хочу сюди!
 

Людмила

56 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 44-57 років

Замітки з міткою «василь терещук»

Iwona Boruszkowska. Переклади поезій Василя Терещука на польську





Василь ТЕРЕЩУК


МИСТЕЦТВО ЧИТАННЯ ДЛЯ МЕРТВИХ

Я читаю вірші у палаці Потоцьких,
у залі, де колись танцювали мазурку,
грали Шопена,
продавали ліси,
домовлялись про шлюби,
шпетили служниць за нечищене срібло,
частували гостей з Варшави та Відня,
цитували Міцкевича
й напивались, як свині.

Я читаю вірші так,
як мій прадід Артем
читав “Псалтир” в узголів’ї мертвих,
у хатах, де під долівками
повзали вужі,
а на горищах верещали
болотяні духи.
На стільцях попід стінами
журились жінки.
Чоловіки підпирали
потилицями одвірки.
На печі – вовтузились діти.

Мертвим страшно
без свічки голосу
на темній дорозі смерті.
Прадід брав їх за руку
І казав, як ступати.

На світанку вони вже
лежали усміхнені…


Wasyl Tereszczuk
(tum. Iwona Boruszkowska)

Sztuka czytania dla martwych

Czytam wiersze w paacu Potockich
w sali gdzie kiedy taczono mazurki
grano Chopina
sprzedawano lasy
umawiano luby
za brudne srebra karcono suce
czstowano goci z Warszawy i z Wiednia
cytowano Mickiewicza
i upijano si jak winie

Czytam wiersze
jak pradziad mj Artemiusz
czyta Psaterz u wezgowia umarych
w chatach gdzie pod glinian podog
pezay we
na strychach pojkiway
duchy mokrade
Na krzesach pod cianami
zamartwiay si kobiety
Mczyni skromi
podpierali futryny
Na piecu baraszkoway dzieci

Bez gosu wiecy
Straszn jawi si
nieboszczykom ciemna droga mierci
Pradziad bra ich za rk
I mwi, jak stpa

O wicie ju
leeli umiechajc si…



Щасливі не пишуть...

Щасливі не пишуть.
Вони надто стурбовані своїм щастям.
Куди б його притулити? -
Мучать питаннями родину.


- Постав його у кутку, -
Радить батько. -
Моє теж там стоїть ще з весілля.

- Краще оправ у рамку 
І почепи на стіні,
Щоб я не розбила, 
Коли прибиратиму в хаті, -
Каже матір.

- Заховай його, дитино, до скрині, -
Підказує бабця. -
Люди мають лихе око,
Ще зурочать, нехай їм грець...

Щастя - то велика морока.
Ось я на балконі у Києві
Відкорковую пиво.
Сонячне світло падає навскіс
На порожні пляшки.

Навіщо мені щастя, цей наркотик життя? -
Запитую в себе
Й перекреслюю в зошиті 
Мертві слова...

Василь Терещук 
5 червня 2011 року

Лист до Рима

  …А ще у нас зими не відбулось.
Йдуть хмари, навантажені дощами.
І вітер цілий день, неначе лось,
Гребе копитом золото піщане.

Я мало сплю.
Вдивляюсь за вікно.
Туман у Понті. Сонний шерхіт мідій.
А вчора після півночі Овідій
Приніс пісні і молоде вино.
Журився, що півосені хворів,
Що дах прогнив, рука тремтить стареча.
Та пам"ять, мов невпинна кровотеча,
Все повертає у жорстокий Рим.
І плащ його зимовим штормом пах,
Що падав на розхитані причали.
І довго очі щось його кричали.
Та пісня запікалась на губах.

До ранку я світив свої вогні.
Сидів і думав, спершись на коліна:
Чи зможе тілом вижити країна,
Коли її душа у вигнанні?

Ранкова молитва

Боже, пошли у метро мені дівчину,

схожу на тебе, двадцятидвохлітню,

сонну і теплу,

як хліб після печі,

не знайдену ще ніким,

не відкриту, як зірка.

 

Вагон летить  крізь щурячі нори.

Стіни тунелю

обдирають до крові обличчя.

Двоє хлопців поруч

розмовляють заголосно,

Бо хочуть, щоб світ їх почув.

А я шепочу:

Боже, пошли у метро мені дівчину,

Схожу на тебе…