Мама на антидепресантах.
Смерть батька, важкі перебіги ковіду і інсульту, війна... все разом її зламало).
* * *
ДЕСНА 3
Що у мене працює добре, так це передчуття лиха. Два дні я ходила сама не в собі. Я добре знаю ці відчуття, мене починає тіліпати до підняття невеликої температури. Жінки мене зрозуміють, це стан подібний до ПМС. Але у мене був не ПМС, у мене був стан ЧНХ (чекання неминучої херні). Я була майже впевнена, що щось видасть знову мама, але ні.
25 червня о 5-й ранку я вкотре прокинулася від вибухів. Чоловік міцно спав. Як він примудряється не прокидатись при прильотах ракет, я не розумію. Хоч в/ч Десна від нас по прямій менше 10 км, а точніше по Гугл карті десь 8 і між нами поле і ріка, тобто звук особо глушити нічому, то бабах звучить досить голосно. Ні, не голосно, а офігенно нехило.
Потім знову вибух. Чоловік спить.
- Ти чуєш?- штовхаю в бік чоловіка?
- А? Шо?- витираючі заслинені губи, питає чоловік.
- Знову по Десні!
Ми збиваємось рахувати прильоти. Звикші до того, що після обстрілів іде тиша, ми засинаємо. Не одразу звісно, але концентрація адреналіну слабшає і ми вирубаємось.
Прокидаюся вдруге я знову від того самого. Такого сильного обстрілу по Десні ще не було.
Потім протягом дня все як в тумані, періодичні одинокі прильоти і не зрозуміло, що то ракети чи ППО, бо звук дуже подібний.
В обід я йду в город, бо бур'яни самі себе не пополять, одночасно ловлю на городі слабкі нотки інтернету і пишу подружкам про обстріли. В цей самий момент прямо над нашим лісом щось збивають. Я чітко бачу дуже високо в небі слід від ракети, який заходить у велику білу хмару, а з неї вже не виходить. Потім до всіх цих подій додається ще збивання безпілотника.
Що сказати... день був дуже насичений і ми його пережили.
Ввечері в новинах читаю, що по Десні в цей день було випущено біля 20 ракет!!!
Я подумки уявляю кількість жертв, але цього разу, на диво, постраждали тільки будівлі. На відміну від минулих разів, спрацювала тривога і всі були в укриттях. І гатили в цей раз явно не по чітких координатах, бо ракети впали то між будівлями, то в парку, то ще десь. Задачею було, ми так всі вирішили між собою, просто завдати побільше руйнувань.
P.S. Всіх люблю. Поки роблю паузу в щоденнику. Глави пишу, але все треба редагувати, бо пишеться сумбурно і без ком.