Влюбленные 14 февраля отметят День Святого Валентина. Тем, кто до сих пор остается без пары отчаиваться не стоит. Специалисты решили дать свои советы девушкам, которые хотят привлечь внимание противоположного пола.

Во-первых, соблазнительнице следует носить одежду красного цвета. Мало того что дама в красном становится для мужчин более привлекательной, недавние исследования доказали, что представители сильной половины ведут себя с такой девушкой более кокетливо и испытывают непреодолимое желание приблизиться к ней.

[ Читать дальше ]
)

http://petrmanko.livejournal.com/157818.html#cutid1

King Bhumibol Adulyadej of Thailand: 64 years Queen Elizabeth II of the United Kingdom: 59 years Sultan Abdul Halim of Kedah (Malaysia): 52 years Hassanal Bolkiah of Brunei: 43 years Qaboos Bin Said of Oman: 40 years Muammar Gaddafi of Libya: 40 years Queen Margrethe II of Denmark: 39 years King Carl XVI Gustaf 0f Sweden: 37 years King Juan Carlos I of Spain: 35 years President Ali Abdullah Saleh of Yemen: 31 years Jos Eduardo dos Santos of Angola: 31 years Robert Mugabe of Zimbabwe: 30 years Prince Khalifa bin Salman Al Khalifa of Bahrain: 30 years

               Аргентинским закатным небом                               Полыхают в груди пожары.                                              И каким бы хорошим ты ни был,                               я уйду от тебя, пожалуй.

Танго морем ночным захлебнулось.

Ноты смяты, слова допеты.

За себя я ничуть не волнуюсь:

За закатом придут рассветы.

Бывший кагэбэшник Юрий Тарасович, на днях порадовал старой историей о войне, которую услышал на дачных посиделках от друга Максима. Дед Максим умудрился всю войну отвоевать снайпером и при этом выжить, хотя за ним числится целое немецкое кладбище, разбросанное от Сталинграда до Праги... Он, кстати, всегда, когда ездил с ветеранскими делегациями в ГДР, любил вставить при случае: «Я добровольцем пошел на войну, уничтожил немецкую роту в полном составе и вернулся домой к маме...» «Немецкие друзья» в ответ кисло улыбались и эта кислая улыбка всякий раз очень радовала Деда Максима... Но история не об этом. Сидя у Тарасыча в огороде, деды заспорили: у какой страны оружие было все-таки лучше?» Спорили долго, ругались даже, так ни к чему не пришли и решили, что каждый скажет про свое, в котором понимает. Летчиков среди них не было, потому и решили не спорить о самолетах. Начали с деда Максима: «Чья снайперская винтовка была самая-самая? Дед прокашлялся и доложил: -Я работал и с немецкими, и английскими и конечно с трехлинейками, но так сходу не скажу какая лучше. У каждой есть своя «слабинка». Все разочарованно загудели: -Максим, ну ты ляпнул... эдак и мы можем. Ты еще скажи, что все зависит от человека... Дед Максим: - И скажу. Конечно от человека. Вот нашим какой мячик не подсунь, а в футбол они так и не сыграют... И наоборот – люди могут творить такие чудеса с трехлинейкой, которых и быть не может. Когда я был уже бывалым снайпером, до меня стали доходить нелепые слухи про какого-то хохла – снайпера, который валит выглянувших из окопа немцев с расстояния 1000 метров!Я то понимал, что пятьсот – шестьсот метров – это уже предел, а на расстоянии в километр, столько нужно предусмотреть: и температуру воздуха, и влажность, и уход пули вправо из-за вращения, я уж не говорю про скорость и направление ветра...и это при идеальном оружии и патронах. Конечно я не поверил. Но Хохол-снайпер обрастал все новыми легендами, они приходили от тех людей, не верить которым я не мог, тут пришлось призадуматься, как же он это делает? А представьте, каково было немцам: вначале они думали, что у русского снайпера шапка-невидимка, он всегда попадает, а его самого нет нигде и судя по рельефу местности и быть не может...Потом когда они поняли, что снайпер сидит в километре от них, заволновались еще больше...Видно у русских появилась секретная винтовка, которая изменит всю тактику войны. Наши целые полковники, выпрашивали друг у друга хохла-снайпера, хоть на денек. Снайпер приезжал на «гастроли», выщелкивал с километра пару офицеров и уезжал на другой участок фронта. После этого еще неделю можно было смело ходить вдоль линии фронта в полный рост и собирать грибы, немцы воспринимали это как заманку и еще больше вжимали головы в землю. Наконец я и сам встретил легендарного снайпера, когда он прибыл на «гастроли» к нашим соседям. Мне пришлось десять километров по лесу прошкандыбать, но не познакомиться я не мог. Фамилия его Кравченко. Секрет конечно у него был... Оказалось что этот Кравченко не человек...а целая семья: дядька и трое племянников и все Кравченки. Ну конечно, доложу я вам они, и правда были настоящими артистами: возили с собой чуть ли не «полуторку» с оружием и инструментами. Тут тебе и вертушки - мерить скорость ветра и телескопы и стереотрубы и всякие штопанные-перештопанные куклы на веревочках. Я даже позавидовал. Доходило до того, что у них была кукла, которая «дергала» за веревочки другую куклу. К оружию они относились как к фарфоровым сервизам - винтовки переносили только в ящиках, с патронами чуть ли не спали, чтоб не отсырел порох. Но самое главное - их "фирменный" стиль: занимали позицию вчетвером рядышком друг к дружке, дядька мерил, высчитывал и всем давал разные поправки – одному «щелчок» правее, другому левее, третьему, так держать, себе еще как-то... И такая у них выработалась слаженность, что, почти не сговариваясь, все четверо «лепили» одним залпом, поэтому немцы воспринимали их, как одного снайпера и какой бы не был разброс пуль, всегда одна из четырех, да попадала в цель. Личный счет убитых немцев, Кравченки пополняли строго по очереди, ведь не известно, чья пуля у немца в голове... Самый удивительный случай из их работы был, когда они убили старшего немецкого офицера сквозь стальную баржу... Деды зашевелились: -Максим, не бреши, как сквозь баржу? Ну, перестань, не может быть... Дед Максим продолжал: -Так ведь немец тоже, как и вы подумал, что не может, потому и был убит... Представьте себе: линия фронта шла по реке, с одной стороны окопались немцы и они знали, что с другой, их караулят наши снайперы, а расстояние порядочное – метров 800 – 900, кругом равнина. Кравченки убили нескольких солдат и целый день пасли торчащую офицерскую стереотрубу, но так ни разу не стрельнули, чтоб себя не выдать. Ждали голову. Но офицер тоже был не дурак, так и не выглянул. Хоть плачь. Вдруг видят: тащится по реке длиннющая, ржавая, обгоревшая, полузатопленная баржа и вот когда она проплывая, полностью перекрыла офицера от снайперов, немец «не подвел» - решил размять затекшие за день ручки и ножки, и выпрямился в полный рост. Кравченки его тут же и убили, хоть и не видели сквозь баржу, но чувствовали, что должен выглянуть из окопа. Просто немец, как и вы не был снайпером и не знал, что на таком расстоянии пуля описывает такую высокую дугу, что под ней поместится даже баржа, метра полтора, два высотой...                                                                                                                                                               Hawk

Дело было в начале 90-х годов прошлого века, в Эстонии. Там как раз стали гордо выходить на люди эсесовские недобитки. Один из таких пришел в местное ателье и говорит, естественно по-эстонски:- Я бы хотел заказать у вас военную форму эстонского легиона СС . Если вы не справитесь, то хотя бы мундир.И протягивает заказчице, тоже эстонке, фотографию, на которой улыбается молодой парень в форме СС . Та говорит:- Извините, но сделать военную форму по фотографии – это сложно, я лучше поговорю с нашей заведующей ателье. Она, возможно, поможет.Поднимается на второй этаж, а там в своем кабинете сидит заведующая.Русская, да к тому же ветеран войны. Приемщица объясняет ей свою проблему, та подумав немного, отправляет ее обратно в зал, сказав, что сейчас сама выйдет к клиенту. Та, обрадованная, так и передала ее слова эсесовцу. А заведующая ателье как раз хотела подновить свой дамский пиджак на котором красовались ее ордена и медали за ВеликуюОтечественную Войну. Поэтому она, надела его, и со всеми наградами вышла к эсесовцу. Вежливо говоря:- Не беспокойтесь, мундир эстонского легиона СС мы вас сошьем, я в войну служила снайпером, поэтому ваши мундиры я видела очень часто.Может она еще чего хотела сказать, но эстонец схватил свою старую фотографию и выбежал из ателье.

Запалене сонячне око червоне
В блякло-недужій небесній блакиті.
Брили брудні – сніго-крига, пухлини
Всіяли місто.
            А храмові дзвони    
Благовіщують. Молитвою лине
Спів їх…
        Люд. Рух. Поспіх. Втрачені миті.


16.02.2011
© Stepans’ka Marina
(SMG)

Не так давно решил пересмотреть фотографии сделанные в подземном переходе...и вот что получилось (да, правда это не все):

[ Читать дальше... ]

Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Вони сиділи в двох на березі Світязя, міцно обійнявшись вони спостерігали за заходом сонця.
- Я погана людина! - сказав він, дивлячись в її ніжні чорні очі.
- Не говори так! Ти найкращий! - спробувала заперечити вона.
- Зараз я тобі все розповім...

Коли мені було 8 років, я в перше закохався! Закохався я в сусідку, на рік за мене меншу. Про те нічого доброго з цього не вийшло, я їй не подобався, вона мене ігнорувала. Всі мої спроби добитися її уваги закінчувавлися невдачами, стало навіть ще гірше, вона перестала зі мною спілкуватися! Її звали Юля.
Потім була школа, штарші класи і все таке. В кінці 8-го класу я закохався в дівчину з протилежного класу, це було на останній дискотеці перед літніми канікулами. Ну літом я забув про неї, а от з 1-го вересня 9-го класу, я пішов в наступ! Виявилось що я можу писати вірші! І поїхало! Квіти, вірші, записки, якісь причини щоб зайти в її клас (хотів навіть перевестись), пісні на дискотеках в її честь! Але нічого не приносило результату. Так тривало аж до випускного. Потім хто куди, всі розїхались. Вона зі своєю золотою медалю поступила аж на другий рік після випуского, в той же рік вона вийшла заміж і народила дівчинку. Її звали Оля.
Далі був інститут. В кінці 2-го курсу, їдучи в маршутці на пари, я помітив дуже незвичайну і красиву дівчину, на моє велике здивування і радість - вона доїхала до самого інституту! Згодом там я з нею і познайомився. Десь на 5-ий день знайомства я розповів їй про свої почуття до неї. Реакція була вже до болі мені знайомою, відповідь "Ні". Після того вона нвіть вітатися перестала! Звичайно, я робив спроби налагодити з нею спілкування, про те все було марно. Тоді я спробував її забути, але не зміг! Так і мучився до кінця навчання в інституті.

Після інституту вирішив закинути ті амурські справи, через які я стільки настраждався і почати втілювати свою мрію! Автомобіль! Перше що я зробив - записався в тренажерний зал. Жорсткий режим тренировок і правильна дієта давав свій результат, я ставав сильнішим! Через півтора місяці на тілі вже почав зявлятися "рельєф" з м,язів! З пенсії по інвалідності та з зарплати від роботи, я нашкріб на свій перший автомобіль. Я придбав десятирічного Фольксваген Гольф. Декілька місяців їздив без прав, та згодом нзвазаючи на всі неприємності, перепони, та ДАІ я все ж отримав права! Коли вже почував себе впевнено за кермом, почав брати участь в вуличних гонках та аматорському ралі. Мої гонки знімали на відео і викладували на Ютюб, таким чином мене помітив сам Євген Червоненко і взяв під свою опіку! Я став досить відомим в області. Від дівчат не було відбою! Проблема сексу пропала, про те справжніх почуттів не докого не відчував.
Так сталося що в моє авто потрапила Юля, моє перше кохання. Вона намагалась зі мною фліртувати, "строила глазки" і так далі. Раптом в мене виникла думка "А чи не помститися мені їй за те що вона причинила мені в дитинстві?". Ну і завертілось! Спочатку дозволив їй себе звабити, потім я мав її в себе закохати! Квіти, кіно, романтичні поїздки, швидкість, моє авто та популярність зробили своє діло, день весілля був назначений! Загс, довгий білий лімузин, гості, квіти, хтось щось говорить за обручкі, вона з шикарною зачіскою і просто неземною весільною сукнею яка облягає її шикарне тіло і я, високий брюнет з широкими плечима та в дорогому костюмі. І ось вона, та мить коли питають чи згодні, після її відповіді, коли настала моя черга відповідати...
Я тримаючи її руки дивився в її очі, в яких було видно що вона до нестями в мене закохана, я згадував дитинство. Як вперше її побачив, як намагався добитися її уваги, як з мене глузували друзі після всіх моїх невдач. І ось вона тут, в весільній сукні, згодна зі мною хоч на край світу! Я відпускаю її руки, набираю повні легені повітря і на весь зал, щоб всі почули, кажу "Ні!" Жвавим крокаом виходжу з приміщення, сідаю в своє авто і їду геть!
На другий день Юля потрапила в лікарню, вона порізала собі вени, добре що її вчасно знайшли!

Я їхав. Я просто їхав і обмірковував те що щойно вчинив. Прокручував в голові її реакцію, реакцію оточуючих, реакцію працівниці загсу. Хм.. Напевно це в неї перший такий випадок. Думав наскільки це жорстоко по відношеню до Юлі. Проте, спіймав себе на думці що мені її зовсім не шкода! Більш того, мені це навіть сподобалось! Про спробу самогубства я дізнався аж через два місяці, але ж нічого! Жива!
Відчуття було cхоже на те, коли я виграв свою першу гонку. Я причинив таку ж біль, як причиняли мені! Звичайно, вони це робили не навмисно, про те мене це не хвилювало! Я вирішив взятися за Олю!
На той час вона жила нудним сімейним життям, виховувала восьмирічного хлопчика і варила їсти для свого чоловіка невдахи, який тинявся по шабашках щоб якось прокормити свою сім,ю. Мені заважав її чоловік і я вирішив його послати! Ну кудись подалі! Одного вечора я зайшов в генделик, де він час від часу "зависав", взяв плящину і вже через дві години ми були найкращими друзями! Виявилось що в автомобілях він трохи тямить і я зробив йому пропозицію від якої він ну просто не міг відмовитись! Дякуючи моїм зв,язкам, я його влаштував автомеханіком в "Мentos Ascania Racing", ця команда якраз збиралась на чемпіонат WRC, аж на 9 місяців! Мені цього вистачало з головою! Після його відїзду, я взявся за Олю на повну котушку! За те що я плацевлаштував її благовірного, її ставлення до мене змінилось в позитивний бік. Все йшло як по маслу, я став часто бувати в неї в дома, подружився з її малим, став часто катати його на своїй новій Субару Імпрезі, найняв для нього няню щоб Оля мала більше часу... На мене! Виявилось Олю цікавило культурне життя: картини, виставки, вистави і таке інше. Я цим і вирішив скористатись! Ми були на всіх культурних заходах області, обходили всі музеї і виставки, не пропускали жодної вистави!
Під виглядом термінових справ, мені вдалося затягнути її на тиждень в Київ. Цей тиждень в києві для неї виявмвся казковим! Ми ходили скрізь де тільки було можливо, на всі культурні заходи які відбувалися в той час, найбільше їй сподобалось в театрі опери та балету. Я показав їй те життя про яке вона завжди мріяла.
Я ні як не міг придумати як їй помститися за невзаємне шкільне кохання, проте ідею мені підказала вона! В них були проблеми з житлом, вони вже десять років жили разом з її батьками та старшим братом в одній хаті. Коли повернувся до дому її чоловік з кругленькою сумою на банківському рахунку я підкинув йому ідею купівлі власного житла і сказав що допоможу. Він погодився, бо приймацьке життя ох яке не солодке! Я знайшов їм новозбудований, двопорехвоий, зі всіма зручностями будинок, про те він був в найвідаленішому селі- 45 км від райцентру. Там навіть клубу не було, та й доріг теж! Оля була проти, вона взагалі вмовляла чоловіка ще назбирати грошей і купии квартиру якщо не в луцьку, то хоч в райцентрі. Про те я таки переконав її чоловіка купити той дім!
Оля дуже хотіла міського життя, вона хотіла квартиру, ліфт, кабельне ТВ, покупки в супермаркеті та регулярні відвідування театру і кіно! Натомість вона отримала будинок в забитому селі, майже гектар городів і худобу. Її чолвіка більше не взяли механіком в ралі команду, більш того, я постарався щоб в райцентрі його ніхто не взяв на роботу, та і її теж! Хороші зв,язки це страшна сила! Згодом вони завели коника, чоловік став пити і стали вони звичайною сільською сім`єю. Я ж більше до них не навідувався.

Далі буде вестися мова не від головного героя, а від автора.
Після того як Олег (назвемо його так) запроторив своє шкільне кохання, можна сказати, на самий край землі, він заспокоївся. Олегові стало бридко за свої вчинки, про те виправляти все він не збирався, так само не збирався мститися тій, яку дуже сильно кохав коли навчався в інституті. Та доля вирішила інакше, хоч він в неї і не вірив.
Її звали Аліна, незвазаючи на свою тендітну зовнісність вона займалась важкою атлетикою. Вона мала сильний характер, силу волі та цілеспрямованість. Дякуючи цьому вона досягла великих успіхів у спорті і стала досить відомою!
Однго дня Олегові прийшло запрошення на церемонію вручення нагород за великі досягнення та розвиток спорту на волині. На той час Олег мав чим пишатися! Щоденні важкі тренування та робота над собою дали свої плоди, ознаки ДЦП майже зникли! Тим більше нас герой любив славу, любив бути в центрі уваги, тому дуже зрадів цій події. Та він навіть не підозрював що на церемрнії буде Аліна, хоча й міг здогадатися! Олег слідкував за кар`єрою Аліни, переважно з ЗМІ, тому міг припустити що на такому заході буде вона.
Так сталося що на церемонії Аліна побачила Олега тоді, коли він виголошував свою промову. Вона сиділа і не вірила власним очам, це був той самий хлопець який в інституті до неї залицявся. За кафедрою стояв впевнений в собі чоловік, з широкими плечима, дорогому піджаку та дикцеєю радіоведучого! Сумніваючись вона в когось спитала ім`я, того чоловіка що на сцені, їй таки підтрвердили що це саме він.
Після урочистої частини, вона таки наважилась до нього підійти. Вони розговорились, спочатку розказували хто що здобув, потім почали згадувати студенські роки. Він намагався бути спокійним, проте всеридині нього була буря. Олег дивився в її чорні очі, на її посмішку і його сердце тікало десь в п`ятки, він ще й досі її кохав!
Аліна зрозуміла що Олег такий же сильний духом та характером як вона, саме такий чоловік їй був потрібен, він зможе захистити її від всіх бід та напасть! Вона взяла справу в свої руки, вона відчувала вину що поступила з ним так в минулому, він їй тоді подобався про те він був інвалідом! Вже за тиждень вони почали зустрічатися.
Був початок літа, Олег давно мріяв про авто з відкідним верхом, Аліна допомогла з вибором. Це став їх улюблений автомобіль. Вони любили їздити з відкритим верхом вулицями нічного луцька, йому подобалось коли потік повітря куйовдив її волося, їй також це подобалось. Цим авто вони поїхали на Світязь.
Олег нарешті був щасливий! Він багато чого добився в житті, його поважали, поряд з ним була дівчина його мрії. Він хотів бути чесним з Аліною, тому йому не давали спокою його жорстокі вчинки.
Тоді був чудовий день, погода була хороша а Світязь теплим! Цілий день вони купалися, засмагали, їли морозиво. Над вечір вони пішли трохи поспати щоб потім прийти на Світязь і подивитися на захід сонця.
Вони сиділи в двох на березі Світязя, міцно обійнявшись вони спостерігали за заходом сонця.
- Я погана людина! - сказав він, дивлячись в її ніжні чорні очі.
- Не говори так! Ти найкращий! - спробувала заперечити вона.
- Зараз я тобі все розповім...
Він розповідав а вона слухала і мовчала, після закінчення розповіді вона мовчки встала і пішла в номер готелю, він залишився на березі...



Кінець залишаю відкритим. Ви напишите свій кінець, який вам довподоби!

Мнение о том, что среди пиратов царила анархия, является ошибочным. Жизнь пиратов подчинялась определённым законам – пиратскому кодексу, требования которого должны были выполняться неукоснительно. Каждый из моряков ставил свою подпись под соглашением, которое заключалось между всеми членами команды. Во главу её избирался наиболее уважаемый и опытный моряк, который исполнял обязанности капитана и тоже был обязан придерживаться правил, определённых соглашением.

Во многом пиратское соглашение напоминало каперское свидетельство. Вот один из примеров реально действовавшего пиратского соглашения, составленного членами команды Джона Филипса на борту судна «Мститель»: - Каждый из членов команды имеет равные права при принятии решений, равную долю добычи и волен использовать эту долю так, как ему заблагорассудится, если только команда не испытывает голод или другие лишения. - Каждый член команды должен внести долю в общую добычу и потом имеет право участвовать в ее дележе. Кто попытается утаить часть захваченного, будет высажен на необитаемом острове. - Игра в карты или кости на деньги запрещена. - Огни и свечи должны быть погашены в восемь часов вечера. Если кто-либо захочет продолжить пить спиртное, то он должен делать это только на верхней палубе. - Пистолеты, сабли и остальное оружие должны содержаться в чистоте и полной готовности. - Женщинам запрещено находиться на корабле. Любой, кто проведёт на корабль женщину, будет казнён. - Тот, кто покинет судно во время боя, будет казнён или высажен на необитаемый остров. - Драки на корабле запрещены, дуэли на мечах или пистолетах могут проходить только на берегу. - Если кто-либо решит покинуть команду, то он должен внести выкуп из расчёта по тысяче дублонов на каждого из оставшихся. - Каждый из членов команды должен повиноваться требованиям этого соглашения. Каждый имеет право на собственную долю общей добычи. Капитан и квартмейстер получают двойную долю. Боцман, канонир и владелец корабля получают по полторы доли, помощник, плотник и остальные офицеры получают долю с четвертью. - Если любой из команды проявит трусость, попытается утаить от других часть общей добычи или попытается убежать, команда должна высадить виновного на необитаемый остров с бутылкой пороха, бутылкой рома, бутылкой пресной воды и заряженным пистолетом. - Если любой из команды будет уличён в воровстве или нечестной игре, он должен быть высажен на необитаемый остров только с заряженным пистолетом. - Если на необитаемом острове будет найден человек, моряк или пират, он должен подписать это соглашение, но только по согласию всей команды и капитана. - Если один из команды ударит другого, то обидчику полагается наказание в виде 40 ударов розгами. - Кто будет стрелять из пистолета, курить трубку или зажигать свечу у корабельных запасов пороха, наказывается 40 ударами розог. - Любой, кто не будет содержать оружие в чистоте или не будет выполнять порученные корабельные работы, лишается своей части общей добычи, даже если это будет сам капитан. - Если любой из команды потеряет руку по локоть, ему выплачивается компенсация в 400 дукатов. Если руки не будет до плеча, компенсация увеличивается вдвое. Если будет потеряна нога по колено – выплачивается 400 дукатов из общей добычи, если нога будет отрезана совсем, то сумма увеличивается вдвое. - Если кто попытается завладеть женщиной без её согласия, тот будет приговорён к смерти. Делёж добычи В зависимости от ситуации делёж добычи мог происходить в различных пропорциях. Если капитан действовал под прикрытием каперского свидетельства, он был обязан выплачивать комиссию в пользу государства в размере от 10 до 90% от добычи, к примеру по правилам королевы Елизаветы добыча делилась из расчёта 50/50. Вся остальная добыча делилась на части между членами команды. Каждая часть называлась акцией. Капитану обычно полагалось две акции, наиболее важным членам команды: квартмейстеру – 1 3/4, остальным офицерам (владельцу судна, плотнику, боцману, канониру) по 1 1/4 акции. Остальные члены команды получали по целой акции, новички – 1/4. Члены абордажной команды получали дополнительно по 1/4 акции в качестве премии. Этот делёж добычи касался товаров и золота, оружие же принадлежало тому, кто завладел им в бою и перераспределению не подлежало.

Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Перша чатина тут, друга тут, третя тут.

Далі буде вестися мова не від головного героя, а від автора.

Після того як Олег (назвемо його так) запроторив своє шкільне кохання, можна сказати, на самий край землі, він заспокоївся. Олегові стало бридко за свої вчинки, про те виправляти все він не збирався, так само не збирався мститися тій, яку дуже сильно кохав коли навчався в інституті. Та доля вирішила інакше, хоч він в неї і не вірив.
Її звали Аліна, незвазаючи на свою тендітну зовнісність вона займалась важкою атлетикою. Вона мала сильний характер, силу волі та цілеспрямованість. Дякуючи цьому вона досягла великих успіхів у спорті і стала досить відомою!
Однго дня Олегові прийшло запрошення на церемонію вручення нагород за великі досягнення та розвиток спорту на волині. На той час Олег мав чим пишатися! Щоденні важкі тренування та робота над собою дали свої плоди, ознаки ДЦП майже зникли! Тим більше  нас герой любив славу, любив бути в центрі уваги, тому дуже зрадів цій події. Та він навіть не підозрював що на церемрнії буде Аліна, хоча й міг здогадатися! Олег слідкував за кар`єрою Аліни, переважно з ЗМІ, тому міг припустити що на такому заході буде вона.
Так сталося що на церемонії Аліна побачила Олега тоді, коли він виголошував свою промову. Вона сиділа і не вірила власним очам, це був той самий хлопець який в інституті до неї залицявся. За кафедрою стояв впевнений в собі чоловік, з широкими плечима, дорогому піджаку та дикцеєю радіоведучого! Сумніваючись вона в когось спитала ім`я, того чоловіка що на сцені, їй таки підтрвердили що це саме він.
Після урочистої частини, вона таки наважилась до нього підійти. Вони розговорились, спочатку розказували хто що здобув, потім почали згадувати студенські роки. Він намагався бути спокійним, проте всеридині нього була буря. Олег дивився в її чорні очі, на її посмішку і його сердце тікало десь в п`ятки, він ще й досі її кохав!
Аліна зрозуміла що Олег такий же сильний духом та характером як вона, саме такий чоловік їй був потрібен, він зможе захистити її від всіх бід та напасть! Вона взяла справу в свої руки, вона відчувала вину що поступила з ним так в минулому, він їй тоді подобався про те він був інвалідом! Вже за тиждень вони почали зустрічатися.
Був початок літа, Олег давно мріяв про авто з відкідним верхом, Аліна допомогла з вибором. Це став їх улюблений автомобіль. Вони любили їздити з відкритим верхом вулицями нічного луцька, йому подобалось коли потік повітря куйовдив її волося, їй також це подобалось. Цим авто вони поїхали на Світязь.
Олег нарешті був щасливий! Він багато чого добився в житті, його поважали, поряд з ним була дівчина його мрії. Він хотів бути чесним з Аліною, тому йому не давали спокою його жорстокі вчинки.
Тоді був чудовий день, погода була хороша а Світязь теплим! Цілий день вони купалися, засмагали, їли морозиво. Над вечір вони пішли трохи поспати щоб потім прийти на Світязь і подивитися на захід сонця.
Вони сиділи в двох на березі Світязя, міцно обійнявшись вони спостерігали за заходом сонця.
- Я погана людина! - сказав він, дивлячись в її ніжні чорні очі.
- Не говори так! Ти найкращий! - спробувала заперечити вона.
- Зараз я тобі все розповім...
Він розповідав а вона слухала і мовчала, після закінчення розповіді вона мовчки встала і пішла в номер готелю, він залишився на березі...

Кінець залишаю відкритим. Ви напишите свій кінець, який вам довподоби!