Стрічка заміток за місяць

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

Голубка

Гарного настрою...)))_

[ Читати далі ]

Коментарі: 6

Nech sa paci

Українська музика 2746

02.12.24, 12:30
війна, українська музика

0%, 0 голосів

33%, 1 голос

нічого

67%, 2 голоси

Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Коментарі: 3

Kanivskyi

Цей свій пост напишу про те, як інструктор який має підготовити солдат до вихода на бойові, показуючи содержимоє свого рюкзака, розповідає нащо це має приходиться, і в кінці радить придбати цю річ в "Алі експрес". С того що йому видала держава, не було нічого. Він обяснив це тим, що воно не практичне, і поганого качества. З боку цей інструктор нагадував собою рекламного агента "Алі експреса". Допустимо. На виход на бойові 3 дні. Денег нет. "Алі експрес" це треба за місяця 2 наперед замовляти. Де взяти ті речі які необхідно мати при собі на виході на бойові? Представляю кацапську армію, де командир, за вчасно падає списки на все необхідне. І через пару днів вони все мають. І він не тратить час на "Алі експрес" щоб там знайти все необхідне і замовити. Потім ще дочекатись коли воно прийде.

Я розумію так. Щоб виконувати завдання, мені потрібне необхідне снаряженія. Якщо його не має, я не в силах виконати завдання. Виходячи без снаряженія несемо потері. Жлобство бариг робить свою роботу.

Коментарі: 5

DimedrolИЧ

Українська книгозбірня ч.13

02.12.24, 08:45
українська література

"Гість не знаходив нічого для себе поживного.

Та, видно, не дуже й потребував. Він просто гортав «малюнки», відпочиваючи від утоми в цій затишній кімнаті — хатині відомого архітекта й будівничого, над плодами його безсонних ночей, творчих поривань, над різними здійсненими й нездійсненими задумами, відтвореними артистично на папері чи просто зафіксованими якимись химерними лініями-натяками, хапливими рисками, гієрогліфами, що нагадували собою ембріон, туманний початок чогось, що не мало ще ні форми, ні назви, саму ідею. Це, видно, було йому цікаво. Гість гортав далі мовчки.

— О! — вирвалося в нього нарешті. — Ха-ха!! Значить, вішаємо партизанів?! Ого!.. — він промовив це суворо, з притиском, дивлячись із-під лоба одним оком на Максима.

В руках він тримав велику чорну гравюру — вирізку з місцевої газети.

— Так, — промовив Максим байдуже, — то моя гравюра, лінорит... І додав по хвилі, дивлячись, як обличчя гостя наливалося кров'ю:

— То копія з Густава Доре — «Христос на Голготі»... Великоднє... Гість навіть оком не зморгнув.

— От якраз, — промовив він із притиском. — Це все одно!.. — Й почав складати гравюру вчетверо. І тяжко було збагнути з інтонації його голосу — чи він дурний і про Христа на Голготі, а тим більше про Густава Доре, ніколи не чув і взяв це за сюжет із сучасности та й маскує своє невігластво, а чи він глузує з Максима?..

А може, він глузує глибше й тяжче? Максимові видався його голос занадто саркастичним, «Тоді він геніяльний пройдисвіт, а іронія його страшна...»

Інтонація голосу начальника спецвідділу зраджувала, що він таки добре знав про Христа на Голготі. А гість склав гравюру вчетверо й подивився примруженим оком на Максима з-під лоба.

— Знаєм ми вашого брата, — промовив він якось чудно й сховав гравюру в пляншетку. Погляд його зачепився за образ «Йосип і Марія з дитям утікають у Єгипет».

— Це теж із Густава Доре? — спитав він, цілком правильно вимовляючи ім'я великого мистця.

— То ви що... — він хотів сказати «і богомаз?», але не сказав цього слова, а сказав після павзи інше: — ...й богів малюєте?

— Ні. — І Максим сказав, чий то образ.

— А-а... — протяг гість. — Це той, що його повісили німці? Гм... — І, нагнувшись знову над столом, промурмотів тихо, ніби про себе, але так, щоб Максим чув: — Поспішили, але добре зробили... Менше роботи... — а оком на Максима".

Коментарі: 0

с любовью

Полеглі...

01.12.24, 22:59
Фото и жизнь

Возможно, это изображение 1 человек, колокольня, памятник и текст

ПОЛЕГЛІ

Я не молитимусь тобі дощем!..

Та не підставлю під удари щоку...

Та цей осінній невимовний щем

Повторюється знов щороку...

Ти підіймаєш очі до очей,

Що зазирають зорями щоночі…

Оті, що склали мінімум речей –

Та їх останнє слово є пророчим!..

01.12.2024©СвітЛа

Коментарі: 8

DimedrolИЧ

Українська книгозбирня ч.12

01.12.24, 21:40
українська література

"Григорій взяв її за руку і стис. Міцно-міцно. Вона не віднімала своєї руки.

— Дурна, ти дівчинко. Ти не знаєш, що то за один. За тиждень тут всі нетрі поставлять догори ногами — шукатимуть... Це великий собака. Але Бог є на небі! Є! Цей пес відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав. Так довгих-довгих два роки він мене мучив.

А потім спровадив до божевільні. І все за те, що я любив свою батьківщину. І я ще тоді поклявся іменем матері моєї, що відірву йому голову. Я втік з божевільні... Потім мене знову піймали і знову мучили такі, як він, — його помічники... А потім присудили до двадцяти п'яти років каторги. Двадцять п'ять років! А я всіх маю двадцять п'ять. І все тільки за те, що я любив свій нещасний край і народ...

Я поклявся, що буду їх вбивати, як скажених собак. І я втік з ешелону. Вони мене везли з України на каторгу, на повільну смерть, і берегли, як пси. А я втік.

Вистрибнув на ходу з скаженого поїзда, — стрибнув у ніч, у смерть, на щастя. І я мав щастя... Я потрапив до вас, я мав щастя. Сміливі завжди мають щастя, як казала твоя мати...

Обійми її міцно за мене і поцілуй її за мене... сестро.

Наталка враз нагло припала до нього і вибухнула буйним плачем. Безпорадно, по-дитячому. Ясно — це розставання. Це навіки. Боже мій! І поцілувала... Ой, як шалено! Все вклала в цей поцілунок, всю душу".