіти немає бездержавного безнаціонального виховання громадян. Виховання завжди має конкретно-історичну національно-державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави. Виховання не може бути безнаціональним – воно є саме національним.

Україна – це унікальна держава козаків. Саме такою її знає весь світ і саме так себе ідентифікує більшість її громадян. У певні періоди своєї історії, коли українцям вдавалося звільнитися від поневолення іншими народами, вони перше що робили – відроджували свої звичаєві суспільні відносини і запроваджували державну систему виховання українського козака – захисника України та її народу. Так було завжди і так само повинні діяти українці в сучасній Україні в наш час. Весь світ знає про величезні економічні, воєнні та культурні досягнення українців часів Гетьманату, про стрімке відродження козацьких традицій і героїчного образу українського козака у часи української революції початку 20 ст.

У часи поневолення України Росією українців лише використовували для
її потреб і тоді зовсім не було місця для ідей відродження козацьких традицій
та української державності. У часи існування Радянського союзу широко застосовувалися методи масового системного виховання молодого покоління громадян – «строителей комунизма». Великий виховний ефект давали масові «Всесоюзные игры «Орленок» и «Зарница», які виховували дисциплінованого виконавця волі «великой партии» і «стойкого борца за светлые идеалы великого будущего», який був би «всегда готов» виконати будь-яке завдання «советского правительства» на території будь-якої країни світу. А головне, такий «боец» не мав права думати, а тим більше, задавати питання. Будь-які заперечення з боку «бойца» сприймалися вороже, такий «боєц» оголошувався «предателем Родины»
і підлягав знищенню.   

Нині українці мають власну державу, яка вже більше 20-ти років намагається опанувати внутрішню і зовнішню ситуацію і виробити єдино правильну модель свого розвитку. Але напрацьований за багато століть негативний досвід державного управління, наслідки геноциду українського народу, демографічні зміни, державна і партійна школи нинішніх чиновників, створюють ситуацію, коли майже неможливо створити ефективну державну українську навчально-виховну систему для дітей і молоді в державній системі освіти. Є намагання  використати величезний виховний потенціал попередніх поколінь українців,
але існує опозиція до такому підходу, яка прагне повернути виховну систему советського часу.

Таке своєрідне повернення «советського часу» відбувалося при правлінні Януковича-Табачника. Ми пам’ятаємо ганебні дій тої влади, яка піднімала червоні прапори неіснуючої імперії при відзначенні історичних дат, проводила паради Червоної армії вулицями українських міст, святкувала чергову річницю «початку Другої світової війни».

Але все ж таки ніяка директива влади не може заборонити громадянам бути українцями, жити і виховувати своїх дітей по-українські, звіряючи свої прагнення
з еталонами козацько-лицарського виховання. В Україні з 2003 року в навчальних закладах запроваджується Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра "Сокіл" ("Джура"). Виховна програма цієї гри передбачає активізацію національно-духовного виховання молоді і підвищення рівня її готовності до захисту Батьківщини. Для її активізації у 2008 році козацькі та молодіжні патріотичні громадські організації створили громадський Головний штаб гри, який розпочав організаційну роботу з проведення заходів гри по всій Україні в школах, в районах, в областях. У 2009 році було проведено всеукраїнські фінальні змагання в Києві, в наступні роки – в Закарпатті та на Черкащині. Що дало дуже позитивний резонанс як у молодіжному середовищі, так і серед козацьких організацій, а також на рівні центральних і місцевих органів державної влади.
До реалізації цієї програми активно долучилися козацькі та інші патріотичні організації по всіх областях України. Успіх у реалізації цієї програми засвідчив органічне сприйняття українцями виховної системи, яка сформована саме на основі досягнень козацької педагогіки та психології. Але державні органи категорично відмовляли у цільовому державному фінансуванні Всеукраїнської гри "Сокіл" ("Джура"). Основні  фінансові витрати на проведення заходів лягли на козацькі та інші громадські організації – тобто на організаторів цих заходів,
а також на батьків і дітей.

Ще гіршою ситуація стала з приходом до влади Януковича-Табачника.
У 2011 році було запроваджено іншу виховну програму для шкільної молоді – було відновлено «советську Зарніцу» і для неї заклали фінансування з Державного
і місцевих бюджетів. Тобто Зарніца отримала завдання «заглушити» розвиток «Джури». Ці дві виховні програми діють і нині одночасно в середніх навчальних закладах, заходи проводяться в один і той самий час, тими самими організаторами і за участі тих самих дітей. Різниця є лише в тому, що Зарніца фінансується,
а Джура – ні!

Зробимо короткий аналіз змісту цих двох виховних Програм. 

Всеукраїнська військово-патріотична спортивна гра «Зірниця» згідно з Методичними рекомендаціями, схваленими листом від 24.03.2011 р. № 1.4/18-Г-182 «для використання в загальноосвітніх навчальних закладах», складається з двох частин:  

1. Конкурси та спортивні змагання:

- конкурс строю та пісні;

- воєнно-історичний конкурс з питань воєнно-історичної та військової тематики;

- вогнева підготовка;

- метання «гранати»;

- долікарська допомога;

- топографічна підготовка;

- спортивне змагання.

2. Воєнізована естафета «Десант». «Форма одягу учасників естафети: польова форма камуфльованого забарвлення, головний убір. При собі учасники мають макети автоматів і протигази. Згідно з положенням усі команди-учасниці (загони) є «підрозділами спеціального призначення, закинутими в тил супротивника для збору розвідувальних даних та знищення замаскованого командного пункту».

У грі «Зірниця» немає ні слова про відродження українських козацьких традицій і запровадження державної системи виховання громадянина – захисника України та її народу. Але ж саме ці два параметри є визначальними
і саме вони дають відповідь на запитання, яким має бути українець у найближчі десятиліття!

Якщо «метою гри «Джура» є виховання юних патріотів України на засада національної гідності, високої самосвідомості та активної громадянська позиції, здорового способу життя духовно багатої та фізично розвинені особистості»,
то метою гри «Зірниця» є лише «формування почуття патріотизму
у підростаючого покоління та набуття школярами знань, умінь та навичок, необхідних захиснику Вітчизни». І все! І ніякого взагалі виховання!
Лише «формування почуття» і «набуття знань, умінь та навичок»! Навіть не військова людина зрозуміє, що це – методика підготовки солдата і, у першу чергу, солдата-диверсанта.

Крім «Зірниці» у 2013 році наказом трьох міністерств: Міністерством освіти і науки, Міністерством оборони та Міністерством внутрішніх справ було затверджено Програму патріотичного виховання учнівської та студентської молоді в навчальних закладах України та План заходів Естафети Перемоги на 2013-2015 роки. Ця програма передбачала: «підвищення ролі кадетського руху України в державі та суспільстві, подальше впровадження Концепції кадетської освіти та виховання в Україні. Удосконалення системи кадетської освіти, розширення мережі кадетських навчальних закладів», «проведення Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної гри «Зірниця», «проведення Естафети Перемоги, присвяченої визволенню населених пунктів України від німецько-фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», «організація участі учнів загальноосвітніх навчальних закладів, студентів, курсантів та слухачів вищих навчальних закладів, творчих колективів та військових музичних підрозділів у військово-музичних фестивалях «Сурми Конституції», «Сурми незалежності», «Віват Перемога», «Війна і Мир», «Спаська башта» та ін.

Тому з цього аналізу випливає дуже простий і дуже небезпечний висновок: на державному рівні за «реанімованими» советськими програмами у 2011-2014 роках українську молодь готували до нової війна!?

 

14 червня 2014 року в Києві відбувся Форум українських справ «Патріотизм – основа національної безпеки». У Форумі взяли участь народні депутати, державні діячі, громадські активісти, експерти з питань військової справи та виховання, вчителі та вихователі навчальних закладів. Було розглянуто два блоки питань: блок 1 – питання безпеки і оборони, шляхи реформування військової організації, участь громадськості у захисті держави; блок 2 – роль держави і громадськості в патріотичному вихованні молоді і дорослих. Учасники Форуму прийшли до одностайного висновку, необхідно терміново закрити всі виховні програми нині діючі в навчальних закладах, які проводять роботу направлену на впровадження в Україні сучасної ідеології Кремля – новий похід на Захід.

Цей новий похід Москва планувала багато років за досвідом «наступу Червоної армії від Сталінграду до Берліна (1943-1945 рр.)». Москва в черговий раз прагне «дійти до Ламаншу», як це вона здійснювала у 1918  і у 1945 роках. А Україна в черговий раз стоїть на її шляху закриваючи собою Європу. Але Москва своїм «Русским миром» демонструє особливі плани щодо України і українців. Вона намагається перетворити Україну на «исконно русские земли» і поглинути їх Росією, а українців «переробити» в росіян і спрямувати їх «в освободительный поход» на Європу. Саме так було у 1918 році і у 1943-1945 роках, коли до складу Червоної армії були призвано мільйони українців. 

 

За ці півроку Україна і українці змінилися. Майдан змінив владу і світогляд громадян. Ми самі повинні навести порядок у своїй країні. Ми повинні створити цілісну загальнодержавну систему національно-патріотичного виховання молоді, яка б ефективно здійснювала підготовку громадян – патріотів української України.

Нині діючою Концепцією національно-патріотичного виховання молоді, яка була затверджена наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27 жовтня 2009 року № 3754/981/538/49, передбачено, що «В основу національної системи патріотичного виховання покладено національну ідею, як консолідуючий чинник розвитку суспільства й нації в цілому. Форми й методи виховання базуються на народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології. Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинена національно свідома, високоосвічена, життєво компетентна особистість, здатна до саморозвитку та самовдосконалення».

Для цього потрібно негайно створити Всеукраїнський Центр патріотичного виховання в системі Міністерства освіти і науки України; створити на базі існуючого громадського Головного штабу гри «Джура» постійно діючий Головний штаб з національно-патріотичного виховання громадян, який очолить посадова особа Кабінету Міністрів України та створити такі штаби в областях (районах) на чолі з Головою обласної (районної) державної адміністрації.

ФЕСТИВАЛЬ "ДАРИ КИЇВЩИНИ" на территории рынка "Столичный" был с 11 по 13 октября! "

На околицях Дніпропетровська збереглися рештки фортеці, збудованої Іваном Мазепою на місці давнішого козацького поселення
Із козацтвом в уяві українців пов’язана красива мрія про волю. Ось тільки поринути в неї ніде. Більшість Січей пішли під води Дніпра, колишні паланкові центри запорозьких вольностей укриті сучасною забудовою. А наша розповідь – про пам’ятку, водночас і унікальну, й типову для степового українського порубіжжя XVI–XVIII століть. Ідеться про Стару Самар і Богородицьку фортецю, неушкоджені вали якої досі височіють на околиці Дніпропетровська. Степове містечко відрізнялося від більшості йому подібних тим, що від кінця XVII-го й упродовж значної частини XVIII століття тут стояла російська залога. Втім, як і в козацьких поселеннях (Новому чи Старому Кодаках, Самарчику чи Кальміусі), тут жили українці.

КОЗАЦЬКЕ МІСТЕЧКО

Донедавна ми взагалі не знали, де було те легендарне «старовинне запорозьке містечко Самар із перевозом» (XVI–XVII століття), згадане в не менш легендарній грамоті польського короля Стефана Баторія. Істину було встановлено за допомогою лопати. Археологи Дніпропетровського національного університету, не встрягаючи у схоластичні дискусії, довели, що вже від 1520-х років Самар існувала, залишивши по собі серйозний культурний шар.
Збільшити



МІСТО БОГОРОДИЧНЕ. Вигляд кінця XVII – початку XVIII ст. Реконструкція Олександра Харлана

[ Читати далі ]

Профком університету організував поїздку до Батурина, поїхав туди і я. Провчився ж там 5 років, плюс три роки аспірантури, до того ж працює там багато моїх знайомих, серед них і майбутня дружина.
Але, що погано у таких поїздках, - ти суцільно підлягаєш розкладу групи. Неможливо більш детально зупинитися там, де тобі цікаво і пройти повз те, що тебе не дуже схвилювало. Із плюсів те, що можна поверхнево ознайомится з невідомою місцевістю, намітити собі майбутні маршрути, ну і цікава весела компанія знайомих людей.
Спершу нас повезли у відновлене родове гніздо князів Розумовських. Видно, що грошей Ющенко не пошкодував, навіть східці зробили з італійського мармуру, але тогочасною епохою ми не прониклися, експозиція була представлена переважно картинною галереєю сучасних художників на тему хто як бачить портрети Розумовсбких і інших гетьманів України та правителів сусідніх держав тієї епохи. З залів сподобалися 2 великих зали - зал засідань та столова, а також книжна шафа 18-го сторіччя. Але у самому палаці все дуже строго, користування фотоапаратом 30 грн і за групою, окрім екскурсовода постійно ходять наглядач зали та охоронець...
Більше окунутися у тогочасну епоху та звичаї можна було у будинку судового писаря Кочубея, де зберігся підвал у якому представлені воскові фігури судді та засудженого та знаряддя катувань.
Найбільше ж мені сподобалося у відновленій цитаделі Батуринської фортеці. Біля стін нас зустріла дівчина-екскурсовод у вишиванці. Цікаво розповідала про історію самого Батурина та відновлювальні роботи на цьому місці, паралельно можна було задавати питання та фотографувати фортецю ззовні та подвір"я всередині. Батуринська цитадель являє собою дерев"яні захисні стіни з трьома вежами, оборонний рів та частоколи. Всередині цитаделі дерев"яна діюча церква, будинок гетьмана, скарбниця, кілька гармат 17-18 століття та пам"ятник загиблим у батуринській різанині.
Цікава, неоднозначна та трагічна історія Української держави. І досі не можна певно сказати хто був правий, а хто ні при її творенні. Але точно можна сказати, що лише об"єднання зусиль та міцна влада можуть надалі зберегти цілісність, недоторканність та соборність нашої держави. Нажаль, і досі на берегах Дніпра, Дністра, Дінця та Тиси нема того єднання та розуміння. А це колись таки призведе до чергового руйнування та розорення.
По дорозі додому було ще трохи часу і ми заїхали на хутір, де жила дружина письменника Куліша, куди часто навідувався він сам та "колеги по перу". Жіночка, що працює доглядальницею та екскурсоводом цього хутору дуже своєрідно вела екскурсію, ніби все, що вона розповідає вона бачила на власні очі і просто переповідає вчорашні події на хуторі... Дуже добре, до речі, що дехто з депутатів, що родом з цих країв перейнялися історією рідного краю і відновили один з чисельних історичних куточків нашої багатої країни.