Жук-бомбардир
- 31.08.21, 09:43
- ЖИТТЯ ТРИВАЄ


Обличчя на старих фотографіях, здається, можна розглядати нескінченно. Люди на ретрознімках здаються трохи відстороненими, ніби з іншого світу, а ще вони рідко посміхаються. Справа в тому, що в XIX і початку XX століття процес фотозйомки сприймався як спосіб увічнити себе для майбутніх поколінь, а це справа серйозна, тут не до веселощів. «Я думаю, що фотографія – це найважливіший документ, і немає нічого більш жахливого, щоб передати нащадкам, ніж дурна посмішка, спіймана і зафіксована назавжди», – говорив Марк Твен.
До вашої уваги вантажні фото людей з усього світу, краса яких і вас не залишить байдужими.
Інуїти (ескімоси)
Британці...
[ Читати далі ]Нещодавно до Музею Голодомору була передана рідкісна знахідка - підшивка листів британського інженера Джері Бермана. На початку 1930-х він влаштувався на роботу в Станицю Луганську, звідки вів активне листування з родичами та друзями, описуючи навколишню дійсність — Голодомор 1932-1933 років.
Про це Укрінформу повідомили у пресслужбі музею.
“Розпочавши форсовану індустріалізацію в 1928 році, СРСР закуповував техніку за кордоном та активно запрошував іноземних спеціалістів, які вміли працювати з нею. Так у 1930-му з ПАР до УСРР потрапив Джері Берман - інженер містобудування та залізничного сполучення. У 1932-1933 роках він побував у Москві, Луганську та Харкові, але більшість часу провів у Станиці Луганській. Навколишню дійсність він описував у листах до братів, сестри та друга у ПАР, США та Великій Британії”, - ідеться в пресрелізі.
Зазначається, що найбільше уваги у своїх листах Джері приділяє жалюгідному становищу робітників: картковій системі забезпечення продуктами, несправедливості у їхньому розподілі і постійній нестачі карток, дороговизні продуктів та мізерності зарплат, що змушувало родини робітників голодувати. При цьому становище іноземних спеціалістів прирівнювалося до партійної номенклатури й було значно кращим - для них діяли власна система магазинів, закриті їдальні тощо. У листах Джері не лише описує побут 1930-х, а й дає власну етичну оцінку злочинним діям СРСР.

Зокрема, він писав: “Небажано носити з собою хліб у кількості понад одноденний раціон. Ціла буханка хліба, яку ви можете отримати, можливо, на кілька днів, спричинить таку подію, що всі перехожі зупинятимуться і дивитимуться на вас. Це чорний хліб. Я можу сміливо сказати, що моє життя опинилося б у великій небезпеці, якби я був помічений у володінні лише однією скибочкою білого хліба. Такого тут не бачили з 1928 року. Тут, де вирощують пшеницю!”
Також він зазначав: “З кожним місяцем стає все гірше і гірше, тому цього місяця я отримую картки на 4 робітників, тобто, наприклад, одну картку треба розділити між 4 працівниками та їхніми сім’ями, тобто кожен отримує "нічого"!! Тут ми всі працюємо тільки за хліб. Нічого іншого ми не отримуємо, крім кількох рублів”.
Як повідомляють у Музею Голодомору, підшивка з листами Джері Бермана була знайдена на горищі британкою Алісон Маршал, дідусь якої - Мейєр Фортес - був другом і одним із адресатів інженера. На початку 2021 року вона особисто передала цю унікальну знахідку до Музею Голодомору. Ці листи є унікальним свідченням та важливим джерелом інформації про 1930-ті в Україні, та безпосередньо про умови життя робітників під час Голодомору.
Вже дуже скоро у відвідувачів музею буде можливість побачити ці листи у Залі Пам’яті, яку буде відкрито на початку вересня.
www.ukrinform.ua/rubric-society/3306020-britanka-znajsla-na-gorisi-listuvanna-pro-golodomor.html

Майже рік тому, 9 серпня 2020 року, Білорусь сколихнули події, які стали початком кінця казки про «щасливу синьооку країну», в яку багато хто по-справжньому вірив. Саме президентські вибори 9 серпня, точніше – їх безсоромно сфальсифіковані результати, призвели до того, що зазвичай спокійні та врівноважені білоруси вийшли «на вулиці», протестуючи проти диктаторського режиму Лукашенка.
Все починалося як завжди і не передвіщувало ніякої біди для «картопляного диктатора». Лукашенко розраховував як зазвичай без непотрібних хвилювань переобратися на черговий - шостий за рахунком - президентський термін. Ніяких проблем не повинно було виникнути. Які могли бути проблеми, якщо реально рахувати голоси на виборах у Білорусі перестали ще в 2001. Демократичне народне волевиявлення «малювалося» у ручному режимі поплічниками «диктатора» на рівні, близькому до стовідсоткової народної підтримки. Тому хвилювання були зайві.
Але, с самого початку все пішло шкереберть. Несподівано для Лукашенка з’явилися незалежні кандидати, такі як банкір Віктор Бабарика, екс-глава «Парку високих технологій» Валерій Цепкало і YouTube-блогер Сергій Тіхановський. Білоруси, побачивши «нові обличчя», залюбки вистоювали черги, щоб поставити свій підпис на висування нових кандидатів. Тоді, зрозумівши що мем «Саня 3 відсотки» дуже недалекий від істини, влада злякалася перший раз. І швиденько прибрала «конкурентів» у звичний їй спосіб. Встиг втекти з країни лише Цепкало. Бабарика і Тіхановський до цих пір знаходяться «за гратами» за сфальшованими звинуваченнями. Начебто все заспокоїлось і приводів для хвилювання більше не було.
Але, скориставшись бюрократичними невідповідностями виборчого законодавства, в якості кандидата змогла зареєструватися дружина Сергія Тіхановського Світлана. Влада не надала цьому факту уваги.
«Картопляний диктатор» навіть уявити собі не міг, що білоруси підтримають «якусь домогосподарку». Ну який з неї конкурент п’ятикратному переможцю президентських перегонів?! Тому, без будь яких сумнівів, в черговий раз виборча комісія оголосила про перемогу Лукашенка на виборах з «розгромним рахунком» 80% на 10%! І не вгадала...
З’ясувалося, що незалежні підрахунки результатів виборів, майже с такою ж перевагою, але віддавали перемогу саме Світлані Тіхановській. І це вже був перебір. Якби лукашенківці оприлюднили результати з перевагою 3-5 відсотків, то, мабуть, спокійні білоруси таки дозволили «діду» залишитися на шостий термін. Та така безсовісна фальсифікація та нагле нехтування думкою громадян змогли «розбудити» людей. І Білорусь вийшла на вулиці!
Працівники деяких виборчкомів тікали через вікна. На деяких дільницях виборчі комісії не ризикнули фальсифікувати результати і вивісили протоколи з реальними цифрами голосування. Таких сміливців потім або позвільняли з роботи, або кинули за ґрати.
Уже в понеділок, 10 серпня, практично всі білоруські міста захлиснули масові протести.
І влада Білорусі злякалася вже по справжньому. А якщо лякається диктатор, то в дію вступає репресивна диктаторська система. І Лукашенко вивів війська на вулицю проти своїх громадян. До 12 серпня на вулицях білоруських міст йшли зіткнення демонстрантів з правоохоронцями, з'явилися перші загиблі. Лікарні були переповнені пораненими-протестуючими, яких хапали сотнями, після чого жорстоко били і навіть ґвалтували в слідчих ізоляторах.
Потім була двотижнева ілюзія перемоги. ОМОН зник. Мітингувальники вільно збиралися у населених пунктах та висловлювали свою думку. У центрі Мінська збиралося по 200-300 тисяч противників режиму. Але вже наприкінці вересня силовики почали знову «відвойовувати» вулиці. Мітинги розганялися все більш жорстоко, людей на них виходило все менше. ОМОН знову відчув безкарність. Протестна активність «стиснулася» до міських дворів і вулиць в мікрорайонах, а потік емігрантів з Білорусії різко виріс. У сусідні Польщу, Литву і Україну переїжджали цілими сім'ями і фірмами, з усім персоналом.
До листопада всі активні протести припинилися, а правоохоронні органи почали переслідування як рядових учасників мітингів, так і будь-яких лідерів, включаючи творчу інтелігенцію. Результат на сьогоднішній день: 4691 кримінальну справу за участь в протестах, 608 міжнародно визнаних політичних в'язнів. Мрії народу про свободу розвіяв кулями та кийками диктаторський режим Лукашенка.
Білорусь завдяки Лукашенко за минулий рік перетворилася на міжнародного вигнанця, авіаційного пірата та справжній концтабір для власного населення. На країну, спортсмени якої не бажають повертатися додому після Олімпійських ігор. Але Лукашенко не зупиняється. Диктатор підійшов впритул до межі. Білорусь стрімко падає у прірву. Складається враження, що його диктаторський режим повністю втратив гальма і діє за принципом «Чим гірше – тим краще». «Коли всі сприймають тебе як вигнанця, робиш ти щось чи ні, навіщо стримувати інстинкти? Кожен «ворожий» крок вимагає відповіді, щоб не здатися слабаком». Нажаль, така знайома будь-якому історику вивернута хвороблива логіка вже багаторазово приводила до нікому не потрібних конфліктів і воєн.

Прискіплива хвороблива увага, яку приділили прокремлівські ЗМІ проведенню 23 серпня у м. Київ міжнародного саміту «Кримська платформа» говорить сама за себе. Кремль не чекав такої єдності та одностайності від країн-учасників заходу, який Сергій Лавров, глава МЗС РФ, назвав раніше «шабашем», на якому «Захід буде продовжувати пестити неонацистські, расистські настрої сучасної української влади». Кремль сподівався на те, що «Кримську платформу» проігнорують представники країн-лідерів Західного Світу. Але не так склалося, як бажалося та гадалося…
На установче засідання «Платформи» приїхали урядові делегації США, всіх членів Євросоюзу, Австралії, Великобританії, Грузії, Ісландії, Канади, Молдови, Нової Зеландії, Норвегії, Північної Македонії, Туреччини, Чорногорії, Швеції, і Японії - дев'ять президентів, чотири прем'єри, чотирнадцять глав МЗС і посли відповідних країн в Україні, плюс делегації НАТО, Ради Європи та ГУАМ. Всі вони поставили свої підписи під Декларацією, де, зокрема, зазначено: «Будь-яка зміна статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя як суверенної території України не визнається і не буде визнаватися».
Учасники «Кримської платформи» підтвердили в документі, що засуджують «систематичні необґрунтовані порушення прав людини і основних свобод, з якими стикаються жителі Криму, такі як: право на мирні зібрання, право на свободу вираження поглядів і переконань, релігійних свобод, обмеження можливості знаходити, отримувати і поширювати інформацію, а також втручання і залякування, з якими стикаються журналісти, правозахисники та адвокати в своїй роботі, тривалу мілітаризацію Криму, яка підриває безпеку і стабільність в регіоні Чорного моря, <...> продовження зміни демографічної структури на окупованому півострові шляхом переселення громадян Росії до Криму».
«Крим – не Росія, Крим – Україна»! Саме ці прості слова можуть узагальнити настрій учасників саміту. Західні країни розуміють, що окупація Криму та війна на Донбасі перетворила Україну на «передній край» протистояння світової демократії та імперських намірів Росії. «Зараз Крим - порохова бочка, Росія в три рази збільшила там свою військову присутність, і український курорт перетворився у військову базу», - сказав Президент України Зеленський. Така концентрація військ загарбника на території суверенної країни наводить на роздуми про подальші плани Путіна. Зростає напруга у Чорноморському регіоні, який вже перетворився на територію протистояння двох світоглядів, двох напрямків розвитку світової цивілізації – мирного шляху демократії та загальнолюдських цінностей і шляху імперіалістично-диктаторського, який веде цивілізацію у прірву збройних конфліктів та кривавих війн.
Своїми агресивними діями сучасна влада Росії протиставила себе практично всьому світу. Міжнародний вигнанець, який інформаційними маніпуляціями та відвертою брехнею намагається приховати власну «вовчу» сутність, Кремль постійно бреше всім і вся про якусь уявну загрозу для Росії збоку інших країн. Але такі виверти вже не сприймаються навіть тими країнами, які офіційна Росія вважає своїми стратегічними партнерами.
Наприклад, так званий Віце-прем'єр окупаційного кримського уряду, постійний представник Криму при президенті Росії Георгій Мурадов назвав «неблагородною» позицію Анкари, яка підтримує «американо-київську провокацію» проти територіальної цілісності Росії. «Неблагородна» позиція Туреччини, на думку прокремлівських спікерів, полягає в тому, що остання завжди визнавала виключно українську приналежність Криму. На саміті 23 серпня Глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу наголосив на цьому ще раз. У своїй промові він сказав наступне: «Залишається єдиний спосіб: йти дипломатичним шляхом, але йти потужно. Я вважаю, саміт відкриває сторінку пошуку мирного тривалого повернення Криму до України, тому що Крим - це Україна».
Президент України Володимир Зеленський за підсумками заходів 23 серпня дав оптимістичну оцінку «Кримської платформі»: «Ми провели саміт, на якому була створена потужна міжнародна коаліція для звільнення українського Криму з-під окупації Російської Федерації. Це доказ того, що в нелегкій боротьбі за відновлення територіальної цілісності нашої держави наша Україна має міцну підтримку міжнародної спільноти».
У підсумковому документі - Декларації «Кримської платформи» - країнами –учасниками зафіксовано невизнання приєднання Криму до Російської Федерації та зобов'язання при необхідності розглянути додаткові політичні, дипломатичні, обмежувальні санкції щодо Росії. Країни-учасниці «Кримської платформи» висловили готовність об'єднатися заради безпеки і стабільності в Чорноморському регіоні. Така міжнародна позиція може стати своєрідним місточком до створення Балто-Чорноморського союзу, ідея якого в умовах девальвації Будапештського меморандуму, невиразних прогнозів щодо членства України в ЄС і агресивних дій і намірів Кремля, може знайти друге дихання у міжнародному демократичному суспільстві.
https://m.censor.net/ru/blogs/3285193/baltochornomorskiyi_soyuz_ne_panatseya_ale_alternativa?fbclid=IwAR07rCgCslHAfuztdIIzV3SQpSe_iqZqx9CFd04Qppt2vc0KlOLivcYNg9A









