Презентація збірника відбулась 22 травня 2014 року о 18 - 20 год. у Львові в книгарні "Книжковий дворик"





РАЙСЬКІ    ВРАЖЕННЯ

Роздуми над новим збірником поезій та авторських малюнків Ірини Токарської «Я ходила до раю»



Хто ще не читав збірника поезій Ірини Токарської «Я ходила до раю» – того прошу мене далі не читати! Спершу нехай прозвучить поезія. Ось хоч би й цей вірш

* * *
І цілувалися квітки
В рожеву ранність,
І сонця сходила в блакить
Червона рана.

І пломеніла на землі
Нова прийдешність
На переліг, на сонний ліс,
На сонну стежку.

На наші стомлені серця,
На звичність свята.
Тобі сьогодні до лиця
Свята посвята.

Святило сонцем нас обох –
В короні сонях.
Зіходив з неба світлий Бог
В земні долоні.

І далі, далі, далі... Перечитайте всі поезії збірника, а тоді і тільки тоді варто поговорити, щоб мати власні щирі враження. [ Читати далі ]

Чого я так прагну ?! чого я бажаю?!…

На світі живу я, тай гадки не маю… Чому світить сонце?! чому в тебе очі Як море прозорі, тай сяють неначе Як промені зірки?! Чому твоя посмішка лине до мене… І серце стискається, наче від болю?!… А потім несеться кудись, мов скажене?!… І що буде Завтра?! А що було Вчора давно ми забули… Лиш Попіл вчорашнього б’ється нам в груди… О Люди!

   Третя за рахунком творча зустріч в ГО «Разом» (http://www.together.lviv.ua/) набула вже того рівня душевної щирості та розкутості, відвертого дружнього спілкування, що навіть не спадало на думку про тільки початок справи, а навпаки здавалось природнім це споріднене товариство, це відчуття, наче ми завжди були разом!
   Назва зустрічі «Український лев» символізувала спорідненість міста Лева з темою вечора, яка була присвячена відзначенню 75-річчя дати народження видатного українського поета Василя Симоненка, що так передчасно пішов на злеті своїх творчих можливостей з життя у віці 28 років, але залишив невмирущу пам'ять своїми геніальними творами. Василь Симоненко коротко перебував у Львові, але полишився у ньому навічно, особливо своїм знаменитим віршем «Український лев» про це славне місто. У 70-80 роки у Львові навіть існував своєрідний напівлегальний культ Василя Симонека, бо на відміну від суворо забороненого Василя Стуса, використання поезій Симонека не вважалась криміналом, але їх зміст був дуже і дуже надихаючим для патріотів України в умовах тоталітарного режиму.[ далі ББ ]

Це диптих - спочатку каже він, а потім вона

Я – твій творець…

Тебе відтворюю з уяви,

Життя вдихаю у бездушний камінь,

Закохано і трепетно торкаюсь…

Твій полонений я – Пігмаліон,

О, мила серцю Галатея!.....

 

Я – Галатея…

Була я мертвим каменем -

Одна між тисяч мармурових брил.

Від теплих ніжних рук твоїх

В мені життя зануртувало.

О, мій творець, Пігмаліоне!

04.09.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270260

Кандидат в нардепи по російські

Чомусь розмовляє.

Знехтував він рідну мову,

А може й не знає.

Життя нам солодке,

Й гарне обіцяє.

А в мріях Тризуба

Орлу продає.

Нас в кайдани знову

Хоче нас він взути,

Та цього ніколи

Уже не бути.

Нас вже обманули

Ходимо голодні.

Та віримо скоро

Вийдемо з безодні.

Поки Бог є в Небі

Вірою живемо.

Й у Верховну Раду

Найкращих оберемо.

Тих хто любить свій народ

Й Неньку Україну,

Мову свою рідну,

Й пісню солов’їну.

А тих хто промовляє

Московську промову.

Не пустимо в депутати,

Відправимо в школу.

Хай вивчать спершу

Українську мову.

А може хай їдуть в Лос  Вегас

Працювати й жити.

Там потрібні такі промовці

Рулетку крутити.

Дмитро Дідківський.

    27.02.1998 рік.

Життя.

Живи не дрімай.

Після життя смерть.

Хто в пекло хто в рай.

Сам свій шлях обирай.

Дмитро Дідківський.

            1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/114514/

Хочу в лес, хочу в горы,  Хочу в реку или в море, Хочу секса я на пляже, Пусть никто мне не откажет! Хочу пива дорогого, Хочу солнца мне родного! Даже пепси буду пить,  Дайте отпуск мне, етить... Повалятся на песочке,  Загореть хочу и точка! Покупаться, обожратся,  До упада оторваться! Дайте отпуск мне, етить Я вас всех буду любить!

Зажурилась рідна мати. Ненька Україна.

Заплутала в свої сіті.

Її павутина.

Павутина та червона.

Форму зірки має.

Із – за неї українець,

Окрім лиха,

Нічого не має.

Голодують лікарі,

Вчителі і вчені.

Робітник і селянин,

Та пенсіонери.

Прокиньтеся брати й сестри.

Годі уже спати.

Чекають змін від вас діти,

Й Україна мати.

Прокиньтеся тай знімайте

Оті павутини.

Щоб життя було кращим

У нашій країні.

Перестане Україна

Тоді сумувати.

І ніхто не зможе нами

Більше панувати.

Заживемо тоді заможно.

В злагоді і в мирі.

Будемо діток виховувати.

Й будемо щасливі.

          1998 рік.

 

 

 

.Де мандрувала Твоя Душенька учора?

Що бачила? Де спочивала уночі?

Вже необтяжена, крізь простір неозорий

Літа вона…

                                              Голівонька свічі

 

 

Леліє золотаво…Бачиш, Тату,

Це сяєво? Чи, може, поруч ти?

І чуєш, як молитву вчусь читати

Незвичну: "Спасе, упокой…гріхи прости…"?

 

 

І мовиш лагідно: "Все добре, доню!

Вже не болить мені, я в Господа тепер.

Він зняв земні скорботи, сльози втер.

До зустрічі!.."- береш в свою долоню

 

 

Мою, цілуєш у чоло, так як тоді

Було…Любов'ю сяючи. А  очі – молоді…

***

- Куди Ти мандруватимеш сьогодні?

"Не смертним знати про шляхи Господні…"

  

18.10.2012

© Copyright: Марина Степанская, 2012
Свидетельство о публикации 11210190756