хочу сюда!
 

Ірина

36 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 31-45 лет

Заметки с меткой «твір»

Завжди кудись бігла, квапилася, шукала






Все життя з дитинства кудись поспішала, бігла, старалася, навчалася, робила й заробляла, вигравала, досягала й заслуговувала… Постійно щось змінювала, ліпила, виліплювала, вибудовувала, виточувала й відпрацьовувала… Завжди щось відвойовувала й відбивала домагаючись свого. Щось і когось шукала. Майже повністю позбавила себе дитинства, юності, та молодості. Все заради того, аби тільки все змінити на краще. Врятувати, збудувати своє життя і життя дорогих собі близьких.

А тоді просто втомилася. Дістало й набридло. Зупинилася. Випустила з рук геть усе – зброю, поручні, віжки, хлисти, пряники – геть усе.

Просто сіла на місці і сказала: «знаходьте, беріть, любіть, бережіть, запліднюйте, що хочте робіть, але позбавте прокляття бути чоловіком».

Знаходили, брали, кидали, любили, били, берегли, плюндрували, забували і пам’ятали.

Байдуже.

Головне, що з’явилося те відчуття ніжної істоти, що зветься «жінка».

Зараз не буду мужиком в спідниці. Немає їсти – байдуже. Немає пити – байдуже.

Ще трішки потерпіти заради, можливо, останніх у житті митей і можливостей відчувати себе ніжною.

А потім, колись, все одно прийде час вибуху, зброї в руках й боротьби. Просто, може, вже не так жаль буде свого віку для такого змарнованого жіночого життя, коли чоловікам, яких привабило місце поруч, не властиві ті всі якості.



Зима у селі.



Всі ми чекаємо с нетерпінням любиму нашу пору це- зима.Але с кожним роком вона приходе не сподівано і крадькома.Ось і в цьому році підкраласть наша зимушка в грудні.
Я люблю своє ріднесеньке село Огульці.Воно прива... Читати далі »

Миколай Чудотворець. (Твір - переможець)

Шановні мешканці UA ! Ось і добіг кінця конкурс "2012 рік віри та надії", який проводився на нашому порталі за ініціативи та фінансової підтримки громадського об'єднання - співтовариства "Біла стріла".

Дякуємо всім за участь, підтримку, за Вашу небайдужість до популяризації Української мови, рідного материнського слова.

 Пропонуємо Вашій увазі твір, який набрав найбільшу кількість Ваших голосів і став ПЕРЕМОЖЦЕМ конкурсу.

  Миколай Чудотворець.

                                                              ( автор ___  Рус С Кія )  

Я не знаю якому богу ви вклоняєтесь та якого ви віросповідання. Я християнин старого обряду тобто, щоб ви зрозуміли, я хрищусь двома пальцями, як і мій батько христивсь. А от мати моя була, як більшість зараз православна РПЦ. Тоді, а то було майже сорок літ тому, я часто ходив з мамою у монастир і не тільки в храм молитись, а в жіночий монастир. Ще більш точніше у богодєльню. Поясню для тих хто того не знає, то така споруда при монастирі де доживають віку хворі каліцтвом, чи другими хворобами, чи просто немічні старі монашки, були там і мирські по різним причинам туди попавші. Матушка ігуменя, вибачте я не хочу називати її ім’я, знала нас з мамою давно, то мали благословення заходити у богодельню будь коли. Як то виглядало, увійшовши в двері, зразу попадали у передпокій, з права стояли столи покриті клейонкою, на один прихожани клали принесену їжу, на другий якусь одежу, та там потребувались більше простирадла, рушники, памперсів тоді не було. Тобто хто що мав лишнього. Та там потрібно була і чоловіча сила чи вміння, та просто мирянина впустити заборонялось. Електрики там не було, з опалення була груба, частіше то були дрова. Інколи я щось там робив, не хочу вихвалятись та й нема чим. Хто може ходив за лежачими то здогадуєтесь. Одного разу я з батьком, а точніше він зробив стільчик з полегшених матеріалів, а збирав цю конструкцію вже я в келії. Коли одна з монахинь взяла його в руки, то очі у неї засяяли. Стара конструкція з отвором, була зроблена з дерева, товста та на віки, та фарби на ній було стільки шарів!!! До всього то ще і милось водою, то стільчик був для старої монахині майже не підйомний, важив разів у два більше за кожну з лежачих. А обновка не всмоктувала вологу та не іржавіла, бо то був титан. Я не буду називати імена. Та монахиня зразу почала мене вихваляти, я попросив того не робити. На ліжку поряд лежала паралізована, а років їй було за дев’яносто, не працювали у неї тільки ноги, окулярів вона не потребувала, а розум і пам'ять у неї були настільки світлі, що я зараз сам хотів би мати бодай половину, що мала вона. Вона знала 5 мов, не рахуючи 4 слов’янських. А прочитала книжок стільки… Я любив з нею розмовляти, вірніше слухати, те що вона розказувала за 2-4 години, я не отримував таких знань за місяці, знаходячись там в миру. Вона довела мені то, не вказуючи словом, що ми загубимо знання, якщо не будемо слухати старих людей, втратимо мудрість накопичену тисячоліттями, а своєї не здобудемо бо життя таке коротке. Вона просто ділилась знаннями. Вона розказала що було до революції і після, і то була розповідь, як на сповіді. В той день, вона повернулась до вікна, взяла ладанку Миколи Чудотворця вставлену в кіот. Та з щасливим виглядом і сльозинками в очах протягла його мені. Вона завжди зверталась до всіх на Ви, я не був виключенням. Вона сказала, коли я відмовився,--Візьміть, то не плата вам, то від мене на спомин. Через тиждень, коли я прийшов в богодельню, монашка яка стояла на вході, подивилась мені в очі, у неї потекла сльоза, вона без слів пішла на вихід, я розуміючи куди, вийшов за нею. Я думав що ідемо на відспівування, та вона звернула, на цвинтар. У мене текли сльози ще навіть тоді, коли я приїхав додому і я не міг себе зупинити. Через деякий час, я вирішив почистити образ, розкрив і на задній кришці побачив вицвілі написи, а один свіжий, там було написано: - Добро тому, хто слухає…

Зміни - найцікавіше у житті

  Я погоджуюсь із думкою, що зміни - це найцікавіше у житті. Адже якби ми не розвивались, не прогресували - не було б таким захоплюючим наше буття.
  Зміни не завжди бувають у кращу сторону, але у всьому потрібно шукати позитив. Розглянемо приклад героїні однойменного твору Е. Портер, Поліанни. У ранньому віці, втративши батьків, вона потрапила до дитячого будинку. Згодом, її під опіку взяла тітка. Життя Поліанни не було легким, але, попри все, вона кожне випробування долала з усмішкою на вустах, і сприймала його як цікаву пригоду.
  Наближення змін може нас лякати. Але не треба боятись - і все буде добре. Так сталось і в моєму житті. Подаючи документи в Малу академію, я сумнівалась: чи мені це справді потрібно. Моя невпевненість зникла після першого ж заняття. Мені було цікаво вивчати психологію, писати свою першу наукову роботу. Після року навчання, я була впевнена, що не помилилась у виборі майбутньої професії. У Літній школі МАНу я знайшла те,чого давно шукала - спілкування з тими, хто мене розуміє, справжніх друзів, досвід.
  У висновку хочу сказати, що не треба боятись щось змінювати у своєму житті. Так, не все нове- добре. Але, якщо ти не можеш змінити ситуацію - зміни ставлення до неї. І тоді світ не буде здаватись таким сірим, а навпаки - стане цікавим і яскравим. Кожне випробування треба сприймати зі спортивним азартом, адже, що не вбиває, то робить нас сильнішими. Отже, ніколи не зупиняйтесь, розвивайтесь і радійте всім змінам у житті.