Ми з народження звикли до того, що природа оточує нас з усіх боків, і сприймаємо її як щось цілком знайоме. Однак так здається тільки на перший погляд, адже навколишньому світу завжди знайдеться чим здивувати навіть того, хто в дитинстві зачитувався книжками із серії «Я пізнаю світ». Рідкісні тварини, потужні природні явища і несподівані викрутаси рослин – все це знаходиться з нами на одній планеті. Просто не всім щастить таке побачити.
Виверження вулкана Етна в Італії
Павук чекає гостей з розпростертими лапками...
[ Читати далі ]

Довгу розповідь про осіннє Закарпаття хочу завершити у Рахові – найбільшому населеному пункті з усіх відвіданих за ті п’ять днів та одній із гуцульських культурних столиць.
1. Загальновідомо, що він є найбільш високогірним містом України із центром на 430 метрах над рівнем моря, а вертикальна відстань між найвищими та найнижчими вулицями складає близько 800 м, що навіть у голові не вкладається. Також це найсхідніший райцентр Закарпаття (200 км до Ужгорода, на секундочку). Доля не надто поблажливо поставилась до архітектурних пам’яток Рахова, їх тут майже немає, але це сповна компенсується космічними гірськими краєвидами навкруги.

[ Читати і дивитись далі ]
Как всегда начну с маленького вступления.
Вступления, что поможет собрать воедино – мысли-воспоминания, чувства-эмоции и намерение.
Намерение – освободить своё сознание. Отпустить болезненные компульсии своего ума. Ума, что страдает клаустрофобией… как в падающем лифте.
…В двуспальном переплёте как в гробу
О перемене позы молишь слёзно,
Хрипишь и мечешься – воздуха! – но поздно:
Ты промотался, ты истратил бронь…
Ты платишь за украденный огонь…
В. Леви.
Познакомились мы с ним летом 82 года. Мне 12 лет и я счастливый мальчик – мальчик, у которого за плечами 5лет парусного спорта. Две тренировки в день с 8 до 12 - утренняя и с 14 до 18 - вечерняя. Обеденное время, как правило, или на воде в «лова», или на «турниках». Турник и брусья, здесь же на баскетбольной площадке.
Его звали Саня, он был старше меня на целый год, а его умение крутить «солнце» без страховочных ремней, приводили меня в благоговейный трепет… и это на полированной нержавеющей перекладине - можно было с лёгкостью сорваться и улететь. Я так и не рискнул повторить подобное. С ремнями, пожалуйста. Без ремней - меня так и не хватило.
Через четыре года мы попали в одну компанию - его девушка тесно дружила с моей подружкой и мы по воле случая проводили много свободного времени вместе. Ездили на экскурсии, ходили в походы, отдыхаели в профилактории, попадали в разные забавные, и не очень ситуации… Это простой и надёжный в общении человек. Его прозвище Главный – Саня Главный. Мало кто знал его по фамилии, зато Главного узнавал весь город. А в борцовских кругах каждый считал за честь знакомство с ним – чемпион Украины по вольной борьбе – мастер спорта. Дерзкий и целеустремлённый, он до самозабвения любил борьбу и спорт. Этот подросток превратил свой жизненный уклад в приложение к своим тренировкам, каждая свободная минута была подчинена идее. Идее прогресса в искусстве побеждать. Даже ходила забавная байка: Главный - слазит с подружки - чтобы отжаться от пола в перерывах между соитием. Невысокого роста, коренастый – он настолько крепко держится на ногах в потасовках, что даже враги восхищаются его талантом побеждать… подсечка - и никому не вырваться из его рук. Уже сломленный, без особых синяков и увечий, пострадавший выходит из его сокрушительных «объятий».
Спустя 13 лет, уже в новом тысячелетии, мы оказались в соседях. Я пришёл жить к женщине и к моему великому удивлению и радости, Саня оказался на одной лестничной площадке со мной, буквально за стенкой…
Мощная аудиоаппаратура – и мы вместе наслаждаемся Accept, W.A.S.P. Чёрный Обелиск и Гарик Сукачёв – «Всё это рок н ролл», «Моя бабушка курит трубку»… Всё тот же оптимист спортсмен и жизнелюб… к тому времени он уже успел жениться и развестись, и снова жениться…
Нас прочно объединила любовь к спорту… мы собираем детвору на школьной площадке – футбол, турник-брусья. Наши дети и их друзья – сейчас эти пацанята уже дядьки и воспитывают своих детей.
Затем я перебрался в другой город, и мы стали редко видеться. В 15 году он выиграл чемпионат Украины среди ветеранов по вольной борьбе…
Вот такой Саня Главный. Три года назад, после очередной командировки я случайно его встретил – ему удалили половину лёгкого – рак. Позже несколько курсов терапии – изменили его внешность, но стальной стержень его духа остался прежним – дух победителя. От последней химии он отказался…
В самом начале января я зашёл его поздравить – бутылка его любимого армянского коньяка и коробка конфет: « станканчик коньячка и в интернет… видишь, я и дышу с трудом уже». Он спустился на лифте с пятого этажа: «Хорошо лифт работает, а так бы и не поднялся». К себе он уже не пригласил, мы постояли во дворе нашего дома, обнялись… и я понял, что уже никогда его не увижу. Ещё раз поздравил на Рождество по телефону, а потом всё никак не мог заставить себя ему позвонить.
Восьмого февраля его не стало, а с его смертью умерла частичка меня.
На днях встретил старого товарища, каждая наша встреча начинается приблизительно одинаково, со слов: «А ты знаешь, кто умер?». Начали считать и выяснили, что лишь мы вдвоём живы, из прежде большой и разномастной компании…
Пусть этот скромный рассказ будет посвящён памяти о Сане, и пусть боль от утраты близких людей не будет такой острой.


«Місто Бершадь відоме з 1459 року як фортеця з шестиметровим валом на південному кордоні Литовського князівства. В середині XIV ст. Поділля було самостійним князівством, на чолі якого стояла родина князів Коріатовичів. Брати Юрій, Олександр, Костянтин та Федір вдало лавірували між сильними сусідами — Литвою, Волинню і Польщею, орієнтуючись більше на останню. Згодом, литовський князь Вітовт, зосереджуючи усі сили проти Польщі, наділив подільськими землями іншого представника з когорти Гедиміновичів — Корибута-Дмитра Ольгердовича, сина славнозвісного Ольгерда. Якщо це так, то князь Корибут є родоначальником відомих у нашому краї династій Збаразьких та Вишневецьких. Надалі литовська влада зміцнює свої позиції у Східному Поділлі, будуючи ряд нових укріплень, у тому числі в Літині, Могильові, Теплику, Бершаді.
За місцевою традицією часом появи Бершаді вважають 1459 рік. Ця дата умовна, адже підтвердження її архівними даними автору допоки не відоме. Можна лише стверджувати, що розташування Бершаді свідчить на користь досить раннього існування тут поселення та зведення литовської фортеці. До речі, час, про який говоримо, був досить сприятливим для просування цивілізованого життя в степи між Дніпром і Дністром. Однак, на рубежі XV—XVI ст. майже всі українські землі були спустошені кримськими татарами. Залишатися жити на татарському порубіжжі могли тільки відчайдухи, які й започаткували нову військово-господарську корпорацію — козацтво».
Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B0%D0%B4%D1%8C

Володимир Іванович Шаматієнко, волонтер
Вже третій рік поспіль внутрішній плин часу я обраховую не тижнями чи місяцями, а проміжками між вівторком та суботою, а потім між суботою та вівторком – днями виходу в ефір чергових випусків «Сповіді». Адже як би не вирувало життя, потрібно встигнути зупинитися, помолитися, відкинути все зайве і розповісти глядачам про неймовірних українців, чия душа сповнена любові до нашої воюючої країни.

Це важливо для мене. Це принципове питання. Адже наша країна воює, бореться на внутрішньому та зовнішньому фронті без перерви на відпочинок. А ще це справжнє диво – спостерігати за тим, як така юна у своїй незалежності Україна зростає та дорослішає духовно, морально та генетично. Та водночас стає гірко від того, що Нація дорослішає на війні. Сьогодні любов до України має присмак полину.

Та, мабуть, нам все ж таки треба було відчути загрозу втрати аби навчитися любити та вірити в Бога і Україну. Лише ці любов та віра здатні спрямувати локомотив нашої з вами сучасної історії до щасливого, квітучого майбутнього. Але ми їдемо краєм прірви і мусимо пам’ятати про те, що і навколо і поміж нами достатньо тих, хто прагне нас у цю прірву скинути. Тому допоки над країною висить грозова хмара, ми не маємо права дозволити кому б то не було звернути нас зі шляху, не маємо права власними руками віддати на поталу ворогові майбутнє наших дітей та онуків. Мусимо, віддаючи себе до останнього подиху, щосили рухатися вперед.

Місто Бершадь зустріло нас сонячною погодою, котра раптово змінила недавні дощі, затишком вуличок і невпинним гомоном суботнього ринку. Це місто подарувало нам знайомства з Марією Цимбалюк, котра неймовірно вразила нас своїми красивими ляльками, красивими віршами та неймовірно красивою українською душею. Подарувало «Сповідь» з Юхимом Вигоднером у старовинній глинобитній синагозі.

Також нам випала радість поспілкуватися з Ростиславом Процаніним, благочинним Бершадського та Чичельнянського районів, котрий познайомив нас із волонтером, справжнім українцем та патріотом – Володимиром Шаматієнко, а також з талановитою та щирою майстринею-вишивальницею – Надією Фартушняк.

Відкрита душа священика любов’ю та молитвою пробуджує людські душі єднаючи таких здавалося б не схожих між собою, але єдиних у своїх почуттях до Бога і України українців. Різні люди, різні долі, характери, інтереси для яких така важлива єдина та неподільна Соборна Україна.

Та якими б ми не були, кожному з нас, переконаних українців, важливо бачити, чути та знати, що ми не самотні у своїй любові до Батьківщини, що поміж нас є ті, з ким можна розділити біль від втрат і щастя перемог. Наша сила в єдності і лише об’єднавшись, ми не здолаємо будь-які складнощі та будь-якого ворога і досягнемо спільної для всіх нас мети – мирної, вільної, квітучої, суверенної України.

Володимир Шаматієнко один із нас. Разом з отцем Ростиславом він збирає допомогу нашим воїнам та відвозить її на фронт. Він поруч з Нацією і в ньому так само пульсує той біль війни, що розриває нас вже восьмий рік поспіль. Йому вкрай болить те, що відбувається в країні.

Йому не звичні зайві слова, він звик виражати себе справами і тому усіма силами намагається допомогти нашим хлопцям, котрі там, на фронті, боронять мирне небо над нашими головами. І він щасливий тим, що має змогу допомагати.

Він робить свою справу скромно та щиро, не вважаючи, що вчиняє щось визначне. Просто живе так, як підказує йому серце та совість. Людина зі стриманим характером, аналітичним складом розуму і величезним серцем, сповненим любові та милосердя.

Ми всі дуже різні: хтось відкритий та привітний, хтось стриманий та скромний, хтось завжди перебуває в центрі уваги, а хтось воліє залишатися в тіні… Але для всіх нас Україна – найдорожче. Ми любимо Бога і Україну. Любимо нашу Націю. І для нас це настільки природно, що ми навіть не розуміємо, навіщо говорити про це в голос, адже інакше просто бути не може.

Саме тому герої «Сповідей» часто не розуміють, навіщо говорити про такі звичні для них речі. Адже ми не обговорюємо як ми прокинулися, застелили ліжко, почистили зуби. Ось так і для цих людей любити Україну, вірити в Бога і щосили допомагати Нації – прості, звичні, буденні речі, про які вони навіть не замислюються. Бершадь зачепила моє серце знайомствами зі справжніми, щирими та відданими українцями…
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Володимир Іванович Шаматієнко, волонтер