Завдяки добре розвинутим мисливським інстинктам я можу миттєво прокинутись і відразу ж атакувати. Я або сплю, або ні. Найменший шурхіт, найлегший рух повітря здатні привести мене в стан повної боєздатності. Тож поки Ганна брязкала ключами я вже прокинувся, хоч на годиннику було за чверть друга ночі.

Чому люди вважають що новорічна ніч якась особлива, мені не зрозуміло. В дива, розумна істота не вірить, а подарунки це взагалі непотрібна, зайва і навіть шкідлива вигадка. А звідки ці забобони, що обов’язково треба зустрічати новий рік, начебто, якщо ти спатимеш опівночі, то до тебе він не прийде? Кожен інший день приходить поки спиш, а цей ні.

Але цей новий рік я відсвяткував вдало. Ганни не було весь вечір, тож ніхто не заважав мені спокійно повечеряти в’яленою вгодованою мухою, яку я для подібного вечору припас в потайній павутині за холодильником. Розмірковував в цілковитій тиші. Ліг спати і солодко спав аж до моменту коли брязнули ключі.

Прийшла зморена, проте задоволена.

- Привіт, Бодя! Розбудила? Вибач. Не проти якщо я каву зроблю. Все одно спати не маю бажання.

По-перше, ти зробиш не дивлячись проти я, чи ні.

По-друге, я вже виспався.

По-третє, якщо взявся тобою опікуватись, то потерплю твоє нічне кавування. Але при умові, що обов’язково з корицею!

- Не вийшло з мене офісної працівниці. Тобто, випробувальний термін я успішно пропрацювала. І людям допомогла. Ну і собі щось за три місяці заробила. Особливо приємна у них там новорічна премія.

Не вийшло, в неї. Хто б сумнівався. Не впоратись з випробувальним терміном, загіпнотизувавши головного в зграї було неможливо. Гроші, то взагалі зайвий елемент в життєдіяльності розумної істоти. А про те, як і кому допомогла сподіваюсь почути, бо досі лишень шкодила.

- Наталія виявилась такою винахідливою. А ще сміливою. В рішучий момент, коли я вже визнала поразку вона вмить зорієнтувалась, і таке вткнула! Ага, от я тебе і спіймала! Всі шестеро очей розкрив здивовано, тож цікаво тобі, бачу. Бо лежиш такий наче робиш мені послугу. Ну то слухай.

Ганна зробила ковток і почала розповідати про свої пригоди останніми годинами на святкуванні. Мушу сказати, що ця мелодрама мене вже втягнула, і деякий інтерес я й справді відчував. Але не такий сильний як їй ввижалось.

Що мене на справді здивувало, то це рішучість Наталії. Не здавалась вона мені здатної на вчинки. Та коли я дізнався, що вона проявила себе отримавши ключик до серця того самця, від якого мріяла мати потомство, то все зрозумів. Адреналін, ейфорія ще й не на таке могли підштовхнути, тож сенсації в тому, що вона всмілилась злегка штурхнути вожака немає.

Нащо допомагати тій самці богомола, на ім'я Марго, я не зрозумів. За весь час Ганна ні те що слова, погляду доброго від неї не бачила. А тут дарує сплутаного феромонами, чи як воно в них зветься “почуттями”, кавалера. Як би це залежало від мене, я б з неї попив крові. Повільно і не поспішаючи.

Та Ганна м’якотіла. Вона не здатна нищити ворогів. Свідомо у всякому випадку. А ненароком, мимохідь це запросто.

- Отже, більше мені робити там нічого. Марго з Андрієм, а Наташа зі Станіславом будуть щасливі. Це точно. Я їм вже для цього не потрібна. Мені така робота теж не підходить. Не моє. Та й буду я постійно нагадувати, про свою участь у їх долі. Зрозуміло, що це дратує.

Ганно, звідки оця тактовність? Не моє, буду нагадувати, не хочу дратувати? Про себе думай. Тобі ж не вижити на самоті, тобі потрібна зграя. Візьми себе в лапки й не звертай на них увагу.

- Була в моїх планах ще одна задумка – продовжувала Ганна подивившись на годинник – та не вийшло. Отже, поїду я від тебе Бодя, і залишишся ти знову один.

А може й справді новорічна ніч чарівна? Невже моє самотнє життя повертається? Спокій, тиша, роздуми на самоті. Ммм смакота. До речі про смакоту, а хто мене буде радувати ароматом свіжої кави з корицею?

Тут пролунав дзвінок. Хтось прийшов. Хто може прийти о такій порі?

- Іду – Ганна біжить, і звісно відчинить не подивившись кого там принесло.

- Посилка  - чую хлопчачий голос – вибачте, що о такій порі, але подарунків море, а я ще й з адресою наплутав.

Менше вітався б в кожному домі тоді й не наплутав. Ну подарунки, це вже не цікаво. Дикунство. Піду до себе, за хлібницю, в затишок.

- Бодя, куди це ти? Подивись но сюди.

От причепа. Що може бути для мене, для павука, цікаво в подарунковій обгортці. Звісно, що я хоч і відвернувся та контролюю весь простір, тому розвертатись мені немає сенсу. Але ходу призупинив.

Ганна розгортає яскравий пакувальний папір, а там коробка. Звичайна картонна коробка, тільки з дірочками. Знімає кришку і хитро дивиться на мене.

З коробки показується лапа. Ні не лапа, а вишукана тендітна та зваблива лапка. Потім ще, потім ще. Нарешті з’являються головогруди…

І тут я розумію. Ні не розумію, бо в той момент я забув, що я розумна істота. Я відчуваю. Відчуваю, що все-таки новорічна ніч чарівна. Бо тільки чарами можна пояснити красу цієї павучихи, що повагом йде по вінцю коробки та всіма своїми кришталиками в очах солодко і млосно шпиняє мене.

- Бачу я догодила тобі, Бодя. Нелегко було знайти таку красуню саме твого виду. Бо, як виявилось сім ніг, тільки у рідкісних павуків.

- Марго, допоможи – Наталія тримає в руках бокал з шампанським і намагається вухом показати собі за спину – в мене там застібка розійшлась. Ох вже ці блискавки

- Тут же ж, справа не в слабеньких блискавках, а в тих принадах, які застібки навіть стримати не можуть – у Марго жартівливий настрій – потримай-но бокал. І куди той Стасик тільки дивиться.

Поки Марго копирсається з застібкою, в якій застрягла тканина, Ганна мимохідь підмінює бокал Марго в руках Наталії на інший.

Операція з вилучення пройшла як по нотах.

Взагалі у Ганни сьогодні вдалий день. Спочатку все пройшло добре з Наталією. Ще до початку святкування Нового Року, яке відбувалось на першому поверсі банку, в актовій залі вона зустрілась з Наталією і запропонувала їй взятись нарешті за приручення Станіслава серйозно.

- Ти думаєш, я не намагалась? Я вже чого тільки не перепробувала. Ну про спроби звабити одягом ти й сама, мабуть, помітила. Всі завдання виконую як старанна відмінниця. Господарка, яка я, він теж знає. Бо завжди обідає смаколиками, на які витрачаю всі свої вечори. Та що там… я вже просто змирилась. Він поруч і то добре.

- Зарано ти опускаєш руки. Є в мене план. Тут треба розуміти, яка це людина. Йому нема життя без роботи. Він працює, як дихає. Ну тобто, людина справи. Все що не по справі, то йому не цікаво. Фанатик.

- Отож, і я про це

- На цьому ми й зіграємо. Тримай.

Ганна протягує флешку. Наталія переводить погляд з долоні на обличчя Ганни.

- Що тут? Інструкція по прирученню фанатиків, на ім'я Станіслав?

- Бізнес-план. Там одна ідея, як збільшити наших клієнтів. Я все досить докладно розписала там. Тож Станіслав не зможе не звернути на тебе увагу. Доведеться йому додати ще один плюс, до твоїх уже відомих плюсиків. І здається мені, що це плюсик для нього може стати вирішальним.

- Ти ж знаєш його – Наталія спочатку було загорілась ідеєю, та потім зникла – забере собі цю справу, перші п’ять хвилин ще буде про мене пам’ятати, а потім забуде про все. І знову, буде все як раніше.

Ганна дістала ще одну флешку.

- Маєш рацію, Наташо. Знаю. І ось тут ті пробіли, які я навмисне залишила, в бізнес-плані. Щодня, підходь і кажи, що ось я вночі не спала, бо думала як же просунути в маси наш улюблений банк, і вигадала цінне доповнення до й без того ідеального бізнес-плану. Тут приблизно на місяць таких доповнень. Тож кожен день кілька хвилин його уваги тобі гарантовано. Все інше, жіноча інтуїція тобі підкаже.

Наталія взяла до рук другу флешку. По виразу її очей було видно, що вона ладна вже хоч зараз розпочати втілювати в життя план Ганни по приборкуванню норовливого Стаса.

- Не знаю, як і подякувати.

- Послуга за послугу. Слухай…

І Ганна розповіла, що треба якось у Марго забрати її бокал. Нащо натхненна майбутнім звабленням чоловіка мрії, відповіла:

- Тьху, питання.

З двома бокалами шампанського в руках, в правій - свій, в лівій - по вінцю якого Ганна тричі провела великим пальцем намовляючи - бокал Марго, вона пошукала поглядом Андрія Олександровича. Святкування поки неспішно розгойдувалось, музики грали спокійну мелодію, ялинка відбивала своїм нарядом вогники світломузики, люди гуртувались, пили, їли канапки, розмовляли.

Директор стояв серед гостей, які приїхали, зі слів Наталії, із центрального офісу. Така доля керівника, приймати й розважати вище керівництво, яке цього вечора складалось із двох мужчин в костюмах, і двох жіночок, що косметикою сподівались компенсувати вікові вади. Судячи з рум’янцю на щоках Андрія Олександровича, розважати столичних гостей він розпочав ще до початку самої вечірки.

Ганна примружила очі, ледь відкопилила нижню губу, вихлястою ходою підійшла до Андрія Олександровича, наче оступившись вскочила в центр компанії.

- Ви… вибачте, я ненароком – чоловіки з радісними, жінки з настороженими усмішками дивились на Ганну – Я, власне хотіла сказати тост.

Вона простягла лівий бокал Андрію Олександровичу. Той зніяковів, обвів поглядом свою невеличку компанію, потім всю залу наче сподіваючись знайти підтримку. Він не знав як себе вести в присутності Ганни. Це відчули навіть його гості. Жінки переглянулись, а один з чоловіків, з масивним перснем підтримав Ганну.

- Андрію, коли жінка, а особливо, я вибачаюсь, така приваблива просить, відмовляти в нас не прийнято.

- Та я власне, не проти. От тільки в мене свій напій – показав напівпорожній коньячний бокал – тож ми вас слухаємо.

Андрій вже дещо опанував себе, а от Ганна розгубилась. До цього моменту все йшло за її планом. Залишався малесенький крок. Вірніше ковток, після якого б Андрій Олександрович вже не думав би ні про кого крім своєї Марго. Таро підказували, що Марго й Андрій це дуже вдале поєднання. Треба було лиш вивітрити з його голови той туман, що залишився після гіпнозу в день їх знайомства, через який хлопець плутався і помилково бачив Ганну, а не Марго.

- Я хочу сказати – зніяковіло почала Ганна – що мені дуже пощастило…

- Я вибачаюсь, але так не піде – втрутився чоловік з перснем – давайте я допоможу, вам.

Чоловік забрав у Ганни бокал.

- Якщо, Андрій не цінує до себе уваги, то я з задоволенням розбавлю цю гіркоту шипучкою. І тост, маю сказати: за присутніх тут жінок!

Тим часом Ганна бачила через плече Андрія, що до них підходить Марго. Ситуація повністю вийшла з-під контролю. Наслідки будуть руйнівними. Уява вже малювала картину, в якій на шаленій швидкості мчить потяг: вона – Ганна за локомотив, слідом Андрій, за ним Марго, а за неї навздогін мчить власник персня.

- Доброго вечора – Марго обвела поглядом присутніх, посміхнулась кожному. Крім, звісно, Ганни.

- Це моя наречена, Марго – Андрій обняв її за талію – Люба, ми саме п’ємо за жінок.

Ганна стояла в центрі кола і відчувала що вся палає. Було соромно, було ніяково, сльози вже бриніли в кутках очей. Все пішло шкереберть. Правою виявилась мама, не треба їй, Ганні-невдасі займатись чаклуванням. Нездара вона і є нездара! Сльоза зібралась в краплину, зірвалась з вій і з дзвоном розбилась об підлогу.

- Ой вибачте, вибачте – лепетала Наталія піднімаючи погляд з розбитого коньячного бокала на Андрія Олександровича, і переводячи на Ганну – я така незграбна

- Кхм, га-га, га-га-га – це реготав власник персня – Андрію, я тобі заздрю. Саме такий і повинен бути керівник в нашому банку, щоб жінки, я вибачаюсь, злітались як метелики на світло. Тримай.

Він простягнув Андрію бокал.

- Тост сказано, треба закріпити. Жіночки, за вас, любі.

Наступний розділ