Українська книгозбірня ч.14
- 04.12.24, 20:13
— А хіба ж ти, — озвавсь батько Пугач, — не казав нам, окаянний, як підмовляв нас у городи: «Ходімо, батьки, зо мною, заведемо свої порядки по всій Україні?» Хіба ти не казав, що Січ буде Січчю, а запорожці будуть судити й рядити всю Гетьманщину по своїм звичаям?
— Казав, — одвітує Брюховецький, — і як казав, так і зробив. Самі бачите, що запорожці тепер перші пани на Вкраїні; понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну. Нема вже й тепер ні в міщанина, ні в мужика се моє, а се твоє, все стало обще; козак усюди став господарем, як у себе в кишені. Чого ж вам іще хочеться? Щоб я за дурницю бив киями козака? Ні, сього не буде: я своїм діткам не ворог.
— За дурницю! — кажуть діди. — На чім держиться Січ і славне Запорожжє, те повернув ти на сміх!
— Нехай собі й держиться, коли йому так до смаку. Ми між людьми будемо жити по-людськи, а кому в нас не по нутру, той нехай іде на Січ їсти сушену рибу з сировцем.
— Ми таки й підемо, гаспедів сину! — каже батько Пугач. — Ти нас не випихай коліном. Тілько добре собі пам'ятай, що брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся. Плюйте, братці, на його гетьманство! Ходімо до своїх куренів! Гей, діти, хто за нами?
Січові батьки думали, що так і висипле козацтво на їх оклик; аж козаки мовчки мовчать да один за одного туляться.
— Хто за нами? — покликне ще раз батько Пугач. — Кому любо з нечестивим пройдисвітом у гріхах погибати, зоставайсь тут; а хто не хоче скаляти золотої слави своєї, той гайда з нами за пороги!
Тілько ж і за другим разом ніхто ані з місця.
— Так ви, бачу, усі одним миром мазані! — каже тоді батько Пугач. — Пропадайте ж, ледащиці! Щоб вас так щастя-доля покинула, як ми вас покидаємо! Пху! Плюю й на той слід, що топтав із паливодами! Плюйте й ви, батьки, — каже своїм товаришам, — а на прощаннє скажем сьому Іродові, чого ми йому бажаємо: воно ж йому й не минеться.
От і почали діди один за одним виходити з колеса.
І зараз первий, обернувшись, плюнув на свій слід да й каже:
— Щоб же тебе побив несвітський сором, як ти нашу старість осоромив!
І другий плюнув да й каже:
— Щоб на тебе образи падали!
І третій:
— Щоб тебе пекло та морило! Щоб ти не знав ні вдень ні вночі покою!
І четвертий:
— Щоб тебе, окаянного, земля не прийняла!
І п'ятий:
— Щоб ти на страшний суд не встав!
І, вийшовши з радного колеса, забрали свої коні з чурами да й рушили до Низу.
6
