Не давно був у кінотеатрі на якійсь простенькій милодрамі. Миле кіно із смазливими акторами, любовна історія закінчується смертю одного з героїв. Сльози...і звісно не лише на екрані...Ця смерть не стала марною, принаймі на екрані...,там це спровукувало зміни в житті близьких тої людини. А що тут,в залі? Чи ця розмазана косметика у дівчат, а можливо і в хлопців:), або принаймі комок підступивший до горла, чи змінить це щось в їх житті?
Але питання, яке мені приніс потік думок в той момент, було іншим. Чому люди так близько і емоційно переживають ситуаціз екрану і в той же час залишаються черствими на ці ж ситуації у власному житті? Невже не помічають? Дивляться й не бачать, слухають а не чують!
Можливо це ти на спор з друзіми звабив і переспав з дівчиною. Та це ж ти вчора «послав дівчину» і ось її найшла на підлозі кімнати співмешканка з порожньою упаковкою з під таблеток...Чи може це ти заграєш із співробітницею...це ж твоя дитина дивиться цим допитливим поглядом на батьків: «Чому тато йде від нас?...Я більше так не буду...» Це ж ти метаєшся із сторони в сторону валячи на всіх свої проблеми, і ходиш в кіно за тими яскравими картинками, бо не бачиш краси, моментів радості та щастя у власному житті. З відки це прагнення чужого життя...Навіщо переймаємо ці моделі життя з кіно.Краще розвестись, бо самі мучимось і діти страдають, а може саме розлучення буде більшою кривдою для дитини...А ж любов цеж перш завсе жертви і топтання свого Я. Ох, якою єриссю було отримати від людини яка розлучилась ,уривок з першого послання Павла апостола до Коринтян 13:4-8. Всім подобаються ці слова а от прийняти їх жити за цим принципом... Взагалі цікавий парадокс, якщо одягатись то треба не так як інші, шукають чогось оригінального, от що до життя то дивимось на інших. В такому випадку може всетаки варто подивитись ширше і вибрати щось з кращих варіантів. Та ж білшість, якщо не сказати більш категорічніше, фільмів які дивимось закордонно, а це ж інший металітет і інші звичаї, та деякі їхні моделі впринципі не примінимі в нашому житті.Багато ситуацій в нас просто не виникнуть.
Не давно знайома розказувала про дочку яка живе і працює в австрії. Виникла така проблема що дочка дочки, зараз вже якщо не помиляюсь 12 років .Так от, коли вона ше була меншою, вже після першого року навчання в школі почала «качати » мамі свої права. А з часом все сильніше.Хватало мамі тільки голос повисити та вже підбігала до телефону і єхидною посмішкою говорила, що зараз викличе службу з захисту дітей. І одного мати із сльозами на очах жалілась своїй мамі, що дитина стала не контрольованою.Бабуля покликала до телефону внучку ісказала щось на кшталт:»Ти засранка мала, мама із задоволенням віддасть тебе в чужу сімю і нехай вони з тобою панькаються.» Ну це трохи втихомирило дитину.
Більшість фільмів мають же за мету висвітлити якусь проблему, призивають над чимось задуматись. А не просто для того щоб подивитись, провести час чи виплеснути емоції, і не варто аж так силіно ліпити все що побачимо до свого життя. А то це призводить до того, що свого соромимось. Знайомий розповів як одна сівротниця дістаючи речі з сумочки дістаола вервечку. Подруга з усмішкою «Це, що в тебе вервечка?»- «та ні, то такі буддистскі чотки для відмовляння мантр... »- «а для мантр. А чи можеш мені такі дістати?...»
Не робіть з свого життя пародію. Власним життям живи а на чужих помилках лише вчись. Не забувай що кожен бачить ситуацію по своєму, бо насправді бачимо розумом. Очима ми лише дивимось. Очі як відомо взагалі доставляють в розум картинку верх ногами ))). А оскільки розум в кожного «завалений» своїм, то й сприямати абсолютно однаково ситуацію не можем. І взагалі бачити це дар...
