Данная публикация не носит рекламного характера и является сугубо рекомендательной .
(так же это не реклама и не "антиреклама" ТМ сантехнического оборудования, названия которых прозвучат в теме обсуждения)
Сегодня хочу поделиться своим мнением исходя из своего же практического опыта. Помимо монтажа и замены магистралей ОВК (отопление,водопровод, канализация) я ещё и сервисник данных систем - т.е. произвожу частичный или капитальный ремонт сантехники.
В частности хочу поднять тему о т.н. инсталляциях, или как их ещё называют "подвесных унитазах" и главной темой будет их будущий сервис и ремонт. Конструктивно все они одинаковые на первый взгляд, но не всё так просто. У каждого производителя данных систем есть индивидуальные отличия и касаются они в первую очередь механизмов системы. (сливной механизм, впускной клапан, панель управления), которые к сожалению нельзя заменить деталью другого производителя. И если для инсталляционных систем ТМ Geberit, Grohe их производители обеспечили на нашем рынке наличие запасных частей для своей продукции, то другие ТМ к сожалению этим похвастаться не могут и в случае необходимости ремонта и сервиса возникают проблемы - т.е. банально нельзя найти к примеру ту же панель кнопки управления, или какой нибудь рычаг. Решение можно найти практически всегда, но иногда это получается не оправдано дорого, или долго (если необходимую деталь заказывать через eBay, или Amazon,где можно найти практически всё))) Дабы не быть голословным приведу свежий пример данной ситуации.
Много лет назад люди купили инсталляцию ТМ Siamp. Скажу сразу что их продукция очень достойного качества и надёжности, но к сожалению на нашем рынке з/п представлены лишь ассортиментом для классических напольных унитазов, а с з/ч для инсталляций как то не сложилось.... И вот наступило время "Ч" - т.е. потребовался ремонт (возникла необходимость замены панели управления - кнопки) ..... а её банально нет в продаже. Самостоятельные поиски результатов не дали, мастера которых вызывали также разводили руками и на проблему просто махнули рукой, решив что заменят всю инсталляцию при следующем капитальном ремонте. Но капремонт санузла обычно раз в год не делают и пользовались они унитазом без кнопки по их словам практически два года (всё работало, к неудобствам привыкли, ну эстетики конечно было маловато). Меня как мастера они вызвали по иной причине, но в процессе общения был затронут и этот вопрос.Исходя из "эксклюзивности и возраста" пациента путей решения проблемы было несколько - тот же заказ через eBay, или Amazon, использование технологий 21 века (изготовление нужной детали на 3D принтере - и так иногда бывало) или "помощь друга" - поиск необходимой з/ч через коллег. В этот раз быстрый результат получился благодаря помощи коллеги из Львова и оперативной работе "Новой Почты" - через двое суток после принятия заказа вопрос был решен). Но так к сожалению бывает не всегда и если Вам продавец в магазине будет советовать инсталляции малоизвестного производителя соблазняя ценой дешевле на 300-500 грн уверяя, что это практически тоже самое, что и Geberit, или Grohe вспомните пожалуйста эту заметку и хорошенько подумайте стоит ли того такая "экономия"?
Хто я є? Яка відповідь правильна? Хто взагалі цю відповідь може дати? Я шукаю її вже більш ніж 10 років. А раніше навіть не шукала. Бо була впевнена, що я ніхто і ніщо. Хотіла вбити себе. Мріяла про швидкий та безболісний спосіб. Тому що так казала підсвідомість. Крім рендомних пісень з минулого, які вона включає зранку в голові, там є ще багато чогось. Чогось, що контролює все життя. Нав'язує модель поведінки. Навіть, якщо ти цього не хочеш. Не замислюєшся над цим. Бо ніхто не знає, що туди напхали батьки, родичи та оточення за все життя. І до кінця неясно, скільки там цього огидного, поганого або взагалі шкідливого для існування.
Найбільш токсічна речовина в моїй голові - знецінення, що переслідує змалку. З роками хтось стає сильнішим. І може протистояти цій загрозі. Сперечатися з нею. Чи просто не звертати уваги. Але чим більше тебе знецінювали, тим складніше робити це. Іноді самотужки це неможливо. Мені допомогла психотерапевтка.
Проте і досі боляче щоразу, коли стикаєшься з цим знов. Відчуття таке, начебто тобі плюнули в обличчя. Хоча це може бути одна фраза, інтонація чи навіть просто погляд. Особливо боляче, коли це роблять родичі та найближче оточення. І ти начебто розумієш, що ти не винна в тому, що деякі таким чином самостверджуються за твій рахунок. Але підсвідомість все одно вже радісно шепоче тобі голосами з минулого: "немає досвіду", "не професійна", "ні на що неспроможна", "бездарна", "невихована", "некрасива", "слабка", "в тебе не вийде", "не зможеш", "навіть не намагайся", "товста", "недостатньо мізків", "тупа вівця", "сіра миша", "посміховисько", "істеричка", "психічно не врівноважена", "занадто емоційна", "хвора", "несповна розуму", "боягузка", "ведеш себе, як повія".
І це не чужі тобі голоси. Це голоси мами, бойфрендів, чоловіка, приятелів, однокласників, керівників, вчительок та вчителів. Майже всі ці люди залишилися в минулому житті. Але їх слова досі ріжуть крила. І всіляють страх. Страх зробити помилку, страх бути собою, страх спробувати щось нове, створювати прекрасне, писати і говорити на повну силу. Бо якщо тобі не вдасться і ти впадеш, вони знову оживуть в підсвідомості та будуть іржати і тикати в тебе пальцями. І найбільш лякає, що головний голос серед них буде мій. Мій власний. Той, що досі вірить в ці ганебні навішані іншими ярлики.
Нещодавно подивилася фільм про Енн. Плакала і багато думала. Шкодую, що в радянські часи мого дитинства в нас не було таких книжок і фільмів. Які вчать не боятися бути собою за жодних обставин. Навіть коли весь світ зневажає тебе. Бо ти не винна в неавдкватній реакції частини оточення на те, що жінка може гостро мислити, аргументовано критикувати, ефективно керувати, писати змістовні книжки, робити якісні розслідування, аналізувати законодавство, заробляти гроші та бути успішнішою, ніж багато чоловіків. І іноді вони тебе б'ють у лице просто за те, що ти "занадто розумна".
Але вчитися ніколи не пізно. Вчитися творити на повну силу, стійко долати перешкоди, не боятися нового, шукати натхнення та ставати сильнішою. І головне не боятися говорити оточуючим про повагу. Бо вони теж мають розуміти, що знецінюючі слова іноді ранять сильніше, ніж залізна зброя.
Тобі вдасться. Ти зможеш. І будеш надавати приклад і впевненість своїй дитині. Бо любов і повагу треба дарувати щодня. Не шкодуючи. Тільки так можна знову повірити собі і цілому світу навколо.