Вперше дізнаюсь,
що молочай зветься молочаєм
і що ця жінка зветься Наталею.
Заварю коханому чай на молоці.
Ната Гранич, альманах «Світязь», 2003 р.
ВІК ЖИВИ – ВІК УЧИСЬ
Нарешті дізналась!
Тільки б не забути.
Молочай зветься молочаєм,
Ця жінка Наталею,
А я Натою.
Корова – коровою,
А чай чаєм.
Корова дає молоко, а не чай,
А чай – це не молочай.
Та ну його, той молочай.
Заварю просто чай на молоці:
Коханий зрадіє...
Жарт від Валерія Гнатюка.
Щастя – жди нещастя,
Радість – жди біди.
Так, як літню спеку
Змінять холоди.
Не сумуй так сильно,
Не радій без меж.
Все сприймай спокійно –
Долю, знай, не обійдеш.
Людмила Куліковська, «Поезія жіночої душі», 2006 р.
ФІЛОСОФІЯ ЖІНОЧОЇ ДУШІ
Щастя – жди нещастя,
Радість – жди біди,
Славно – жди напасті,
Добре – лиха жди.
Зрячий – окривієш,
Цілий – упадеш,
Мудрий – подурнієш,
Сильний – пропадеш.
Не святкуй завчасно,
Не радій без меж.
Нині все прекрасно –
Значить, скоро вмреш.
Все сприймай спокійно –
З долі не зійти.
Зараз все надійно –
Завтра всім кранти.
у мене сьогодні
целофанові крила
які не вмирають
в землі
але
розповзаються
від подиху
сонця
Андрій Криштальський, «Срібні вежі світанку», 1996 р.
Пародія
ЧУДОВА ШТУКА – ЦЕЛОФАН
Який підступний сонця подих.
Ти бач: розплавлює крило –
І все єство моєї вроди
Нахабно в землю потекло.
Та я давно напевне знаю,
Який чудовий целофан –
Він не гниє, не помирає:
Переповзає в інший стан
І потім нишечком чекає,
Що завтра зморене крило
Бетоном хтось позаливає,
Щоб сонце більше не пекло.Настуна пародія
Гната Голки.
На цей раз еротика від Віктора Недоступа ,
«Біла книга кохання. Антологія української
еротичної поезії», 2008 р.
Я знав одну брюнетку на Подолі,
Що голову купала в пергідролі.
Була ця дівка з кам’яним подолом,
Та й нічка з нею темною була.
А виявилося – проста дівуля.
Сміялась навіть з пальця, навіть з дулі,
Та й головою сторч летіла в люлю.
І знову нічка темною була.
А були в неї дивовижні перса!
В одному з них таки знайшов я серце.
А в тому серці стільки було перцю,
Що знову нічка темною була.
А НІЧКА ТЕМНОЮ БУЛА
Я думав, ти – принцеса,
Струнка й довготелеса,
Усміхнено-білеса,
Та нічка дуже темною була.
Кохав тебе до ранку,
Сопів безперестанку,
Годив всім забаганкам.
Та дуже нічка темною була.
Натішившись досхочу,
Продер уранці очі,
Та з жаху аж підскочив
Ну дуже нічка темною була.
Ти виявилась – шкапа,
Страшнюча, наче жаба.
Кошлата, мов та мавпа.
Ой, дуже нічка темною була.
З зубами, як в косулі,
З цицьками, наче дулі,
А ноги – дві кривулі.
Ох, нічка дуже темною була.
Я ледь не проблювався,
Прожогом підірвався,
Світ за очі погнався.
Задуже нічка темною була.
Із мене вже доволі
Брюнеток із Подолу
З підступним пергідролем.
Та нічка аж затемною була.
З тих пір, як так обпікся,
То на крові зарікся
Вночі гулять по біксах,
Щоб темною знов нічка не була.
Гнат ГОЛКА – поет-сатирик, мешканець Веселої республіки «Перець».
Пародія на сучасну українську поезію.
• заблищали сніжинки – льодяники
наче усмішка з ранку – вогні
і такими беззахисно п’яними
новорічні посипались дні
вовкулака приходив на милицях
www.я – снігуронька.com
і моя Україна збудилася
коли пестив її язиком
Дмитро Лазуткін,
«Дві тонни. Антологія поезії двотисячників»,
2007 р.
І ПЕРОМ І ЯЗИКОМ
так чудово усе починалося
а вкінці як обляпав лайном
натверезо спочатку писалося
а пізніше www.водка.ком
потім все в голові помутилося
вовкулаки снігурки вогні
і ще спробуй згадай що робилося
в новорічні захмілені дні
пам’ятаю уривки монтовані
ніби гімн урочисто співав
далі дівку якусь розмальовану
на дивані в кімнаті кохав
про Вітчизну я думав поглиблено
коли пестив її язиком
а рукою папір ощасливлено
цим прекрасним ялозив рядком
дівка точно уже вдовольнилася
Україна іще почека
отака от дурня народилася
з-під мойого пера-язика