[ Читати далі ]

У книзі Петра Наніїва «Тричі продана» йдеться про справжню історію життя Софії Потоцької — жінки, яка стала символом краси, пристрасті та трагічної жіночої долі. [ Читати далі ]

Софіївка — це не тільки про любов. Це ще й про ціну краси.
Бо коли говоримо: «вручну будували парк», — ми маємо на увазі не просто фізичну працю, а титанічну трансформацію дикої місцевості в ідеальну античну утопію.
 [ Читати далі ]

Когда наступает весна я иду в урочище Горбачиха.
Да в принципе я в течении всего года туда хожу - это самое "дикое" место недалеко от меня.
В этот раз у меня была маленькая миссия- нужно было нарвать несколько веток с ивы, с распустившимися почками.


[ Читать дальше ]

[ Читати і дивитись далі ]

Ви знаєте, що таке ФЛОТАТОР, для чого він потрібен і як працює? Розповім коротенько. Флотатор — це пристрій для очищення забруднених стоків. Працює він так: у роздільний бак надходять забруднені стоки і трохи стисненого повітря дрібними бульбашками (процес називається барботаж), повітря підхоплює все г…, ой, легкі фракції і виносить їх на поверхню, механічний скребок знімає все, що спливло, з поверхні й скидає в утилізатор. У баку залишається технічно чиста вода, яку можна знову використовувати в техпроцесі.
Щось подібне спостерігається в нинішньому українському політикумі — гримнули вибори, і забурлило, забарботувало наше болото. Скільки всього, здавалося б, уже безнадійно осілого на дно, раптом спливло на поверхню! Бойки — Шмойки, Медведчуки — Шмедведчуки, Кучма з Кравчуком, списані в тираж «риги» і так далі. Невгамовна стара знову заметалася, як та блоха по штанях: «Куди піти, куди податися, до кого пристати, кому віддатися!». Ну і, звісно ж, непотоплюваний Ігор світ Валерійович — куди ж без нього! І вже найчесніші суди постановляють, що «Приват» його, об’єкти нерухомості теж, і взагалі всі йому винні.
Загалом усе най-най спливло на поверхню. Діло за скребком, який усе це щастя утилізує. Інакше ніяк — інакше країну згублять, і будемо ми Південним федеральним округом РФ. «Ура! Та це ж добре! Газ дешевий, мову вчити не треба, Сталіну пам’ятник поставимо!» — заверещать багато хто. Насмілюся розчарувати русооптимістів. Добре не буде! РФ не в змозі нормально утримувати навіть два нещасні огризки Луганської та Донецької областей, а вже всю Україну — й поготів! Знайома жінка, біженка з Донецька, зателефонувала своїй подрузі, що залишилася в Донецьку, такій самій продавчині.
— У мене найвищий тариф! Я отримую аж 150 рублів на день!
— А я 250!
— Рублів?!!!
— У нас рублі не ходять, гривень!
— Не бреши, такого не може бути, ви там усі з голоду дохнете без Росії!
— Та правда!
— Я все зрозуміла, тебе ваше СБУ слухає!
Ось так. Хочете працювати за 6 тисяч рублів на місяць — «жопоблок» із Юлею — ваш усвідомлений вибір.

Вона продала полотно Ван Ґогу, коли їй було 13 років. А померла у 122 — переживши всіх, хто народився у ХІХ столітті.

У 1888 році на півдні Франції юна дівчина обслуговувала дивного клієнта: неохайного, різкого на запах, сповненого тривоги й відчаю. Він купував полотно.

Його звали Вінсент ван Ґог.

Вона переживе його на 107 років — і переживе взагалі всіх людей, чий вік зафіксований в історії.

Жанна Луїза Кальман народилася 21 лютого 1875 року в стародавньому місті Арль. Александр Ґрем Белл ще вдосконалював телефон. Марк Твен не написав «Пригоди Тома Сойєра». Електричної лампочки ще не існувало.

Померла вона 4 серпня 1997 року — вже в епоху електронної пошти, мобільних телефонів та інтернету.

122 роки і 164 дні.

Ніхто — ні до неї, ні після — не прожив довше з повністю підтвердженим віком.

Батько Жанни мав крамницю тканин і художніх матеріалів в Арлі. Родина жила заможно, хоча й без надмірних розкошів. Тож коли 13-річна Жанна продавала полотно знервованому голландському художнику, вона й гадки не мала, що зустріла майбутню легенду.

Десятиліття потому журналісти розпитували її про Ван Ґога — і вона безжально зруйнувала романтичний міф:

«Брудний. Погано вдягнений. Неприємний. Смердів алкоголем. Дуже некрасивий, грубий, неввічливий і хворий».

Через два роки Ван Ґог наклав на себе руки у 37 років.

А для Жанни життя лише починалося.

У 21 рік вона вийшла заміж за Фернана Ніколя Кальмана — заможного далекого родича. Шлюб звільнив її від необхідності працювати. Можливо, саме це й відіграло роль у її довголітті.

Поки інші працювали на фабриках і в полях, Жанна їздила на велосипеді, грала в теніс, плавала, каталася на роликах, відвідувала оперу й грала на піаніно. Активне життя без виснажливого фізичного й психологічного стресу — того, що зламав багатьох її сучасників.

Та довголіття мало свою ціну.

Її чоловік помер у 1942 році після десерту зі зіпсованих вишень. Жанні було 67. Наступні 55 років вона прожила вдовою.

Її єдина донька Івонна померла від пневмонії у 1934 році у віці 36 років.

Онук Фредерік загинув у мотоциклетній аварії у 1963-му — теж у 36.

Жанна пережила всіх: родину, друзів юності, людей свого покоління і навіть свого століття.

Після 110 років вона стала живою машиною часу: народжена в епоху кінних екіпажів і газових ліхтарів, померла у світі супутників і смартфонів.

Учені з усього світу приїжджали до Арля, намагаючись розгадати її секрет.

Її відповіді змінювалися залежно від настрою:

«Оливкова олія», — казала вона. Їла її щедро і втирала в шкіру.

«Портвейн», — додавала іншим разом. Келих щодня.

«Шоколад», — наполягала. Майже кілограм на тиждень.

«Сміх», — говорила. «Без нього ніяк».

А інколи з лукавою усмішкою: «Бог просто про мене забув».

Та диво Жанни було не лише в кількості прожитих років — а в тому, як вона їх прожила.

Вона їздила на велосипеді до 100 років.

Почала фехтувати у 85.

Курила з 21 до 117 — кинула лише тоді, коли поганий зір заважав запалювати сигарети.

Жила самостійно до 110 років, поки пожежа на кухні не змусила її переїхати до будинку для літніх людей.

У 114 років знялася у фільмі «Вінсент і я», зігравши саму себе — стала найстарішою акторкою в історії кіно.

У 120 років записала реп-техно альбом Time’s Mistress, де її голос читав спогади під електронну музику.

Її гумор не зникав ніколи.

На 120-річчя, коли її запитали про майбутнє, вона відповіла:

«Дуже коротке».

Про здоров’я:

«Я ніколи не хворіла. Жодного разу».

Про щоденний розпорядок:

«Чекаю смерті — і журналістів».

І улюблене:

«У мене лише одна зморшка — і я на ній сиджу».

Її дні народження стали національними подіями. Арль святкував «свою Жанну» — живий зв’язок зі світом, якого більше не існувало.

У 1988 році Guinness World Records визнав її найстарішою живою людиною.

У 1995-му вона офіційно стала найстарішою людиною в історії з повною документальною верифікацією.

Її вік був беззаперечним: 14 переписів населення від дитинства, свідоцтво про народження, фотографії різних десятиліть, сотні інтерв’ю. Жоден довгожитель не був перевірений так ретельно.

Окремою легендою стала історія з квартирою.

У 1965 році 90-річна Жанна не мала спадкоємців. 47-річний адвокат Андре-Франсуа Раффре уклав, як йому здавалося, блискучу угоду: він щомісяця платитиме їй 2 500 франків, а після її смерті отримає квартиру.

У 90 років — скільки вона могла прожити?

Ще 32 роки.

Раффре помер у 1995-му у 77 років — раніше за Жанну. Платежі продовжувала його вдова. Загалом родина виплатила понад 900 000 франків — удвічі більше за ринкову вартість житла.

Жанну це щиро тішило.

В останні роки вона була майже сліпою, майже глухою, пересувалася у візку після перелому стегна у 114 років.

Та її розум залишався ясним. Вона з дивовижною точністю пам’ятала події столітньої давнини, жартувала й вражала лікарів.

Коли вона померла 4 серпня 1997 року, Франція прощалася з національним скарбом.

Прапор на мерії Арля приспустили. Люди виходили на вулиці. Один мешканець сказав те, що відчували всі:

«Ми зрештою повірили, що вона безсмертна».

Заступник мера назвав її «живою пам’яттю нашого міста».

Жанна Кальман довела: людське життя може тривати за межами уяви. І що довголіття — це не лише роки, а цікавість, гумор, рух і радість.

Вона зустріла Ван Ґога, коли телефон був дивиною.

Померла у світі, з’єднаному невидимими сигналами.

Вона бачила появу літака й автомобіля, кіно й телебачення, комп’ютерів і космічних польотів.

Бачила зведення Ейфелевої вежі. Пережила дві світові війни. Дочекалася висадки людини на Місяць.

Народилася, коли середня тривалість життя становила 40 років.

Прожила 122.

Науковці й досі вивчають її феномен: гени, стиль життя, відсутність хронічного стресу, невичерпний гумор.

Або, як казала вона сама, Бог просто про неї забув.

Якою б не була відповідь, Жанна Кальман довела: можна прожити стільки, що світ твого народження стане невпізнаваним — якщо поєднати вдачу, вибір, ставлення до життя і трохи дива.

У 13 років вона продала полотно Ван Ґогу.

У 122 — зробила останній подих.

А між цими датами прожила більше історії, ніж більшість із нас коли-небудь прочитає.