Вірш невідомого японського поета століття в стилі "нагаута" - "довгий вірш" з антології "Кокін-вака-сю" Цю антологію було складено в 10-му столітті, однак твори, що входять до неї, було створено ще раніше. "Нагаута" - досить рідкісний вид японської поезії, бо японець не часто відкриває глибини свого духу і почуттів.

Ми зустрічатись майже перестали
Відтоді серце радісне моє
На небо в чорних хмарах схоже стало

Кохаючи,
Не дорікаю! Ні!
Як той вогонь у лоні Фудзіями
Моя любов палахкотить в мені.
Зустрітись справді важко в океані
широкім і глибокім,
як моє
Безмежне і незміряне кохання

Можливо, що страждаю я даремно,
Але любов, мов той гірський потік
Що вниз згори
Струмує безперервно.

Змішались почуття, переплелись -
якщо судилось жити в тліннім світі,
як тане сніг,
я зникну теж колись...

До тебе линуть всі мої думки
як з гір одвічних
з-під дерев сочиться
тече вода,
вливаючись в струмки.

Вирують в серці почуття й бажання,
а розказати нікому -
боюсь,
щоб не дізнались люди про кохання.

На землю чорний вечір наповзає,
а я лише зітхаю в самоті,
і знову смуток серце огортає.

Коли печаль
накотиться мов хвиля -
виходжу в сад
утішитись на мить,
і завмираю...
На рукави білі
роса спадає
скочується вниз,
зникаючи...
Отак і я колись!

і знов зітхання,
і одне бажання -
Хоч здалеку побачити тебе,
як весняний серпанок на світанні!

Переклад Ів. Бондаренка, доктора філологічних наук, котрий довгий час
жив і працював у Японії як професор факультету міжнародної культури
університету Тенрі (префектура Нара)

Знову шаленеє море... цілунків...
Мене в полон свій бурхливий... забрало.
В нетрі забрало- собой оповило...
Цілими тижнями ... пестило жваво.
Ой же ...які вони всі ...та гарячі...
Тії цілунки... їх хочеться вдосталь.
Чом же тих пестощів... дуже замало?!
Де ж оті руки... та ніжнії плечі?!
Що так сумують... дарують блаженство...
Що нас кохають... і нам відмовляють.
Де ж оті вії, та гарнії очі?!
Що до звитяг надихають... буремних.

***

А я кажу вам: день іде,

Іде така година,

Коли ні тут, ні там, ніде,

Кордонів жодних не буде,

Лишь даль далека, синя.

А я кажу вам: близький час

І хвиля недалека,

Що буря звіється нараз,

Згуртує і змітає нас

І зблизька, і здалека.

Хто каже вам, що все одно,

Де жити, як вмирати,

Той тягне вас в багно на дно,

Той вам дає без дна судно

І каже кермувати.

А я вам кажу: майте слух,

І позір тому дайте,

Що вам говорить волі дух

Про близьку хвилю заверух,

І хвилі тої чайте!..

1911 р. Богдан Лепкий

Кава, шоколад і мигдаль – цікава суміш така…
Поставлена крапка на жаль і склалось все не так…

Чорна кава у роті гірчить, але пам’ятатимеш ти
Цікаву суміш – шоколад та мигдаль, і останній цілунок Її…

Мрії зруйновано, більше немає шоколаду з мигдалем,
Надію знищено, ти далі житимеш із болем…

Вона пішла… Лишилась в кружці чорна кава...
Життя твоє стало пусте: усе, що мав, Вона забрала…

Живеш у полоні ілюзій, а на столі – самотня кружка…
Останній ковток – і кави нема… Сумує поряд ложка…

Вона пішла… Ти пам’ятатимеш цю мить завжди:
Старе улюблене кафе, цікава суміш, кружка й ти…

© Лара Браток

"Я не хочу тобі зла, я не така,
Я в очах твоїх шукаю лиш тепла,
Я в устах твоїх шукаю лиш добра,
Ти пробач все, що буде і що було.
Я не хочу тобі болю,зрозумій,
Я не хочу щоб за мене ти страждав,
І в очах моїх погасло стільки мрій,
Знаю,ти б мені життя віддав.
Будь щасливим! Я не хочу тобі зла!
Я не варта навіть краплі твоїх сліз,
Я піду від тебе так, як і прийшла,
Снігом розлечусь, розтану скрізь..."                            Angel W

Снігом розлетілася … пішла.
А в очах… не лише туга і журба.
В тих очах хурделиця мела,
Хоч настала знову вже Весна!
Я хотів догнати лиш, спинить…
Жевріла надія у душі… ще мить.
Та чомусь не зміг, забракло сил…
А у серці – сум… і щось щемить.
Вірогідність зустрічі була -
Лише б я з’явився на вокзал.
Зміг лише «люблю» одне сказать,
Та не смів…її тоді кохать,
І тому надію не давав.
Щоб коханою була вона…
Бажав. І у решті решт… щоби змогла…
Полюбить. В моїй душі імла…
Знов лежить. Боюся, що вже втратив її…
У суцільній …болючій … імлі.

Сил надайте мені! О! Боги!
Припадаю до Неньки-Землі!
Щоб кохану мою… знов зустріть…
І змогли у любові ми жить.
О! Свароже! Ярило! До Вас
Мій летить з підсвідомості глас…
Дайте людям надію, щоб сум…
Негаразди… народ обминув.
Щоб Звитяга і Успіх…були
Невід’ємні від нас. Загули…
Чую сосни… і вітер вщухав,
Що піднявсь поневолі. «Та хай!»-
З під небес мов би ріг… заволав.
Гуркотнуло зненацька …та ще…
Із душі щезли туга та щем.
Народивши у серці моїм
Міць та Радість… що я не один.

" Цить! Хай говорить серце...

Невиразно воно говорить, як весняна нічка."

                                                              Л.Українка

25 лютого - 140 років з дня народження Лесі Українки

Сніжинка тане

На долоні. Зникла. Ми -

В долоні часу.


23.02.2011
© Stepans’ka Marina(SMG)

Запалене сонячне око червоне
В блякло-недужій небесній блакиті.
Брили брудні – сніго-крига, пухлини
Всіяли місто.
            А храмові дзвони    
Благовіщують. Молитвою лине
Спів їх…
        Люд. Рух. Поспіх. Втрачені миті.


16.02.2011
© Stepans’ka Marina
(SMG)

Лютий надимає щоки,
Люто дме, шибками грюка,
Знахабніло в двері стука...
Космос чорний і високий

Зоревітром срібним дмуха,
ЗореПросо сипле з міху.
Оріон потужно диха...
Лютий дме.
                     Я небо слуха.

11.02.2011
© Stepans’ka Marina (SMG)