На Чорнобильській  АЕС, цитата - "на стінках реактора", виявили чорний грибок. Вчені були вражені знахідкою, вони спробували з’ясувати, як цей організм вижив.
              Виявилося, що він не тільки не боїться радіації, але й харчується нею. А все внаслідок величезної кількості меланіну - пігменту, який робить нашу шкіру темною від засмаги. Саме меланін дозволив грибку нормально поглинати шкідливі промені і конвертувати їх в хімічну енергію. Подібно до того, як рослини перетворюють вуглекислий газ і хлорофіл на кисень і глюкозу через фотосинтез, цей грибок використовує радіосинтез.
              На думку дослідника з НАСА Кастурі Венкатесварана (Kasthuri Venkateswaran), який експериментує з грибком Cryptococcus neoformans, його виділення поглинають радіацію. Виробництво на основі грибка ліків може стати потужним бар’єром на шляху шкідливих променів.
              З'явилося сподівання, що це допоможе пацієнтам, онкохворим  через опромінення, а також допоможе не боятися радіоактивних променів операторам АЕС, пілотам літаків тощо.

             Якщо це не фейк, не помилка чи самоомана вчених, то звісно є ненульова імовірність, що людство в майбутньому спроможеться зрозуміти принцип взаємодії цього організму з радіацією і реалізувати його з користю для вищих форм життя. З усуненням непримиримого протиріччя між жорсткою радіацією і генною структурою вищих організмів, іншими словами, коли мине страх перед радіацією, що зараз каменем висить на шиї людства, стануть можливими докорінні зміни шляхів енергетичного самозабезпечення людства. Плюралізм способів виробництва енергії розшириться, а баланс між ними істотно може змінитися.
             Зважаючи на високий ступінь освоєності способу перетворення енергії розпаду ядер радіоактивних металів на інші види енергії, забезпеченість потреб людства в уранових рудах на багато століть вперед, а також останні тенденції проектування та будівництва АЕС, концепція розвитку атомної енергетики у перспективі може спиратися на масовий випуск малих ядерних реакторів. Такі ядерні мікроенергоблоки забезпечуватимуть потреби яких завгодно малих одиниць господарювання аж до індивідуальних домогосподарств та транспортних засобів.
             Від істот, що доживуть до того часу - назвемо їх умовно "людство", в цьому разі вимагається лише дисциплінованість і висока культура виробництва. Платою за відсутність цих рис неминуче наставатиме необхідність специфічного лікування і перспектива стати схожим на грибок Cryptococcus neoformans. Принаймні кольором.

                Люди  рідко замислюються, що діється і як виглядає щось поза шкаралупою їхньої персональної буденності. Один промок від дощу, другий - від пролитого компоту, третій - від незакритого крану у сусідів вище. Один полишив бізнес, інший - сім'ю, третій -  країну. Один святкує Різдво 7-го, другий - 25-го, третій ігнорує. Як правило, лише у цій гамі легко спостережуваних подій людьми виокремлюється щось доленосно важливе.
                Метою подальшого викладу є нагадання одного зі способів оцінити велич і вагу вищезгаданих подій. На фоні співвідношень, речей та явищ, що одночасно теж мають місце у Всесвіті.
                Людство ділиться на два сорти людей: одних такі нагадування / співставлення  втішають, дають приклад найяснішого уявлення про ДИВО у його матеріалістичному розумінні. Інших - засмучують, лякають, бо відкривають краєчок порожньо-вічної реальності за лаштунками комфортно впорядкованих ілюзій. Тому такого роду замітки корисні для обох груп, як освіжаючо-тріумфальні і шокуючо-пізнавальні, відповідно.

                Ось наша тендітна краплина розплавленого металевого сплаву у шлаковій оболонці, наш третій "камінь" від Сонця, на якому всі ми на даний момент летимо,

і Сонячна система, в якій наша планета займає почесну траекторію поряд з іншими сотнями і тисячами великих і малих "каменюк".


Ось яка відстань (у масштабі) від Землі до Місяця. Здається, не дуже й велика.
Інша велика куля дістала у людей назву Сатурн. Ось наскільки вона велика порівняно із Землею (точніше, шістьма "землями")...
Проте жоден з попередніх об'єктів не вражає своїм розміром так, як наш жовтий карлик Сонце. Тут і Земля в порівнянні з Сонцем,

і інші планети

Первісні люди обожнювали у перших релігійних культах наше світило. Та вони, певно, не були б такі ревні у своїх боготвірних потугах, якби знали, що розсипи світлих цяток у нічному небі являють собою такі самі сонця, що й їхній знайомий Ра. І існує тих розжарених газових куль більше, ніж  піщинок на всіх пляжах Землі.

Мій колега в ФБ оприлюднив пост. Думаю, що варто ним поділитися. Як на мене - чудово написано.

Ну, так... Я вже зрозумів, що немаленька частина аудиторії i.ua не зовсім готова до серйозних тем. Є люди, які сприймають серйозні питання як особисту образу. Але тим не менше, особисто я вважаю, що писати про це потрібно, говорити про це потрібно. І тим більше про це потрібно читати, слухати, дивитись. Це - непросто. Але я вірю, що при бажанні - у вас вийде. 

Було це 20 років тому, в ті далекі часи, якраз коли до веселунки-Танечки за гострий мозок та допитливу вдачу тільки приклеїлося прізвисько МісМарпл. Навчалася я тоді на другому курсі медичної академії, жила сама вкімнаті в шостому гуртожитку, навчання давалося досить легко, на роботу медиків в аптеки брали лише після третього курсу (після іспиту з фармакології), в нічні медсестри йти не хотілося, бо роботи зазвичай там немало, а зп досить невелика. Тому підробляли погодинно всілякими промо-акціями на чаях, цигарках тощо. І, звісно, мали купу веселої, смішної, позитивної вісімнадцятилітньої енергії.
Я ще й старостою групи була, тому на лекціях суфлірувала, хто за кого встає, щоб нікому не ставили "н", бо в майбутніх лікарів платні відпрацювання пропусків. І тому коло спілкування було величезним, колеги-студенти були вдячні, іноді приносили якісь подарунки, частенько ми ті "хабарі" спільно й поїдали/випивали/вживали іншим чином.
Була в нас в десятку така собі Віта, родом з міста Шостка Сумської області. І виготовляли в тому славетному містечку, крім плівки "Свема", петарди. І називались вони "Шутіхі". Ну, мабуть, від слова "шутіть". От і вирішили ми пожартувати. Вірніше, ну як вирішили. Ніхто особливо нічого не вирішував. Просто зібралися в мене, просто насмажили сирників, просто десь знайшлася пляшка Зосі ("Золота осінь" хто забув). Це все вжилося. Стало тепло, не зважаючи на відсутність опалення пізньої осені. І треба ж було десь взятися тим Шутіхам! Багато їх, пачок 10. Підпалювали і кидали у вікно з третього поверху. І сміялися страшне! Там, внизу, наче й людей не ходило. Алеж хтось-таки намалювався. Дорослий дядько, дуже сварився, ми себе винними не визнавали, щось йому там у відповідь покрикували. Поки він не з'явився на порозі моєї кімнати. З документом. Виявився нашим дільничним. Так і познайомилися. Ну, звісно, я вперше. Ну, звісно, більше не буду. Ну, звісно, вибачте. Ні, не вживали спиртне, звісно. То на столі склянки з-під компоту. Може, чаю? А давайте ми на вас потренуємося пов'язку на голову накладати! Ні, мамі зять не потрібен. Он там через дві кімнати живе шостокурсниця, красива. Буде гінекологом. Так, наче вільна, хлопці не ходять.

В травні розписалися.

Тепер Оля керує пологовим будинком, а її чоловік (здається Олексій) десь слідчим працює. Дуже рідко бачимся, киваємо, посміхаємся, і йдемо, куди йшли.