Велосипед на рейках (також відомий як велодрезина або railbike ) — це транспортний засіб із м'язовим приводом, спеціально сконструйований або адаптований для руху залізничними колами.

Сьогодні це популярний вид екологічного туризму та активного відпочинку, який дозволяє подорожувати закинутими чи маловикористовуваними залізничними маршрутами.

Основні різновиди

· Класична велодрезина: Спеціальна чотириколісна платформа з сидіннями (автономна або тандемна), де пасажири крутять педалі для руху по обох рейках.

· Звичайний велосипед з аутригером (боковою опорою): Стандартний двоколісний велосипед, до якого кріпиться спеціальна металева штанга з роликом. Ролик котиться по сусідній рейці, забезпечуючи стійкість і не даючи конструкції перекинутися.

місто Бар – с.Ялтушків – с.Слобода Ялтушківська

14.05.2026

Так як сьогодні у мене має бути відносно не довгий відрізок, я вирішила не йти зовсім рано, тим більше, що у вікно приємно заглядало сонечко, а на дворі було досить прохолодно, отже йти буде не спекотно і я маю швидко добратись до наступного пункту ночівлі.

Зранку я приємно поснідала у дворі готелю, поспілкувалась з дівчиною адміністратором і з милими котикам, порелаксувала біля ставочка з японськими коропами і вирушила в дорогу.

Шлях стає все ріднішим. Від Бара через Ялтушків дорога вела мене глибше в серце подільських традицій. Прощавай чудове затишне місто Бар

День пройшов у спокійному, розміреному темпі. Вага рюкзака вже майже не відчувається — він став частиною мене, як і ці безкраї обрії, затишні сільські вулички та Слобода, що зустріла мене своїм затишком. Час для роздумів та внутрішнього спокою.

Я розмістилась в зеленій садибі де буду ночувати, і тут мені сказали, що окрім мене сьогодні будуть ще пілігрими. От це вже було цікаво це щось нове на Шляху. 

А ось таке чудо було в зеленій садибі. Песик Биточок, дуже дружелюбний і прикольний

Я залишила речі і пішла добувати чергову печатку і погуляти селом. На центральній вулиці побачила ось таку стару будівлю.

Коли я читала про маршрут, то бачила цікаву мальовничу кладку через водойму, але до сих пір я ніде її не зустріла. Знайшовши кав’ярню "Тихий куточок", в якій ставлять печатки (фото звідти не робила, то добула в інтернеті для наглядності) 

трошки перекусила і подивившись на карту, побачила, що поряд є гарна місцина – Слобода Ялтушківська. Там позначена церквушка і мені стало цікаво на неї подивитись. 

Прокладаю маршрут, який йде навколо озера, але через його окрайчик йде стежка пунктиром. Одразу якось і не придала цьому значення, подумала, що можливо просто тоненька стежечка так позначена. Вийшла по визначеному маршруту, підхожу до очерету і що я бачу   - саме та мальовнича кладочка через водойму. Мало того, що вона гарнезна, то ще й погода сьогодні сприятлива для гарних фото. 

Стала я і тааак хочеться перейти на той бік, але так само як хочеться так і страшно йти по ній І тут з того боку ставочка скаче хлопець і так швиденько, наче по проспекту йде Підбіг, привітався, а я в нього питаю чи не страшно йти кладкою? І чи зможу і я нею пройти? «та звісно зможете» каже він всміхаючись «Але ж я боюсь впасти з неї»  «Так давайте я вас проведу на той бік» і я пішла слідом Ура, я подолала свій страх і з задоволенням пішла далі. Далі мені відкрились тихі красиві краєвиди Слободи і та гарненька церква. 

Сонце вже пливло до вечора і повернувшись в зелену садибу я побачила одну зі своїх колег пілігримок  Вона була з Миколаєва і так само як і я йшла з Вінниці. Дуже приємно було познайомитись, а ще більше було радісно ділитись враженнями від вже пройденого шляху кожного з нас. Мим проговорили майже три години, про Шлях, про життя, про війну... Я дуже рада, що зустріла цю дівчинку на своєму Шляху  і що у  нас  така чудова молодь. Трохи пізніше підтягнулись ще три дівчини, вони прибули з Києва і початок їхнього Шляху був в Барі. Познайомившись, дізнавшись у кого які плани на завтра всі пішли відпочивати.