хочу сюди!
 

Ірина

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 48-56 років

Замітки з міткою «художник»

Володя Пастушак – укротитель асфальта

 

Для того, чтобы увидеть «отдельную реальность», тебе не обязательно глотать галлюцигенные мухоморы, употреблять ЛСД или быть украденным инопланетянами. Достаточно оказаться в нужное время и в нужном месте…

…Как это вышло у меня одним солнечным утром. «Вот, Лёшечка, смотри… прошептал я себе в ужасе, пытаясь вернуть сердце из области ступней (куда оно провалилось), на нужное место. – Вот она… Твоя «белочка»…». «Она» оказалась улыбчивым молодым парнишей, который сидел на пешеходной зебре… парящей в воздухе.

И все бы ничего, если бы накануне не случился загул с приехавшим из-за границы другом и, как следствие, в башке громыхал гигантский бубен и волочащиеся по асфальту ноги.

– Который час не подскажете, а то у меня часы сбились? – весело спросила «белочка». Надо же – еще и говорящая…

– А орешков тебе не насыпать? – разозлился я. – Ты чего людей пугаешь, вчера этого не было!

– Так, э-э-э… вот нарисовал…

– Смотри, – уже шучу я. – А то, кто-то нервный может и «фонарь» под глазом, без эффекта 3D нарисовать…

И поэтому поводу, тут же интересуюсь на предмет, мол, это не твоя работа (оказалось его) нарисовать фэйковый дорожный тоннель на стене в Запорожье? Ехал, говорю, как-то раз один мой приятель на деловую встречу. А до этого – всю ночь у роддома проторчал, ждал, пока жена разродится. Так вот он сам едва не «разродился». Уж больно ему после бессонной ночи и нервотрепок с врачами реалистичным твой рисунок показался. Смотрю, говорит, тоннель, а в нем огромная рыба плавает, да еще и булькает.

 

Глюк – чистой воды. Очень товарищу, тогда «по запаре» хотелось познакомиться с автором, то бишь, с тобой. Выразить, так сказать, свое восхищение произведением искусства… В общем…

Тайна золотого ключика

Вот так и познакомились. Более того – даже подружились. Володя Пастушак – один из немногих в Украине художников, кто рисует 3D картины, а они, как справедливо показывает статистика, завораживают всех – «от мала до велика». Оно и не дивно. Ведь когда на асфальте (или стене), разворачиваются «хляби» земные (или стенные) и разум не может сопоставить реальность с увиденным – то это однозначно интригует. Сей «когнитивный диссонанс», как художественное направление называют по-разному: Madonnari, 3d street painting, 3D drawing. В нашей стране такая форма искусства появилась относительно недавно (с 2005 года) и, как уже было сказано, количество художников, специализирующихся на 3D картинах, фонтаном не бьет. Причины просты, как мурзилковские рассказы: уж больно много в такой работе нюансов. А геморрой, как известно, никто не любит. Ни физический, ни «художественный». Последний, на начальном этапе, подразумевает понимание: геометрии, потом стереометрии, черчения и начертательной геометрии с инженерной графикой! И не факт, что даже для тех, кто прошел путь осознания закономерностей пространства на плоскости, многое может в полной мере реализовать это «в объеме». И тут никакие «свечи для пятой точки» не помогут. Вся фишка в том, что тайна золотого ключика находится в отличном пространственном мышлении, плюс хорошем знании воздушно-линейной перспективы. Первое, нужно развивать, безустанно тренируясь, в зависимости от степени персональной одаренности. Судя по всему, мать природа не обделила Владимира ни терпением, ни талантом. «Что такое в двух словах 3 D картина? – шутит он. – Это когда я лечу на нарисованной в двухмерном измерении чайке, которая создает оптическую иллюзию трехмерного пространства».

 

И с улыбкой добавляет: «Нужный эффект получается только, если смотреть из определенной точки, плюс-минус трамвайная остановка». Одно слово – весельчак. И картины у него, соответственно, жизнеутверждающие и оптимистично-заразные.

Там чудеса, там леший бродит, там Шурик с тросточкой сидит

Если это водопад – то так и хочется раздеться и постоять под ним.

 

Если это пропасть – то возникает желание нырнуть головой (предварительно надев каску), потому что там замки, а значит сказка. Последняя, изображенная на одном из зданий Пушкинского парка (Киев), так и манит процитировать гениального Шекспира: «На свете много есть чудес, мой друг Гораций, что и не снились нашим мудрецам…». Или другому великому мастеру слова, немного в карикатурном виде, зато не менее хорошо узнаваемому.

 

При этом так и подмывает погладить кота-баюна, (у автора этих строк во рту обыкновенная сигарета, а не то, что вы подумали), помурлыкать со скучающей девахой на ветке дуба, прошвырнуться строем с Черномором, ну и погутарить с классиком.

 

Дескать, не хватает, Шура, эх – не хватает, голубчик, в нашей жизни чудес… И все же таковые, хоть и не глобально-сказочного масштаба, но таки имеются. И «раскиданы» они рукой Володи Пастушака, да в разных художественно-сюжетных линиях, от западного Каменец-Подольского (к слову, родине художника), до восточной Алматы. От северного Санкт-Петербурга – до южного берега Крыма (естественно «чудеса» рисовались до войны). «Не думал, – спрашиваю. – На ее тематику, что-нибудь нарисовать?». «У нас, – с горечью роняет художник,и без 3D картин ее присутствия хватает». И действительно, когда визуальный понос сочится со всех бытовых дивайсов, включая утюги, в наше чугунное время – это же так здорово, прогуливаясь по городу увидеть что-то жизнеутверждающее, прибывшее прямым рейсом из безмятежно-оптимистического детства, как например этого, пускай не розового, но волшебного слона!

 

P.S. Возвращаясь к началу статьи, отмечу, что на Западе уже давно практикуют рисование пешеходных зебр в 3D формате. И уж поверь, читатель – эстетика дорог играет тут вторую скрипку. Ну да! – воскликнешь ты – были бы дороги, а рисовать… Тем не менее лекала разработанные Володей Пастушак, позволяют наносить 3D «зебру» с той же скоростью, что и обыкновенную. Мои бы слова, да Автодору в уши!

Больше картин смотрите на странице в Instagram @v_pastushak

Алексей ГЛУХОВСКИЙ

Японский художник Kentaro Nishino

Кентаро Нишино - молодой японский художник. Родился в 1980 году, в Каназаве на берегу Японского моря. В 2003 году он закончил Academy of Art University в Сан-Франциско. Несмотря на свою молодость Кентаро уже очень знаменит и популярен. Он пишет яркие западающие в душу картины, создавая фантастический животный мир и описывая красоту первозданной природы. Выставки Кентаро Нишино проходят в Токио, Нью-Йорке, Париже, Сан-Франциско, Мельбурне, Сиднeе. Художник работает с большим количеством европейских и американских компаний мирового масштаба.

Живописные коллажи из ткани Sophie Standing

Впервые увидев эти живописные картины, похожие на средневековые
гобеленовые полотна, не сразу можешь понять, в какой технике они выполнены. Эти большие – в среднем 1,5 на 1,2 метра – шедевры невозможно описать фразой: “коллаж из кусочков ткани в стиле квилта и печворка”. Такое смешение материалов и техник могло прийти в голову только очень талантливому и многостороннему человеку. Софи Стэндинг (Sophie Standing) не относится к категории одержимых людей, которые с раннего детства знают, чем будут заниматься всю жизнь. Она просто родилась и выросла в английском Гемпшире. В ливерпульском Университете научилась работать с деревом, металлом, керамикой и текстилем. Потом несколько лет занималась тем, что предлагала ей судьба. Эскизы для производства керамики, рисунок и фотография, витражи для окон, свадебная флористика и дизайн свадебных платьев – Софи перепробовала всё, но уже тогда у нее начала проявляться склонность к текстилю. Все знания и умения, которые она набирала, неожиданным образом соединились воедино, когда в 2003 году художница поселилась в Южной Африке. Самобытность черного континента и уникальность его животного мира просто захлестнули воображение Софи.
Она собрала обширную коллекцию тканей со всего мира, но особую ценность ее коллекции составляют “классические цветочные принты” от Snow Leopard, выполненные в классическом стиле конца 19-го и начала 20-го века.


[ Читать дальше ]


Подяка художнику Миколаю Горда в річницю пам'яті

Завтра  13 лютого річниця відтоді, як не стало гарного художника Миколи Горди, людини доволі непересічної і видатної. 

Хочу спробувати написати про Миколу різні епізоди спогадів, а почати маю ось з чого.
Познайомила нас моя мама, Галина Гордасевич, незадовго до своєї передчасної смерті, а з того всього вийшла ось така подія. Знайомство з Миколою надихнуло мене на думку, щоб він намалював портрет до дня народження Галини Гордасевич. Я приніс йому кілька світлин і обумовив стиль портрету, як парадовий і урочистий. У мами нічого подібного ніколи не було, тому робилося все в таємниці від неї, щоб зробити приємну несподіванку... Не судилося.

Від самого початку Микола жалівся мені, що малювання йде йому тяжко, але якось мусить довести до ладу роботу. Аж одного дня після тривалої перерви мені подзвонив Микола і піднесенним голосом повідомляє, що сьогодні йому рптово надійло неймовірне піднесення та прозріння і він буквально за кілька годин намалював зовсім іншу картину, і на цьому портреті Галина Гордасевич ну просто як жива! День цей був 11 березня 2001 р. До свого 66-річчя Галина Гордасевич не дожила 20 днів і ніколи не побачила ні першого, ні другого свого портрету, як і жодної зі своїх подальших дуже заслужених нею нагород.

В тому і була загадковість події та провидіння, що живопис набув свого правдивого змісту, бо відлітаюча у вирій душа Галини Гордасевич у цей момент була дивним чином перехоплена талантом і духовним чуттям митця Миколи Горди та зафіксована навічно ним на полотні. Велике диво для кожного, хто це зрозуміє: уввічнити людину через живопис з нами усіма.
Від самого початку хвороби Галини Гордасевич і до її передчасної кончини художник Микола Горда нічого про то не знав і саме в тому уся загадковість і грандіозність усього дійства, як на мене. Я щиро вдячний Миколі, царство йому небесне, що він намалював ці різні портрети Галини Гордасевич і навічно залишив її живою з нами.
 
Богдан Гордасевич
12 лютого 2019 р.
Львів-Рясне

Где-то в параллельной вселенной...Tosio Ebine

Toshio Ebine — художник-иллюстратор из Японии. В его картинах нет ничего лишнего, ничего сложного и даже, ничего выдающегося, но... это настолько мило и волшебно, что хочется попасть в эти миры...В его работах, которые написаны акварелью, есть и добрая сказка и фантастика. Такими работами всегда приятно любоваться, и рекомендовано к просмотру для любого возраста. Во-первых, это очень позитивное и доброе творчество. Здесь есть немного меланхолии и задумчивости, а также скос в сюрреализм и символизм, однако это не мешает легко и свободно читать написанные образы героев картин. Здесь есть волшебная магия и увлекательное путешествие в иные миры, которые населены странными существами. Несмотря на то, что по сути своей всё это кажется далёкими акварельными мирами, сюжеты и образы взяты именно из нашей, человеческой и земной жизни и являются зеркалом, в котором отражается наша скрытая сущность. Тот, кто умеет читать между строк, обязательно это заметит и поймёт, что имел в виду японский художник, когда создавал очередное своё творение.

 

[ Читать дальше ]

Андрій Гуменюк-«Кельт» – всередині у нього оголений нерв

Дякую Богу і Україні, що у кожного з нас є такий захисник – Олег Володарський

 

«Ці руки, нічого (поки що) не вкрали. Ці руки захищають (поки що) Україну. А твої??? Що роблять твої руки, крім того, що тримають чарку, коли ти горланиш: «Слава Україні!» Любіть Україну і МОВУ її солов’їну!

Кельт (трішки вкурвлений)

 

Андрій Гуменюк. Що змусило творчу людину зануритися в кривавий бруд війни? Як художник, який живе в атмосфері краси та гармонії мистецтва, вирішив віддати не тільки творчу душу, а й тіло Україні? Людина, котра не може жити без інсуліну. Просто не виживе. Коли я почув цю історію, вона здалася мені фантастичною, нереальною. Було в цьому щось незрозуміле, неосяжне для мене. Може це просто жага адреналіну, гострих вражень?

 

В одному я не сумнівався – «Сповідь» перед Нацією змусить цю людину розкритися, показати свою суть. Можливо, я так до кінця і не усвідомив свою Націю? Можливо, я зростав не в тій аурі українства, що виховує настільки глибоке відчуття УКРАЇНИ?

Місто Лева має свою надзвичайну душу, що викохує своїх дітей абсолютно особливими, ні на кого не схожими.

 

Неймовірний стержень. Говорив з «Кельтом», бачив його перед собою, та, ледве прикривши очі, відчував брязкіт металу. В нього всередині – натягнута струна, оголений нерв, котрий жагучим болем реагує на найменше посягання на його Батьківщину.

 

Йому БОЛИТЬ ворог в його країні. І, найголовніше, він свою країну не втратить, не віддасть. «Кельт» готовий вмирати та вбивати за своє. І горе тому, хто зазіхне на святу для нього Неньку-Україну. Нехай донедавна його життям були мольберт, фарби та інсулін – сьогодні це ВОЇН. Це не просто звитяга, це – стан душі, переконання.

Це істинне виховання і культура нашої Нації. Ось воно – єдине вірне рішення для громадянина нашої величної країни, котрий так ніжно і щиро любить Неньку.

 

Тепер в душі поета та художника Андрія Гуменюка, воїна «Кельта» існує особливе усвідомлення глибини життя. Війна, кров, рани та смерті побратимів, біда країни зробили його дорослішим, більш зрілим. Доросліше – в духовному значенні цього слова.

 

Він побачив зворотний бік життя – із грубими швами бойових ран, заплатами воронок від вибухів, замість звичного лоску телеекранів, вітрин та розміреності буденного життя. Тепер натхнення Андрія наповнене словом «ЖИТТЯ».

 

Сильна людина. Емоційна. Наповнена. Дякую Богу і Україні, що у кожного з нас є такий захисник. Це виховання. Це саме та культура, що повинна стати для усіх нас базисною. Фундаментальною.

 

Він не сказав усього. Стримував себе. Інколи говорив через силу. Було помітно, що йому хочеться вилаятися через те, що хтось посмів зазіхнути на святе – на Україну. Такий мужній «Кельт». Львів’янин. Воїн. Художник.

Проводжав його, а на серці була гордість за нашу з вами генетику. Вона зігрівала душу ВІРОЮ в майбутнє нашої країни. Неймовірне відчуття гордості за свою НАЦІЮ.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Андрій Гуменюк

https://www.youtube.com/watch?v=y1AUWVDEoMA&feature=youtu.be&fbclid=IwAR3m8RKno8jVbkd-LqM6DHXNaU9aYHRPRqenJdv8_u2b9IVzZIv-3gtc2Gc

О. Володарський: Костянтин Степанюк – талановита і тонка людина

Він – художник, вчителює, а ще закоханий в націоналістичну дитячу програму «Пласт» 


Завдяки капелану Андрію Ляшику дізнався, що в моїй країні живе талановитий художник Костянтин Костянтинович Степанюк. І поки шоколадна нечисть відбирає останні крихти у воюючої країни, талановиті люди творять свої шедеври, що пробуджують в наших душах людяність та любов.

 

Які ми різні! Які різні в нас діти! Різні також і по відношенню до нечисті, що прийшла обкрадати нашу землю, з острахом озираючись на своїх кремлівських хазяїв. Лише людина, яка всім серцем любить свою країну, ніколи не подивиться в їх бік. Але є ті, хто продається їм з потрохами. Такі потрохи зазвичай коштують копійки. Їх перекупають, наче мотлох, та заслужено відправляють на смітник історії.

 

Та мені зараз не до плебеїв та рабів – у мене душа посміхається. Ми насолоджувалися сонячним літнім днем та поїздкою в передмістя Рівного, в село Сергіївка. Туди, де виросли Костянтин Степанюк та Андрій Ляшик. Ті, хто ніколи не будуть торгувати Україною.

 

Андрій – священник, капелан і неймовірно щира людина. Костянтин – художник. Не бажаю сприймати мистецтво через призму незрозумілих широкому загалу термінів і характеристик. Не хочу! І не буду! Ми, українці, так щиро та ніжно обожнюємо свою землю, що писати про це треба просто і по-справжньому. Ми втомилися від алгоритму фальші. А тут – природа, з її дивовижними барвами у всій величі дарованої нам Господом краси.

 

Будиночок, в якому живуть і творять художники Костянтин і Аліна Степанюк біля самісінького лісу, його двері завжди відчинені для гостей, а кімнати заповнені пейзажами любої України, зображеннями мальовничих храмів та соборів… Чарівний світ… запах фарб та гарячої кави.

Так, ми воюємо. За свою свободу ми платимо життями синів і доньок України. Та місія митців в цей складний час надважлива – не дати ворогу занапастити наші душі, замість туги і відчаю, наповнити їх відчуттям краси, яка оточує нас, не зважаючи ні на що.

На жаль, не проґав ми майже 30 років, протягом яких нашу державу розкрадали замість того, щоб розбудовувати, мали б зовсім іншу країну. Країну з людським обличчям. Наче казка. Та вона має право на свою реальність. Казка, в якій всі живуть мирно та щасливо. Казка, в якій вчені створюють нові технології. Казка, в якій діти їздять до школи на жовто-синіх автобусах. Казка, в якій злі та голодні духи водяться лише в темних та далеких тюрмах. Ось в такій казці добра, теплого світла та ніжних барв живе Костянтин Степанюк.

 

Читач запитає: «Як вміщується в авторі така кількість любові до Нації і України, таке неприйняття всього зрадницького та продажного?» Автор зростав в любові. Він із задоволенням закутував шарфом шию, аби осіннім незнайкою гуляти пейзажами рідного міста. Він з дитинства писав вірші, ессе. Автор простий український романтик, котрому треба не так вже і багато – приїхати на виставку Костянтина Степанюка, випити з ним кави.

 

Костя викладає. Він вчитель. Він закоханий в націоналістичну дитячу програму «Пласт». Талановита і тонка людина, яка живе, наче кожен день може стати останнім. Від нього віє такою любов’ю до Неньки.

Вони подарували нам свої роботи. Одну із зображенням Ісуса в терновому вінку, іншу – із тендітною балериною, котра була одразу «конфіскована» злим редактором. Ісус зараз стоїть у мене у великій кімнаті, поруч з іконами. Танцююча балерина та страждаючий Ісус – в цьому є щось символічне.

Ми поспішаємо, не встигаємо, хочемо миру, просимо у Бога любові… А мені, жовто-сині, так хочеться повернутися до героїв моїх програм… Повернутися і покаятися, і тихо, пошепки, сказати: «Ви всі – моя Україна. Пам’ятайте про це!».

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Костянтин Степанюк

https://youtu.be/XxncjwlXdYw

Далинианские лошади. Графика Сальвадора Дали

Этот испанский художник конечно не нуждается в особом представлении. Он считается ярчайшим представителем сюрреализма - вида искусства, которое связывает вместе действительность и мир снов.
В 1971-1973 годах Сальвадор Дали создал целый ряд великолепных гуашевых рисунков с изображениями знаменитых лошадей из мифов, легенд, фольклора и известных литературных произведений.

Рисунки, составившие единый цикл, были переведены на литографские камни и изданы в Париже Жаком Карпентье и Симоном Вайнтропом под названием «Далинианские лошади» («Les Chevaux Daliniens»).

Серия «Далинианские лошади» по праву считается одной из красивейших в творчестве Сальвадора Дали.

Здесь и мифологические персонажи, герои фольклора и литературы. Крылатый Пегас, любимец муз, и Троянский конь, и Росинант Дон Кихота... Всего 18 работ в этой серии. Поразительно как художнику удалось показать на бумаге легковесность коня, его строптивость, скорость в скачке или передать чувства всадника-победителя. 
Лошадь Калигулы Инцитат - любимый конь императора  правившего в I в.н.э. По легенде, Калигула отвёл жеребцу дворец с прислугой и драгоценной утварью, объявил его воплощением всех богов, сделал гражданином Рима и в конце концов назначил сенатором. Но к этому рисунку есть ещё одна история. Была такая знаменитая лошадь, которая выигрывала соревнования любой сложности, а последние решающие скачки она проиграла, получив прозвище Королева без короны. Сальвадор, как человек, не признававший поражений, написал это легендарное животное с заслуженной короной. 

Любимый конь Александра Македонского - Буцефал (356-323 до н. э.) . В переводе с греческого его кличка означает «бычьеголовый» 

Росинант - Дон Кихота

Конь весны 


Конь смерти

Леди Годива

Согласно средневековой легенде, леди Годива, прекрасная супруга бессердечного графа Леофрика, проехала обнаженной по улицам британского города Ковентри ради того, чтобы её муж снизил непомерные налоги. Жители города, уважая самоотверженность женщины, в назначенный час закрыли ставни и двери домов. По одной из версий, лишь один юноша, подглядывающий Том, решился взглянуть из окна на нагую всадницу - и в тот же миг ослеп.
Пегас - парящий в воздухе

Святой Георгий

Скаковая лошадь

Триумф

Троянский конь  огромный деревянный конь подаренный осажденному городу Трое, не сдававшемуся около 10 лет. Внутри него спрятались воины. Коня перенесли в город, разломав при этом часть крепостной стены. Троя была взята и разрушена.


Христианский рыцарь


Пикадор- в Испании, при бое быков, вооруженный копьем всадник. Его цель - раздразнить, привести в ярость быка перед началом боя.

Рабочая лошадь

Центурион

 "Римский всадник"


Единорог


Нептун

В каждой работе у Дали есть смесь реальности с фантазией и даже сном. И на это действительно интересно смотреть!

Как  говорил сам мастер: «Если моя картина, в которой «ничего не разберешь», способна произвести скандал, то - есть фурор!"...

Кстати, для создания одной работы нужно было изготовить до 100! литографских камней. Изначальный замысел картины разложить на оттенки и линии, а потом совместить ихпоследовательным наложением камней на один и тот же лист бумаги. Но это другая история.
 

Припливли...




Ми часто чуємо вислів  "Припливли". Дана ідіома походить від назви картини художника Іллі Рєпіна (по іншій версії Левка Соловйова) "Припливли". Ось ця картина.
 Таки Соловйов Лев Григорович (1839-1919):
 джерело:  https://fishki.net/1810159-kartina-repina-priplyli.html