[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

К сожалению новостройки закрыли мне вид на центр.
И теперь закаты у меня с новостройками.


[ Читать дальше ]

Отже, живемо. Нема сил, макітра гуде від усього. Набридло читати, аналізувати, думати .. а тут цей пост, наче вибух:)
Як ми раніше сленгували , взрив моска, чи як))
Як все сумно теж водночас...


Євген Спірін, військослужбовець ЗСУ,

Я ще гідроперітну-жовтушну залупу не питав, чи мені як кого називать у своїй країні. Яка забарвлена пікселем, хижаком і іншою уніформою із плямами крові. Крові, яка вилилась за свободу і волю, за мій прапор і за мою майбутнє. Ще мені це хуєпан в своїх червоних кепках не розповідав, хто тут диктатор.

Думаю ваші батьки засновники вкрутили б мені генератор на стабі, перевертаючись в трунах, від того сорому, шо робить трампізм. А може ви такими і були і свобода, статуя якої вам дарована, для вас як штані кані веста. Але, чесно, поїбать.

Тепер ми взірець свободи і слухать будь кого я не буду. Забагато червоних плям на житті і не про вашу «чєсть». Ви в цих плямах нічого ніколи не зрозумієте. Сраний спагетті вестерн.

Вестерн без весту і спагетті. А тут нікому не соромно вмерти на цих каталках. Не каву шли пити. Це ми захочемо, президента будемо диктатором називати, владу міняти, на барікадах пиздитись. А ви тіко обісцяні прапорці в твіттері ставить і здихать в своїх сиктивкарах. В тому різниця

Подивимось
Побачимо
Глянемо
Хулі

Радивилів як центр громади в Дубенському районі сам по собі «глибинка», для великих міст малознаний. А між тим у його минулому були й факти далеко не місцевого значення. Це дослідження – спроба поглянути на Радивилів через історію деяких його вулиць. 

 Вулиця Івана Франка

 Нині найбільше відома тим, що саме за цією адресою розташоване адміністративне приміщення, в якому до 2020 року працювали районна рада і районна державна адміністрація, деякі управління та відділи адміністрації, а нині працює Радивилівська міська рада.

Вулиця належить до найбільш давніх у місті, очевидно, в ХYІ – ХYІІ століттях прилягала як дорога до оборонного земляного валу городища. У занедбаному вигляді цей вал ще існував у 1672 році, про що записав у своєму щоденнику французький дипломат Ульріх фон Вердум. Він же зазначив, що тоді містечко налічувало всього 50 чи 60 будинків. Але щоденно, за його словами, «тут будуються за встановленою слободою, або колом вільності, на десять років». Слобода служилих людей, ремісників, які звільнялися від феодальних повинностей і податків строком на 10 років, якраз і починалася прямо за валом, у тому числі там, де тепер розташована вулиця І.Франка при виході до майдану Незалежності. А звільнення від податків було введене для того, щоб зацікавити людей, у тому числі скитальців, переходити на осілий спосіб життя. Поселенці, з огляду на необхідність боронится від набігів кримських татар, збільшували охоронне значення краю для всієї Речі Посполитої. У 1577 році містечко було звільнене від податків, бо було спустошене татарами.

Отже, вулиця за валом формувалася як вулиця ремісників, землеробів, воїнів, з ХYІІ століття тут починають обживатися схильні до крамарства єврейські родини, змушені виїздити з великих міст, де їм забороняли проживання. Вулиця, як і все містечко, зазнала великого руйнування внаслідок татарського набігу 1676 року, завдавали шкоди й часті пожежі, адже будівлі були майже виключно з дерева.

Упродовж кількох століть обличчя вулиці мінялося мало. Її пожвавлювали ярмаркові дні – у 1783 році польський король надав радивилівським міщанам привілей на організацію ярмарків. А отже, й жителі вулиці Валової (моя умовна назва) могли підзаробити на пекарстві, ремісництві, гуральництві (виробництві горілки), просольництві (оптовому скупі худоби), коморництві (здачі в найм житла і приміщень для зберігання товарів). Відомо, що податок на ці види діяльності з містечка Радивилова у 1589 році склав 14 флоринів і 22 гроші, і це без урахування чопового (податку з продажу спиртного – він склав 27 флоринів і 8 грошей). Крамниці, корчми працювали й на тій частині вулиці, де тепер газони майдану Незалежності, та на прилеглих провулках. Веселі компанії могли пройти вулицею прямо до річки Слонівки і її мальовничої заплави (сьогодні прямої дороги нема, є прохід задвірками біля хлівів).

Нової уваги вулиця заслужила в ХІХ столітті, коли на ній (мабуть, на місці старого млина) єврейська родина спорудила довоповерхове приміщення для розмелювання зерна. У другій половині ХХ століття тут діяли (в різні періоди) готель, міська пральня,  хімчистка, бар.

До речі, після війни вулиця отримала нинішню назву – на честь видатного українського письменника, який проїздом зі Львова на Київ і на Волинь (куди їздив у гості до Лесі Українки в село Колодяжне) бував у Радивилові, а ще – підтримував приятельські стосунки з радивилівським літератором і лікарем Модестом Левицьким. Завдяки своїм зв’язкам з радивилівськими прикордонниками і митниками він одного разу допоміг Іванові Франку без додаткових проблем перетнути кордон біля Радивилова. Після одруження в Києві І.Франко відразу ж вирушив з дружиною на Львів, так що шлюбну ніч вони провели просто в дорозі, в тому числі на станції Радивилів (тоді "Радзивилов"), де поїзди зупинялися на дві години (для заміни колісних пар вагонів – ширина рейкового полотна в Росії і Австро-Угорщині була різною).

Наприкінці ХІХ столітті на цій вулиці, неподалік млина, за кошти мецената, дійсного комерційного радника Мойсея Гінсбурга спорудили громадську лазню – це було вельми актуально у зв’язку з наявністю в містечку значної кількості солдатів (12-й Донський козачий полк, прикордонна варта). Лазня діяла майже до початку ХХІ століття.

У ХХ столітті як промислові підприємства були відомі два двоповерхові приміщення, одне з одноповерховим східним крилом (на їх місці стоїть приміщення міськради), зокрема, тут працював молокозавод.

У 1950 – 1960-і роки частину вулиці Івана Франка розчистили – під площу Леніна, було споруджено й 4-поверхове приміщення райкому партії і райвиконкому (з актовим залом), будинок побуту, дитячий садок. На цій же вулиці в ті часи з’явилися житлові будинки для відповідальних працівників району, приміщення відділення Державного банку, комітету держбезпеки, а також виросли житлові 2- і 4-поверхові будинки при перетині цієї вулиці з вулицею Ворошилова (Олександра Невського). Сьогодні ніщо вже не нагадує про давню історію вулиці Івана Франка. Навіть про недавню небагатьом відомо: на постаменті, який «прикрашає» площу й нині, спиною до вулиці Івана Франка і спиною до тодішніх райкомівських працівників стояла робота відомого скульптора Василя Вінайкіна – бронзовий Ленін, якого тут поставили у вересні 1978 р., а зняли краном через 13 років, 4 вересня 1991 року.

Сьогодні вулиця Івана Франка значиться і в адресах центру надання адміністративних послуг, суду (колишній банк), відділення Ощадбанку,  реабілітаційного центру райуправління соціального захисту населення, магазинів. Можна без перебільшення сказати, що нині це вулиця ділового центру Радивилова.

Володимир ЯЩУК.
2025 рік.