хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «поезія»

"Життя" (25.07.12 / 5:15)

Застала життя зненацька..оголене..
Воно збентежене враз прикрилося
своєю тремтячою малою долонею..
Я відвернулася та не дивилася.

Воно здалося мені безпомічним,
на диво зляканим та розгубленим..
Кимось забутим та непоміченим,
на півдорозі втраченим, згубленим..

На призволяще хто залишИв тебе?
На кого очі твої ображені?..
Воно схилилося та засмутилося:
"Я не потрібне їм.. Я тут не бажане..."

Сльози з очей його, як ті горОшини,
по блідим щічкам враз покотилися..
Воно здалось мені таким хорошим..
І моє серце шалено забилося..

Життя рученята до мене звело свої!..
Я підхопила його.. приголубила..
Душею дитячою, очима дорослими
воно дивилось на мене розгублено..

Тепер назАвжди ми поруч будемо!..
Я піклуватимуся та кохатиму..
Про один одного ми не забудемо..
На півдорозі не згубим, не втратимо!..

Життя сміялося та веселилося!..
Ступало кроками вперед відважними!.. 
Тримало руку мою, в очі дивилося:
"Тепер потрібне я... Тепер я  бажане..."

"Если бы ты был.." (25.07.12/ 22:50)

Если бы ты БЫЛ,
я бы тебе спела..
Душу бы открыла,
если бы ты был..

Если бы ты ЗДЕСЬ..
К небу бы взлетела!
Выросли бы крыла..
Если бы ты здесь..

Если это ТЫ..
Дай мне знать..намёком..
Мне бы одним оком..
Если это ты..

Если тебя НЕТ..
Я закрою душу..
Ничего не нужно...
Если тебя нет..


Я вам цей борг ніколи не залишу

Я вам цей борг ніколи не залишу. 
Ви й так уже, як прокляті, в боргах.
Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу. 
Віддайте мені ліс і річечку в лугах.
Віддайте мені сад і зірку вечорову. 
І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив. 
Віддайте мені все. Віддайте мені мову, 
Якою мій народ мене благословив. 
© Ліна Костенко

Не просто так


Не просто так










 

Я завжди пам”ятаю,  

Ті місця солов”їні,

Де вперше несміло – кохаю

Признався чорнявій дівчині

 

Пам”ятаю білу хату край села,

Що сховалась між  дерев високих,

Там юнь моя пройшла,

Серед озерець синьооких

 

Вперше там відчув любов,

В чеканні серце колотилось,

Коли на перше побачення ішов,

Здавалось, все село  услід дивилось

 

А, я йшов і запитував “когось”,

Хіба так просто сонце гріє?,

Не просто  ж так, задумане вдалось

І від щастя серце мліє

 

Не просто так, шелестить трава,

Коли юнь в саду гуляє,

Кожна стеблинка ожива,

Коли життя кругом буяє

 

Не просто так, люди всі,

Собі пару виглядають,

І квіточки тремтять в росі,

І пташки тому й співають

 

Так і роки, мов листя, на воді пливуть,

Аж поки з юні золотої.

Поволі у зрілість  перейдуть,

В храм суєти і мудрості людської

 

Савчин О.

Депресняк у віршах.

Фантомний
біль душі
якої  вже
 нема.

А тіло
плаче
за  життям


40%, 2 голоси

40%, 2 голоси

20%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Каска в горах

Каска в горах

У Карпатах, у буковому бору,
Всяких грибів,- будь-ласка.
Іду, згинаючись беру…,
І раптом,... серед листя каска.

Серце забилося з нестями
Вона лежала поряд з боровиками,
Іржава і пробита, з ледь замітними хрестами
Вся оточена   грибами

Схиляюсь я над каскою тією,-
Де ж той, що в касці йшов сюди?
Зогнили його кості, зробилися землею
А ми живем, саджаємо сади…

Паровані пародії Івана Гентоша

Іван Гентош - пародист, але не звичайний, як це прийнято, коли з вірша вибирають-виривають пару рядків сумнівного змісту та якості, а тоді на цьому ляпі будують пародію-знущання, зачасту досить образливі для автора поезій. Така літературна метода виховання типу електро-шокера.
У шанованого пародиста Івана Гентоша метода зовсім інакше, тому що він є ДОБРИЙ пародист! І ще він добрий шанувальник поетичного слова. А разом то є ну дуже добре, коли пародист такий добрий, тому що він не паплюжить поезію і поетів, а навпаки підносить вищу ступінь розуміння поезій, він розкриває в своїх пародіях нові відтінки змісту поезій як пересічним читачам, так і самим авторам! З того часто-густо автори полюбляють пародії Івана Гентоша на свої вірші і як відгук їх допитливого читача, і як своєрідну рекламну промоцію. Увага ніколи зайвою для митця не буває.
Сприяє популяризації творчості "жертв" пародій Івана Гентоша сама творча концепція, тому що він подає об’єкт своєї пародії не уривком, а весь вірш вцілому, тобто в повному об’ємі. Власне ж у своїх пародіях Іван Гентош не так чіпляється до різних ляпів чи неуважностей в поезіях, як іронічно обігрує пікантну ситуацію, яку створює ота дрібна недоречність в самому вірші-першоджерелі.
Як на мою думку, то Іван Гентош віднайшов свою авторську новацію у літературному обширі, що не має навіть терміну для визначення типу "іроніродія", тому поки що я визначаю цей феномен як "паровані пародії"
Можна навіть провести конкурс на кращий термін на найкраще означення літературної новаці пародиста Івана Гентоша - я свою заявку вже зробив: "іроніродія". Прошу долучатися до конкурсу. Як запрошую читати паровані пародії Івана Гентоша, бо то справді приємна справа: автори гарні і пародії веселі.

Богдан Гордасевич, літкрит

Читати пародії тут: http://artshodu.io.ua/s204853/gentosh_ivan_-_poet_i_parodist

А я за юністю не плачу

 А я за юністю не плачу,
Хоч юнь добре пам”ятаю я своюІ
Крихти в ній я не жебрачу,
Лише борги їй я досі віддаю 

Схиляю я голову в журбі,
Зустріти завжди ту дівчину мріяв
.Лиш волошки в полі голубі
Нагадують про любові тої вияв
 
Нагадують роки юності моєї
Ціпкі віточки плюща,
У білім платячку лілеї
Стоїть і жде мене дівча

 Дівчина жде не рік, не десять років
В очах чекання не вгаса,
Лиш постаріла вона трохи
І така ж до пояса коса…

 Де б не був я: де  Північ сувора,
У Карпатах чи в Поліськім краю голубім,
Скрізь, як та берізка білокора
У серці ти тремтітимеш моїм 

Де ти зараз мила, де ти?
Чи знов зустрінемось, коли?
Я так хочу щоб життя замети
Літа нашого не замели

 Знову землю снігом вкрито,
Вітер злісно виє угорі.
Та вірю знов настане літо,
І ти до мене вийдеш на зорі

 Піду в гори, в снігову діброву,
Не легко там по снігу йти,
Де ж ти моя доле чорноброва?
Де тебе шукати, де знайти?

 Мете пороша, заміта сліди
Стежки літ моїх додому.
Де ж ти мила, де ти?
Вгамуй мого серця втому

 Знов зелена зашумить діброва
І зозуля буде нам кувать.
Знов тебе горянко чорноброва
До світання буду цілувать

 Була тоді весна, цвіли сади,
О! Як мене ти цілувала.
Шепотіла тихесенько – Не йди
І я пив хміль вуст твоїх з бокала,

 Як тоді весною, в квітні
Прийду до тебе, як колись,
Сяють твої очі знов привітно
Круг моєї шиї руки обвились

 Ти на грудях моїх мліла,
Та нема тебе, нема і сну,
Я півжиття віддав би мила,
Щоб повернути ту весну

Українець

Я надибав це в: (Ihor Hook) Olga Djumurat

Не той українець, що живе удома
Та незнає мови, байдужий у всьому
А думки далеко десь за рідним краєм
І непомічає, що йде зеленим гаєм. А той українець, що живе у світі Та на рідній мові спілкуються діти. Там працює важко а думками вдома: Як батьки старенькі, що незнають втоми? Ті у кого серце все на Україні, Кому сняться маки, та волошки сині, Сняться рідні гори і зелені доли, З колосків пшеничних широкее поле. Рідна моя земле, ненько-Україно! Мені любе, рідне твоє небо сине, Твої гірські схили і Дніпрові кручі Та народ прекрасний- добрий та співучий!

Червень. Вечiр

 
 
Червень. Вечір натомлено кліпа, Хмари купчаться  мишачим  військом Над величним собором Софійським. Тоне Київ у пахощах липи… Душе, плач та співай, тенькай щемно Від любові й захоплення світом, І від здатності палахкотіти, В лячне урвище  летячи  темне… Ніч замріялась в пахощах липи… Над величним собором Софійським - Почет сяючий, зоряне військо… Гірко й солодко серцю… Як  сіпа! 10-13.06.2012

© Copyright: Марина Степанская, 2012 Свидетельство о публикации №11206133820