Відбулося те чого очікуєш найменше всього, даєш собі слово ніколи ніколи.
І ось ти отримав мене, невспкоєну нескорену, бєшену і різку.
І заспокоїв тихим теплом, вклав в ліжко ніжності.
Я вже перестала опиратись
Я вже прийняла це відчуття.
Я дивлюся на нього осторонь як на скліний шар і не можу зрозуміти що це.
Що це вбіса таке, любов це ж інше, це про інше.
Просто очі в очі, думки в думки, нічого не може збити тебе з толку.
Це по справжньому, це все по справжньому.
Та блін!

Смерті не існує. Ми так часто стикаємося зі смертями, вона з нами постійно,частина нашого життя,дихає нам в потилицю, зачіпає різними жорстокими способами. Але всі люди які зникають з нашого життя продовжують бути поруч. Так наче просто перестали спілкуватись. Посварились чи роз'їхались по іншим містам. Але вони є. Вони завжди будуть. Смерті не існує.

Знаю шо вам ці вєщі давно не інтєрєсні, ви вже тут старі пенсіонєри, але це мій блог теж, так шо хер вам.

* * *

За хвилину до того, як випаде дощ,
ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском
ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж
твого тіла і враз його стиснуть.

Так легкі голуби, на вулицях кинуті,
відчувають смак їжі за мить до годівлі,
так солдат, що за хвилю повинен загинути,
відчува деформації у власному тілі.

Сміх, що має до мене назавтра прийти,
розпізнаю сьогодні поміж плачу я.
За хвилину до того, як з’явишся ти, -
я тебе передчую.

***

© Сергій Жадан.

Шо мовчиш дурачок?
Чи ти вже в пскове на кодінцях тамагоче дрюнькаєш?

Від вранішнього повітря ставало трошки легше. Зранку тут майже  нікого немає. Тільки поодинокі бігуни і сонні собачники зі своїми бадьорими улюбленцями.

Я вийшла з церкви і знайшла лавочку під старою липою, і закурила.

Скільки ж ми не спілкувались, мабуть років 6 вже…може більше…

В першу нашу застріч я стояла зі стаканчиком кави і обирала печеньку на бізнес курсах, які організовував мій директор, Андрій сказав- я одружений. Ні добрий день, ні як звуть. І Шо мені до того, взагалі-то в мене є хлопець. Пройшло ще пару місяців і ми опинились в одній лодці на роботі. Він під різними приводами заходив, стояв коло стіни, високий симпатичний, але дуже вже якийсь мякотілий і дивився на мене спідлоба наче знизу вверх, хоч насправді я сиділа і він був вище, наче те кошеня. Шо він хоче?  Я сиділа не піднімаючи на нього голови, робота була безкінечна, ми дуже часто засиджуватися допізна. Це продовжувалось ще пару місяців, а потім тяжкий ритм і втома зробив свою справу, і я нарешті підвела очі, ми заговорили і ці розмови постійно затягнулись. Навіть не згадаю нічого про що ми говорили. Про все на світі і все було цікаво. Раз пішов проводжати до маршрутки, як той школяр що тащить портфель, поки його дама серця їсть морозиво, а як стало зрозуміло шо черга до маршрутки підійшла він встрибнув в неї і чогось поїхав зі мною. Роботи було багато, дні пролітали швидко і насичено, але десь в травні місяці ентузіазм у всіх почав падати, а тепле сонце звати до себе. І от після першої наради де за всі старання шо ти вклав майже безкоштовно тобі пред*являють шо тобою незадоволені, я запропонувала напитись. Прямо в ході наради з максимально серйозною пикою настрочила Андрію  “треба напитися.” “Підтримую”. Це і стало початком. Теплий травневий вечір перейшов в ніч, ніч перейшла на ранок  і так ще багато ночей. Так ми і прожили це літо і частинку осені. Більшість часу ми обговорювали як завоюємо світ, як заробимо грошей і який бізнес відркиємо.

Ніколи не розуміла чи він мене любив чи це просто була спільна ідея. Просто приходив і казав: “я твій”. Ніхто до цього не казав мені “я твій”.

Коли почалась війна я не написала. Він мені теж не написав. Десь у травні я заглянула в месенджер “в мережі був 17 квітня”. Я би ненасмілилась запитати у його брата, все таки пропавший безвісті це страшно, але ж не хоронити. Два тижні я плакала в коли згадувала про це. Потім побачила в списках представленных до нагород посмертно. Тоді вже наважилась спитати у брата.

Я сиділа під липою і  думала як же я була впевнена, що  колись ми мали ще поборотися хто з нас успішніший, ми мали ще на старості ще згадувати як були дурні і як весело проводили насправді тоді час що розказати один одному…