Заворожило, замело.

Холодний шлях, година рання.

У поле вибігло село

Стрічати півнями світання.

Заклякла світу карусель.

Хатин виблискують зіниці.

І одинокий журавель

Води випрошує в криниці.

Фантазії живуть неначе діти - 

Осінь втратила вроду.

Світ морози гука.

На потомлену воду

Вітер кинув листка.

В небі – пустка пташина,

На слова – недорід.

І в обіймах шипшини

Сльози струшує глід.

Клеймом палає внутрішня тривога.
Пече нестерпно, аж забракло слів.
Дівчисько-муза - чи існує змога
приборкати дракона почуттів?

А може навпаки цього не треба
і краще його випустити в світ?
Нехай розважить натовп просто неба
і воля осяває цей політ.

У старого Сніговія

Біла шуба, білий сміх

В білій паморозі вії,

Білий котик біля ніг.

Біла шапка на хатині,

Білі думи і пісні,

Тільки очі сині-сині,

Наче ранок у вікні.

Щось на дворі блука незриме,

Тихенько дихає на скло,

І кіт-гульвіса під дверима

Собі винявкує тепло.

У грудень просяться години,

Та ще не час для білих див:

Ще листопад не всіх покинув.

Не всі дерева обтрусив.

 

Над зачарованим над бором,

Де на гілках куняє мох,

Горох налущила Тодора,

Звичайний зоряний горох.

А небо добре, неозоре,

Там місяць є, і правда є.

І знову снилося Тодорі,

Як ніч з калюжі всесвіт п’є.

малюнок Олега Шупляка

 

До тіла ночі притулюся,

Помовчу в неба на краю,

І синій сон у сині вуса

Сховає посмішку свою.

І буде мир, і буде воля,

І щезне сум, і щезне глум,

І чумаки насіють солі,

І я посію жменьку дум.

 

Гуаш. Сто разів ієрогліф «Життя».
Це спроба гармонію в ньому знайти.
Штрихи: божевілля, любов, відкриття...
Чи можна все разом нарешті звести?

Магія ніжних слів -
казка чарівника.
Мова неначе спів
довго її шукав.

Внутрішній мій герою,
лагідний самураю!
Дяка що робиш грою
світ, де я знов літаю.