хочу сюди!
 

Кристина

34 роки, діва, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «мова»

цікавинки.

НОВИНАР - журналіст
(невиправдано затерте)    Французькою journal [журрналь] походить від того, що то був часопис, в якому йшлося про події прожитого дня (un jour). Відтак, журналіст – особа, яка розповідала про ті події. Як бачимо, прискіпливе тлумачення «злизаного» з французької терміну навіть не дуже-то і відповідає сучасному розумінню цього другого одвічного ремесла.

А що ж у наших братніх народів? Дещо осібно стоять поляки: у них вісті готує dziennikarz [дзєннкаж] – по-суті, дослівний переклад слова journalist, від польського  dzie [дзєнь] – день. Відтак будь-яке щоденне видання буде dziennik [дзєннік], чи то пак щоденник по-нашому. Проте чеською новинами займається вже novin [нвінаарж] – не треба пояснювати, що тут і до чого. Ну а болгарською, сербською і македонською ще зрозуміліше: новинар [новінар]. Відтак, журналістика в цілому це новинарська справа, або одним словом – новинарство. Македонською і сербською, до речі, пишеться один в один. [Див. також однокореневі новотвори новинарня і новинарська].



ДУРИЛЬНЯ - лохотрон
(народне)    Попри величезну кількість більш-менш правдивих ачи просто жартівливих обґрунтувань «новоязу» лох, всіх їх об'єднує одне: НЕ україномовні витоки. Те саме і стосується часточки -трон: грецькою – означає осереддя, центр [див. тлумачення слова АВТОТРОН] – звідси і таке значення цього слова, як престол, місце правителя, володаря. Водночас у більшості складних слів -трон є всього лише частиною іншої греки – електрон: в давньогрецькій мові слово буквально означає янтар, бурштин [див. пояснення слова ЕЛЕКТРОН]. Тому попри поширеність чужинецького терміну лохотрон варто не забувати і про питомо нашу, рідну дурильню :))





ВИДНОГРАЙ - відеокліп
(новотвір)    Виконання, гра, спів, які можна не тільки почути, а ще й побачити. Наразі чернеткове намагання знайти питомий Укр.відповідник несусвітному покручу «відеокліп»: Українською кліпати можна очима – тоді отой один порух віями і буде кліпом.

Виднограй утворено шляхом складання двох коренів, подібно до слів виднокрай, небокрай – місце, де Небо збігається із Землею; водограй – хвонтан хвранцузькою ;)) далековид, дальновид – вживана в нашій військовій традиції назва замість німецького «бінокль» (зокрема Українськими Січовими Стрільцями та вояками УПА). Рівнословами (синонімами) виднограю можуть бути, приміром, співовид чи видограй – останнє, до речі, не є вигадкою автора, а було вжите рядом дописувачів під час листування зі мною. Основні ж значення англійського clip можна з'ясувати в першому-ліпшому словнику англійської мови, хоча б навіть і тут.

Дійсно, чим ж воно таке є, оте чудо «кліп», як не тим, коли видно гру гудців? Зазвичай піснярі перед камерою не є самими собою, а корчать з себе бозна які брази, вигадані і створені якимись ляльководами, піярщиками, тощо з боку: їм (ляльководам) навіть платять за це дуже і дуже грубі гроші!

Ось і можна назвати одним добрим словом оту частенько поганеньку акторську гру піснярів як виднограй. Чи не так?




ВСЕМЕРЕЖЖЯ - інтернет
(новотвір)    Утворено на взірець слова всесвіт, а також слів безмежжя, бездоріжжя, Запоріжжя, Криворіжжя, зарубіжжя, узбережжя, роздоріжжя, збіжжя, підніжжя тощо.

До речі, у братів-сябрів питомим рідним відповідником інтернету є надзвичайно цікавий термін – сеціва [сЄціва]. А в братів-чехів повним тлумаченням слова internet є mezinrodn potaov s [мзінаародніі пчіітачоваа сіть], себто дослівно: міжнародна комп'ютерна сітка, мережа. Майже, що російською сеть [сєть], яке чомусь невиправдано заміщується іншомовним запозиченням. Як бачимо, всі ми довкола одних й тих самих тенет товчемося :о))

Часто-густо прихильниками українського чистослів’я для позначення інтернету вживається просто слово Мережа – саме із заголовної букви. Здавалося, чому б все так і не залишити? Ну по-перше, якого милого жмут дротів, супутникових тарілок ітд називати з великої? Це (покищо:)) не жива істота, і навіть не створена Творцем планета чи океан. Якщо вже на те пішло, тоді слово Каналізація теж вартувало би писати із заголовної, бо ця «мережа» за розмахом либонь побільшою за інтернет буде. Вже мовчу про її неоціненне значення для теперішнього людського буття ;-))

З іншого боку, просто мереж є багато: це і мережа збуту чи крамниць, і електромережа, зрештою, пов'язані між собою верстаки на праці – це теж таки мережа. Тобто Мережа, нехай навіть і з великої, виглядає якось занадто розмито, не визначено. Таке видатне, на мою переконану думку, явище, як (вжию тут свідомо латину і греку) гігамережа, супермережа, мережа мереж, надмережа вищого порядку – отой інтернет заслуговує таки, аби в Українській мові мати свій власний, окремий і не двозначний термін. Бо якось несправедливо виходить: розмаїті вишиваночки-в'язаночки мають своє чітке позначення – мереживо, а інтернет – «нєт» :о))

В обігу нерідко можна надибати на ще одне питомо українське слово для означення всесвітньої мережі – тенета. Чому вживається саме воно – здогадатися не важко. Це слово хоча і наше, але надзвичайно співзвучне з англійським, порівняйте: те-нет-а — інтер-нет. Зрештою, і означають тенета теж сітку, павутиння, сплетіння. Особисто я, Ю’З’, нічого не маю проти його вживання у розмовній мові, і в окремих випадках сам прихильник подібних запроваджень, наприклад – ланка замість змавпованого лінк. Проте у випадку з тенетами є одне «але»: воно має яскраво виражений відтінок якогось закріпачення, полону, пастки (див. зокрема СЛОВНИК.НЕТ). Звісно, трапляються випадки і наркотичної залежности від човгання всемережжям, однак вони не становлять поголовної пошесті. Але ось це смислове забарвлення тенет і не дозволяє висунути їх на повноцінний український відповідник терміну інтернет.

Слово ж всемережжя просте і доступне для сприйняття та розуміння, утворене за всіма мислимими і не мислимими приписами українського словотвору, є наче поєднанням слів всесвітня, мережа та безмежжя – по-суті буквальний переклад інтернету. Заразом термін чіткий і однозначний.

У якості розмовного, скороченого подання слова гідним уваги видається слівце мережжя. Проте, як показує життєвий досвід, у людини, що чує його вперше, воно не викликає такого однозначного розуміння, як всемережжя.

Знаково, що попри здавалося б загальну вживаність слова інтернет, Уворд його з маленької букви не знає – тільки із заголовної. Тож ймовірно, що збіжить всього лиш кілька літ, як усі точно стануть розрізняти, що мереж у світі є багато, а мережжя у нас одне!  ~:))







0%, 0 голосів

50%, 1 голос

0%, 0 голосів

50%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Этот сложный русский язык

Перед нами стол. На столе стакан и вилка. Что они делают? Стакан стоит, а вилка лежит. Если мы воткнем вилку в столешницу, вилка будет стоять.
Т. е. стоят вертикальные предметы, а лежат горизонтальные?

Добавляем на стол тарелку и сковороду. Они вроде как горизонтальные, но на столе стоят. Теперь положим тарелку в сковородку. Там она лежит, а ведь на столе стояла. Может быть, стоят предметы готовые к использованию? Нет, вилка-то готова была, когда лежала. 

Теперь на стол залезает кошка. Она может стоять, сидеть и лежать. Если в плане стояния и лежания она как-то лезет в логику «вертикальный-горизонтальный», то сидение — это новое свойство. Сидит она на попе. Теперь на стол села птичка. Она на столе сидит, но сидит на ногах, а не на попе. Хотя вроде бы должна стоять. Но стоять она не может вовсе. Но если мы убьём бедную птичку и сделаем чучело, оно будет на столе стоять. 

Может показаться, что сидение — атрибут живого, но сапог на ноге тоже сидит, хотя он не живой и не имеет попы. Так что, поди ж пойми, что стоит, что лежит, а что сидит. А мы ещё удивляемся, что иностранцы считают наш язык сложным и сравнивают с китайским.

Зло машинного перекладу

Українська мова може перетворитися на сурогат 
Добре відомо, що однією із найпоширеніших помилок, якої припускаються на ранніх стадіях вивчення іноземної мови, є привнесення до неї рис, характерних для мови рідної, внаслідок чого висловлювання набувають сталого нальоту штучності, а подеколи й поготів виглядають на беззмістовні нагромадження слів. За приклад тут може правити прямолінійний переклад словосполуки "рівень життя" словами "level of life" замість коректного вислову "standard of living". Втім, якщо в разі віддалених мов подібні "кальки" відчутно утруднюють комунікацію і тим спонукають людину до глибшого вивчення іноземної, у випадку з ближчими мовами – як-от, російська та українська – механічний переклад, як правило, не стає на заваді порозумінню, а тому видається для багатьох, хто мислить (читає, навчається, дивиться телевізію) російською, не тільки придатним, але й природним способом мовити українською. Щиро віруючи у те, що для того, щоб висловитися по-українськи, достатньо просто перекласти на неї всі російські слова, прибічники даної візії мимоволі породжують та відтворюють уже існуючі мовні покручі, утворюючи у такий спосіб сурогатну мовну реальність, що поволі витискує справжню мову на маргінес. Як приклад можна навести вислови "завдати прикрощів" та "поїзд далекого прямування", що часто заміняються у слововжитку кальками "принести неприємності" та "поїзд дальнього слідування".
Певна річ, повсякчас перебуваючи в осередку сурогатного мовного простору, годі надіятися уникнути його впливу. Ідеальною літературною мовою розмовляють – на жаль чи на щастя – хіба на кафедрах філології. До пуття, зауважила якось Оксана Забужко, українською володіє лише кількасот душ на цілім світі. Тому відносно всіх решта може йтися єдино про рівень і тип помилок – отже, про свого роду поріг, за яким певний мовець стає нечутливим до мовних погрішностей. Так, почувши фразу "Вона прийняла участь у турнірі, і вже на першій стадії їй зустрівся важкий суперник", далеко не кожен спроможеться зауважити, що участь беруть, а суперник – трапляється. Ймовірно, ще менше відчують глибоку протиприродність звороту "Йому відразу кинулась в очі її нова зачіска", що – згідно з нормальним порядком речей – мала би впасти у вічі (що називається, feel the difference). Втім, як сказано вище, вся справа в порозі чутливості. Мені траплялися люди, які казали "Їй виконалося 22 роки" – і не вбачали у цім ані найменшої недоречності.
Аналіз показує, що механічний переклад з російської на українську справляє щонайменше двоякий руйнівний вплив на українську мову. Про семантичні зсуви (вміщення слова у неприродний контекст і надання йому неприродного значення) ми вже сказали. Втім, вживаючи кальку замість питомого слова, мовець, крім всього іншого, прирікає останнє на забуття – випадіння із актуального слововжитку. Жодна людина, яку я задля експерименту прохав перекласти з російської речення "Давайте встретимся в другом месте", не переклала його "Зустріньмося десь інде (деінде)"; жодна людина, перекладаючи фразу "по обе стороны дороги", не вжила відсутнього в російській мові слова "обабіч". Те саме стосується слів "зусібіч", "навсібіч", "навпростець", "осторонь" тощо. Ці та тисячі інших питомих слів принципово відсутні у сурогатній українській мові, якій відоме лише з усіх боків, на всі сторони, прямо, у стороні. Зайве казати, що наслідком названого процесу стає перетворення української мови на те, чим її здавна хотіли б бачити апологети "общерусского языка", – місцевою варіацією, блідою копією, дублікатом "великого и могучего". Справді убогішою, справді біднішою, справді несамостійною і справді зайвою – такою, що не тільки дублює оригінал, а й викривлює та калічить.
Наостанок зазначу, аби зняти кривотлумачення: інтерпретувати мої слова як заклик до штучного відокремлення української від російської – значить абсолютно не розуміти, про що мені йдеться. Справді, подеколи можна натрапити на пуристів, які огульно беруться доводити абсурдне твердження, що в українській немає слів "голубий", "ждати", "видіти" тощо тільки тому, що вони є в російській. Втім, очевидно, що такі крайнощі є нічим іншим, як тим само браком чутливості до питомої мови, про який згадувалося повище. Власне кажучи, розвивати в собі це чуття я й закликаю у даному дописі.
Джерело: Gazeta.ua 

Бьют морду - за мову!

Интересно всё-таки изредка  посмотреть  новости по телевизору. Удивительные, порой, вещи можно услышать и увидеть.  Например, драка между депутатами Верховной Рады (причём  в  стенах самой  Верховной Рады),  поводом для которой стала  русскоязычная речь во время выступления одного из депутатов.  Случилось это совсем недавно, 19 марта,   причём  с прямой трансляцией «битвы»  на всю страну.  Конечно, работа всего законодательного органа была сорвана. А у людей, смотревших новости в этот день, была общая тема для  обсуждения.

А я подумал, что  какие они, всё-таки, молодцы, наши избранники-депутаты!  Как ярко своим поведением они обращают внимание  на действительное положение  вещей и  сколько пищи  для  размышлений дают  они нам!  Ну, разве без них  пришла бы  мне в голову мысль, что  свобода слова – это просто  разрешение сотрясать воздух в чётко ограниченных рамках?  Свобода говорить на удобном не для  меня языке, а для тех, кто «провозглашает» эту свободу! Стал бы я задумываться об истинном смысле слов «демократия», «свобода» и «равенство»?

НО САМОЕ ГЛАВНОЕ! Своими, мягко говоря, некультурными действиями, они  напомнили мне две очень важные вещи.

Во-первых, что мы всё-таки люди. Мы обладаем способностью говорить. И речь дана нам  именно для того, чтобы мы лучше понимали друг друга.  И все споры, подобные произошедшему, есть всего лишь проявление человеческого эгоцентризма.

Во-вторых, «как наверху – так и внизу».  Надо признать, что  подобные ситуации встречаются в жизни каждого из нас с завидной регулярностью (особенно в быту). Отличие лишь в том, что их не транслируют по телевидению.  Следовательно, прежде чем осуждать кого-то, надо  вспомнить, что  всё то, что мы замечаем в других (и плохое, и хорошее), есть зеркальное отображение нас самих.  И хорошенечко над этим поразмыслить, помня при этом, что мы всё-таки люди, разумные человеки.

Ну, а в-третьих, я в очередной раз убедился в том, что во всём можно найти что-то хорошее, полезное, продуктивное. Негативная ситуация, послужившая толчком к моим размышлениям, привела меня  к  очень интересным выводам и напомнила простые, но важные  вещи.   

P.S. А вот интересно, случилось бы это побоище, если бы депутат завёл речь, например, на английском языке? Ещё одна тема для размышления.

P.P.S. Оставляйте свои мысли в комментариях ниже или у нас на сайте http://ktoya.info

Олесь Доний... а кто это???

Почитал заметку Royal Canin http://blog.i.ua/community/1764/1187539/ про очередной перл очередного бандеростраждущего... и тут вдруг стоп, Олесь Доний look где-то этого чижика я уже видел uhmylka

там же так этих свидомытов как после дождя грибы - и бывшие члены КПСС, и евреи, и всякие остальные приспособленцы, все вдруг стали щирымы вукраинцями uhmylka

короче вспомнил где я видел этого Дония

smeh smeh smeh

если это такой защитник украинского языка, то нам пожалуй такой украинский язык не нужен uhmylka

Творіть український простір!

З 25 грудня по Україні поширюються листівки та наліпки на захист української мови, випущені в рамках проекту "Український мовний простір". Це листівки "9 простих правил" (про те, як кожна людина може захистити мову), а також наліпки, що ілюструють окремі з цих правил.
Кожен, хто бажає допомогти поширенню цих матеріалів, може зробити це в такий спосіб:
- скачати на сторінці проекту http://dobrovol.org/project/12/  або (більше варіантів продукції) на файлообміннику http://www.ex.ua/view_storage/433348904892 потрібні макети в форматі PDF,  роздрукувати / розмножити їх  у доступній кількості й поширити за місцем проживання, навчання, роботи, серед зацікавлених людей;
- скачати там же зображення цих матеріалів у форматі малюнку і поширити в Інтернеті, зокрема, в соціальних мережах;
- звернутися до активістів руху "Простір свободи" за адресою [email protected] або телефоном 097-1794709, щоб отримати вже надруковані листівки чи самоклейки
Бажаючі активно долучитися до проекту "Український мовний простір" у будь-якому місці України чи світу, можуть заповнити форму за лінком http://dobrovol.org/join/, обравши потрібні варіанти відповідей і залишивши контакту інформацію.
Щиро дякуємо!



Шановне панство, владу потрібно контролювати і сварити, можна і ненавидіти, але то не так важливо, як творити нове і потрібне, подібно ось цій ініціативі, яку я сам давно зробив своїм принципом: навколо мене роблю україномовний простір і раджу всім патріотам так робити - починати з себе. А не лінуватись, як дехто, навіть перекладачем скористатись, а дають тексти про-українські і  російською - я їх мушу в себе перекладати окремо, бо російською читаю тільки класиків.

ТВОРІТЬ  УКРАЇНСЬКИЙ  ПРОСТІР !!! 

ТАК, ЯК  ЦІ http://dobrovol.org

Чим відрізняється Західна Україна від Східної? Нічим...

Тро таку людину не соромно нагадати копіючи чужу статтю... - http://bukinfo.com.ua/show/news?lid=31368#y4R101359120229
"Чим відрізняється Західна Україна від Східної? Нічим. Ще б одне покоління - і було б те саме, що в Донецьку"
УКРАЇНЦІ / 
 
Народився я в місті Горлівка на Донеччині. Три роки жив з дідом-бабою, потім батьки забрали у Донецьк. Там тоді вже не говорили українською. Українська на Донбасі зникла після війни. Мої баби ще не розмовляли російською. Я по мамі в п'ятому поколінні донецький. Справжній донецький. І говорю так, як говорили баба, прабаба і прадід. Українською.

В мені замолоду була дивна суміш комуністичного ідеалізму з українським націоналізмом. Тата викликали в школу, казали: "Що ж ви - комуніст, а дитина ваша сповідує якісь націоналістичні погляди?". А мені, дитині, було дивно, чому моя баба вживала незрозумілі українські слова. У років 6 мене взагалі заклинило, коли вона сказала: "На Різдво тітка приїде". Яке Різдво? Що за Різдво? Хрін його знає. Я знав 7 Листопада, Новий рік, 8 Березня.

Я сформувався як російськокультурна людина. Донецьк у 1970-х - цілком російськомовне місто, жодної української школи.

В 16 років поїхав у Москву, бо хотів бути космічним біологом, наукою займатися. А київський університет випускав тільки вчителів біології і хімії.

Заснував фірму Helicon - геноміка, генетика, біохімія, діагностика. Починаючи, частину комплектухи для лабораторій робив в Україні. Але тут це здохло набагато раніше. В Росії теж майже ніхто вже нічого не виробляє. Сировинна економіка і відсутність стратегії розвитку вбиває все, не кажучи вже про повний брак мізків і моралі.

В інституті була майстерня, а там - чоловік із 20 алкоголіків, з якими мусив пити гідролізний спирт. Приходжу: "Мені потрібні такі-то деталі". Вони: "Спочатку випий з нами". Розпадався Совок, нічого не було, а спирт - був.

У Росії зараз бізнесу не маю - тусуюсь там, приїжджаю ковтнути інтелектуального повітря. Акції переписав. Заробив і роздав у борг стільки, що можу спокійно не працювати дуже довго. Коли в Росії мав "вид на жительство" й офіційну роботу, щоб продовжити цей "вид на жительство", раз на рік мав здавати всілякі довідки про доходи. Тоді цілий відділ паспортного столу збігався на маю анкету: "У вас що, зарплата вища, ніж у Путіна?"

1985-го було в Москві нормальне українське життя. Зараз його нема. Якщо люди і їдуть зараз до Росії вчитися - то з прицілом лишитися. Ми були останньою хвилею міграції туди, з якої хоч хтось повернувся додому.

1997 року думав у Росії школу українську створити нормальну. Ніяк не міг порозумітися ні з посольством, ні з українським культурним центром у Москві. Плюнув, зрозумів: аби займатися українською організаційною діяльністю - треба їхати додому. Займатися українськими проектами в Москві - те саме, що Шухевич 1946-го зібрав би рештки своїх загонів - і на Красну площу. Який сенс?

Кононенка Юру три роки тому депортували з Росії - за розбудову української бібліотеки. Звинуватили, що тягає бандерівську літературу, "фашистську". У нього дружина й діти - росіяни, 40 років у Москві, а його тупо з потяга зняли, депортували - і все.

Я вважаю, що ніякої української діаспори в Росії бути не може. Росія - цивілізаційний проект на 1/6 території земної кулі. Вимагати від них, щоб були інакшими, неможливо. Тигр - хороша тварина, але харчується кроликами. Така його природа. Росія - тигр. Хворий, старий, розкладається, гієни його з'їдять, але він - тигр. У них свій шлях. Там треба докладати суперзусиль, щоб дитина говорила українською. В Америці простіше. І то вдома діти говорять українською, а тільки батьки відступили на два кроки - переходять на англійську. При тім, що діаспора в Канаді-Америці бандерівська, а в Росію ж комсомольці поїхали.

Росіяни люблять українців тільки як молодших братів, із салом, горілкою. Справжні українські герої - Шухевич, Бандера, Петлюра - це "фашизм". Найтолковіші мої друзі московські досі мучаться фантомними болями з приводу України. Риболовля чи полювання - після другої чарки завжди виринає українське питання. "Мы вашего Шухевича, конечно, понять можем. Простить - нет". 

Коли чую креольський варіант російської мови - що в Києві, що в Донецьку - дратуюся. Бо сам можу говорити російською нормального розливу - московсько-пітерським діалектом. Колеги приїжджають з Москви і чують, як кияни, особливо молодь, балакають м'явкаючим діалектом. Один москаль каже іншому: "Слышь, чувак, они типа по-русски говорят?". - "Думают, что по-русски".

Чим відрізняється Західна Україна від Східної? Нічим. Ще б одне покоління - і було б те саме, що в нас у Донецьку. Я бачу зараз на Галичині те, що було 40 років тому на Донбасі в етно-мовно-культурній ситуації. Майже всі пруться від шансону й не читають книжок. Для того, щоб позбути їх мови батьків, не вистачило рівно одного покоління.

Не вірю в демократію у здеградованих суспільствах. Демократичним шляхом в Україні нічого доброго не відбудеться. Ніколи. Рагулі за горілку та гречку завжди обиратимуть парламент, в якому більшість становитимуть свинорили. Янукович - те, чого хотіла більшість цього народу.

Перевіз родину в Україну з Москви 2008 року - після того, як старша донька розповіла, що Ющенко поїхав у гості до Саакашвілі, разом придумали Голодомор, а потім напали на Росію.

Якось зайшов у кімнату доньки. Дивлюся: 200 штук аудіокниг - усі російською. Дружина жартує: "Да вы ж индейцы, у вас даже аудиокниг нет". Тоді я викупив у Києві студію, що спеціалізувалася на запису аудіокниг. І почав робити український продукт.

Три альбоми Сашка Лірника випустили. Побачили: не продається, бо нема мережі дистрибуції українського контенту. Вирішили робити структуру, мережу розповсюдження - свої магазини, чужі магазини, пхатися на радіо. Це - проект, в якому я найбільше обламався в Україні. Недооцінив масштаби проблеми. Рівня деградації. Коли нема ринку, то ймовірність того, що "Наш формат" не буде збитковий - примарна.

За п'ять років видав під 200 аудіокниг. 300 тисяч доларів на цьому втратив.

Навіть якби не було торентів - все одно не пішов би бізнес. Якщо в нас такого хіта як Ліна Костенко продають 70-80 тисяч екземплярів, це - діагноз. У країні, з 50-мільйонним населенням, 1 відсоток - це півмільйона. Можете собі уявити якість популяції?

Мені дзвонять: "Така класна книжка "Холодний Яр", я от скачав, послухав. Чому ще не випускаєте?". Кажу: "Тому що ви скачали на шару, тому й не випускаю". Якби ви заплатити за український продукт 15 - 20 гривень, ми випускали б удвічі більше. Там 19 годин звуку. Дорогуща книжка, в кілька тисяч доларів обійшлася. Як вона може окупитися, коли купили 600 штук?

Неправда, що українці не купують, бо бідні. У мене є знайомі олігархи, які ніколи нічого не купують. Качають тому, що це - принцип. Просто патологічно жадібні.

В постіндустріальному суспільстві почалася економіка знань, але кожен народ обирає своє. Ізраїльтяни 2000 років очікували, коли з'явиться шанс реалізувати свої компетенції. Вони кажуть: "Усе, що в нас цінне - між вухами". Я колись був шокований. Був час, коли Україна становила третину населення імперії. Але, проаналізувавши етнічний склад професорів Московського університету, цілу ніч малював таблиці, графіки - і плакав, що в цього народу було настільки непопулярне навчання. Ми билися з усіма - Польщею, турками, Росією, - а тепер нас 50-мільйонна біомаса без політичної, моральної та інтелектуальної еліти. "Та що там дітям вчитися? Чоловік має мати коні, корову, город. То хай жиди вчаться".

Робимо переклад Генрі Форда. Мені кажуть: "Ти - божевільний, Форда 200 мовами вже переклали!" А я вважаю, що це - світоглядна книжка, яку має кожна людина читати своєю мовою. Те саме з книгою про сингапурського правителя Лі Куан Ю.

У Німеччині видають чотири книжки в рік на людину, в Україні - менше однієї. Коли ви у Франкфуртському аеропорту сидите - бачите, що троє з чотирьох щось читають - книжку чи з айпада. У Польщі - кожен другий.

Ніхто з родини не хотів повертатися в Україну. Старша дитина в школу ходила в Москві. Дружина взагалі росіянка. Людина, яка 20 років прожила в Москві, важко собі уявляє, що можна жити десь в іншому місці. Москва - третій Рим, і всьо.

Старша донька Дарина - чемпіон України зі сноубордингу. Грає на гітарі, математика, фізика - вихідних нема. Не дивиться телевізор. По приїзді віддав її в понтову школу 171-шу. А там син Бродського і решта, які на уроках гроші рахують. У того п'ять папірців по 200, а в того - 10. Вчителів матюкають. У Москві є притомні школи для дітей середнього класу, які читають книжки, в Києві - нема. Тільки для олігархів.

Я можу на амбразуру лягати, але дітей своїх робити такими аж патріотами - не впевнений, що варто.

Приїжджаю на заправку в Галичині. За три кілометри від музею, бляха муха, Романа Шухевича, серіал "Мєнти" крутять. "Передайте, - кажу, - власникові, що наступного разу приїду, лишу 200 доларів і розіб'ю вам телевізор".

Якщо Галичина слухає шансон, то їхні діти забудуть співати українських пісень на весіллі. Співатимуть Ґалкіна. Ситуація набагато гірша, ніж у Росії, бо в них є частина нормального інформаційного потоку. В Україні все просто лайно. Якщо дітей з дитинства годують лайном, то вони ніколи не зможуть споживати нормальну їжу. 

Нема жахливого українського націоналізму, який цькує все російське. Навпаки, толерантність у Львові та Франківську до росіян набагато вища, ніж у Донецьку, Одесі та Харкові - до українського. Комплекс старшого брата ми і створили. Бо вважали, що вони мають рацію, коли кажуть, що українці - рагулістичні, сільські, жлобуваті, тупі. Як із цим боротися? Вчитися. Бути розумними, дієвими, компетентними, професійними, конкурентними.

Не бачу великого прошарку людей, яким треба змін. Викладачі продають заліки, ректори - торгують "бюджетом". Податківці, міліціонери, олігархи, пенсіонери - в нас усі на всіх наживаються. Є синергійні суспільства - Японія, США. Україна - типовий приклад суспільства паразитарного.

У нас суцільна імітація - нема армії, нема медицини. Грець уже з наукою, але ж освіти немає! Зате півтора мільйона людей якогось біса отримують із моїх податків, кредитів МВФ стипендію й ліжко на п'ять років, а потім - довідку. А після цього їх не беруть на роботу, бо нічого не вміють.

Нігерія, Афганістан, Папуа Нова Гвінея вже ніколи не будуть в обоймі "золотого мільярда", так і залишаться сировинним придатком. Для мене найболючіше питання - чи ми цю точку неповернення також пройшли? Люди, які виїхали в Америку, вважають, що пройшли, що Україна - випалена земля.

Україна не здійснилася, бо ми не створили національної еліти. Пристосуванство і життя на хуторі виплекали містечкову свідомість, жлобський індивідуалізм. Американці - індивідуалісти конструктивні, а наш індивідуалізм - це агресивна форма рагулізму.
 

Європа за 25 років має дуже великий шанс загнутися через політику мультикультуралізму. Америку теж це накриє. А Китай і Японія лишаться супердержавами, бо не мають таких проблем. Поляків не накриє, вони в цьому плані озвірілі - українців депортували, євреїв депортували. Польща була у 1980-х на 98 відсотків польською. В них проблема мультикультуралізму не постане. І в нас її поки що нема. У Росії - є.

 

Якісними харчами Європу ми навряд чи забезпечимо. Я знаю ціну цьому населенню. Ти прокладаєш їм дорогу в селі, привозиш під город машину гравію - воно не вийде з лопатою розрівняти. А потім ще буде кричать, що сусіду вдвічі більше насипали.

 

В Україні від'ємна селекція дала такі плоди, що деколи стає страшно. Був такий Євген Чикаленко - український меценат. Деколи мені здається, що я - його реінкарнація, на жаль. Він видавав нещасну газету першу українську в Києві. Тягнув її кілька років, скільки грошей ставало, землю свою продавав. А винниченки-грінченки вважали його жлобом, який їм недоплачує за статті.

 

Людина має бути досконалою. Не в плані користування золотим унітазом. За дві тисячі років людство сформувало набір соціальних вимог та ідеалів. Треба бути розумним, досвідченим, соціально-відповідальним, любити батьківщину, ставити інтерес суспільства вище за особисте. Це в Україні дуже на часі. Коли треба - взяти в руки зброю, коли треба - вийти на демонстрацію, на толоку. Наш "Уніж" - це мекка соціал-перфекціонізму. Ми будуємо мікромодель України, в якій не бридко жити. Одна з місій "Кузні" - мрія мого життя: створити адекватне середовище небайдужих людей.

 

Коротка довідка:

 

Владислав КИРИЧЕНКО, 43 роки Народився в місті Горлівка Донецької області. 1992-го закінчив біологічний факультет Московського університету імені Михайла Ломоносова, 2005 року - Master of Business Administration Вищої школи економіки в Москві. Заснував 1997-го біотехтологічне товариство Helicon, що є лідером на російському ринку комплексного оснащення лабораторій для молекулярної біології.

Фінансував українську недільну школу в Москві, українські рок-фестивалі "Уніж", "Арт-Поле", "Мазепа-Фест", свято 65-річчя Української повстанської армії в Києві.

2006-го викупив аудіовидавництво "Книга вголос" і, перейменувавши в "Наш Формат", випустив близько 200 українських аудіокниг. Крамниці з такою назвою у Києві, Львові, Калуші продають українські книжки, музику, фільми, одяг, сувеніри. Також "Наш Формат" є найбільшим інтернет-магазином українського контенту.

Створив 2007 року Український науковий клуб, що гуртує вітчизняних вчених світового рівня. Тоді ж долучився до створення гуманітарно-інвестиційного проекту "Хмелева". В селі над Дністром із такою назвою діє зелений резорт і розсадник декоративних рослин. Там гостювали і творили Сашко Положинський, Олег Скрипка, Роман Коваль, Юрій Андрухович, Тарас Житинський, Оксана Забужко, Фома, музиканти Karbido, "ДахаБраха", PortMone.

2008-го у прикарпатському селі Уніж заснував союзівку "Кузня". Там відбуваються волонтерки, вишкільні табори й семінари. Мають постати конференц-зал, спортивний центр, бібліотека, музична студія, кампус.

Фінансує видання українською мовою світоглядної літератури.

З дитинства захоплюється тракторами, "у вільний час" керує агрофірмою. Через свою діяльність у різних країнах Європи, постійно перебуває в роз'їздах.

Дружина Юлія 1995-го закінчила Московський державний університет, кандидат біологічних наук. Подробиць особистого життя не розголошує

 

Записав: Северин НАЛИВАЙКО, ГПУ

Про пращурів

Вот многие упрекают, что я цепляюсь к украинским словам через призму русского языка.
Но как тогда, объясните мне, предков можно было назвать "пращурами"??
Мало того, что это похоже на ящеров, так и в украинском слово "щур " означает "крыса". Как же можно нелюбить предков чтоб назвать дедов крысами, а прадедов - пракрысами????hypnosis omg