хочу сюди!
 

Наталия

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років

Замітки з міткою «любов»

Где истина

Попал один мудрец на небеса.

- Как прожил ты свою жизнь? - спросил его ангел.

- Я искал истину, - ответил мудрец.

- Это хорошо! - похвалил мудреца ангел.

- Расскажи, что ты делал, чтобы найти истину.

- Я знал, что мудрость, накопленная людьми, записана в книгах, и много читал,

- сказал мудрец, и ангел улыбнулся.

- Небесную мудрость передаёт людям религия.

Я изучал святые книги и ходил в храмы,

- сказал мудрец. Улыбка ангела стала ещё светлее.

- Я много путешествовал в поисках истины,

- продолжил мудрец, и ангел благосклонно кивнул головой.

- Я любил беседовать и спорить с другими мудрецами.

В наших спорах рождалась истина,

- добавил мудрец, и ангел снова кивнул головой.

Мудрец замолчал, и лицо ангела вдруг омрачилось.

- Разве я что-то делал неправильно? - удивился мудрец.

- Ты всё делал правильно, но ты ничего не сказал о любви, - ответил ангел.

- У меня не было времени на любовь, я искал истину! - гордо заявил мудрец.

- Там нет истины, где нет любви, - с горечью воскликнул ангел.

- И глубочайшая истина рождается лишь из глубочайшей любви.

День матері

дитяча казка, присвячена Дню Матері, що відзначається другої неділі травня 

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ 

 

Одного травневого ранку білочка Белла забігла до свого друга ведмедика Дмитрика. Він був удома сам, батьки пішли десь у своїх справах. Вигляд Дмитрик мав трохи стурбований та заклопотаний 

- Вітаю тебе, Дмитрику! Підемо, пограємося! На гойдалці погойдаємося, біля річки з піску побудуємо фортецю! Чого це ти такий задумливий? 

- Беллочко, прогулянку відкладемо на потім. Завтра свято - День Матері, мені конче необхідно щось придумати, чим мамусю вітатиму… Можливо, ти щось підкажеш? 

-Ой, Дмитрику, як добре, що ти нагадав мені. Я теж ще нічого не підготувала… 

- Беллочко, як ти гадаєш, що ми можемо зробити таке … надзвичайно приємне нашим матусям? 

Білочка хвильку помовчала, обмірковуючи; навіть зморшки на чолі з'явилися. І промовила радісно: 

- Дмитрику, я придумала! Ми спечемо пиріг з яблуками! І пригощатимемо наших мам. 

- Це ти добре кажеш! – посміхнувся ведмедик. 

- Але ж я не знаю, як печуться пироги, - спохмурнів за мить Дмитрик. 

- Я знаю як, тому що декілька разів допомагала мамі і добре запам'ятала! Це зовсім нескладно! – відказала Белла. 

- Нам знадобляться яйця, цукор, борошно і яблука. І ще трішки масла – змастити пательню. Де у вас глибока пательня? – Белла вже помила лапки, діловито підв'язала фартушок і виглядала як справжній шеф-кухар. 

- Дмитрику, мий лапки, допомагатимеш! 

Ведмедик витягнув з шафки глибоку пательню – в ній мама ведмедиця Медея завжди пекла круглі коржі для торту. І змастивши її боки та дно маслом, посипав трохи борошном. 

- Дмитрику, будь ласка, принеси мені чотири яйця та набери цукру в оцей кухлик, - білочка саме просіювала борошно в глибоку миску. 

- І ще гарненько помий 3 великих яблука та поріж на тонкі скибочки. Покладеш їх рівненько віялом на денце та боки пательні, потім тістом заллємо. 

- Беллочко, а насіннячко та корінчики з яблук вирізати? – Дмитрик розгублено подивився на білочку. 

- Авжеж, друже! – Белла посміхнулась, - не думаю, що пиріг з корінчиками та насінням смакуватиме нашим мамам. 

Білочка вправно збивала в макітерці яйця з цукром. Дмитрик, виклавши яблука, запалив вогонь в духовці: 

- Мама завжди завчасно розігріває духовку, каже, що таким чином тісто якнайкраще випікатиметься. 

- Дякую! Бачиш, Дмитрику, тобі дещо таки відомо про випікання пирогів, - білочка підморгнула другові, і вони розсміялися. 

- Можна і мені трішки позбивати тісто? – погляд ведмедика був прохальним. 

- Ставай біля макітри, ми зараз борошно висиплемо в збиті яйця, і ти ретельно перемішаєш, - Белла відступила і передала вінчик Дмитрикові. 

Дмитрик з таким запалом взявся до справи, що борошно білою хмаркою здійнялося над макітеркою. Ведмедик пирхнув, і вони з білочкою зареготали. 

- Дмитрику, легше! Борошно треба вмішати в тісто, а не притрусити ним свою шубку! 

- Ну от, останні інгредієнти – дрібка соди з лимонним соком, - Белла вилила содово-лимонно-сокові бульбашки з ложки в тісто, Дмитрик перемішав його, і потім цим тістом вони вкрили яблучні скибочки в пательні. 

- Готово! Ставимо в духовку! Аби лише вдався наш пиріг! – ведмедик мав такий схвильований вигляд, що Белла вирішила його трохи розважити та заспокоїти: 

- Все буде добре! Я почаклую, - вона заплющила очі і зробила ніби чаклунські рухи над духовкою, тихенько щось нашіптуючи нерозбірливо. 

Дмитрик посміхнувся: 

- Дякую, Ваша Високомагічносте! 

 

- Дмитрику, в мене виникла ще одна думка! Ми можемо, поки пиріг печеться, зробити невеличкі подарунки для мам. Пам'ятаєш, минулого літа ми знайшли на березі річки велику мушлю. На внутрішній перламутровій поверхні її половинок ми намалюємо за допомогою тонких пензликів квіточки, чи… що ти придумаєш сам, і зробимо по невеличкій дірочці, щоб втягнути шкіряну мотузочку. Вийдуть надзвичайно гарні кулони. 

- Беллочко, це чудова ідея! – Дмитрик в захваті подивися на подружку. 

 

************************************************ 

 

- Я гадаю, що для міцності і стійкості малюнку не завадило б полакувати наші вироби, - проказав ведмедик, задумливо роздивляючись готову мініатюру на мушлі. 

- Ти правий, Дмитрику! Так буде краще! – погодилась білочка. 

 

 

************************************************ 

 

- Підемо, перевіримо готовність пирога, вже часу минуло досить. Пахне так смачно! – Белла підхопилась зі стільчика і побігла в кухню. Дмитрик – за нею. 

- Тримай міцно пательню, Дмитрику! - тонкою паличкою білочка проштрикнула пиріг в центрі, і, витягнувши її, подивилась, чи не налипло тісто. Паличка була сухенька. 

- От і готовий наш пиріг! Охолоне, витягнемо на таріль і розріжемо на шматочки. Половину я візьму для мами білочки Варвари, - Белла із задоволенням споглядала рум'яний, високий, духмяний пиріг. 

- Гарний! І, напевне, що дуже смачний, - Дмитрик ковтнув слинку, - Я накрию його серветочкою, і поставлю в коморі, в дальньому кутку. Бо ж сюрприз може не вдатися. 

 

 

************************************************ 

 

Наступного ранку, в День Матері, ведмедик та білочка привітали своїх любих мам зі святом. Таких чудових подарунків мами ніколи ще не отримували! Радість і щастя переповнювало їх та їхніх дітлахів! Мами, зворушені, дякували малечі, а Дмитрик та Белла раділи, що власноруч зроблені вироби так сподобались матусям. 

 

написано 05.04.2011 

 

© Copyright: Марина Степанская, 2012 Свидетельство о публикации №11205134354

День матері

дитяча казка, присвячена Дню Матері, що відзначається другої неділі травня 

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ 

 

Одного травневого ранку білочка Белла забігла до свого друга ведмедика Дмитрика. Він був удома сам, батьки пішли десь у своїх справах. Вигляд Дмитрик мав трохи стурбований та заклопотаний 

- Вітаю тебе, Дмитрику! Підемо, пограємося! На гойдалці погойдаємося, біля річки з піску побудуємо фортецю! Чого це ти такий задумливий? 

- Беллочко, прогулянку відкладемо на потім. Завтра свято - День Матері, мені конче необхідно щось придумати, чим мамусю вітатиму… Можливо, ти щось підкажеш? 

-Ой, Дмитрику, як добре, що ти нагадав мені. Я теж ще нічого не підготувала… 

- Беллочко, як ти гадаєш, що ми можемо зробити таке … надзвичайно приємне нашим матусям? 

Білочка хвильку помовчала, обмірковуючи; навіть зморшки на чолі з'явилися. І промовила радісно: 

- Дмитрику, я придумала! Ми спечемо пиріг з яблуками! І пригощатимемо наших мам. 

- Це ти добре кажеш! – посміхнувся ведмедик. 

- Але ж я не знаю, як печуться пироги, - спохмурнів за мить Дмитрик. 

- Я знаю як, тому що декілька разів допомагала мамі і добре запам'ятала! Це зовсім нескладно! – відказала Белла. 

- Нам знадобляться яйця, цукор, борошно і яблука. І ще трішки масла – змастити пательню. Де у вас глибока пательня? – Белла вже помила лапки, діловито підв'язала фартушок і виглядала як справжній шеф-кухар. 

- Дмитрику, мий лапки, допомагатимеш! 

Ведмедик витягнув з шафки глибоку пательню – в ній мама ведмедиця Медея завжди пекла круглі коржі для торту. І змастивши її боки та дно маслом, посипав трохи борошном. 

- Дмитрику, будь ласка, принеси мені чотири яйця та набери цукру в оцей кухлик, - білочка саме просіювала борошно в глибоку миску. 

- І ще гарненько помий 3 великих яблука та поріж на тонкі скибочки. Покладеш їх рівненько віялом на денце та боки пательні, потім тістом заллємо. 

- Беллочко, а насіннячко та корінчики з яблук вирізати? – Дмитрик розгублено подивився на білочку. 

- Авжеж, друже! – Белла посміхнулась, - не думаю, що пиріг з корінчиками та насінням смакуватиме нашим мамам. 

Білочка вправно збивала в макітерці яйця з цукром. Дмитрик, виклавши яблука, запалив вогонь в духовці: 

- Мама завжди завчасно розігріває духовку, каже, що таким чином тісто якнайкраще випікатиметься. 

- Дякую! Бачиш, Дмитрику, тобі дещо таки відомо про випікання пирогів, - білочка підморгнула другові, і вони розсміялися. 

- Можна і мені трішки позбивати тісто? – погляд ведмедика був прохальним. 

- Ставай біля макітри, ми зараз борошно висиплемо в збиті яйця, і ти ретельно перемішаєш, - Белла відступила і передала вінчик Дмитрикові. 

Дмитрик з таким запалом взявся до справи, що борошно білою хмаркою здійнялося над макітеркою. Ведмедик пирхнув, і вони з білочкою зареготали. 

- Дмитрику, легше! Борошно треба вмішати в тісто, а не притрусити ним свою шубку! 

- Ну от, останні інгредієнти – дрібка соди з лимонним соком, - Белла вилила содово-лимонно-сокові бульбашки з ложки в тісто, Дмитрик перемішав його, і потім цим тістом вони вкрили яблучні скибочки в пательні. 

- Готово! Ставимо в духовку! Аби лише вдався наш пиріг! – ведмедик мав такий схвильований вигляд, що Белла вирішила його трохи розважити та заспокоїти: 

- Все буде добре! Я почаклую, - вона заплющила очі і зробила ніби чаклунські рухи над духовкою, тихенько щось нашіптуючи нерозбірливо. 

Дмитрик посміхнувся: 

- Дякую, Ваша Високомагічносте! 

 

- Дмитрику, в мене виникла ще одна думка! Ми можемо, поки пиріг печеться, зробити невеличкі подарунки для мам. Пам'ятаєш, минулого літа ми знайшли на березі річки велику мушлю. На внутрішній перламутровій поверхні її половинок ми намалюємо за допомогою тонких пензликів квіточки, чи… що ти придумаєш сам, і зробимо по невеличкій дірочці, щоб втягнути шкіряну мотузочку. Вийдуть надзвичайно гарні кулони. 

- Беллочко, це чудова ідея! – Дмитрик в захваті подивися на подружку. 

 

************************************************ 

 

- Я гадаю, що для міцності і стійкості малюнку не завадило б полакувати наші вироби, - проказав ведмедик, задумливо роздивляючись готову мініатюру на мушлі. 

- Ти правий, Дмитрику! Так буде краще! – погодилась білочка. 

 

 

************************************************ 

 

- Підемо, перевіримо готовність пирога, вже часу минуло досить. Пахне так смачно! – Белла підхопилась зі стільчика і побігла в кухню. Дмитрик – за нею. 

- Тримай міцно пательню, Дмитрику! - тонкою паличкою білочка проштрикнула пиріг в центрі, і, витягнувши її, подивилась, чи не налипло тісто. Паличка була сухенька. 

- От і готовий наш пиріг! Охолоне, витягнемо на таріль і розріжемо на шматочки. Половину я візьму для мами білочки Варвари, - Белла із задоволенням споглядала рум'яний, високий, духмяний пиріг. 

- Гарний! І, напевне, що дуже смачний, - Дмитрик ковтнув слинку, - Я накрию його серветочкою, і поставлю в коморі, в дальньому кутку. Бо ж сюрприз може не вдатися. 

 

 

************************************************ 

 

Наступного ранку, в День Матері, ведмедик та білочка привітали своїх любих мам зі святом. Таких чудових подарунків мами ніколи ще не отримували! Радість і щастя переповнювало їх та їхніх дітлахів! Мами, зворушені, дякували малечі, а Дмитрик та Белла раділи, що власноруч зроблені вироби так сподобались матусям. 

 

написано 05.04.2011 

© Copyright: Марина Степанская, 2012 Свидетельство о публикации №11205134354

Бажання

Не знавши ласки сильних рук, 
Ні поцілунків ніжних, щирих,
Ані гірких кохання мук,
Ні слів солодких, тошно-милих.

Жила, радівши усьому навколо,
думки у муть цю не впускала.
Допоки не постала гола
Перед життям, яке обрала.

У день злощасний теплий і ясний
На очі впало яблуко пізнання.
Яке в раю було таким невчасним,
Що надало початок всім людським стражданням.

І захотілось їй легкій і безтурботній
Пізнати що таке оте "КОХАНЯ",
Замазатися в каламуті тій болотній.
Усе в ім'я цікавості пізнання.

Уже проходить рік і другий, третій...
Від безтурботності немає і сліда.
Живе вона на іншій на якійсь планеті,
Картаючи себе за пізнання плода.

Від серця залишився лиш великий шрам,
Який від всіх вона ховає віртуозно.
Та це усе лиш зовнішній обман, 
Коли пізнаєш ближче, від неї дме морозом.

Усю себе вона віддасть тому, 
Хто обіцяє лиш її любити.
Та знов самотня повертається додому,
Увесь цей бруд брехні із себе змити.

Вона шукає істинне кохання,
Не розуміючи ні краю, ні межі.
І, мов мисливець, йде на полювання.
Не відрізняє вже реальність й міражі.

Сама уже, як загнана тварина:
на ту ж приманку попадається весь час.
І повз такої не пройде жоден хлопчина, 
Що пророкує їй черговий ляпас.


У ній не залишилось більше сили
Надія на кохання вже погасла остаточно.
І всі оті, що по одному разу "лиш її ЛЮБИЛИ",
Навідувалися у сни її жахливі мовчки.

Та в ніч одну відчула вона щастя.
Не знала точно, що за відчуття, 
В новому сні вона зустріла чудо-гостя.
Коханого, що дарував нове життя...


Зрештую, знайшла вона чого шукала, 
Не завжаючи на все навколо...
Прокинутися сили їй не стало.
Вже не розкаже вона про це нікому...


Сначало сам, а потом дам!!!!

Она смотрела на меня так, словно я был не я, а чёрный шоколад... Но я ведь на самом деле- простой электрик и в придачу с долгами банкам... Ну и как, Вам такой жених? Понятное дело- нафигlol! Мне так и ответила одна
- Саша гаси, а потом разберёмсяlol! Нет шоб сказать

- Давай ко мне и вместе разбираться будемtears

Так нет же, разбирайся сам, а потом дам! Вот ведь перепляска какаяlol! А шо дам?hypnosis Не, ну подержусь, ну приласкаю- а потом в долги опятьshock! И шо дальше? 

Я люблю тебя

После землетрясения в Японии, когда спасатели добрались до развалин дома молодой женщины, они увидели ее тело через трещины. Её поза была очень странной, она опустилась на колени, как молящийся человек, ее тело было наклонено вперед, а руки что-то обхватывали. Рухнувший дом повредил ей спину и голову. С большим трудом, лидер команды спасателей просунул руку через узкую щель в стене к телу женщины. Он надеялся, что она еще жива. Тем не менее, ее холодное тело, говорило о том, что она скончалась. Вместе с остальной командой он покинул этот дом, чтобы исследовать следующее рухнувшее здание. Но непреодолимая сила звала руководителя группы к дому погибшей женщины. Снова, опустившись на колени, он просунул голову через узкие щели, чтобы исследовать место под телом женщины. Вдруг он вскрикнул от волнения: Ребенок! Тут ребенок! Вся команда тщательно убирала груды обломков вокруг тела женщины. Под ней лежал 3-месячный мальчик, завернутый в цветастое одеяло. Очевидно, что женщина пожертвовала собой ради спасения сына. Когда дом рушился, она закрыла сына своим телом. Маленький мальчик все еще мирно спал, когда руководитель команды взял его на руки.

Врач быстро прибыл, чтобы обследовать мальчика.

Развернув одеяло, он увидел сотовый телефон.

На экране было текстовое сообщение:

Если ты выживешь, помни, что я люблю тебя.

Этот сотовый телефон переходил из рук в руки. Каждый, кто читал сообщение плакал.

Если ты выживешь, помни, что я люблю тебя.

Такова Любовь Матери!

Сильной женщине урок преподал однажды Бог…

Сильной женщине урок преподал однажды Бог…

Он сказал ей: - Дам, что просишь.

Ты подумай и скажи.

Распиши мне по порядку

в свою тонкую тетрадку,

что ты хочешь от мужчин.

Долго женщина не думав,

написала пару строк:

я хочу чтоб он был умный,

чтобы много в жизни мог.

Чтобы я могла гордиться,

тем что я его жена,

чтобы всем его желаньям

отвечала только я.

Бог с усмешкой:

- И всего лишь...

Вмиг нашел ей жениха,

Но условие поставил,

Огорчив ее слегка:

- Если сможешь ты остаться

В роли главной даже с ним,

Я устрою вашу свадьбу,

Будет он навек твоим!

Сильной женщины ответ

Был категоричен : - Нет!

Не хочу опять быть главной,

не хочу руководить!

Ищу сильного мужчину,

Чтобы рядом слабой быть…

Непереборний Ти

 

Нестерпний біль і радість позахмарна; 

 

А сльози – не в очах – як метастази. 

 

Непереборний Ти… Любов - безкарна… 

 

Геть! Чи ввірвись! І вбий відразу… 

 

 

 

28.03.2012 

 

Свидетельство о публикации № 10127

Миколай Чудотворець. (Твір - переможець)

Шановні мешканці UA ! Ось і добіг кінця конкурс "2012 рік віри та надії", який проводився на нашому порталі за ініціативи та фінансової підтримки громадського об'єднання - співтовариства "Біла стріла".

Дякуємо всім за участь, підтримку, за Вашу небайдужість до популяризації Української мови, рідного материнського слова.

 Пропонуємо Вашій увазі твір, який набрав найбільшу кількість Ваших голосів і став ПЕРЕМОЖЦЕМ конкурсу.

  Миколай Чудотворець.

                                                              ( автор ___  Рус С Кія )  

Я не знаю якому богу ви вклоняєтесь та якого ви віросповідання. Я християнин старого обряду тобто, щоб ви зрозуміли, я хрищусь двома пальцями, як і мій батько христивсь. А от мати моя була, як більшість зараз православна РПЦ. Тоді, а то було майже сорок літ тому, я часто ходив з мамою у монастир і не тільки в храм молитись, а в жіночий монастир. Ще більш точніше у богодєльню. Поясню для тих хто того не знає, то така споруда при монастирі де доживають віку хворі каліцтвом, чи другими хворобами, чи просто немічні старі монашки, були там і мирські по різним причинам туди попавші. Матушка ігуменя, вибачте я не хочу називати її ім’я, знала нас з мамою давно, то мали благословення заходити у богодельню будь коли. Як то виглядало, увійшовши в двері, зразу попадали у передпокій, з права стояли столи покриті клейонкою, на один прихожани клали принесену їжу, на другий якусь одежу, та там потребувались більше простирадла, рушники, памперсів тоді не було. Тобто хто що мав лишнього. Та там потрібно була і чоловіча сила чи вміння, та просто мирянина впустити заборонялось. Електрики там не було, з опалення була груба, частіше то були дрова. Інколи я щось там робив, не хочу вихвалятись та й нема чим. Хто може ходив за лежачими то здогадуєтесь. Одного разу я з батьком, а точніше він зробив стільчик з полегшених матеріалів, а збирав цю конструкцію вже я в келії. Коли одна з монахинь взяла його в руки, то очі у неї засяяли. Стара конструкція з отвором, була зроблена з дерева, товста та на віки, та фарби на ній було стільки шарів!!! До всього то ще і милось водою, то стільчик був для старої монахині майже не підйомний, важив разів у два більше за кожну з лежачих. А обновка не всмоктувала вологу та не іржавіла, бо то був титан. Я не буду називати імена. Та монахиня зразу почала мене вихваляти, я попросив того не робити. На ліжку поряд лежала паралізована, а років їй було за дев’яносто, не працювали у неї тільки ноги, окулярів вона не потребувала, а розум і пам'ять у неї були настільки світлі, що я зараз сам хотів би мати бодай половину, що мала вона. Вона знала 5 мов, не рахуючи 4 слов’янських. А прочитала книжок стільки… Я любив з нею розмовляти, вірніше слухати, те що вона розказувала за 2-4 години, я не отримував таких знань за місяці, знаходячись там в миру. Вона довела мені то, не вказуючи словом, що ми загубимо знання, якщо не будемо слухати старих людей, втратимо мудрість накопичену тисячоліттями, а своєї не здобудемо бо життя таке коротке. Вона просто ділилась знаннями. Вона розказала що було до революції і після, і то була розповідь, як на сповіді. В той день, вона повернулась до вікна, взяла ладанку Миколи Чудотворця вставлену в кіот. Та з щасливим виглядом і сльозинками в очах протягла його мені. Вона завжди зверталась до всіх на Ви, я не був виключенням. Вона сказала, коли я відмовився,--Візьміть, то не плата вам, то від мене на спомин. Через тиждень, коли я прийшов в богодельню, монашка яка стояла на вході, подивилась мені в очі, у неї потекла сльоза, вона без слів пішла на вихід, я розуміючи куди, вийшов за нею. Я думав що ідемо на відспівування, та вона звернула, на цвинтар. У мене текли сльози ще навіть тоді, коли я приїхав додому і я не міг себе зупинити. Через деякий час, я вирішив почистити образ, розкрив і на задній кришці побачив вицвілі написи, а один свіжий, там було написано: - Добро тому, хто слухає…

любовь

Где много любви, там много ошибок. Где нет любви, там все ошибка.
Томас Фуллер