- Хочеш казку на ніч? Ти ж знаєш, що мама може краще, ніж я. О, ну гаразд, гаразд! Якщо ти наполягаєш...

 

Як думати можу я, 

 Що сни лише сни!

З японської поезії

            "Про що ж тобі розповісти? Знаменитий Гарі Поттер? Ну ні, мені здається, тобі більше сподобається історія про іншу людину, набагато могутнішу і сміливішу дівчину. Її звали... Гм... Принцеса Міа. І вона була найкращою відьмою у свої 17. Вона зробила неможливе... Вона приручила дракона.

         Ні, дракон - він, по суті був людиною. І їй частенько доводилося знаходитися поруч з ним. Чи розумієш, та людина, Дракон, він був майстром зіль і відчайдушно потребував помічника для одного дуже складного зілля. А Міа єдина з-поміж однолітків була досить розумною і досвідченою, щоб допомогти йому. І Альбус Дамблдор. О, це був дуже добрий і хороший маг. Так от, Альбус Дамблдор не міг запропонувати Драконові нікого іншого. Дракон, звичайно, відмовився від такого помічника, але, не дивлячись ні на що Принцеса стала кожен вечір приходити до  його... Хм... Печери і допомагати йому, хоча Дракон був дуже грубий з нею і увесь час лаявся.

          А відбувалося усе це за часів Темного Лорда. Так, мила, це був поганий дядько, я тобі вже розповідав. Так от, прекрасна Принцеса і Дракон повинні були придумати зілля, яке допомогло б боротися з наслідками дуже страшного закляття. Це була довга і складна робота, і весь цей час Дракон дуже погано ставився до Мії, але врешті-решт зрозумів, що вона не піде яким би зухвалим і жорстоким він не був, але не міг з цим змиритися. А ще вона ніколи не плакала. Розумієш, адже він був її учителем і раніше у нього не раз виходило змусити її плакати. Але останній раз він бачив її сльози, коли їй було 14. Він сказав їй тоді, що вона жахлива замазура, хоча вона насправді була красунею. І відтоді він не бачив, щоб Принцеса плакала.

           Одного дня Дракона дуже сильно поранили, і Принцеса допомогла йому вижити. Вона перенесла його в лікарняне крило, і коли Дракон нарешті опритомнів, він побачив її в кріслі поряд з його ліжком. Поки вона спала, Дракон дізнався у чаромедика, що Принцеса провела тут цілий тиждень, не відходячи від його ліжка. Вона була увесь час тут, і навіть прогуляла уроки, хоча й любила вчитися більше всього на світі. Що, мила? Так, я знаю, що ти теж любиш вчитися. це тому що твоїм батькам теж дуже подобається навчання.

           І ось, після того, як Дракон усе це з'ясував, він вирішив більше не грубити дівчинці і вони стали дружити. Усі її друзі думали, що вона з'їхала з глузду, оскільки почала дружити з Драконом, але їй було все одно. Так, сонечко, вона була хорошою подругою. Сподіваюся, в тебе теж будуть такі друзі, коли ти підеш до школи.

           І все ж таки, з Драконом сталася страшна річ - він закохався. Закохався в Принцесу, а це було дуже погано, тому що усі знають, що дракони і принцеси не можуть закохуватися один в одного. І він нічого їй не сказав. А потім усе стало ще жахливіше - злий чаклун, Темний Лорд сказав Драконові, що збирається вбити Принцесу, тому що вона була хорошою і не подобалася Темному Лордові. Але злий чаклун не знав, що Дракон любить принцесу, і коли прийшов її вбивати, не чекав, що Дракон стане її захищати. І Темний Лорд вирішив убити Дракона, але тут з'явилася Принцеса зі своїми друзями і змусила злого чаклуна зникнути назавжди.

           І Дракон пішов, залишивши Принцесу святкувати з друзями, адже Темного Лорда більше не було, і Принцесу не потрібно було від нього захищати. Але дуже скоро Принцеса знайшла його сама. Вона сказала йому, що хоче розповісти секрет, але боїться, того, що їй на це скаже Дракон. А Дракон сказав, що смішно боятися його, простого Дракона, коли вона стояла віч-на-віч з Темним Лордом і не боялася. А тепер ось боїться того, що скаже їй Дракон, її друг. Принцеса подивилася на Дракона і сказала, що любить його усім серцем. А Дракон сказав, що теж любить її, і вони поцілувалися. І доки вони цілувалися, з Дракона спала луска і він став зовсім не драконом. А знаєш, що сталося потім? Правильно, вони одружилися і жили довго і щасливо. А тепер засинай, моя маленька принцеса, татусь любить тебе".

            Герміона посміхалася, дивлячись як чоловік вкладає їх п'ятирічну дочку у ліжко й гасить світло. Помітивши її, він запитально підняв брови й  посміхнувся.

- Так-так, Северус, ось вже й не думала, що настане той день, коли великий і жахливий професор зіллєваріния розповідатиме маленькій дівчинці казку на ніч.

- Та я і сам на це не сподівався... Я люблю тебе, Міа.

- Я теж тебе люблю, Дракон.

Також Ви маєте можливість ознайомитися з цим твором на сайті http://www.snapetales.com/index.php?fic_id=3764

Хочу також подякувати пані "_Veselka_ " за чудовий кліп, музику до якого було використано при оформленні цієї замітки.

Дякую, що зазирнули. )

А чи давно Вам самим доводилося розповідати казки? )))

Не могла не поділитися з Вами побаченим на Дурдомі --->

Янукович назвав його "українським, російським поетом".

А хто таки, насправді, Антон Чехов?  

>>>}}}    {{{<<<

Цей випадок, що стався кілька  років тому, й досі ходить на
N-му підприємстві у вигляді оповідки.

         Сама історія. Поїхали від підприємства кілька чоловіків до міста на трьох "Газелях". Дві порожні, одна завантажена дитячими калейдоскопами. Такі картонні трубочки зі скельцями і дзеркалами. Рано вранці при під'їзді до міста - пост ДАІ - перевірка вантажного транспорту. Порожні пройшли швидко, й стали осторонь, очікуючи на третю. Молодий "даїшник", бачить, що машина навантажена й відправляє водія до даїшної будки аби той поспілкуввся з офіцером.

         "Картина маслом"... До будки заходить водій (вага кг за 100, практично лисий чорні треники, чорна шкіряна куртка), віддає даїшнику документи. Той не дивлячись в папери:
- Ти хто?
- Водій.
         Тут же заходить супроводжуючий (дещо худіший порівняно з водієм, стрижений майже налисо, чорні джинси, чорна шкіряна куртка). Офіцер:
- А ти хто?
- Експедитор.

         Не дивлячись в папери, з сарказмом, розтягуючи слова:

-  І ВЕЗЕТЕ ВИ ДИТЯЧІ  ІГРАШКИ.

         Згадуючи як даїшник вибігав подивитися вантаж, в'їжджали до міста вони вже несонні і веселі.

 P.S. Дуже вдячний, що зазирнули.  Хочу лише додати, що вже давно хотів вивісити цю історію, але відволікався на інші теми... Сподіваюся, що Вам теж сподобалося... 

P.P.S. Колись мені довелося натрапити на цю розповідь на одному гумористичнму сайті, і вона мене дуже зацікавила. Також я там натрапив на підбірку "водійських карикатур" (одну з яких використано тут вгорі для оформлення). 

 
Така, безумовно талановита, але досить далека від національного спрямування людина як Сергій Поярков, констатувла очевидне:
"...поверьте мне, легкая ностальгия по Виктору Андреевичу начнется уже через пару месяцев. Она будет крепнуть, и крепнуть, пока не станет почти всенародной.
     И это причина в первом туре отдать голос именно за этого кандидата. Из всех претендентов он единственный хоть что-то делал бесплатно..."

Каменти взяті тут

Кровавый хомячок

 А у нас сегодня праздник
Или траур – кому как:
Из картонной, из коробки
Убежал хомяк-маньяк.

Он прогрыз дыру к соседям
И соседку покусал.
Кровью фыркала соседка
Как простуженный шакал.

Он отъел соседу ногу,
Хоть тот выл, взывая к богу,
А отъетая нога
Не влезала в хомяка.

                                           Автор: Вампирусий

http://grbabay.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=292&Itemid=5

           В мене знову виникло бажання відчути різдвяний настрій, тож я вирішив зачепити (не вперше) тему взаємин лицарів і драконів... Цікаво було б дізнатися й Вашу думку з приводу прочитаного, побаченого та почутого. Вибачайте за які "прогалини"... Адже я не зазіхаю на якусь еталонність.

      

            Дракон розплющив очі, потягнувся й позіхнув. Смикнув вухом, дослухаючись, і поглянув туди, звідки лунав металевий дзенькіт, що розбудив його.

- Ти що там робиш? - З цікавістю запитав він в закутого у панцир чоловіка, який вовтузився біля основи драконячої шиї.
- Не бачиш? Голову тобі рубаю, - натужно відповів чоловік, не припиняючи мірно завдавати удару за ударом по міцній лусці.
- І як успіхи? - поцікавився Дракон.
- Не заважай! - злісно огризнувся чоловік.
- Гаразд, - поступливо погодився Дракон і спробував знову задрімати. Але дзвін меча відволікав.
- Слухай а навіщо тобі моя голова? - запитав Дракон через півгодини.
- Та вона мені взагалі ні до чого не потрібна, - відповів чоловік.
- А рубаєш навіщо?
- Так треба.
- А-а... Ну, якщо треба, тоді звичайно. Важко, мабуть?
- Важко, - визнав чоловік.
- Не хочеш передихнути?

        Чоловік, примружившись, подивився на сонце з-під панцерної рукавиці...
- За годину передихну, ближче до полудня.
- Це добре, - кивнув Дракон. - А то у мене вже шия затекла, лежати в одній позі. І природні потреби задовольнити хочеться.
- Ну, злітай, лише по-швидкому.
         Дракон здійняв крила і зник у гущавині лісу, що ріс неподалік. Через хвилину повернувся і знову розташувався на каменях.
- Можеш продовжувати.
         Чоловік покрутив у руках затуплений меч, відкинув його убік і, рішуче діставши із заплічного мішка ножівку, почав пиляти. Дракон засовався і почав хихикати.
- Агов, перестань, лоскотно!
- Ну, вибач.
          Змінивши ножівку на меч, чоловік знову почав рубати.
- Так краще?
- Ага, - примружився Дракон. - Навіть приємно. Можеш трішки лівіше?
- Можу.
          Деякий час не було чутно нічого, окрім гучного пихтіння, дзвону меча і задоволеного муркотання Дракона.
- Припини! - нарешті не витримав чоловік.
- Що?
- Муркотіти припини. Мене це дратує.
- Чому? - ображено запитав Дракон.
- Бо у тебе це виходить немелодійно! І взагалі, будь серйозніше, коли тебе вбивають.
          Дракон замислився.
- А мене вбивають?
- Так.
- Ти?
- Так.
- Не вірю! - Дракон позіхнув. - Аби ти мене стільки часу вбивав, то вже убив би десять разів.
- А що ж я, по-твоєму, роблю? - розсердився чоловік.
- Рубаєш мені шию.
- Ну!
- Що?
- Якщо я тобі відрубаю шию, ти ж помреш?
- Ти не відрубаєш мені шию, - упевнено заявив Дракон. - Сам бачиш, нічого не виходить.
- А якщо динамітом? - запропонував лицар.
- Не раджу, - похитав головою Дракон. - Я плююся високотемпературною плазмою.
          Чоловік  втомлено зітхнув і сів на камінь.
- Ну, і що мені тоді робити? Якщо в мене робота така - драконів рубати?
- Ну й рубай, - знизав плечима Дракон. - Я що, заперечую? У нас будь-яка праця почесна. А тут, дивись, ще роботи непочатий край!
         Дракон ставно витягся на каменях і підставив чоловікові броньоване черево.
- Як чоловік, наділений справжніми лицарськими якостями - може, спробуєш вразити мене у серце? - зворушливо попрохав він. - Я намагатимуся не муркотати!

P.S. За чудове фото гірського краєвиду висловлюю подяку шановному "llrr".

P.P.S. Також хочу висловити глибоку повагу автору замітки, яка є першоосновою прочитаного Вами матеріалу, а саме шановному "WalesDragon".

 

Дуже вдячний за відвідини.  )

      

Вже Різдво... Багато почуттів та гарних побажань... В мене виникла думка, що слід до цього різноманіття додати й щось від себе, хоча й здивувати чимось новим останнім часом стає дедалі важче... Тож, хочу запропонувати Вашій увазі цю історію. Розумію, що вона може видатися не зовсім відповідною до контексту свята, але мені здалася доволі кумедною. Та й просто хотілося додати Вам приємних емоцій.

За чудову різдвяну листівку висловлюю подяку пані "Alyana".

          Темної ночі Дракон опустився на галявині неподалік від стін палацу. Тут вранці вигулювали принцес, і він мав намір завтра роздобути собі нову домашню тваринку. Знайшовши місце, де трава була вищою і густішою, Дракон розпластався на землі, підібгав крила і приготувався чекати.
         "Це добре що я зелений і плаский, - подумав він, - доки не нападу, ніхто мене і не помітить. Самі принцеси ж бо не кусаються, але у самців, які їх супроводжують, дуже неприємні жала."
          І в цей момент хтось вдарив Дракона по морді. Зовсім слабко, але вельми рішуче. Дракон скосив очі, придивився і побачив у себе під носом котеня. Воно стояло, розчепіривши худі лапки, вигнувши спину горбом і розпушивши хвіст; від цього воно видавалося удвічі більшим. І це добре, бо інакше Дракон би його навіть не побачив.
- Ти чого? - Здивувався Дракон.
- Нічого, - відповіло Котеня. - Я полюю.
- На кого?
- На тебе.
           Дракон моргнув, а Котеня поважно пояснило:
- Он від тієї берези і до паркану - мої мисливські угіддя. Оскільки ти сюди залетів - ти моя здобич.
- Та невже? - засумнівався Дракон.
- Точно-точно! - Котеня стрибнуло вперед і накрило лапками палець Дракона. - Я тебе зловив, тепер ти мій!
- І що ти зі мною робитимеш? - Дракон зацікавлено схилив голову набік. - З'їси?
          Котеня замислилося.
- Ні. Не хочу я тебе їсти. Ти красивий.
- А що хочеш? - запитав Дракон.
- Гратися хочу. У кішки-мишки. Я буду кішкою, а ти - мишкою.
          Дракон сів на хвіст і спантеличено почухав лапою за вухом.
- Маля... Ти якесь ненормальне. Я ж Дракон! Ти мене повинен боятися!
- Я нікому нічого не винен! - підняло мордочку Котеня. - Ми, кішки, робимо лише те, що хочемо. А я хочу гратися.
- А більше ти нічого не хочеш? - примружився Дракон.
- Хочу, звичайно! - відгукнулося Котеня. - Я ще хочу, щоб мені почухували черевце, поїли мене молоком і катали на спині.
          Дракон покосився в той бік, де громадилися в темряві башти королівського замку.
          "Та ну її, цю принцесу!"- подумав він
- Гаразд, - кивнув Дракон Кошеняті, яке вже прилаштувалося тертися мордочкою об драконячу лапу, і дбайливо підхопив його кігтем під черевце. - Хочеш жити у мене?
- А ти зі мною гратимешся?
- Буду. І молоком поїти, і животика чухати.
- Я згоден, - поважно кивнуло Котеня і видерлося Драконові на спину. - Все-таки добре що я тебе не з'їв!

А принцеса навіть не дізналася, якої прекрасної участі їй вдалося уникнути.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту "mingan.dp.ua/".

 

Власне, я обрав саме цю оповідку, оскільки хотів знову торкнутися теми лицарства, яка багатьом була припала до вподоби. Музичну композицію також обрано було для створення середньовічного антуражу, оскільки подібна музика виконувалася під час тогочасних святкувань... Дуже сподівався, що Вам вона буде до смаку... Від себе також хочеться побажати приємних вражень.

Дякую за відвідини мого блогу!!!

На фото (натрапив якось на "http://rulez.org.ua"): танк Т-84-120  "Ятаган".

            Степ... По степу катаються танки, за ними здалеку спостерігають ворони й люди… В танкістів почалися тактичні навчання, і вони виконують різноманітні маневри на своїй техніці. Вже пройшов тиждень «пішим по танковому», - це коли екіпажі бродять купками по тих маршрутах де їм належить потім проїхати на танках. Захоплююче заняття, адже їм для зв'язку потрібні ще й рації 63 року випуску (або просто зразка цього року, біс їх знає, але важать по 25-35 кг, бо батарейки) і речові мішки та ще багато чого й вони за день намотували "пішим" по 20-30 км. Але досить про сумне, адже зараз в них є танки і вони на них їздять. Вже ховалися в складках місцевості, вже робили протиракетні маневри, долали різні дурниці подібні до невеличких боліт (у велике не полізеш на ньому, та й де його там узяти). І ось тепер вони відпрацьовують рух в колоні, - поїдуть, здіймаючи як стадо куряву, зупиняться, здадуть задом, вперед тощо... І сталося ДТП! Механік одного танку проґавив момент зупинки, оскільки курява здійнялася дуже щільна і в'їхав у зад передньому. Навідник танку дуже здивувався, коли мирно собі спав і тут ТАК НЕЙМОВІРНО ТРУСОНУЛО! Він залетів головою в приціл і знову щось відламав від нього. Криючи матом, вони з командиром вилізли з башти і побачили просту картину, що на вигляд усе наче б ціле й незрозуміло що ж то було. Після того, як розкотили в сторони техніку (не зачекали на ДАІ, ) з'ясували характер пошкоджень: подряпана фарба в двох місцях ззаду в одного і декілька надривів (прорвало зубцями траків) на крилах в нашого. Й усіх справ-то.

           Хлопці обговорили, що було б з "Камазом" або "Жигулями", поіржали і думали що на цьому історія закончилась… Так от, вона на цьому лише почалася. Механік, який проґавив, момент гальмування, звався Поздєй, через прізвище Поздєєв. Він був нічим не цікавим й непомітним дрібний хлопцем. Ніхто його серйозно не сприймав. Жартували з ного та й глумилися інколи. Але тут комбат круто змінив його долю, просто сказавши: «Тепер Поздєй, привезеш нові крильця, старі знімеш і поміняєшь». Здавалося б, ну й що тут такого? Поздєй з'їздив на "Камазі" куди показали, зняв за пів дня крила з іншого, привіз їх в парк, кинув біля свого танка й сказав комбатові що до вечора буде готово…

           І ось тут починається саме цікаве! При ударі довгі стрижні, які тримали крила, стали не стрижнями прямими, які можна вибити, а красивими такими зигзагами. Розтягнуло і погнуло по-усякому їх. Поздєй узяв кувалду й зубило (це ж армія, а болгаркою солдатам користуватися "не слід", та й не було її, здається, в частині, - такого, наче б, ніхто й не бачив) і почав рубати. Тут виявилося, що виробники танка використовували для виготовлення цієї неймовірно важливої деталі ну дуже якісну сталь! До вечері вийшло рубонути лише одне коліно з 20-ти на одному крилі. При цьому зубило ставало схожим на красиву квітку, коротшало на третину й тупилося зовсім… Кувалда також злітала багато разів. Наступного дня з ранку Поздей був вже в парку і почав діяти далі…Пройшов тиждень, Поздєй почав зватися "дятел", поламав кувалди, які були в частині, приварив ручку міцнішу до найбільшої, винищив зубила, які були в часті, "в непотріб" і чіплявся до усіх, причому говорив, що йому там трохи рубонути і він поверне! Йому вже не вірили бо під танком валялося чимало красивих квіточок із зубил та кувалд… Поздєй міг на перекурах тапер виразно всім і кожному роз'яснити, як треба бити кувалдою, як правильно потрібно рубати зубилом, ганив сталь погану на кувалдах і зубилах… І людина почала поступово набувати нового гордого обличчя… Рукостискання його стало дуже міцним, погляд осмисленим і твердим, мова прямою і зрозумілою.

           Пройшов місяць… Цей танковий "бат" вже не любив увесь полк, говорити усі почали в ритм ударів "Мега-поздєя", поховали подалі усі свої інструменти й уважно стежили за переміщеннями загальновідомого "дятла", бо він покрав вже усе, що погано лежало й хоча б віддалено нагадувало кувалду або зубило. Такий ремонт своїми руками не снився жодному цивільному механікові… Коли Поздєй вирубав перший стрижень, крило впало на землю і він заплакав, коли через півтора місяці після перших ударів впало друге, страшний рик почув навіть той, хто був за казармами, а це майже кілометр від парку! Він схопив крило і кинув його об танк так, що воно погнулося ще трохи… Для порівняння, - перед цим крила привезені на заміну він ледве скинув з "Камаза", а вантажили їх туди троє. Загалом, закінчилася епопея, але усі ще довго звикали до того що немає мірного стукоту і гуркоту на всю частину, і до того, що Поздєю тепер було не скажи зайвого і образливого нічого… Він реально міг врізати серйозно! Окріпнув і змужнів, хоч і говорив що втече або повіситься на початку епопеї. Ось так з дрібного і замученого Поздєя, він став поважаним чуваком, завдяки комбатові доброму і своїй сонності… Звичайно, тепер якщо кому треба було лом нарізувати дрібно, або забити що-небудь велике в щось тверде, йшли до нього і дивувалися тому, з якою нелюдською силою він бив кувалдою…

Висловлюю подяку за оригінальний текст сайту "http://www.todkena.ru"

P.S. За надану музичну композицію висловлюю подяку шановному "A_V_L" (який нещодавно віддав перевагу "реалу").

P.P.S. Модератори цього товариства висловлюють дружнє побажання зважати на погодні умови та допомагати водіям у разі "пробуксовки" їх автомобілів (аби просто у разі потреби підіпхнули машину) та бути обержнішими при переході дороги (через можливий гололід і проблеми з гальмуванням)!!!

P.P.P.S. Нехай же в нас завжди буде вдосталь сил для реалізації можливостей! Веселих свят!!!