Это стихотворение хочу посвятить не цветам жизни, но людям, прожившим жизнь, и не утратившим главного.

Ты помнишь на этой скамейке
С букетом тебя я встречал,
И на пионерской линейке
Я рядом с тобою вставал.
Ты помнишь, как легкие ноги
Неслись по цветам и волнам,
Стихов моих первые слоги,
И веру свою в те слова !
Ты помнишь в громадине храма,
Свое полновесное "Да".
Как дочь назвала тебя мамой,
А в небе качалась звезда ?
Теперь наше счастье так хрупко,
Но мы его в сердце храним.
Звонит телефонная трубка
По праздникам и выходным.
Родная моя ты голубка,
Скамейка нас преданно ждет,
Я помню короткую юбку,
В любви моей память живет !

За вдохновение благодарна фото МУЖ-чина.
https://photo.i.ua/user/5939250/373624/16338311

Ще на баштанах пахли літом дині

І в небо розбігались вітряки,

А теє небо, небо ясно-синє

Ковтало світ. І відстань. І думки.

Цвіли жоржини. Дотлівали маки.

Гримів на всю оркестр цвіркунів.

А осінь подавала тихо знаки.

Мовляв, пора. Для туги і для снів.

Від суми і від тюрми не відрікайся,
Над чужою ось бідою не глузуй.
І прохання іншого, якщо про допомогу,
Моя порада, завжди ти почуй.
Шляхи життєві вносять корективи,
Від долі несподіваний сюрприз,
Із піку слави можеш дуже швидко
Ти стрімголов до прірви покотитися униз.
Ось живеш не знаючи проблеми,
Є робота, друзі і сім'я,
Що собі ти краще побажаєш,
Гарною є доленька твоя.
Та настане день такий зненацька,
Позбудешся цього лише в один момент.
-Бомж - кричать тобі усі вже в спину.
Ось такий дістанеш комплімент.
... Від суми і від тюрми не відрікайся!
Зрозумієш ці слова тоді,
Коли відчуєш ти таку потребу
Давати відсіч вже своїй біді.

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]