Складно йде, важко, довго.

Багато в ньому такого, що протиречить моєму світогляду.

Багато з чим не можу погодитись.

Роблю висновки. Все, чого я не розумію, чого не можу прийняти - це мої слабкості, це моя недосконалість. Тільки прийнявши світ зі всіма його проявами (не погодившись з ними, а саме прийнявши можливість такого існування), я можу пройти далі, тільки тоді я стаю захищеним від впливу спокуси втратити власну, особисту стезю, та пійти чуждою.

Варто дочитати, пропустити писання Корану крізь розум, серце і душу. Щось залишиться в пам'яті досвідом та мудрістю. Щось мине, забравши з собою сумніви. Щось порине в середину, ставши часткою мене, тою, якої мені не вистачало.

Всеж, навіть в найтупішій інформації можна знайти щось корисне. Іноді, сидиш, вбиваєш час за монітором, дивишся щось попсове, таке щоб мозок не напружувати, розслабляєшся... і тут КЛАЦ!, щось в голові увімкається, увага зосереджується на якійсь ситуації, або на розмові персонажів...

- Теперь ты знаешь мою тайну, мое настоящее имя!

Чому це так важливо? Де тайна? В інтернеті всі мають псевдоними, приховують імена, дехто і правда робить з цього якусь інтригу.. Виходить, інтернет - найтаємничніше місце в світі? І розкриваючи імена всіх юзерів, можна отримати найвище знання? Звісно, ні. Це дурниці. Перегинаю палку.

Якщо не перегинати, а просто поміркувавши, я прийшов до такого висновку. Саме ім'я - це не таємниця, а лише звичайне слово, як і всі інші. Секрет криється в особистому значенні імені. Ім'я розкриває відношення людини з суспільством. Воно надає доступ до минулого людини, до його родословної, до всіх подій, які мали вплив на людину, формували її світогляд та приоритети.

Навіть етимологія слова " ім - я ". Означає, хто Я дли НИХ.

НЕ для СЕБЕ, а для НИХ!

Тобто, розкриваючи своє ім'я, людина розкриває свої плани, наміри, цілі та бажання.

Прикольно звучить "Моє ім'я" - як "моє, для них, Я". Не кожний би хотів, щоб всі навколо знали таємницю "вашого Я дли них". Особливо зараз, коли люди поводяться не по-справжньому, а грають на публіку, намагаються бути не собою, а тим, ким вигідно, нехтуючи душою, незважаючи на мораль, честь, совість. Все заради вигоди. Треба тільки добре приховати своє ім'я, щоб ніхто не розкусив, не розкрив корисливості дій...

Звісно, певна частина читачив вважатима, що мої роздуми розбиваються об фразочки з циклу "Май нейм із Вася", або "Моє ім'я Микола - і це тобі ніяк не розкриває таємниці мого життя!", "ім'я не має значення без прізвища та по-батькові"... Але це так тільки якщо мислити поверхнево, скривджуючи мої думки, спеціально ігноруючи ті смислові наголоси, на які я звертаю увагу.

Певно, досить на цю тему зараз... Є декілька супутних роздумів, але вони ще не достатньо мною обмислені.

P.S. Давно нічого не писав в блог... Мабуть варто повернутись. Авжеж, є з чим!

Безумство моє, о безумство!
Лечу я у вир бездумно!
Я падаю в прірву незнану,
Й мені наплювати на рани,
Які я собі здобуду -
Безумна я є - і буду!
Останнє мигтіння спокути...
Лише - не згубить, не забути
Дорогу оту до раю...
А там - хай мене карає,
За все те, що в серці зростила,
Велика гаряча сила.
Схопити палкі обійми -
Підступно отак, розбійно!
Свідомість затьмарити жаром,
Себе віддавати товаром...
Й натомість - ніщо не просити.
І - жити! Безумно жити...

Навіщо людині мрії? Мрії - це мотив, натхнення, джерело волі та енергії… Мрії допомагають знайти людині її місце в житті, отримати насолоду від нього, досягнути успіху та визнання, самоствердитися та вплинути на світ. На шляху мрій людина отримує безцінні життєві уроки, створює свої власні цінності та принципи...Мрія – це те, що захоплює, дивує, змушує рухатись і задає напрямок та тон. Мрія – це розправити руки та злетіти в небо, просто так, до птахів і поринути з ними до сонця крізь небесну блакить...  

Ви знаете як розбиваються мрії? Мрії надто тендітні, щоб їх постійно розбивати, але таке стається дуже і дуже часто. Для порівняння можна привести тонкі нитки шовку... З таких ниточок складаються наші мрії. 
Кожен раз, плекаючи надію, мрію ти намагаєш щоб вона не розбилася, нікуди не зникла, не зменшилась, а тільки зростала і зростала. Правда більшість мрій,на жаль, розбиваються.
Якщо поглянути на наше життя, то воно здебільшого складається з розбитих мрій, які ми намагаємося знову склеїти, кудить припасувати найбільші кусочки. Розбиті мрії -- це і є життя.
 Добре коли залишається багато великий кусків. З них навіть можна щось знову склеїти, знову побудувати мрію. Але ця мрія, на жаль, буде вже інша... Не та яку розбили... 

Отже, нехай ваші мрії ніколи не розбиваються!

Не без користі промайнуло для мене останні 2 тижні без інтернету, хоча і тут відбулося щось цікаве...
За кілька днів прочитав роман на 712-ти сторінках "Пригоди бравого вояка Швейка" Ярослава Гашека. Твір дійсно чудовий. Через поневіряння та розповіді Швейка автор чудово передає відношення простого люду до влади, Великої імперії, ідеології війни, а також живо описує побут, соціальне становище та світогляд земляків, навіть можна сказати і всієї Європи. На прикладі Австро-угорської імперії показана прогнилість та недоречність такої форми управління, коли кілька різних народів, які зовсім різні за мовою, походженням, традиціями мають боронити щось, чого вони не можуть і навіть не намагаються зрозуміти і осягнути. Австрійці вважали чехів людьми третього сорту, чехи ненавиділи мадьярів, німці зверхнь дивилися на всю австро-угорщину... Як їх "угораздило" взагалі попасти в одну державу?
Просто жахливі умови існування простолюдина, якого як худобу забирають на фронт і так само відносяться до нього. Воші, сморід, хвороби, недоїдання, постійне п"янство зустрічаються на кожному кроці.  Абсолютний хаос при формуванні та відправленні ешалонів на фронт, ідіотські накази зверху, які не мають нічого спільного з реальним перебігом подій. Постійні та тотальні крадіжки на всіх рівнях влади "... і на сьогодні прийшов до такого висновку, що ... найбільше крадуть після поразки і після перемоги." Або "...у батальйонних рахунках відзначено один комплект (форми) зайвий. З цього приводу, я певен, може бути ревізія. Коли йдеться про якусь дрібницю, інтенданства обов"язково висилають ревізорів, а коли зникають дві тисячі пар чобіт, це нікого не хвилює..." Нічого не нагадує? І що саме огидне, що за 100 років людство практично нічого не навчилося... ті самі безглузді політичні чвари, постійні крадіжки, зверхнє ставлення влади до народу... Хіба що трохи зменшилось кількість вошей у матрацах, але пропорційно зросла кількість тараканів у голові... Тож, читайте класику і вивчайте історію і з ймовірністю 95% будете знати майбутнє... Нічого не міняється у цій помийній ямі під назвою Земля... Тільки такий добродушний оптимістичний ідіот як Швейк, що може жити не вникаючи у ці подробиці та не сприймати це близько до серця, може почуватися абсолютно щасливим у будь-якій ситуації, навіть перед стратою за зраду і шпіонаж...
Цікава роль відводиться жінкам тогочасної Європи. Вони, або багатодітні матері, які щовечора отримували прочухана від п"яних чоловіків, або курви, що підробляли проституцією по кабакам, і часто, від таких же бідних вояків, замість оплати отримували "по пиці". Не знаю, бачив таких, як підробляв у кафе та ресторані, але у повсякдевному житті такі не зустрічалися, або маскуються... Взагалі-то емансипація бере гору...
І про українців... вони жили на кордоні між австро-угорщиною і Російською імперією. І ті і інші ставилися до них з підозрою та зневагою, і ті і інші закидали їм зраду інтересів Великої імперії та засуджували звичайних селян до повішання, обкрадали та принижували. А еліта, якщо і була, то розмовляла російською, німецькою, польською, французькою... І, коли ми, нарешті, здобули незалежність і шанс об"єднати український народ на історичній землі прадідів, на певній адміністративній території, що біль-менш окреслює проживання українського етносу, ми за 18 років не можемо збудувати єдину державу... Цей дух протиріч і суперництва чужих нам імперій на генетичному рівні живе у нас... Шкода, але судячи з історії, цій країні без державності довго не проіснувати... Невже "сильні світу сього" не помічають елементарних речей і не можуть провести паралелі? Чи їм це не вигідно, бо "найбільше крадуть після поразки і після перемоги".
Ще цікаво, що вже, будучи в Дубно і Луцьку зустрічаються розповіді та місця пов"язані з цим бравим вояком, але, судячи з книжки, він встиг дійти лише до Львова. Далі його не пустила смерть автора... Дуже шкода, що Гашек не зміг дописати цю книжку. Мабуть у нього ще було безліч ідей та творчих планів, але смерть чогось забирає саме тих людей, які мають грандіозні плани на життя!

На жаль, книжку я читав при будь якій нагоді: у метро, маршрутці, трамваї, вдома і в обідню перерву на роботі, але без олівця, і тому не можу привести безліч геніальних цитат, тож, хто не читав, вперед по бібліотеках  та книжкових магазинах!!! Бо книга просякнута тонким, хоча і дещо грубим, гумором та оптимізмом.

 Кожен день прекрасний… Аж не вірю, що сама це кажу… Колись мені здавалось, що я такого не скажу ніколи… А чому б то, хотілось би в себе запитати?
Життя прекрасне, попри всі свої вибрики та злі жарти, а я – зможу все. Вірю! Головне – прагнути і ніколи ні про що не шкодувати. Все, що не стається в житті - на краще!

Перелицюю лінію обличчя -
І усміх перекривлю на образу,
І все разом, і все отак - відразу
Знесу під дах старезно-черепичний.
Я зберігаю там свої відрази,
Там тиша стереже мої личини,
Там час-святий повільно-сумноплинний
Хитає з павутиння довгу рясу.
Немов молитву, таємницю зронить
І щось мені шепоче, і зітхає,
І тихо на чолі моїм лишає
Із зір нічних припилену корону...

Один МІЙ віртуальний друг (досі віртуальний, бо з ним Я ще ніколи не бачився в реалі, руку не потискав, хоч і хотів, тому досі він в ранзі віртуальних), написав коментар, який вчергове змусив МЕНЕ замислитись про СВОЇ риси характеру і їх вплив на все написане МНОЮ в блозі.

Повторюсь ще раз, і зберегу це у вигляді окремого запису для зручності: 

Я пишу СВІЙ блог, про СЕБЕ, та події МОГО життя.

Іноді Я пишу про СВОЄ ставлення до МОЇХ знайомих, або до подій, що МЕНЕ стосуються, або здаються МЕНІ цікавмим.

Такимй і був задуманий МІЙ блог з самого початку.

У МЕНЕ є декілька блогів, в яких Я не пишу нічого про СЕБЕ, нічого СВОГО, а тільки копіюю чужі статті та думки. Там якщо ти зустрінеш "я, мне, меня, і т.і.", то це будуть вже не МОЇ слова (-;

Я нікому нічого не винен

МІЙ блог нікому нічого не винен

Читачі блога теж не винні ані МЕНІ, ані МОЄМУ блогу

Посто цей блог дійсно егоцентричний, та "закручений" не МОЇЙ особистості.

І я не бачу в цьому нічого поганого, навіть уявити не можу, як можна вести блог-щоденний, і не писати нічого власного, особистого, та такого, що прямо стосується людини, якій належить блог.

Можливо, хтось веде блог для того, щоб зібрати в ньому приколи, або попіаритись за рахунок копіювання чужих роздумів, підписуючись типа "не моє, але сподобалось". 

Для подібних записів у мене є окремий анонімний блог, про причепність його до мене можуть знати та здогадуватись лічені одиниці людей. Він не популярний, тому що в ньому немає душі, нема емоцій, нема настрою, якими я щедро насичую особистий блог.

Якщо комусь не подобається мій стиль, видаляйтесь з друзів, відписуйтесь з читачів та шукайте інший, чи просто забудьте. Я не ображусь. Бо блог я пишу для себе, і для тих, кому він буде корисним і цікавим. Якщо це не ви - то краще і простіше буде взагалі без вас. Впевнювати когось в тому, що мій блог ведеться за всіма правилами, притримуючись всіх норм суспільного та мережевого етікету - я не збираюсь.

Удачі та щастя вам любі друзі. Раджу більше думати про себе, свої проблеми та вади, ніж про проблеми та вади інших людей 

Замість любові до українців я обираю любов до всього людства...

Замість любові до України - любов до всієї планети...

Українці - не кращій народ на світі, і я не стану возносити його вище за інших лише тому, що я народився українцем

Українські традиції - не кращі в світі, і я не стану чуратись традицій та історії інших народів лише тому, що з дитинства з ними не знайомився

Українська земля - не цінність, а лише умовно відокремлена частина всієї планети, на якій живуть люди на рівних правах, дихають з єдиною атмосферою, єдиною водою... Я не стану проливати свою кров за землю, не стану вбивати інших. Поверхня суші Землі 510 з лишком міліардів квадратних кілометрів... це близько 100 квадратних кілометрів НА КОЖНОГО. Кому мало?

Українські гроші не кращі за інші гроші. Всі гроші світа - папірець, різні виплави металів і пучки електронів... Гроші не несуть ніякої користі планеті, вони собою не лікують, не годують, не зігрівають. Я не стану витрачати життя на заробіток грошей. Ані українських, ані інших.

Українська "верхівка", влада, рада, і тому подібні - звичайні смертні люди. Із своїми гріхами та примхами. У них своє життя, свої амбіції. Я не стану жити заради них. Я маю власну долю, і ніхто не має права керувати мною.

...

Я живу в великому місті.... в суспільстві... в країні з владою, грошима, територією, політикою, військовою структурою і таким іншим... 

Я заробляю гроші, прислуховуюсь до думки людей, що мене оточує, притримуюсь законів, вигаданих "владою"...

... 

Але я не патриот.

І буду робити все, щоб змінити той стан речей, який встановлений зараз. Принаймні для себе я це зміню. Інші люди - самі хай собі обирають що робити і як їм жити.

                                                                                                   Три речі, які назад не повертаються: 

           ЧАС, СЛОВО, МОЖЛИВІСТЬ.

Три речі, які не потрібно втрачати:                                                                                                                                                                                                                                               СПОКІЙ, НАДІЯ, ЧЕСТЬ.        

Три речі, які найбільш цінні в житті людини:

           ПЕРЕКОНАННЯ, КОХАННЯ, ДРУЖБА.

Три речі, які в житті не є надійними:

           ВЛАДА, УДАЧА, ДОСТАТОК.

Три речі, що характеризують людину:

           ПРАЦЯ, ЧЕСНІСТЬ, ХАРАКТЕР.

Три речі, які руйнують людину:

           ЗЛІСТЬ, ГОРДИНЯ, АЛКОГОЛЬ. 

Здається все так просто... Але іноді,для того, щоб це зрозуміти потрібне ціле життя...