Завдяки капелану Андрію Ляшику дізнався, що в моїй країні живе талановитий художник Костянтин Костянтинович Степанюк. І поки шоколадна нечисть відбирає останні крихти у воюючої країни, талановиті люди творять свої шедеври, що пробуджують в наших душах людяність та любов.

Які ми різні! Які різні в нас діти! Різні також і по відношенню до нечисті, що прийшла обкрадати нашу землю, з острахом озираючись на своїх кремлівських хазяїв. Лише людина, яка всім серцем любить свою країну, ніколи не подивиться в їх бік. Але є ті, хто продається їм з потрохами. Такі потрохи зазвичай коштують копійки. Їх перекупають, наче мотлох, та заслужено відправляють на смітник історії.

Та мені зараз не до плебеїв та рабів – у мене душа посміхається. Ми насолоджувалися сонячним літнім днем та поїздкою в передмістя Рівного, в село Сергіївка. Туди, де виросли Костянтин Степанюк та Андрій Ляшик. Ті, хто ніколи не будуть торгувати Україною.

Андрій – священник, капелан і неймовірно щира людина. Костянтин – художник. Не бажаю сприймати мистецтво через призму незрозумілих широкому загалу термінів і характеристик. Не хочу! І не буду! Ми, українці, так щиро та ніжно обожнюємо свою землю, що писати про це треба просто і по-справжньому. Ми втомилися від алгоритму фальші. А тут – природа, з її дивовижними барвами у всій величі дарованої нам Господом краси.

Будиночок, в якому живуть і творять художники Костянтин і Аліна Степанюк біля самісінького лісу, його двері завжди відчинені для гостей, а кімнати заповнені пейзажами любої України, зображеннями мальовничих храмів та соборів… Чарівний світ… запах фарб та гарячої кави.

Так, ми воюємо. За свою свободу ми платимо життями синів і доньок України. Та місія митців в цей складний час надважлива – не дати ворогу занапастити наші душі, замість туги і відчаю, наповнити їх відчуттям краси, яка оточує нас, не зважаючи ні на що.

На жаль, не проґав ми майже 30 років, протягом яких нашу державу розкрадали замість того, щоб розбудовувати, мали б зовсім іншу країну. Країну з людським обличчям. Наче казка. Та вона має право на свою реальність. Казка, в якій всі живуть мирно та щасливо. Казка, в якій вчені створюють нові технології. Казка, в якій діти їздять до школи на жовто-синіх автобусах. Казка, в якій злі та голодні духи водяться лише в темних та далеких тюрмах. Ось в такій казці добра, теплого світла та ніжних барв живе Костянтин Степанюк.

Читач запитає: «Як вміщується в авторі така кількість любові до Нації і України, таке неприйняття всього зрадницького та продажного?» Автор зростав в любові. Він із задоволенням закутував шарфом шию, аби осіннім незнайкою гуляти пейзажами рідного міста. Він з дитинства писав вірші, ессе. Автор простий український романтик, котрому треба не так вже і багато – приїхати на виставку Костянтина Степанюка, випити з ним кави.

Костя викладає. Він вчитель. Він закоханий в націоналістичну дитячу програму «Пласт». Талановита і тонка людина, яка живе, наче кожен день може стати останнім. Від нього віє такою любов’ю до Неньки.

Вони подарували нам свої роботи. Одну із зображенням Ісуса в терновому вінку, іншу – із тендітною балериною, котра була одразу «конфіскована» злим редактором. Ісус зараз стоїть у мене у великій кімнаті, поруч з іконами. Танцююча балерина та страждаючий Ісус – в цьому є щось символічне.

Ми поспішаємо, не встигаємо, хочемо миру, просимо у Бога любові… А мені, жовто-сині, так хочеться повернутися до героїв моїх програм… Повернутися і покаятися, і тихо, пошепки, сказати: «Ви всі – моя Україна. Пам’ятайте про це!».

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Костянтин Степанюк

https://youtu.be/XxncjwlXdYw