Софіївка. Глибше.

Я вже писала про Софіівку....

як Оду коханню.

А тепер погляд з іншого боку.

Софіївка — це не тільки про любов. Це ще й про ціну краси.
Бо коли говоримо: «вручну будували парк», — ми маємо на увазі не просто фізичну працю, а титанічну трансформацію дикої місцевості в ідеальну античну утопію.

Уявіть собі яр із хаотичним рельєфом, зі скелями, глибокими западинами, непокірною річкою Кам’янкою — і завдання: зробити з нього ландшафтну поему в античному стилі.

Основна робоча сила — українські кріпаки.
Їх збирали з усіх навколишніх сіл. Це були не просто селяни — це були люди, яких змушували тягати багатотонні валуни без техніки, вирубувати проходи в граніті, копати канали, штучні ставки, насипати гірки, формувати тераси, вкладати камінь за каменем у гротах.

Будівельні матеріали добували на місці.
— Граніт і вапняк рубали з кам’яних кар’єрів просто біля річки.
— Дерева висаджували десятками тисяч — акації, липи, клени, дуби, а також екзоти з Європи.
— Щоб створити ілюзію «природного ландшафту», усе обробляли вручну: кожен схил вирівнювали, кожен камінь підбирали, щоб він виглядав наче випадково опинився саме тут.

Справжній подвиг — інженерна система.
Інженери розробили складну гідросистему, завдяки якій з’явились:
— водоспад «Зміїний»,
— підземна річка Ахеронт,
— фонтани, що працювали без насосів,
— штучне озеро з острівцями,
— гідравлічний підйомник у гроті Венери — усе це працювало на силі тяжіння та розрахунках тиску.

Керував роботами Людвіг Метцель.
Головний архітектор і технічний мозок. Швейцарець, який працював у стилі «сентиментального класицизму». Він не просто проєктував — він проживав ідею, де кожен поворот стежки, кожен вигин водойми мав смисл і символіку.

До створення парку залучали італійських садівників, польських та австрійських каменярів, скульпторів, які створювали статуї з мармуру і теракоти.
Це був проект на рівні імперських амбіцій. Не просто подарунок коханій — а візитівка роду Потоцьких.

І все це — руками тих, чиїх імен ми не дізнаємося. Тисячі безіменних працівників, чия праця залишилася в тіні лаванди, мармурових павільйонів і тиші штучного озера.

* * *

Наприкінці XVIII століття польський магнат Станіслав Потоцький подарував цей парк своїй дружині — Софії. Не у вигляді букета чи портрета. А як ландшафт, у якому все говорить про почуття. Не гучно. Без демонстрацій. Просто — в камені, воді й тіні дерев...

Стежка, яка виводить до водойми.

Камінь, на якому можна сісти мовчки.

Грот, де навіть відлуння звучить пошепки.

Парк не будували швидко. Камінь за каменем, вручну. Працювали місцеві селяни і запрошені фахівці. А в основі була ідея - перетворити дикі балки на сад у стилі античного міфу, бо ж Софія була грекинею. Тому, тут кожна доріжка, кожен камінь - це частина сюжету. Є підземна річка, названа Стікс. Є Грот Каліпсо. Є Великий водоспад, оточений скелями … алюзії на “Одіссею”, “Енеїду”, міфи Еллади.

Парк славиться багатою флорою. Рослинність різноманітна, але без показної екзотики. Понад 2 тисячі видів: клени, липи, буки, акації, сосни. Весною тут пахне мокрою землею і цвітом яблунь. Влітку — стиглими кущами й тишею. А Восени — деревами, які знають, коли час відпускати.

Сьогодні "Софіївка" — під опікою Національної академії наук. Її досліджують, підтримують, але не перетворюють на атракціон. І це дуже важливо!

Бо "Софіївка" — не про враження. Вона про присутність.

Як лист у кишені, як фото, що не в Інстаграмі, а в старому конверті. Вона нагадує, що романтика — це не феєрверки.

Це тиша, яка єднає. І якщо слухати, а не лише дивитися — почуєш більше.

Макс Беркут

https://photo.i.ua/user/12928833/558898/

Коментарі

Nech sa paci

115.04.26, 05:00

Колись, можливо, побуваю. Але віртуально погуляв. Там у Умані є й інші цікаві точки, але не настільки.

Anne

215.04.26, 06:40Відповідь на 1 від Nech sa paci

Колись, можливо, побуваю. Але віртуально погуляв. Там у Умані є й інші цікаві точки, але не настільки.Була дуже давно. Залишилися неповторні враження й купа світлин. Майже на всіх - я власною персоною з піднесеним настроєм від побаченого. Тому ці світлини й не викладаю тут.
Біла тільки в парку. Витратила на це весь день, враховуючи час на дорогу назад додому.....
Тому містом не встигла прогулятися й що там ще цікавого та гарного є не знаю.
А досвіду віртуальних прогулянок не маю.....
Є для чого повертатись..... (особливо - прогулянка човном через підземний грот)
Дочекаюсь слушного часу.

316.04.26, 00:33Відповідь на 2 від Anne

Там нижче за течією річечки зробили розважальний парк для дітей. Трохи похабний, але діти цю похабність можуть не помітити. Їм статуї динозаврів подавай.

У центрі є декілька симпатичних будинків — ровесників київської вулиці Володимирської. Ще є єврейські старі вулички, схожі на Поділ. Ставок у новому центрі міста. Таке всяке...

416.04.26, 00:57Відповідь на 3 від Nech sa paci

Тарас Музичук

517.04.26, 12:59

Не тільки візуальна краса, а ще і шедевр інженерних рішень!??

617.04.26, 16:31Відповідь на 5 від Тарас Музичук

717.04.26, 20:25Відповідь на 6 від Anne

Anne

Софіївка. Глибше.

Останні статті

Коментарі