Дзюрчить струмок. Там де блакить застигли хмари, білі, ніжні. Людва замислена спішить як звечоріє, по стежині. Старезний мармур посірів, пташиний клин поринув в далі. Померлим зором задивив нічні макабри певний фавен. Руда листва з дерев старезний валить, хрести`ть отвір розверстого вікна, холодним вогнем простір викресає, малює страхолюдський привід. Чужинець білий ся верта додому, за ним собака в хату забігає. Служниця лямпи задуває пломінь. Нічна соната здалека лунає. переклад з...

Читати далі...

. Мова справжнього румуна потребує гідних слів. Хай невіглас суржикує- мову кривдити не смій. Привітаю чемно того, я, румунський селянин- хам згадає нашу мову: вигне мат у сім колін. . Навкіл любоньки кружляє, каже солодко у лад- дурню лайку пробачаю за десяток серенад. НЕма в світі іншой мови до твоїх, румунскьких, вуст. Не вагайся, не сторонься слова- це ж бо твОя суть. . І натхнення , і кохання, спів, і шепіт, і вірші: пан пасує до каптана- говір нам по мірці...

Читати далі...

Василь ТЕРЕЩУК МИСТЕЦТВО ЧИТАННЯ ДЛЯ МЕРТВИХ Я читаю вірші у палаці Потоцьких, у залі, де колись танцювали мазурку, грали Шопена, продавали ліси, домовлялись про шлюби, шпетили служниць за нечищене срібло, частували гостей з Варшави та Відня, цитували Міцкевича й напивались, як свині. Я читаю вірші так, як мій прадід Артем читав “Псалтир” в узголів’ї мертвих, у хатах, де під долівками повзали вужі, а на горищах верещали болотяні духи. На стільцях попід стінами журились жінки...

Читати далі...

Уходять з вуличок старці, ринковий день іде на пси, а змучен спрагою нарід жене залити чимось ріт. А ми собі пивко п"ємо, щасливі дружньо сидимо. Довгенька в Шкотії- калюжа пОперек моста. Ми забуваємо про дім, де жар пічок і хай сім"ї плекає день і ніч жона брудна і зла як сатана. . Співав добродій Тем О"Шентер (в містечку Еїр був нажерся): "Таких як тут немає в світі добрячих друзів, гарних дівок". . Хіба забув ти, чуєш, Теме, пораду Кейт жони своєї?...

Читати далі...

Джигитивська сила вийшла з м"язів геть: старість -гірка неміч, чорна, братоньки! Не поможуть тілу ліки, хіьба Смерть: старість -неміч чорна, гірка, братоньки! . Хорий здужає- нездужає старий: ліки допоможуть зранку до пори; серце порхне і полине догори. Старість - неміч чорна, гірка, братоньки! . Пожувати хочеться- зубів нема. Щось попрошу в сина- не чува. Слабі очі мла вечірня укрива. Старість- неміч чорна, гірка, братоньки! . Як до сотні лИшилося менше тридцяти, вже не...

Читати далі...

Ген, Лугар за горой тече, є непролазним вельми, о. Зимовий день ось-ось спочне, а я пішов до Нені, о. . З-над моря вітер аж гуде, ганяє хмари темні, о. Он хтось під коцем ген іде за перевал до Нені, о. . Солодка любонько моя не знає як пручатись,о. Най в роті висохне змія щоб з лайкою не знатись, о. . Як чічка рано у росі чистЕнька та свіжЕнька, о. Я твоє серденько посів, дорогоцінна Нені ,о. . Я сам з села, такий мій чин: підлеглих геть не вельми,о. По місту прОйдусь...

Читати далі...

"Чом твОя шабля у крові, гей, Едварде? Чия то кров на шабельці? суворо свердлиш беньками". "Бо я соколика забив, ой матонько, бо я соколика забив, і ніде взяти ще"дного". . "Кров соколина не така, гей Едварде, кров соколина не така, мій любий сину, ці кажу" "То я конячку був заклав, ой матонько, то я конячку був заклав, то я по конику тужу". . "Кінь старий був, кров не його, гей Едварде, кінь старий був, кров не його. Сумуєш....

Читати далі...

ЩАСТЯ На Джоні калоші із гуми хороші. Між Джоном і дощиком ген макинтошик. І з гуми теж, он, капелюх. ...А дощ уже вщух. СОНЯ (ХРЕСТИНИ) Спить маленьке мишенятко. Як мені його назвати? Очі крихітні як крапки. Хвіст великий як краватка. Часом зву його Іваном, бо хвостом кошатко манить. Часом зву його Петрухой, бо хвостом торкає вуха. Часом зву його Неробой: це йому не до вподоби. . Назову його Панасом, прецінь ним пишаюсь красно.

У листях кольору ґітари волосся панни повіває. Файтон по променю злітає на соняшник біля паркану. "Старі" в брунатих шатах нишкнуть, стоять невдало тихой купой. Проте "сиро`там" присмерк любий: у жовтуватом небі свищуть. Біля ріки перуть кобіти. Білизна висить, ся хвилює. Дівча мале, що мені любе проходить мороком як привід. Із неба кволого в болото горобча зграя сипонула. До вуст ві сні хлібину тулить голодна змалеча істота. переклад з німецької Терджимана Киримли

Біліє мерзлий переліг. Непевне небо одиноке. Кружляють круки колом-боком. Мисливий потайки заліг. Мовчанка в ґрунті тут живе. З віконець хатніх блима вогник. Десь їде віз- бовванить дзвоник. І місяць, страшненький, пливе. Дикунська кров стиха струмить. До ринв злетілися ворони. І очерет стукоче, жовтий... Ідуть. А ринва аж димить. переклад з німецької Терджимана Киримли