Бракує сонцю сил вже на вершечок Небесний видиратися; спроквола З півшляху подолає і додолу Сповза. Жене вівчар овечок - Вітрець і хмари, подорожні вічні, Бредуть собі серпневим пасовищем, Всевідні й мудрі. Соняхи окличні Твердінь трима ще - зграям в ірій - вище... Вже ранки прокидаються пізніше, Від прохолоди щуляться. Туман Скуйовджений із річкової ніші Вигулькує, кульгавий дідуган. Він шкандибає лукою спроквола З отарою овечок тонкорунних І тане... у тремке трембітне соло,...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Цікава суміш Кава, шоколад і мигдаль – цікава суміш така… Поставлена крапка на жаль і склалось все не так… Чорна кава у роті гірчить, але пам’ятатимеш ти Цікаву суміш – шоколад та мигдаль, і останній цілунок Її… Мрії зруйновано, більше немає шоколаду з мигдалем, Надію знищено, ти далі житимеш із болем… Вона пішла… Лишилась в кружці чорна кава... Життя твоє стало пусте: усе, що мав, Вона забрала… Живеш у полоні ілюзій, а на столі – самотня...

Читати далі...

Ушёл... Но знаю всей душой: Нам друг от друга не уйти, Я знаю, я всегда с тобой, Я перекрою все пути. Я - дом твой, я - твоя дорога, Ты ходишь с образом моим, В тебе меня настолько много, Что нету места там другим. И сколько б женских глаз не видел - Мои глаза увидишь в них, Я для тебя одна на свете И здесь не может быть других... &nbsp...

Читати далі...

Лячно з собою один на один. Метеорити поганих новин. Знову здоров'я звалило в Мадрид. Знову без мене. І я інвалід Як же до купи зібрати себе? Як поламати хворобі хребет? Стріли фантазій та мрій тетива. Рими рятують, лікують слова. Я все здолаю і переживу. Come on, негаразди. Я вас розірву!

Мені зозуля старість накувалаІ, якби, знов у поліський райТа щаслива юність повертала, Я б із цим погодивсь і по всьому крайМоя радянська юність, доля злая, Вона не варта, щоб за нею я тужив, У мене внучки є – Таня й Тая Вже не знаю, як без них я живНе дають вони упасти в тугу, Давно я звик до ймення “дід”. Таку вже долю маю і на ніяку другу Не поміняю у передпенсійний вікВони попросять і я розкажу казку, де з добром воює зло. Ця добра казка з ними спати ляже...

Читати далі...

поети не мають статі лише недолугі випуклини слів на тілі, як вторинні статеві ознаки багаторічний заріст вражень, яких ніяк не вдається виповісти зголити його чи лишити для шарму? бородатий Гемінгвей упольовує свою смерть — ліниву левицю у заламаній траєкторії польоту вона падає на нього стрімко і важко, як тропічна злива після довгої посухи скільки ж він мусив чекати її, спраглий, зачаєний, годуючи власною кров’ю москітів буденності?! зрештою, хто кого мусить чекати...

Читати далі...

Водиченька...Водиченька, водиця...Така вся світла, чиста,Білолиця,..Купає берегаЩасливу юну вродуІз ранку ранньогоАж ген - до зоресходу!Оцеж-бо диво! -Зіроньки пречистіПопадали,Немов живе намисто,Розсипались, Немов небесні діти...-Потугою вогнівТанок їх в ній налито! ВодиченькаВід радості сміється...Палають ВсесвітиВ її...

Читати далі...

Ярій, душе. Ярій, а не ридай. У білій стужі сонце України. А ти шукай - червону тінь калини на чорних водах - тінь її шукай, де жменька нас. Малесенька шопта лише для молитов і сподівання. Усім нам смерть судилася зарання, бо калинова кров - така ж крута, вона така ж терпка, як в наших жилах. У сивій завірюсі голосінь ці грона болю, що падуть в глибінь, безсмертною бідою окошились. Василь Стус

[Приєднана картинка]

1. Поза тим, що його не зумієш назвати, Вміють трави рости по коліна, по серце. На листках перезрілої сивої м’яти – Вечорового коника скерцо. Заплітаєш себе в прохолодні косиці, Де стебло до стебла – як душа за душею. І встають дві зорі – дві сестри – дві черниці Понад вежею. Понад твоєю межею. 2. Ця вежа має літ зо триста Під сяйвом білого світила – Все, що лишилося від міста, В якому б я не заблудила, Не загубила того дому І стін просторої каплиці...

Читати далі...