А вечір був мов писаний у Книзі,

В якій казалось, що усе мине,

На обрії сиділи хмари сизі,

Пришестя виглядаючи нічне.

Зірок у небі вже було чимало,

Якесь у серці тануло ім’я,

Й мені минало, все мені минало:

І видане, і віддане, і я.

І от зима… Подвір’я оніміло

(навіщо слів порожня метушня?)

Виблискують сніжинки білі-білі

У срібній гриві хмарного коня.

Якесь тепло розлито понад світом,

Хоча морозом світиться блакить,

І огортає душу оксамитом,

Та чайник розтривожений кипить.

Учора хвилювалися сичі,

У темряві котилось «пугу-пугу»,

Дрімало небо в часу на плечі

І марення дивилося про тугу.

Холодний місяць дерся через ліс,

Зірки неквапом малювали коло,

І обережно вітер хмару ніс,

Немов боявся кинути додолу.

Ось і осінь прийшла золотавая,
Сонця промені ще зігріва...
І наснився той сон барвистий,
І розбурхав осінню тиш...

І з'явився у сні моєму Той,
Хто душу мою зачепив...
Зачепив, закружляв у танці...
В танці незді'йснених мрій...

І здавалося, ось - твоя Мрія...
Той, хто робить тебе щасливою...
Але надто я захопилася і не знала,
Що це лише СОН...

І відкрила я душу з надією,
Що зумію зігріти Його,
Давши часточку свого тепла,
Що би стало Йому затишніше
В прохолодні осінні дні...

Покружлявши у танці осінньому,
Наче листя, що пада з дерев...
Вітром дунуло, прохолодою...
І те листя змело в далечінь...

І нехай нездійсненна Мрія
Буде мо'їм ОСІННІМ СНОМ
І дає мені радісні спогади..
Віру в себе, Надію й Любов!

Зима іде, напевне, пішки,

Ще й зупиняється щомиті,

Гризе цукерки та горішки

І розглядає все на світі.

А потім до самого ранку

Лягає під кущем безсила.

Уже приходила Маланка,

Та снігу так і не зустріла.

У війська мишиного

Слави немало,

І служать там майже

Самі генерали.

Була б невідомою

Армія та,

Якби не труди

Рядового Кота.

мал. Рини Зенюк

Конкістадоре! Тут тобі не раді:

Ніхто ще не любив скажених псів.

Іди своє шукати Ельдорадо

В любові, а не в плетиві лісів.

Ти ж пропадеш у просторах Вест-Інду

На п’ять, на десять чи на двадцять літ,

Твоя зів’яне з горя Розалінда,

І у сльозах покине білий світ.

Ти ж крові тут залишиш ціле море!

Держави перетвориш на сміття!

Не раді тут тобі, конкістадоре.

Іди додому і плоди життя.