Один досить успішний банк вирішив
впровадити не типову для банківської діяльності послугу. Вирішено було
запропонувати клієнтам кризового менеджера. Це була людина з числа банківських
працівників, яка за згодою клієнта банку супроводжувала його інвестиційний
проект.
Вибір кризового менеджера був схожий на
аукціон. В актовому залі на сцені в ряд сиділи банківські претенденти, а на
проти них – потенційні інвестори. Перші з них, хто бажав укласти угоду з на їх
думку успішним інвестором, піднімали руку. Останні просто вибирали собі
помічника на свій розсуд.
В ряду претендентів на роль кризового
менеджера сиділа молода дівчина, яка недавно прийшла в банк на роботу після
закінчення вузу. І хоч закінчила вона його з відзнакою, але жодного разу вибір
не припав на неї.
При кожному виборі дівчина вже майже
машинально піднімала руку, хоч розуміла марність спроби, і частіше дивилася в
свій смартфон, чим на чергового потенційного інвестора.
Підійшла черга вибору кризового менеджера і
для молодого хлопця. Йому в спадок дісталася досить невелика сума, але достатня
для відкриття власного бізнесу. Яким, до речі, він не особливо хотів займатися.
Ніхто з банківських працівників не побажав з
ним працювати і не підняв руку. Окрім тієї дівчини, яка все ще дивилась в свій
смартфон з піднятою рукою.
– Вибір зроблено. Всі
інвестори в зручний для себе час можуть зустрітися зі своїми кризовими
менеджерами для остаточного укладання угоди.
– Зачекайте! Я
машинально підняла руку і не хочу працювати з цим зеленим хлопцем.
– Марія, не ображайте
нашого клієнта. Ви і сама не маєте практичного досвіду, от разом і будете
пізнавати ази ведення бізнесу.
А Максим навіть радий був співпрацювати з такою
вродливою дівчиною. Ну то й що, що з бізнес затії нічого не вийде. Грошей було
майже не жаль, бо дісталися вони не в результаті напруженої праці.
Зовсім скоро в шумному кафе в дальньому його
кутку за столиком сидів Максим з Марією і з листвами паперу в руках щось
намагалися одне одному довести. За ними з цікавістю спостерігали бармен і його
помічниця. Про що велася розмова із-за шуму не вдавалося почути.
– Схоже, що ті молоді
розлучаються і намагаються поділити статки. Можу поспорити на пляшку пива, що
вони підуть з кафе в різні напрямки і ми їх більше не побачимо.
– А давай. Розлучення
тривала справа і ми їх ще побачимо.
На подив обох, перед виходом із кафе, папери
були сховані в папки, і дівчина з хлопцем покинули приміщення з усмішками на
обличчі.
– І що це було?
– Що, що – помирилися
вони. Ти програв.
– Е ні. Мова йшла про
розлучення, тому спір ніхто не виграв.
Наступного дня, як і багато інших днів,
картина зустрічі в точності повторювалася, чим завела здогадки працівників кафе
в глухий кут.
Пройшов деякий час. Як і слід було чекати,
бізнес Максима потерпів невдачу. Відсутність досвіду далася взнаки. Марія і
Максим звинувачували в цьому одне одного і врешті розійшлися з того кафе
різними дорогами.
Бармен і його помічниця з сумом їх проводжали
поглядами, бо цього разу їх думки про долю пари співпали. Здавалося, що навіть
кафе опустіло, хоч відвідувачів в ньому було достатньо.
Втративши все, Максим сумував навіть не про
втрачені гроші і бізнес. Не очікувано для себе він усвідомив, що для нього
дорожчими були ті зустрічі в кафе. І
одного разу він зателефонував Марії.
– Я тут надумав
кредит в банку взяти і знову спробувати відкрити бізнес. Будеш моїм кризовим
менеджером?
Відчувалося, що Марія була рада цьому
дзвінку. Її обличчя прямо світилося,
– Я згодна, але хто ж
тобі дасть невдасі кредит?
– А я заставлю свою
квартиру. І в нас вже з тобою є досвід.
– Однієї квартири
буде замало.
В розмові запанувала вимушена пауза. Кожен
думав, як знайти вихід з непростої ситуації.
– А давай і я візьму
кредит під заставу своєї квартири. Тоді ми будемо партнерами.
Ця пропозиція до глибини душі вразила
Максима. В нього ніби крила виросли. І ось вже в знайомому кафе за знайомим
столиком, ніби в якомусь дежавю, сиділа молода пара і вони знову розмахували
паперами. А у бармена з його помічницею навіть ідей вже не було для пояснення.
Максим з Марією домовилися, що вразі невдачі
чия ідея провалиться, той і втрачає власну квартиру. Життя буває часто
немилосердним. І чергова бізнес ідея знову закінчилася банкруцтвом.
Цього разу не спрацювала ідея Марії. Можливо
тому, що вона була більше теоретичною представницею спільного бізнесу. Всі
буденні проблеми вирішував Максим і краще знав реальне життя. Але суперечити
Марії йому не хотілося. В кінці кінців щастя не в грошах.
Цього разу в кафе пара сиділа без паперів,
чим в черговий раз здивувала бармена і його помічницю. Марія дивилася в вікно
кудись в далину. А на обличчі Максима сіяла загадкова усмішка.
– Марі, а давай
переїжджай до мене.
– До тебе? Ми ж не
одружені. І я навіть не твоя дівчина. Ми ж лише партнери по провальному
бізнесу.
Останні слова були сказані з деяким гумором.
На обличчі Марії знову засіяла усмішка. А Максим дістав з кишені красиву
коробочку, вміст якої не викликав сумніву.
– То виходь за мене
заміж. Але май на увазі, кризовим менеджером я тебе більше не візьму.
Веселий сміх і радість панували в той день за
відомим нам столиком. А через деякий час Марія і Максим таки створили успішний
бізнес. Вони під’їжджали до кафе на власних дорогих машинах і сідали за свій
улюблений столик.
– Слухай, я ось не
второпаю, чому вони, судячи по дорогих машинах, все ще відвідують наше кафе, а
не дорогі ресторани.
– Розумієш, є речі,
як дорогі талісмани, з якими не хочеться розлучатися і з якими пов’язане щось
майже сакральне. Це як витоки щастя, куди хочеться завжди повернутися.
– Мабуть ти права.
Чудова пара. Хай їм щастить.