хочу сюди!
 

Ирина

48 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Замітки з міткою «поезія»

Александр Твардовский

Звезды, звезды, как мне быть, Звезды, что мне делать, Чтобы так ее любить, Как она велела? Вот уже прошло три дня, Как она сказала: - Полюбите так меня, Чтоб вам трудно стало. Чтобы не было для вас Все на свете просто, Чтоб хотелось вам подчас Прыгнуть в воду с моста. Чтоб ни дыма, ни огня, Вам не страшно было. &nbsp...

Читати далі...

не...........

Не розпачливий зойк... із душі виліта. Не тужливе зітхання... &nbsp...

Читати далі...

Не...

Не розпачливий зойк... із душі виліта. Не тужливе зітхання... &nbsp...

Читати далі...

***

Моя — не означає: ти моя рабиня; Моя — не означає: я володар твій. Моя — ти радість, моя святиня. Моя блакить у вишині ясній. Моя любов, моя надія. Моя тривожна і далека путь, Де горе пополам і спільна мрія, Де подихом одним і подихом живуть.

...завмер в молитві...

згадка про вересневий вечір на Володимирській гірці Пригадую... Вечірній древній Київ Князь Володимир у задумі споглядав. Зітхав Дніпро... Про що він мріяв? Неголосно що князеві розповідав? ПраЮний, Вічний, Дід Старезний - Час Над містом сиві крила розпростав. Дніпро, і гірку Володимирську, і нас Двох м'яко присмерк вересневий огортав. Незламний, в бронзі князь на постаменті, Як хоронитель Києва, з хрестом стояв. Світ поза часом, простором, в моменті Завмер...

Читати далі...

Мелодії осені

Осіння челеста - по листі краплини; Ці звуки прозорі вітрильники жовті Зривають з гілок - перехожим під ноги... "Тум-тум-м!" - барабанчики тихі - каштани. У хмарах трембіти тужливо лунають... 22.09.2010 © Stepans’ka Marina (SMG)

Арфи осінні

По гілках - золоті витинанки, Дощ мережить і небо, і землю. Саксофони та арфи осінні... Чуєш, грають?.. 21.09.2010 © Stepans’ka Marina (SMG)

Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами...

Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і...

Читати далі...

Жан Ніколя Артюр Рембо

КОВАЛЬ Палац Тюїльрі, 10 серпня 92 р. Високочолий, він гігантський молот стис. Страшний у величі й сп'янінні, сміючись, Неначе бронзова сурма неповторима, Й обвівши короля жорстокими очима, Коваль Людовіка Шістнадцятого тут Повчав, а навкруги штовхався чорний люд, Брудними лахами торкаючись панелей. І випнув черево блідий король дебелий. Блідий як бранець, що бреде на ешафот, Сумирний, наче пес, не відав він гризот, Бо цей гидкий коваль, що мав широкі плечі, Йому сказав такі...

Читати далі...

І зігрівались від обіймів душі...

"Я пропадаю без обійм твоЇх, без щирих слів, що щастям серце повнять, без вуст п’янких, що медом мене поять, моя душа холодна, ніби сніг. Порожній звук - відлучені серця, життя повз нас біжить, як пізній потяг, і в нім осінніх днів останній потяг, який ми не збагнули до кінця…" &nbsp...

Читати далі...