хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Шануйте і любіть своїх матерів

  • 10.10.21, 18:15
Таки в життя мама дорогу прокладає, будь ти Генералом, Шахтарем, чи просто Людиною, мати свою люби і шануй


Рiдна мати моя
Рiдна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
I рушник вишиваний на щастя дала.
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
I рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвiте росяниста дорiжка,
I зеленi луги, й солов'їнi гаї,
I твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
I засмученi очi хорошi твої.
I твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
I засмученi очi хорошi блакитнi твої.

Я вiзьму той рушник, простелю наче долю,
В тихiм шелестi трав, в щебетаннi дiбров.
I на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю -
I дитинство, й розлука, i вiрна любов.
I на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю -
I дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.(с)

85%, 11 голосів

15%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

*про паука

  • 10.10.21, 18:00
На этой недели захожу на кухню и медленно по стене ползет огромный паук.
У меня шок. Откуда он взялся? На окнах сетка. 
Наверное, он приехал с дачи (вместе с овощами и яблоками).
Я хватаю прозрачную глубокую тарелку и листок бумаги.
Накрываю тарелкой, приподымаю край и просовываю под неё лист бумаги, затем переворачиваю и паук в ловушке.
Когда просовывала лист бумаги, то дотронулась до его лапы и он издал звук.
Затем отнесла накрытую тарелку на балкон, открыла окно и выбросила его на улицу.
Не сфоткала, но нашла паука в инете, чтоб показать его со спины.


Когда я его ловила, то было страшновато. 
Только я от него избавилась, то начала лучше соображать и меня осенило.
Это же мой питомец Кузя с противоположной стенки.
Я его показывала в одной из своих заметок.
вот таким он был в мае.



Паук жил в углу двери и с весны никуда не бегал).
На прошлой недели я подкинула ему сонную муху, которая приехала с дачи.
Теперь захожу на кухню, а там уже никого нет. 
Вот так я выселила своего питомца и не узнала его со спины.)))
Паук всегда висел на маленькой паутине и я не видела его размеров и окраски.
Даже не знала , что паук может издавать звук.
Не буду оставлять больше пауков, а то я их потом боюсь.))) 

Дуже милі цуценята...)))

Який пухнастик!

Дивіться, який маленький!

Я теж хочу потримати такого!

[ Читати далі ]

Лоскоче нерви...)))

Давайте хапнем адреналіну, полоскотавши собі і вам нерви? Уточнюємо, нічого реально страшного, ніякої «жесті» і мерзенних подробиць, але ці знімки нікого не залишають байдужими!

А якщо рука зісковзне?

У нього ж є страховка?

Спелеологія – це так захоплююче!

[ Читати далі ]

Творчість — це коли в тому, що ти робиш, є іскра Творця

В душі Юлії Солонець стане сили, любові та віри для того, щоб досягти будь-якої мети — Олег Володарський (відео)

Ода жінці

Ти — ЖІНКА! Значить дуже ніжна!

Ти гармонійна, дивна і п’янка,

Ти дуже вишукана, дивовижна,

Для когось в світі ти одна така!

Ти — ЖІНКА! Значить духом сильна,

Ти знаєш, чого хочеш від життя,

Водночас і проста, і дуже стильна,

І загадкова, як саме буття…

Ти — ЖІНКА! Значить ти — кохана!

Хоч раз в житті ти відчувала це.

Для когось ти — найкраща і жадана,

Для когось лик святий — твоє лице…

Ти — ЖІНКА! Пам’ятай це всюди!

І як би там не склалось майбуття,

А справжня ЖІНКА завжди в шані буде,

Бо ЖІНКА — це і є творець життя!..

Автор Любов Ігнатова

Солонець Юлія Юріївна, директорка Чернігівського обласного центру народної творчості

Вранішній Чернігів зустрів нас ранковою тишею. Коли ми в’їхали до міста, душа завмирала в передчутті нових вражень, знайомств, емоцій та відчуттів. Ми давно не подорожували, давно не знімали програми. Давно не торкалися живого пульсу країни, що б’ється серцями небайдужих українців. Наша Нація за своєю суттю дивовижно добра, талановита та працьовита. Але нам вже багато століть доводиться платити кров’ю найкращих просто за те, щоб жити, любити та вірувати на нашій Богом даній землі.

В Чернігівському обласному центрі народної творчості на нас вже чекали. Ми вийшли з машини у затишному подвір’ї, зайшли до гостинно відкритих дверей Центру та стали до роботи. Було цікаво, потужно, насичено. Через народну творчість ми занурюємося в глибини нашої генетики.

Творчість — це коли в тому, що ти робиш, є іскра Творця. Тоді витвір стає більшим ніж просто технікою та майстерністю і перетворюється на Мистецтво, не залежно від форми, в якій був створений.

Пані Юлія познайомила нас з творчим колективом центру, допомогла організувати знімальний процес і, на нашу превелику радість, також погодилася на зйомки програми. Вона не нервувала, не цікавилася тим, які питання я ставитиму, а просто сіла поруч і спокійно чекала поки налаштують знімальну апаратуру. Такій спокій притаманний людям, котрі живуть правдою, чинять по совісті та по-справжньому знають ту справу, котрою займаються, часто віддаючи цій справі усі свої сили.

Попри те, що народна творчість, котрою опікується Юлія Солонець, має глибоке, навіть глибинне коріння, ми з нею не говорили про минуле. Наш діалог був про сьогодення та майбутнє.

Під час цієї розмови я відчув, як мудра душа навпроти мене мріє про те, щоб Нація нарешті усвідомила, що історія та культура — це надважливі складові фундаменту нашого майбутнього. І якщо починати будувати щось без цього усвідомлення, то рано чи пізно все розвалиться без цієї потужної опори.

Вона крилами душі української Берегині обіймає українство, відчуває його, дихає ним. І в цьому польоті вона ясно бачить, що нам, українцям, Богом було даровано усе для того, щоб стати щасливою, сильною, квітучою Нацією. Можлива, що саме ця віра в нас, віра в українство дає цій дивовижній жінці стільки сил, котрі вона, не шкодуючи себе, усі вкладає у свою працю, часто забуваючи не тільки про відпочинок, а навіть про їжу та сон.

З такими людьми не просто. Вони самовіддані та наполегливі, але при цьому принципові й вимогливі до себе та інших. У них є власні принципи та переконання. Слова «правда» та «честь» для них — не просто слова чи звуки. Вони живуть правдою, говорять правду і бачать правду, як би її не ховали за мішурою слів, подій чи вчинків.

Вони складно підпускають до себе людей, рідко відкривають душу. Та якщо випало щастя заслужити їхню повагу, їхню довіру, то можна бути впевненим, що це назавжди, що вони не зрадять та не відступляться.

Так само завзято, навіть затято, вони люблять свою країну. Люблять назавжди. І люблять не за щось, а попри все. Вони часто відчувають себе самотніми в такій своїй принциповості та категоричності, у своїх мріях та прагненнях.

Часто такі білі птахи кидаються на скелі, віддаючи усіх себе заради своєї мети. Я слухав цю неймовірну українку і подумки вклонявся її Волі. В цієї душі стане сили, любові та віри для того, щоб досягти будь-якої мети. Я пишаюся цим знайомством і дякую Богу за нього.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Героїня програми — Солонець Юлія Юріївна, директорка Чернігівського обласного центру народної творчості

Українська музика 1634









0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

33%, 1 голос

33%, 1 голос

0%, 0 голосів

33%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Про кавалерію та кінну піхоту.



Мені казали, що тількі один момент в цьому епізоді може бути правдою.
Те, що на на прапорі Махно було написано "Воля або смерть".
А інше навряд. 

Рубатись шаблями, чи колотись піками у царській арміі вміли лише спеціяльно навчені гусари, улани, драгуни, ще донські козаки.
Це звісно й була справжня кавалерія.
Але козаки у громадянську ворогували з більшовиками, а гусари з уланами були армійською елітою, яка воювала у лавах більшовиків у невеликій кількості.
Щоб виховати справжнього кавалериста потрібен був не один рік.
Справді кажучи з винаходом кулеметів, завдання кавалеріі стало невдячним.
Увесь розрахунок був на швидкість. Бо кіннота атакує у рази швидше за піхоту.
Та на те, що кулеметники з артилеристами не встигнуть технічно зупинити кіннотника. Та так траплялось далеко не завжди.
І взагалі зупинилось на тому, щоб робити швидкі тилові рейди по важкій місцевості.

Проте царська Росія була селянською країною, де 80% жило у селах, та займалось сільським господарством. Тобто на конях їздити вміли (але не махатись шашками). З них могли форомувати так звану кінну піхоту. 
Коні та візки потрібні були для прискорення переміщення піхотинців, якщо не було інших засобів транспорту, або їхати треба через ліс та гори.

Кінний піхотинець озброювався не пікою, а стрілковою зброєю. А при наближенні ворога зпішувавсь та вів піхотний бій.

Махновці не були виключенням. Козаків в них не було. Та здебільшого вони вели партизанську війну з засідок. Так що візки-тачанки, це справді їхнє.

Каловиє маси корчуть нам гримаси

  • 09.10.21, 23:45


Коли відома вже читачу «суддя» Лисичанського міського суду Калмикова (її чоловік – суддя Сєвєродонецького суду, така собі суддівська «родина») не схотіла змусити виконавчу службу Лисичанська виконувати ЗАКОН, то користувалася вона таким правилом – мовляв, час, відведений для апеляції пройшов. І це тоді, де їй прямо було написано, що всупереч законодавству мене не було попереджено про виконавчі дії, щоби я мав змогу надати свої пояснення.

[ Читати далі ]


80%, 4 голоси

20%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Однажды я исчезну навсегда

Однажды я исчезну навсегда.
И этого ты даже не заметишь.
В тот день, когда начнутся холода.
В тот час, когда опять мне не ответишь.

Я верная до гроба, до конца.
Но если эту верность не оценишь,
И лучшему созданию Творца
По глупости бездумной ты изменишь,

Я вырву сердце, под ноги швырнув.
Оставь его на память, как трофей!
Уйду, тебе в глаза я не взглянув.
Теряют и вернейших из друзей.

Когда я утомлюсь от ожиданий,
От вечной и бессмысленной тоски,
И грань пересеку земных страданий
Самой любви бессмертной вопреки,

Покину. Ни о чем не пожалею!
Тебя, и этот мир, и все мечты...
Я пламенем сгорю, но не истлею.
Тогда меня не сдержишь даже ты.