Олексій Сокирко
Середній клас європейських країн обрав для себе не класову, а національну ідентичність і став опорою для розвитку держави. Будівничі незалежної України традиційно нехтували ним
Матеріал друкованого видання № 20 (185)
від 19 травня«Український тиждень»
 |
Вектор суспільного та економічного розвитку європейських суспільств ось уже понад два століття визначається ступенем успішності його серцевини – середнього класу. Він став не лише промотором технологічних та економічних зрушень, що поставили європейську цивілізацію в центр всесвіту, а й будівничим сучасних національних держав. Нині майбутнє середнього класу в Україні викликає серйозне занепокоєння, як і доля її суверенітету та національної ідентичності.
«Свобода і власність!»
Сучасний тип національної самоідентифікації європейських народів, поява на політичній карті низки нових національних держав – усі ці явища родом із ХІХ століття. Тріумфальна хода національних відроджень колись бездержавних та упосліджених «маленьких» народів за своїми масштабами й значенням анітрохи не поступалася соціальним і економічним трансформаціям модерного світу: соціальним, промисловим і технологічним революціям.
Речником більшості змін виступала нова буржуазія, яка стрімко розросталася кількісно і якісно.
Необхідність соціальних та економічних змін у розумінні провідників національного відродження Угорщини тісно пов’язувалася з проблемами становища мадярів. Ідеолог угорського руху Іштван Сечені (1791–1860) у 1830–1833 роках опублікував три політичні памфлети, адресовані угорському дворянству, котре вважало себе оберігачем старожитніх мадярських цінностей і прав, у яких обстоював переваги вільного ринку як знаряддя відродження нації. Він пропонував зробити землю і працю ринковими товарами, пожвавити кредитування, зовнішньоторговельні відносини, паралельно покращуючи освіту та міжстанові стосунки.
Сечені та його однодумці заходилися довкола конкретних ініціатив, від фінансування товариств із підтримки угорської мови та літератури до розвитку пароплавства, створення першого комерційного банку й національного клубу. Найамбітнішим і водночас найзнаковішим проектом Сечені стало будівництво мосту між старою столицею Будою, осідком мадярських королів, та новочасним районом Пештом, населеним підприємцями й комерсантами, що сполучив їх у цілісний організм – Будапешт. Він став наочним поєднанням національних цінностей і традицій із тріумфом середнього класу, який відтепер перетворювався на їхнього речника.
Ініціативи Сечені покликали до життя радикальнішу генерацію політиків, які вимагали парламентарних свобод і національної автономії, спираючись, утім, на гасла своїх попередників «Свобода і власність!». Очільник радикалів, молодий юрист і письменник Лайош Кошут (1802–1894) під час революційної «весни народів» 1848 року став прем’єр-міністром і правителем-президентом Угорщини. Дедалі більшу вагу національної буржуазії, котра активно переймалася захистом свого економічного становища, використала угорська інтелігенція для оборони національних прав мадярів. Успіхи аграрного капіталізму та індустріалізації спільно з агресивною культурною політикою інтелігенції сприяли досить швидкій мадяризації економічно сильних німців та євреїв. Якщо за часів Сечені Будапешт був переважно німецькомовним, то на початку ХХ століття до 90% його населення вже розмовляло мадярською. У період післяреволюційної реакції угорці вперто бойкотували вибори до загальноавстрійського парламенту, домігшись зрештою 1867 року федеративного статусу в межах Австрійської імперії.
Чеський рецепт
Особливості національного відродження чехів, позбавлених Габсбурґами власної державності ще в XVII столітті, багато в чому визначали успіхи промислової революції. У добу романтизму питання національної самоідентифікації хвилювали хіба що вузьке коло професури та інтелігенції, які займалися історичними та фольклористичними студіями, написанням підручників. Промисловий переворот, що вивів Чехію на перші позиції в Австрійській імперії, сприяв збільшенню соціальної мобільності, розвитку транспортної мережі та поширенню освіти. Тоді як велика буржуазія мала переважно німецьке походження, дрібні та середні підприємці були чехами, інтенсивно зрощувалися з молодою інтелігенцією. За відсутності власного представництва в органах влади чехи зосередили зусилля довкола освіти та економіки, попервах зберігаючи лояльність до Відня.
Збільшення економічної потуги, що протегувала національному рухові, відбувалося в сільському господарстві та харчовій промисловості, передусім цукроварінні. 1865 року було засновано перший чеський кредитний банк, а вже з початком наступного століття тамтешні комерційні фінустанови відігравали провідну роль у процесах індустріалізації регіону та підтримці національних партій. Розвиток міст і зростання промислового потенціалу тягли за собою і трансформацію національного складу: співвідношення міського населення з постійним приєднанням до лав пролетаріату вчорашніх селян і чехізацією євреїв поступово змінювалося на користь чехів.
Польсько-українські манівці
«Побуржуазнення» і національне відродження більшості поляків та українців, котрі проживали в кардинально відмінній за політичним та соціально-економічним характером Російській імперії, відбувалися за іншим сценарієм.
Польський варіант був дещо сприятливішим та оптимістичнішим. Друга половина XIX століття минула для поляків під знаком інтенсивних економічних змін: будівництва залізниць, розвитку текстильної, харчової, вугільної промисловості. Підприємець став вірним союзником політичної еміграції та лідерів національного руху. Після поразки чергової революції 1863-го національна буржуазія спрямувала свою енергію на соціальну та економічну активність, сформувавши програму «органічної праці». Її метою були індустріалізація, освіта та підвищення добробуту нації. Буржуазний життєвий уклад з опертям на власні економічну самостійність та цінності активно пропагувався в періодиці та красному письменстві. Яскравим представником цієї ідеології в літературі став всесвітньо відомий Болеслав Прус (1847–1912), який вивів у образі головного героя «Ляльки» Станіслава Вокульського типаж національно свідомого буржуа.
Український контекст був менш втішним. Курс на русифікацію міст, регулювання торгівлі та виробництва співвідносно із соціальним статусом підприємців, який сповідував російський уряд у першій половині ХІХ століття, практично не залишав шансів для зростання власне українського бізнесу. Найбільше можливостей із фінансового та юридичного погляду для розвитку виробництва мало дворянство, яке дуже швидко русифікувалося. У соціальному плані буржуазія в Росії до реформ 1860-х років не становила окремої соціальної групи. Фіскальна та адміністративна політика імперії взагалі дбала про те, щоб мінімізувати можливості для розвитку середнього класу, що цілком узгоджувалося з антиліберальними настроями її еліт.
Феномен українського підприємництва заявив про себе досить пізно: у період промислової революції, але не в дрібному та середньому бізнесі, а у великому. Цукрові магнати з українськими прізвищами на кшталт Харитоненків, Симиренків або Терещенків не завжди мали власне українську ідентичність, цілком комфортно почуваючись у «русском міре». Виняток становив хіба що філантроп та українофіл Василь Симиренко (1835–1915), який фінансував українські видання, наукові проекти й навіть політичну еміграцію. Та більшість українських корифеїв національного відродження сахалися українських «чумазих», вбачаючи майбутнє нації в селянстві. Загравання із селянщиною та замилування селом підклали міну сповільненої дії і під сам національний рух. Замість того щоб спрямовувати потік селян-переселенців до міста й працювати над підвищенням його культурного рівня, залучаючи на бік української справи, громадівці й народники опосередковано сприяли зросійщенню міста...
Короткозорість борців за національне визволення, котрі не розуміли стратегічної важливості прищеплення своїх ідей середньому класу, стала однією з причин їхньої поразки. Адже середній клас є природним союзником національного розвитку. Марксисти цілком справедливо схрестили націоналізм із епітетом «буржуазний». Справді, дедалі міцніший середній клас обрав для себе дороговказом не вузькосоціальну ідентичність, а саме національну, поширюючи її вплив на решту суспільства.
Выборы в Украине – это не только выборы политиков, личностей и команд, но и выражение народом своего взгляда на международный курс государства. Как известно, украинские политики по своей природе делятся на тех, кто отстаивает идеи конструктивного сотрудничества с Россией, и на тех, кто называет себя национал-патриотами, и стоят на позициях, если не нейтралитета, то более тесного сотрудничества с Западом. Словом, два вектора (Запад-Россия) – это тот монумент, который нельзя разрушить в силу географического положения и украинской истории. Со временем меняются лишь предпочтения граждан, с которыми политики обязаны считаться.
Выборы с 2004 по 2007 год проходили в нашей стране хоть с небольшим, но все же перевесом, так называемых, «западников». Причем, в 2004-м голосование за них было сознательным, в 2006-м, скорее – «по привычке», а в 2007-м украинский избиратель напоминал азартного игрока, потерявшего рассудок после долгого проигрыша на рулетке.
Прошло 5 лет, и красивые обещания «национал-патриотических западников» не воплотились в жизнь. Страна, утратив экономические темпы из-за конфликтов с Россией, не приобрела даже надежд на то, что будет принята в богатую европейскую семью, хотя бы на правах падчерицы. Вдобавок к этому, существует малоизвестная широким массам населения проблема того, что Украина, после «оранжевой революции» не имеет никаких дипломатических и экономических отношений с Китаем на государственном уровне. Китайские власти считают руководство в Украине после 2005-года властью узурпаторов. Что значит и чего стоит в современном мире отказ Китая от торгово-экономического сотрудничества в полной мере с каким-либо государством, говорить не надо.
Словом, как итог всему вышесказанному, хотелось бы привести результаты президентских выборов первого тура несколько в другом, не персонифицированном разрезе (данные с официального сайта ЦИК на время обработки 97,44% протоколов голосования первого тура).
Итак, голоса украинцев, поверивших «прозападным» кандидатам, или кандидатам-националистам:
Виктор Ющенко – 5,51%
Олег Тягнибок – 1,44%
Юрий Костенко – 0,22%
Всего: 7,17%.
Голоса избирателей, поверивших политикам, призывающим к нормализации украино-российских отношений:
Виктор Янукович – 35,33%
Сергей Тигипко – 13,00%
Петр Симоненко – 3,54%
Инна Богословская – 0,41%
Всего: 52,28%.
Предвосхищая гневные реплики «а-ля» «Где Юлия Тимошенко?!?!», ответим, что электорат премьер-министра голосовал лично за Юлию Тимошенко, безотносительно от внешнеполитического курса, с которым она, кстати, так публично и не определилась. То же самое касается господ Мороза, Литвина, Гриценко, Яценюка и иже с ними. В расчет брались лишь кандидаты, четко и внятно сформулировавшие свои приоритеты по внешнеполитическому курсу и внешнеэкономическому сотрудничеству.
Таким образом, путем простой арифметики мы вычислили, что соотношение сил, извечно противостоящих друг другу на территории современной Украины, округляя к десятым, «7 к 52». Выводы излишни, так как каждый, ознакомившийся со статистикой ЦИК, сможет сделать их сам.
Олег Ольжич (справжнє ім'я: Олег Кандиба), (1907—1944) — український поет, археолог і громадський діяч.
- Слава ворогові, що твоєї ненависти вартий. - Не так неохоче стріляє той, хто виріс під реви гарматні. - Нащо слова? Ми діло несемо. - Достаток лише — марність, і щастя — сліпий гріх. - Є незмінна земля, і усе на ній зміна невпинна. - Там втрат не буває, де жертва — Здобутий в огні бастіон. - Прокляття моїй плоті Що слабша за мій дух! - Хто вмів справедливо карати, Той дивиться смерті в лице! - Хто має уші — хай слуха! Хто має серце — люби! - Не роки життєвою мірою — зміст для того, хто дивиться прямо. - Захочеш — і будеш. В людині затям Лежить невідгадана сила - Державу не твориться в будучині, Державу будується нині. - Здорові і молоді народи не знають самообмеження. - Не партикуляризми врятують Україну. - Українська історія багата на великі й героїчні моменти, але досить в ній і темних та болючих сторінок, що їх воліли б ми часто вирвати і не мати в цій великій книзі, з якої народ має вчитися славних і добрих діл. Та зріла мужня суспільність не сміє боятися глянути правді в лице, зокрема в тій хвилині, коли дійсність вимагає, щоб її бачити тверезо, а не через рожеві окуляри ідилії. - Вся історія України — це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад. - Жива віра, віра, що не спиняється перед жертвами — та, що перемагає. - Націоналізм значить світогляд, що в основу суспільно-політичного думання і чину кладе ідею нації'. - Провідною ідеєю українського народу від світанку віків є Ідея Слави — тобто беззглядна цінність героїчного повнення призначення людини. - Мілітаризм — це універсальний світогляд і мораль, що формує людину і народи... Мілітаристичний світогляд ушляхетнює життя, покликаючи в ньому: відвагу, мужність, вояцьку товариськість, почуття вищого обов’язку і честі. - Спільнота нації в Українській духовності історично усвідомлюється не природничо, а духово-містично в Ідеї Роду. З нього родиться вся потуга Української Держави та відродження.
(по поводу национализма, украинского в частности, мои размышления, попытка анализа с претензиями на публицистику)
1945 г., говоришь, можно и так... В то время, когда власть и пресса праздновали окончание самой кровопролитной войны в истории, быт на местах от радужности был катастрофически далёк. Разруха, голод, безработица и баспризорщина, ЗУ не была исключением, лиш незначительно выделяясь - европейскостью, менталитетом неиспорченым ГУЛАГом.
Литература и кинематограф неоднократно обращался к теме послевоенного беспредела;"Место встречи изменить нельзя", "Ликвидация", например...
А было полным списком... И вспышки организованного вооруженного сопротивления, попытки свержения власти; и действия рассеяных диверсионных групп, вылазки симпатиков нацизма, попытки прорыва на территорию Польши и Румынии подразделений немецкой армии, "забытых" своими, чему география местности весьма способствола. И гражданское ополчение, протесты, погромы, дурь молодецкая; и налёты, бандитизм, выдача за политические бытовых убийств, сокрытие растрат и хищений.Разовые и серийные случаи жестокого насилия со стороны психически неполноценных лиц, контуженных, депрессивных, наркоманов(недавний опыт двух военных кампаний убеждает нас, что число таковых было немалым) И собственно, ориентированные на запугивание сельского населения акции сторонников украинской независимости, каковой ещё в 1943г. всем уши прожужжали.Кто есть кто и кому должен нам уже не подсчитать; выгодное представление событий и чистка архивов в угоду власти отнюдь не изобретение новейшей истории...
Командирование специалистов из регионов лояльных режиму - растиражированная практика, в случае ЗУ явно не способствовала разруливанию и без того непростой ситуации. Приезжие создавали конкуренцию местным специалистам, а обеспеченные(в д.с. - продпайком, хлебными карточками, углом в коммуналке) в массах любви не провоцировали. Мог и продолжать, благо владею достаточно для собственного мнения и из первых рук - мать моя - тот самый учитель русского языка, дядька - офицер(откомандированы с Дальнего Востока(?!)), а тесть его - с 1939г. председатель райкома партии(откомандирован с киевщины)...
И отдельно, по чуть-чуть, о использовании перевратой темы украинского национализма в целях идиологических: враг, внешний или внутренний, шпион, враг народа, да любой другой - эффективный мотивационный фактор, когда более предложить нечего. А теперь следи за моей мыслью, т.к. постараюсь выражаться кратко, тезисами, и без личных комментариев. Эффективность информационных средств борьбы определяется не сколько экономической составляющей(вложенные средства), а столько широтой охвата восприимчивой аудитории. Главный объект идиологического воздействия - густонаселённые, экономически важные районы; цель - слабообразованный слой, составляющий основную массу производственных сил; задача - создание образа противника, врага и краткой директивы действия(заметить, обнаружить, обезвредить, уничтожить);субзадача - верить в непогрешимость(партии, лидера, себя любимого, в последнем можно сомневаться)
А теперь вопрос, какой регион наиболее соответствовал, да и продолжает соответствовать?
Головні принципи українських націоналістів
Зродились ми великої години
Слова: Олесь Бабій
Музика: Остап Нижанківський
Зродились ми великої години,
з пожеж війни і з полум'я вогнів —
плекав нас біль по втраті України,
кормив нас гніт і гнів на ворогів.
І ось йдемо у бою життєвому,
тверді, міцні, незламні мов граніт —
бо плач не дав свободи ще нікому,
а хто борець — той здобуває світ.
Не хочемо ні слави ні заплати —
заплатою нам розкіш боротьби:
солодше нам у бою умирати
як жити в путах, мов німі раби.
Доволі нам руїни і незгоди —
не сміє брат на брата йти у бій.
Під синьо-жовтим прапором свободи
з'єднаєм весь великий нарід свій.
Велику правду для усіх єдину
наш гордий клич народові несе:
«Вітчизні ти будь вірний до загину —
нам Україна вище понад все!»
Веде нас в бій борців упавших слава —
для нас закон найвищий та наказ:
Соборна Українськая Держава —
вільна й міцна, від Сяну по Кавказ.
Десять заповідей українського націоналіста (Декалог)
Десять заповідей українського націоналіста, відомі як Декалог, затверджені в якости дійсних XVI ВЗУНом.
Я — Дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:
1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.
2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.
3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
5. Пімсти смерть Великих Лицарів.
6. Про справу не говори, з ким можна, а з ким треба.
7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.
10. Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства й простору Української Держави.
44 правила українського націоналіста
(Написані кров'ю на стіні польської в'язниці, автором вважається Дмитро Мирон-Орлик). Затверджені в якости дійсних XVI ВЗУНом:
Приймай життя як героїчний подвиг і здобувай чин незламної волі та творчої ідеї.
Найвищим Твоїм законом і Твоїм бажанням є воля та ідея нації.
Будь гідним виконавцем заповітів великих синів Твоєї нації, борись та працюй для великого майбутнього.
Твоїм найбільшим добром і Твоєю честю є сила і велич Твоєї Нації.
Залізна дисципліна щодо ідеї та Проводу і обов'язок праці є Твоєю чеснотою.
Пам'ятай, що Україна покликана до творення нового життя, тому працюй для її могутності та розвитку.
Плекай дух волі у творчості, неси всюди ідею Правди України і закріплюй в життя її історичну місію.
Твоєю найбільшою любов'ю є Українська Нація, а Твоїми братами — всі члени української національної спільноти.
Будь вірний ідеї Нації на життя і смерть і не здайся, хоч би проти Тебе був увесь світ.
Красу і радість життя вбачай у невпинному прагненні на вершини духа, ідеї і чину.
Могутній Бог княгині Ольги і Володимира Великого жадає від Тебе ні сліз, ні милосердя чи пасивного роздумування, але мужності та активного життя.
Знай, що найкраще віддаси Богові шану через Націю та в ім'я Нації чинною любов'ю до України, суворою мораллю борця та творця вільного державного життя.
Здобувай знання, що допоможе Тобі опанувати світ і життя, піднести Україну і перемогти ворогів.
Будь свідомий того, що Ти є співвідповідальним за долю всієї Нації.
Пам'ятай, що найбільшим злочином є шкодити своїй Нації.
Твоїми ворогами є вороги Твоєї Нації.
З ворогами поступай так, як того вимагає добро і велич Твоєї Нації.
Знай, що найкращою ознакою українця є мужній характер і вояцька честь, а охороною України — меч.
Постійно пізнавай, удосконалюй себе — здобудеш світ і життя.
Знай, що світ і життя — це боротьба, а в боротьбі перемагає той, хто має силу.
Тоді ти повноцінна людина, коли перемагаєш себе і світ і постійно прагнеш до вершини.
Знай, що в боротьбі перемагає той, хто не заломлюється невдачами, але має відвагу піднятися з упадку і завзято змагає до цілі.
Для перемоги треба витривалості й постійного зусилля в діянні й боротьбі.
Кожночасно будь готовий на найбільший чин, але при тому не занедбуй щоденної праці.
Будь перший у боротьбі і перемагай життя, щоби здобути для Нації вінець перемоги.
Живи ризиком, небезпеками і постійним змагом та погорджуй всякою вигодою і спокійним життям філістера.
Радо і без нарікань виконуй покладені на Тебе обов'язки, щоби власною працею й наявними вартостями здобути собі право на провідництво.
Пам'ятай, що провідництво вимагає постійної праці і великих зусиль.
Будь сильний і незламний навіть перед лицем смерті і всяких терпінь.
Став гордо чоло небезпекам, а на удари життя відповідай збільшеним зусиллям праці й боротьби.
Пам'ятай, що милостиню приймає тільки немічний жебрак, що не може власною працею і власними вартостями здобути право на життя.
Не покладайся ні на кого. Будь сам творцем свого життя.
Будь скромний і шляхетний, але не знай слабкості і покори.
Співчуття з велетнями духа Тебе підносить, а співчуття з підлими і безхарактерними людьми ослаблює, подай братню руку тим, хто бажає, як і Ти, йти до вершин.
Не заздри нікому. Приймай те, що здобудеш власною працею і вартістю.
Будь товариський. Пов'язуй побратимство духа з ідеєю і зброєю в житті, праці й боротьбі.
Пов'язуй тісно своє життя з життям Нації. Віддай Україні свою працю, майно, кров.
Гидуй всякою лицемірною облудою і хитрим фальшем, але перед ворогом укривай таємні справи і не дайся заманити себе в наставлені тенета. Для здобуття ворожої тайни вживай навіть підступу.
Шануй жінок, що мають стати тобі подругами духа ідеї і чину, але гидуй розгнузданими.
Цінуй високо материнство як джерело продовження життя. З Твоєї родини створи оплот чистоти Нації.
Люби і опікуйся дітворою, як майбутнім Нації.
Плекай фізичні сили, щоби тим видатніше працювати для своєї Нації.
Будь точний. Вважай за втрачену частину життя кожну хвилину, що пройшла без діла.
Що робиш, роби сумлінно й так, якби воно мало залишитись навічно та стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе.
12 прикмет характеру українського націоналіста
Автор — Осип Мащак
Завжди готовий — це значить, що він є вояком Української Революційної Армії. Він бореться на великому всеохоплюючому фронті Української Національної Революції, віддаючи всі свої сили, готовий кожної хвилини віддати і своє життя. Український націоналіст є завжди у повній бойовій готовності.
Безкорисливий — це значить, що ідею Українського Націоналізму й службу їй ставить він вище всіх скарбів світу цього. Для Неї він проміняє з радістю можливість спокійного та вигідного життя на тверду долю вояка-борця, теплу хату — на окопи чи тюрму. Щастя шукає і знаходить він у радості боротьби і перемоги на службі Великій Святій Справі. Лише у щасті Української Нації — щастя українського націоналіста. Її воля, слава і могутність — його найбільше бажання.
Чесний — це значить, що він ім'я націоналіста носить гідно й ніколи не сплямить його ніяким нечесним вчинком. Він завжди дотримується високих вимог націоналістичної моралі. Мораль опортуністичного світу породжує і плекає бездіяльність, страх, фарисейство та угодовство. Мораль націоналістична — це мораль нового світу, світу чину й боротьби, її засади високі й тверді. Вона є основою чинного і чистого, мов кришталь, характеру українського націоналіста. Лицаря-Революціонера.
Дисциплінований — це значить, що він безоглядно підпорядкований і вірний аж до смерті ідеї Українського Націоналізму, Організації Українських Націоналістів і своїм провідникам. Кожний наказ для нього святий. Він знає, що дисципліна — це основа організації сили, а анархія — це руїна. Тому він завжди підтримує авторитет Проводу Української Нації і Організації.
Активний та ініціативний — це значить, що він бореться усіма силами, використовуючи всі можливості, кожну хвилину для добра Великої Справи — Української Національної Революції. Він не знає бездіяльності. У нього за думкою і словом іде чин, мов за блискавкою грім. Бо життя — це рух, боротьба, а спокій — це застій і холодна смерть. Кожну ідею, організацію чи людину він оцінює по ділах, а не по словах. Пасивність — це прикмета раба. Пасивності раба протиставляє він творчу ініціативу і напружену активність борця — провідника.
Відважний — це значить, що він завжди відважно і безстрашно протиставляється усім перешкодам і небезпекам. Він не знає, що таке страх. Заяча вдача боягуза йому чужа і гидка.
Рішучий — це значить, що він кожний наказ і кожну свою постанову виконує рішуче, без вагань. Постановив — зробив.
Витривалий — це значить, що він завжди бореться завзято і витривало. Він знає, що без витривалості, доведеної до впертості, немає перемоги.
Врівноважений — це значить, що він у всіх випадках життя має повну рівновагу духа. Життя українського націоналіста повне трудів, перешкод і небезпек. Щоб їх перебороти, щоб опанувати становище, зібрати всі сили для удару у відповідне місце, треба насамперед опанувати себе. Тому український націоналіст у підпіллі й у відкритому бою, в окопах і в тюрмі, в тріумфі чи на сходах шибениці, завжди врівноважений, завжди однаково спокійний, гордий і усміхнений. Вміє по-лицарськи перемагати і по-геройськи вмирати.
Точний — це значить, що він завжди притримується точності в житті аж до дрібниць.
Здоровий — це значить, що він хоче бути здоровим. Він хоче, щоби молоде українське покоління було здорове. Україна потребує сильних і здорових тілом та духом синів. Тому він у міру можливості направляє та поширює руханку і спорт, не нищить свого здоров'я гулящим життям та вживанням трут — не п'є і не курить. В українського націоналіста велика ідея в серці, вогонь революційного духа в грудях.
Обережний — це значить що він завжди суворо дотримується усіх засад конспірації.
В любом цивилизованном обществе основой патриотизма, как социального явления есть ни что другое, как уважение к своим родителям, семейным традициям и канонам воспитания, которые приняты в том или ином регионе. А уже потом следует изучение истории, культуры и национальной самоидентификации. Однако отдельные группы граждан в Украине, которые называют себя националистами, давно уже пытаются извратить общественное понимания термина «патриотизм» и «консерватизм» в частности. В этой заметке мы представляем вашему вниманию свою аргументацию такого заявления.
Бытовой уровень патриотизма.
Как утверждалось выше – связь поколений и уважение к своим родителям является основой патриотизма и консерватизма, как социального явления и политологического термина.
Большинство жителей Киева, Центральной и Восточной Украины были воспитаны своими родителями на русском языке, помнят и чтят своих родственников за пределами своего государства, работая и развиваясь в пределах Украины. Могут ли они быть патриотами украинского государства? Бесспорно. Однако современные ультра-, и не очень националистические организации отказывают русскоязычному населению в таком праве, настаивая на своей «титульности». (К слову, выражение «титульная нация» и «представители нац. меншинств» давно признаны некорректными в современном мире). Аргументы же у таких товарищей и их иллюзорность, как и раньше, не выдерживают никакой критики.
Однако, Бог с ним, с бытовым уровнем. Так как попытки распространить свои недалёкие идеи «псевдо украинизации» в наших семьях в целом разбиваются о четко выстроенные редуты здравого смысла граждан. Намного более наивно, но вместе с тем опасно выглядят попытки ультраправых распространить свои националистические иллюзии в историческом контексте.
Историко-национальный уровень патриотизма
По определению, на этом уровне патриотизм рассматривается, как привязанность к родной земле, языку, традициям, сформировавшиеся за годы и века развития того или иного государства. Однако и тут все те же ультра- правые украинские активисты привычно для себя меняют понятия «государство» и «нация»; «проявление патриотизма» и «националистическая агрессия». Недавно, в беседе с одним из лидеров «национально-сознательного» движения в Украине, автор этих строк услышал шокирующее заявление, цитирую: «За все життя, Гітлер припустився однієї помилки – не визнав незалежність України.»… Комментарии излишни. Здесь есть два любопытных момента: 1) полное оправдание планов и действий нацистов со стороны людей, считающие себя патриотами нового мира – современной интеллигенцией. А это и грустно и страшно одновременно; 2) ошибочное понимание Германии как эталона национализма. Собственно тут и хотелось бы перейти к главной мысли, ради которой, и затевалась вся эта заметка: Современная Германия своим финансовым и социальным благополучием, а также национальному единству, обязана космополитизму и либеральному отношению ко всем гражданам страны. Очень хочется, чтобы эти слова дошли до наших ультра- правых активистов. А суть этого проста: Государственным идеалом для Германии, начиная с середины XVIII века и по сей день является Пруссия времен правления Фридриха Великого (1740-1786 гг.) Именно этого деятеля воспевали немцы в своих гимнах времен кайзера Вильгельма, Гитлера, да и современные «бюргеры» с уважение вспоминают талантливейшего правителя. Именно в его время, нарастив военную мощь и имея в распоряжении огромные финансовые ресурсы, Пруссия представляла собой «железную державу», с которой считались Россия и Франция, Швеция и Литва. Однако, не углубляясь в историю, заметим, что всем этом достижениям Пруссия была обязана гениальной национальной политике Фридриха Великого. Рецепт был прост: собрать под своим флагом все лучшие умы государств-соседей, по тем или иным причинам гонимые на родине. И пошли тогда в Пруссию тысячи русских беглых солдат-богатырей, голландских ремесленников, гонимых за веру, армянских и польских лавочников, банкиров. Всем нашлось место в той стране, не зависимо от национальности. Главным и определяющим фактором получения Прусского подданства и защиты был ум, мастерство, желание работать и развиваться вместе со своей страной.
Вот примерно так создавалась мифическая «арийская раса» немцев, которая не имела ничего общего ни с нацистской трактовкой, ни с более поздними заблуждениями. Именно оттуда «растут ноги» ошибочного трактования нашими националистами понятия «национальное государство» и «национализм».
Главное понять, что основу успешного государства составляют не те, кто «поют хором», а те, кто являются профессионалами в своем деле и хотят работать на благо земли, на которой живут, и своего будущего. И, в общем, не важно – на каком языке они говорят и в каком храме молятся… и молятся ли вообще.
